UA / RU
Підтримати ZN.ua

БІЗНЕС У ЗАРОДКУ

Коли на Тернопіллі починають оцінювати масштаби втрат періоду української незалежності, то передусім ідеться про велику промисловість...

Автор: Роман Якель

Коли на Тернопіллі починають оцінювати масштаби втрат періоду української незалежності, то передусім ідеться про велику промисловість. І в цьому є резон. Бо лише деякі з колишніх індустріальних гігантів краю, як, наприклад, ВАТ «Ватра», «Текстерно», нині роблять кроки вперед, з величезними зусиллями виходять на рівень прибутковості. Так, вони залишаються бюджетоутворюючими, проте населення уже не розглядає великі підприємства як перспективних роботодавців. Натомість дедалі більше надходжень до місцевих бюджетів дають малий і середній бізнес (фізичні та юридичні особи з кількістю працівників до 50 осіб). Наприклад, ще 1999 року ця категорія в Тернополі наповнювала місцеву скарбницю на 22—23 відсотки, а в 2002-му вже забезпечувала майже третину грошових вливань. Навіть у найбільш відсталих райцентрах області мале підприємництво дає до бюджету 18—19 відсотків усіх доходів.

Та ніде правди діти: підприємництво зростає з великими потугами і вкотре підтверджує принцип — черепаха ніколи не наздожене антилопу. В області з трохи більш як мільйонним населенням кількість суб’єктів малого підприємництва заледве перевищує чотири тисячі. Чотириста одиниць середньорічного бізнесового прогресу, перепрошую, приросту — це зовсім небагато.

Про стан розвитку малого і середнього підприємництва переконливо свідчить іще один показник — кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. жителів, який, за результатами минулого року, наблизився до 34 «малюків» та «середняків». Тоді як у цілому по Україні — 48! Тернопільщина посідає передостаннє місце серед усіх регіонів держави.

Знявся з якоря — і на мілину

Зареєструвати власний бізнес в області уже перестало бути ключовою проблемою. Усі реєстраційні процедури з відкриттям банківського рахунку включно забирають тиждень-два. І хоча в Тернополі та в райцентрах, на відміну від Ужгорода, Рогатина Івано-Франківської області, Пустомитів на Львівщині, ще не діє принцип єдиного офісу, де чиновники з податкової адміністрації, Пенсійного фонду, центру зайнятості тощо засідають разом і максимально скорочують термін реєстрації, більшість «неофітів» від малого бізнесу вважають перші формальності божою благодаттю. Справжні ходіння по муках починаються, власне, на старті будівництва чи реконструкції об’єкта підприємництва.

Один із підприємців у селищі Підволочиську відкрив сучасний секрет власного «піднесення»: вже саме відведення земельної ділянки під будівництво невеликого торгового центру (магазин і кафе) та вироблення проекту офіційно обійшлося йому майже в 1,5 тис. доларів. Далі йдуть різні експертизи, з яких найдорожча — комплексна державна інвестиційна. А всі дозволи, аж до приймання в експлуатацію об’єкта державною технічною комісією, тягнуть до 6 тис. доларів, не враховуючи витрат на власне будівельні роботи.

Та започаткування торговельної діяльності — це ще півбіди. Вкласти в торгівлю чи громадське харчування до десятка тисяч доларів — не так уже й страшно, бо ці види діяльності швидко окупляться. Набагато важче розпочинати виробництво: тут потрібні більші капіталовкладення, які починають давати прибуток значно пізніше. Загальна тенденція досить типова: зі 130 діючих юридичних осіб, зареєстрованих у Підволочиському районі, лише понад 50 займаються виробничою діяльністю (промисловість, будівництво, транспортні послуги…).

Наймана праця не поспішає виходити з тіні

Коли підприємець пройшов усі митарства, він, здавалося б, стає для суспільства золотим, бо, окрім усього іншого, наймає працівників. І, можна припустити, багатьох рятує від голодного існування. Ось тут напрошується яскраве порівняння. Промислові гіганти людей звільняють сотнями. Лише впродовж перших чотирьох місяців 2003-го у центрі зайнятості міста Тернополя зареєструвалися й отримали статус безробітних майже півтори тисячі осіб. Скажімо, з ВАТ «Текстерно» на вулиці опинилися понад 600 працівників, два ВАТ — «Ватра» та «Радіозавод «Оріон» — постачили на ринок праці понад 300 осіб кожне. А підприємці людей на роботу таки беруть! Статистика свідчить, що коли у 2000 році бізнесмени — фізичні особи уклали лише 473 договори з найманими працівниками, то минулого року вони офіційно «домовилися» вже майже з чотирма тисячами. Але платити зарплати, гідні людського існування, нові роботодавці не поспішають.

Промовистий факт: торік середньомісячна заробітна плата у сфері малого підприємництва в області майже не відрізнялася від мінімальної — 137 гривень. Оце вже рекорд в Україні! За неофіційними даними, найнятим особам деякі місцеві роботодавці додають до мінімальної чи близької до неї платні ще 30—100 доларів у конвертах. Та навіть частково легальну зарплату можна вважати прогресом. Бо (знову ж таки, неофіційні підрахунки!) принаймні половина бізнесменів наймають людей повністю нелегально і не платять з їхніх зарплат жодних відрахувань. А виявити «чорних» працівників дуже складно: податковому інспекторові під час перевірки підприємець обов’язково пояснить, що необлікована особа зайшла до нього випадково і не отримує тут жодної копійки.

Ні для кого не секрет, що головна причина існування «тіні» на ринку праці — завеликі відрахування до Пенсійного фонду. Умови переходу на спрощену систему оподаткування теж не надто сприятливі. Бо, за діючим законодавством, фізична особа — платник єдиного податку — не може мати більше п’яти найманих працівників. А якщо вона розширила бізнес, то треба примудритися не вийти за межі дозволеного максимуму.

Іншим стримуючим фактором є податкова політика місцевих рад. Знову звернімося до досвіду Підволочиська. Наповнювати місцевий бюджет селищна рада вважає для себе обов’язком святим. Копійчину збирає, де лише може. Резерв — це й торгові об’єкти, які зростають прямо космічними темпами (дивіться-но, у восьмитисячному селищі вже понад 20 барів та ресторанів!), і ринок, де торгують декілька сотень осіб. Останній давно заявляє про себе як рятувальне коло. Якщо в 1996 році селищний ринок давав до бюджету лише 10 тис. гривень ринкового збору, то вторік селищна рада отримала вже 86 тис. гривень, з яких 30 тис. становили ринкові послуги, надані новоствореним комунальним підприємством.

Однак чимало підприємців вважають, що зміна ставок деяких місцевих податків та зборів з виразною тенденцією до зростання може обернутися для бюджету селища безжальним бумерангом. Скажімо, сума фіксованої плати за патент для торгівлі на ринку в Підволочиську — річ надто непостійна. Коли все спокійно, тоді торгівля з лотка на місяць коштує 50 гривень. Однак у ході виборчої кампанії-02 плата раптово знижується до 40 гривень, а після виборів гордо підскакує до 70 грн. Інша деталь: для торговців на селищному ринку немає диференціації плати залежно від виду торгівлі, хоча цього не забороняє робити Декрет Кабміну «Про прибутковий податок з громадян».

На дешеві кредити — вся надія

І все ж найбільше гальмо у розвитку місцевого підприємництва — не податкова політика, а кредитна підтримка, точніше — її відсутність. Банки останніми роками якщо й кредитують малий бізнес, то на зовсім невигідних для нього умовах: все ще зависокі відсоткові ставки, удвічі-втричі занижена вартість заставного майна. А довготермінові позички на три-п’ять років, найбільш необхідні для розкрутки, особливо виробничої, — взагалі рідкісне явище.

В обласному бюджеті-03 вперше було передбачено фінанси для кредитування малого та середнього бізнесу. 200 тисяч гривень коштів області плюс 130 тис. від усіх районів і 100 тис. — від міста Тернополя важко назвати великими сумами. Для порівняння: схожа програма кредитного забезпечення уже три роки діє в сусідів, на Івано-Франківщині, однак там бюджетні ресурси для малого бізнесу уже довели до півмільйона гривень.

А Тернопільщина лише починає розкрутку в цьому напрямі. Зовсім недавно в області було створено окремий Фонд підтримки. Кредити, що видаватимуться на термін від одного до двох років, ще не є довготерміновими. Але відсоткова ставка у 12 відсотків річних трохи втішає. Додаткова перевага для підприємця — гарантом повернення кредиту виступає обласний фонд, що забезпечує можливість оцінювати заставу один до одного.

Однак кредити зможуть отримати лише бізнесмени, котрі працюють у найбільш перспективних для області сферах, — вирощуванні, переробці та реалізації сільгосппродукції, виробництві будівельних матеріалів з власної сировини та власне будівництві, туризмі та рекреації, побутовому обслуговуванні населення. Бо справді, зовсім необов’язково надавати підтримку шоу-бізнесові, гральному бізнесу, торгівлі, тобто тим видам діяльності, які розвиваються більш- менш успішно.

І хто ж отримує ті мікрокредити на суму до 50 тис. гривень?

Приватне підприємство «Апіс» у Бережанах вже стало лідером у виробництві художніх виробів зі скла. Його продукцію впізнають у багатьох європейських країнах. То чому ж, маючи достатньо обігових коштів, підприємство наважилося позичити в банку 25 тис. гривень? Виявляється, цим цільовим кредитом сподіваються вбити відразу двох зайців: на вигідних умовах придбати деякі види обладнання та розширити виробництво, а також отримати не меншу дотацію з Фонду зайнятості за працевлаштування десяти працівників. Фінансовий результат проекту обіцяє бути досить переконливим: уже в перший рік надходження до місцевих бюджетів від підприємства мають зрости на 30 тис. гривень.

Загалом фонд має на меті не лише кредитувати окремі підприємства, а й розбудовувати всю інфраструктуру бізнесу. Тому найближчим часом в області буде створено Інтернет-центр для підприємців усіх районів, а також інформаційно-аналітичний центр фермерства.

Однак… чимало жителів області навіть чути не хочуть про бізнесову діяльність і не пов’язують із нею жодних сподівань. Вони зневірилися у перспективах малого чи навіть середнього бізнесу на батьківщині і їдуть працювати на будь-яку роботу за кордон. Тільки за офіційною статистикою, на малих підприємствах в області торік було задіяно 38 тис. громадян, неофіційні дані цю цифру подвоюють. Але ж — неофіційно — від 60 до 80 тис. жителів області нині перебувають на заробітках в інших країнах. Незважаючи на численні декларації про підтримку, створення умов для відкриття власної справи, ці тернопільці для себе вже визначилися: краще бути найманим працівником там, аніж малим підприємцем тут.