Шкода, що, підбиваючи підсумки 2003-го, хмельницькі журналісти не визначили «тему року» в місцевих ЗМІ. А вона була, ця тема №1, що півроку не те що не сходила, а просто-таки переможним маршем крокувала з газети в газету, з радіоефіру на телевізійні екрани, мимоволі перетворившись у своєрідний серіал — з відповідним до жанру «джентльменським набором»: колоритними персонажами, детективним сюжетом, підступами, інтригами і — й досі непередбачуваним фіналом.
Тема ця — спорудження біля Хмельницького, відомого на всю Україну своїм велетенським дешевим базаром, ще більшого гіганта в сфері «купи-продай» —торгово-сервісного центру (ТСЦ) «Поділля».
Хмара над «тучею»
Хмельницький — загалом місто спокійне. Ні, звісно, мітингові пристрасті на зламі 90-х вирували й тут, але згодом усе вляглося й стало по-українському тихо й майже по-провінційному сонно. Звільнений із заводів робітничий люд досить швидко перекваліфікувався в люд торговий. «Завод імені Горбачова», як із гіркою іронією обізвали базар, інтенсивно розвивався й екстенсивно розростався. Напрацьовані протягом десятиліття зв’язки єднали хмельницьких гендлярів з виробниками найрізноманітніших товарів у різних країнах світу і власниками місцевих підпільних і легальних цехів, митниками та прикордонниками, залізничниками та даішниками. Зв’язки були настільки розгалуженими, міцними і надійними, що хмельницька «туча» набула слави чи не найдешевшого торгового центру в Україні. Тому й покупців сюди прибуває сила-силенна.
Це з їхньої легкої руки поміняв прописку давній афоризм, і тепер кажуть, що саме в Хмельницькому можна купити все, крім атомної бомби.
Бомба, проте, виявилася не там. Себто — не на тому базарі. А в місці, куди вибухонебезпечні речовини проносити суворо заборонено — в районі Хмельницького аеропорту. Саме тут у липні минулого року почалося будівництво, що підірвало спокій цілого міста.
У травні 2003 року до голови Хмельницької облдержадміністрації звернулися з листом представники науково-виробничої компанії «Укрінвестбуд». Замість існуючого на території міста оптово-роздрібного речового ринку, який «відіграє важливу роль в економіці міста та області, проте працює з грубими порушеннями норм протипожежної та санітарно-епідеміологічної безпеки» та без «необхідної інфраструктури», вони пропонували «побудувати на території 80 га, біля міста в районі аеропорту сучасний, що не має аналогів в Україні, торгово-сервісний центр з готелями, автостоянками, виставковими залами, мережею харчування та побутового обслуговування населення, телебаченням, розвинутою інфраструктурою на 50 тис. робочих місць».
І далі — про золотий дощ, який нарешті проллється над подільським краєм: до кінця поточного року — інвестиції у 25 млн. дол. США.
Що мали б відчути при читанні цього листа керівники області, в яку протягом року надходить менше 40 млн. дол. інвестицій — менш як по 30 дол. на кожного мешканця? Щонайменше — бажання широко розкрити обійми для такого інвестора. Та не встигли визначитися щодо обіймів, як на ім’я прем’єр-міністра від керівників «Укрінвестбуду», ЗАТ «Мегатранс Альянс» (м.Москва) та ще кількох зарубіжних фірм надійшов лист про підтримку урядових рішень із залучення інвестицій в Україну конкретними справами: «У Хмельницькому районі Хмельницької області ми спроектували і почали будівництво сучасного європейського торгово-сервісного центру «Поділля» з одночасною реконструкцією місцевого аеропорту площею до 70 гектарів із загальним бюджетом близько 50 млн. дол. Переконливо просимо вас надати підтримку нашим інвестиційним проектам, а також узяти участь в урочистому відкритті першої черги споруджуваних об’єктів».
10 червня Кабмін надіслав копію листа голові Хмельницької облдержадміністрації В.Лундишеву зі своєю резолюцією. І цей лист, і наступне — через місяць — розпорядження свідчили про неабиякий кабмінівський інтерес до спорудження ТСЦ, адже були підписані самим прем’єр-міністром В.Януковичем і містили лаконічні вимоги до губернатора: взяти під особистий контроль... поінформувати про хід будівництва...
Проте губернатор коли б і дуже хотів, то не мав би про що рапортувати прем’єру: на той день ще жоден кілочок не стримів на подільській будові століття.
Громи та блискавки
Одночасно з роботами на спорудженні ТСЦ під Хмельницьким у самому місті розгорнулася боротьба проти цього будівництва. З кінця серпня мітинги проходили чи не щотижня, щоразу збираючи дедалі більше учасників. У перервах між мітингами відбувалися «круглі столи» за участю зацікавлених сторін.
Хоча все написане інвестором у листі до місцевої влади було правдою: хмельницькі базари з різними власниками, але суміжною територією вже давно стали головним болем міста з дуже багатьох причин і конче потребували докорінної перебудови й удосконалення. Тож поява таких привабливих пропозицій і таких величезних грошей мала б і справді дуже й дуже порадувати і місцеву владу, і рядових хмельничан: буде в нас новий базар — усім базарам базар!
Однак буде він не в місті, а поза його межами, в районі. Отже, жодної копійки податків і ринкового збору до міської казни не надійде. Правда, і в район підуть далеко не всі з прогнозованих інвесторами 5—6 млн. гривень щомісячних податків. Адже ТСЦ «Поділля» не звичайний ринок, від якого до районного бюджету потекли б усі 100% ринкового збору. А як від підприємства від нього може надійти до місцевого бюджету лише 25%, а решта поповнюватиме державний бюджет. Та й, власне, «Укрінвестбуд» має столичну прописку...
Більше того: такий конкурент під самісіньким боком у міста може просто розчавити вже існуючі ринки, «перетягнувши» покупців. Не стільки зручностями, скільки наднизькими цінами. Це можливо при закупівлі величезних гуртових партій товару в країнах з дуже дешевою робочою силою, тобто в азійських. А якщо знову ж таки згадати наші «прозорі» для контрабанди кордони...
Ось чому торгово-сервісний центр європейського, як твердять забудовники, рівня в Хмельницькому одразу ж назвали «китайським» ринком. Хоча для цього була ще одна причина: оскільки інвестори оголосили про створення 50 тис. робочих місць, а в місті Хмельницькому офіційно зареєстрованих безробітних лише 2,5 тис. чоловік (у Хмельницькому районі ж усього населення 54 тис.), то постало запитання, звідки ж братимуть таку масу робочої сили? Привезуть звідти ж, звідки й товари?
Втім, інвестори категорично заперечують можливість таких варіантів і, навпаки, широко декларують наміри і товари купувати в хмельницьких підприємств і підприємців, і місця в ТСЦ запропонувати тим, хто торгує нині на існуючих у місті ринках. І це тим паче насторожує місто: адже нині товчок забезпечує 88,5% ринкового збору в бюджеті обласного центру — 18% від бюджету. А якщо порахувати все разом, тобто і прямі, й опосередковані надходження від ринків, їхньої інфраструктури і всього іншого, на базар «зав’язаного», то це може сягнути до чверті міського бюджету.
Тому зрозуміло, чому захвилювалися не лише міська влада та власники міських ринків, а й пересічні городяни (за осіннім опитуванням, майже 40% хмельничан були проти спорудження ТСЦ; за — менше 10%). Адже і над їхнім досить пристойним існуванням (у місті вчасно виплачуються зарплати бюджетникам, непогано функціонує міське господарство) нависла загроза.
Отож улітку було створено громадсько-політичну коаліцію «На захист інтересів хмельничан», до якої увійшли представники 36 громадських організацій. А створена облрадою комісія з перевірки правомірності прийнятих рішень з приводу розміщення ТСЦ дійшла висновку, що відведення земельної ділянки здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, однак «не було подано жодних документів, які свідчили б про дотримання… вимог законодавства в частині виготовлення та погодження проектно-кошторисної документації на будівництво зазначеного об’єкта. Замовник стверджує, що остання знаходиться на експертизі у відповідних установах у м. Києві». Комісія рекомендувала Хмельницькій обласній інспекції державного архітектурно-будівельного контролю припинити будь-які роботи з будівництва ТСЦ до подання проектно-кошторисної документації з позитивними висновками комплексної експертизи.
Проте ТСЦ як будували, так і продовжували будувати. Без проекту. Зате зі столичними листами-індульгенціями. «З метою виконання доручень прем’єр-міністра України від 10 червня 2003 року №34945 та від 21 липня 2003 року №43397 прошу дозволити одночасне проведення проектувальних і будівельно-монтажних робіт на будівництві ТСЦ «Поділля», — звертається 4 вересня міністр Кабінету міністрів А.Толстоухов до голови Держбуду В.Черепа. «Комітет не заперечує як виняток проти проведення підготовчих робіт, а також будівельних робіт згідно з наявним робочим кресленням з одночасним розробленням проектної документації на весь комплекс будівництва з подальшим її затвердженням в установленому порядку», — погоджується 25 вересня В.Череп. Але ж документація уже проходить експертизу у відповідних столичних установах? Мабуть, Держбуд — не та установа.
Мітинги під стінами облдержадміністрації ставали дедалі бурхливішими, телеграми до Президента, як і нардепівські запити до Генерального прокурора, залишалися без реагування. В жовтні 2003 року близько сотні хмельничан на чолі з ініціаторами — лідерами облорганізації Соціал-національної партії, профспілки працівників вільного підприємництва, Асоціації хмельницьких ринків, УРП «Собор» — пікетували Верховну Раду з вимогою створити депутатську комісію ВР для перевірки законності будівництва ТСЦ.
Інвестор, відомий і... невідомий?
Хто ж зумів впорснути стільки адреналіну в застояну кров спокійного обласного центру?
Замовником будівництва ТСЦ є ТОВ «Коммандос», очолюване Валерієм Квасницьким, відомим хмельничанам ще зі скандалу навколо його ринку «Норма». Чутки про хабарі на півмільйона доларів, статті пана Валерія у місцевій пресі про те, як його шантажували і переслідували місцеві правоохоронці, довгий час збуджували увагу громадськості.
Пан Валерій, очевидно, має дивовижну здатність притягувати цю увагу. Не встиг він 14 липня 2003 року зареєструвати товариство з такою відлякуючою назвою, як 10 (!) липня в Хмельницькому районі йому вже виділили перший земельний транш — 9,3 гектара (а згодом ще 9,6 та 9,7 га) — в оренду на п’ять років з наступним правом викупу. А вже 15 липня ТОВ виготовило перший робочий проект підготовчих робіт, і вони закипіли одразу на всьому запланованому «фронті» — 62,7 га. Либонь саме завдяки такій неймовірній оперативності п.Квасницький не лише удостоївся безпрецедентної довіри з боку органів місцевої влади, а й заручився підтримкою солідних інвесторів. Про них він розповів одній із місцевих газет:
«Проект... не самі ж малювали, запросили спеціалістів. Наш інвестор — науково-виробнича компанія «Укрінвестбуд» — мала досвід будівництва подібних сервісно-торгових центрів... ТСЦ «Лужники» — їхня робота. 50 млн. доларів «Укрінвестбуд» самотужки «потягнути» не зміг. Залучив фірми «Енерготрейд» та американський банк «Бест кволіті інкорпорейтед». Американець родом із Київщини, а родич його з Поділля, можливо, хтось і пригадає прізвище Спектор, звати Михайло Йосипович. Я — колишній чекіст. Отож, за своїми каналами (відділ «К») у столиці я перевірив усіх своїх інвесторів, мені зовсім нецікаво, аби згодом випливла історія про брудні гроші. Аби люди знали, замовник будівництва — ТОВ «Коммандос», інвестор — «Укрінвестбуд», підрядник — «Київоблбуд».
Усе чітко, ясно і прозоро. Правда, один із ініціаторів будівництва, керівник агрофірми «Проскурів» Іван Рудик, добре відомий у Хмельницькому ще із середини 90-х років, коли набула розголосу його «контрабандна справа», нещодавно прилюдно заявив, що «саме він перевірив по своїх каналах надійність інвесторів та які в них гроші: «чорні» чи ні». Канали в Івана Леонтійовича, без сумніву, надійні. Тож дуже хочеться вірити панам Рудику та Квасницькому в пункті про чесність і чистоту інвестованих капіталів.
І зовсім не хочеться вірити доскіпливим журналістам, котрі помчали аж у столицю, аби переконатись у солідності інвестора ТСЦ. Та за вказаною в усіх документах юридичною адресою НВК «Укрінвестбуд» — Київ, вулиця Волоська, 36/38 — побачили офіс ТОВ «Київоблбуд»: «приміщення першого поверху без ремонту, з кількома кабінетами».
«З офіційних джерел нам стало відомо, — повідомляли пронози-журналісти, — що у Києві з подібною назвою зареєстровано лише одну фірму — Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрінвестбуд». Дата його реєстрації — 17 березня 2003 року. Керівник — Анатолій Петрович Кватернюк. Установчий фонд товариства — 18500 гривень. Юридична адреса — Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 7. Але за цією адресою ми знайшли лише «Банк Форум».
Та, мабуть, це все-таки він, той самий солідний інвестор хмельницького ТСЦ. У кожному разі, його керівник А.Кватернюк вийшов на хмельницькі люди на одному з вересневих «круглих столів». І почав з того, що «ми прийшли до вас з невдячною справою — інвестиціями». Теж згадав про Лужники (невже з березня встигли?). Ще згадав про Чернігів, де вони теж інвестують ідентичний проект ТСЦ і де, на відміну від хмельничан, «нам дали зелену вулицю, а тут — ні води, ні світла, — але ми все одно побудуємо». І ще згадав про Оренбург, де, виявляється, вже є екологічно чистий завод по переробці відходів нафти, аналогічний якому «Укрінвестбуд» планує побудувати... під Хмельницьким.
Того дня, та й у наступних виступах по місцевому телебаченню Анатолій Петрович легко вирішував усі проблеми й обіцяв, обіцяв, обіцяв... Міський бюджет зазнає збитків — щомісяця півтора мільйона? Ми компенсуватимемо два. А хочете — побудуємо ще один ТСЦ у Хмельницькому, дайте тільки місце. Ускладниться транспортна проблема? Жодних проблем: тролейбусний маршрут продовжимо, маршрутки закупимо — це ще тисяча робочих місць. У нас усе буде своє: митниця, охорона, міліція... Ні-ні, державні, звісно, — але в нас...
Проект ТСЦ за розмахом скидався на Нью-Васюки і мав розв’язати «багато проблем обласного центру: завершення реконструкції аеропорту; будівництво екологічно чистого цеху з утилізації сміття; переорієнтація транспортних потоків міста, що значно зменшить загазованість». Певне, тому несприйняття так дратувало А.Кватернюка. У минулому військовий, до цивільної вольниці не привчений, він під час різного роду зустрічей з громадськістю зривався: «Я зараз встану і піду звідси. Конференцій більше проводити не буду!» Звик, мабуть, що командувати парадом повинен він.
І справа нас — рать, і зліва нас — рать
Проте парад — тільки тоді парад, коли на ньому всі шикуються в шеренги та чітко й злагоджено карбують крок. У Хмельницькому ж усі бодай трохи причетні до спорудження ТСЦ особи й організації мають дуже різні погляди на це будівництво. Хоча їхні позиції мали б базуватися тільки на двох принципах: відповідність чинному законодавству і користь для громади.
ТСЦ приносить великі інвестиції в область і Хмельницький район, 80% бюджету якого нині, за словами голови Хмельницької райради П.Воскобойника, — «план по виплаті зарплати». Тому закономірно, що обласне та районне керівництво обома руками за будівництво. І так само зрозуміло, чому місто — категорично проти.
Про економічні причини протистояння вже говорилося. Проте їх намагаються парирувати одним: на те й ринкова економіка, щоб була конкуренція. Ті, хто так каже, не згадують, чому саме на Хмельницький упала неждана прихильність багатого інвестора. Тут перехрестя автошляхів, що ведуть до шести обласних центрів, не приховують інвестори. Та значно важливіше те, про що вони мовчать: Хмельницький ринок сьогодні — це напрацьований упродовж півтора десятка дуже важких років торговий бренд, відомий, без перебільшення, всім, хто продає і хто купує — в Україні і далеко за її межами. Бренд, зроблений і зароблений горбом 23 тисяч хмельничан, так чи інакше причетних до цього торгового юрмовиська. І саме під цю торгову марку вкладаються декларовані мільйони доларів. І замість докорів інвестори чекають від городян вдячності — адже створюються умови для цивілізованої торгівлі.
При цьому ніхто ніби не помічає підміни понять: не тільки зміна території та адміністративного підпорядкування, а й зміна форм власності. Те, що нині належить багатьом, завтра належатиме кільком людям. Прізвищ яких, за великим рахунком, ніхто не знає. Втім, коли один з народних депутатів від Хмельниччини, В.Новак, запитав про це А.Кватернюка, той заперечив: «Це наші гроші, і ніхто за нами не стоїть».
Опоненти ТСЦ насамперед наполягають на незаконності будівництва. Мовляв, як же так: під боком в аеропорту, де, за твердженням хмельницького нардепа О.Лукашука, в зоні 15 кілометрів заборонено споруджувати об’єкти масового скупчення людей — і базар? Без проекту й експертизи? Та у відкритому листі до хмельничан пп. Кватернюк та Квасницький ставили їх на місце: «Нас обурює правове невігластво. Вимагають проектну документацію. Виконаний на замовлення забудовника проект є унікальним і, звичайно, до часу ми не можемо відкривати усі його унікальні розробки. Скажемо лише, що цей проект буде висунуто на здобуття Державної премії. Це наша приватна власність, що охороняється чинним законодавством».
З цього листа, опублікованого в хмельницьких ЗМІ торік у вересні, ясно, що проект є, але надійно схований від чужих очей, щоб не «перемалювали». Та хоч як це дивно, наприкінці листопада 2003 року створений інвесторами ТСЦ медіа-центр «Голос Поділля» цитує чергову відповідь Держбуду київській комісії, що перевіряла законність будівництва ТСЦ: «На цей час виготовлено понад 75% проектної документації на стадії «проект» та 35% на стадії «робочий проект» і планується у грудні поточного року подати документацію на комплексну державну експертизу».
Проте роботи на будмайданчику не припиняються. Охоронною грамотою для них стали листи з Кабміну та Держбуду. 28 січня 2004 р. В.Череп укотре підтверджує Генеральній прокуратурі: «Держбуд, враховуючи необхідність скорочення термінів будівництва та введення в експлуатацію зазначеного об’єкта, що створить сприятливі умови для залучення приватних інвестицій у будівництво, а також додаткові робочі місця… погодився, як виняток, з пропозицією щодо проведення підготовчих робіт з одночасним розробленням проектної документації за умови, що ризик, пов’язаний з можливими додатковими витратами після уточнення (коригування) проектних рішень, бере на себе науково-виробнича компанія «Укрінвестбуд». Одночасно повідомляється, що Держбуд заборонив надавати дозволи на одночасне проектування і будівництво об’єктів, які будуються за державні кошти».
Щоправда, дивно, що в цьому листі згадується лише про дозвіл на підготовчі роботи: торік пан Череп дозволяв і будівельні. Але і тоді, і тепер нічим не аргументувався «виняток» і крайня «необхідність».
Чи можливо узгодити позиції двох таборів, які вже понад півроку стоять по різні боки барикад? Обласна влада вважає: можна. Для цього треба прийняти соломонове рішення: половину території майбутнього ринку передати місту Хмельницькому, змінивши його межі, а половину залишити в районі. Керівництво області переконане, що реалізувати ідею заважають лише амбіції міського голови обласного центру М.Приступи та голови Хмельницької РДА В.Цимбалюка, які ніяк не можуть зустрітися й вирішити цю проблему. 29 жовтня минулого року за «стіл переговорів» на нейтральній території, у кабінеті голови облради А.Овчарука, у перерві між засіданнями сесії облради разом з ними та інвесторами сіли аж семеро народних депутатів від Хмельниччини. «Ми ініціювали зустріч, оскільки втягнуті в ці питання, а самі керуємося тільки матеріалами в місцевій пресі, бо все непрозоро і закрито», — пояснив народний депутат В.Олуйко. І гарантував своє і колег найактивніше сприяння зміні меж міста.
Проте, незважаючи на явне бажання нардепів досягти компромісу, розмова практично нічого не змінила в конфігурації сил. М.Приступа нагадав про незаконність будівництва і про свою відповідальність перед людьми, які його обрали. «Перед ким відповідають інвестори за дані обіцянки? — поцікавився він. — Які гарантії того, що хоч щось із них буде виконано? І чому вони не починають інші обіцяні об’єкти?»
Міського голову можна було б назвати заручником власної чесності, якби не безліч дрібних і великих обманів, перекручень і замовчувань, що супроводжують будівництво ТСЦ. Тож і хотілося б повірити в добрі наміри інвесторів, у те, що ТСЦ — це не МММ (а ці підозри виникли, бо інвестори збирали по 2700 гривень «завдатку» з кожного, хто хотів зарезервувати павільйон на ТСЦ), але... Непросто це зробити. Та й освоєна на будівництві сума — 20,1 млн. гривень — далека від обіцяних до кінця 2003 року 25 млн. дол., і терміни введення в дію першої черги ТСЦ перенесені з грудня 2003 року на травень 2004-го начебто «через погодні умови». Ніби зима — непередбачуване стихійне лихо у подільських широтах...
З осколків дзеркала не склеїш
Не варто було б так багато розповідати про перипетії навколо чергового, нехай і дуже великого, базару, коли б у цій історії не відображалася дійсність української провінції, яка, власне, й утворює сучасну нашу державу.
Пригадується, на виборах 1999 року, коли чинний Президент демонстрував досягнення своєї команди за попередній виборчий термін, найбільшою промисловою новобудовою в регіоні була сірникова фабрика. Хоч наймасовішими вітчизняними «забудовами» були базарні «шанхаї», що позаймали міські й селищні центри й околиці.
На жаль, тенденція не змінилася й за наступне п’ятиріччя. Змінилися тільки декорації. Замість примітивних товкучок з’явилися торгові центри. Заводські цехи переобладнано під склади, супермаркети та гуртовні. Торгівля, що в часи економічної руїни стала рятівним колом для мільйонів українців і реально, а не декларативно, дала їм старт у середній клас, підштовхнула й розвиток дрібних та середніх підприємств у легкій промисловості. Однак її поступово почали прибирати до рук ті, хто вже приватизували фабрики й заводи. Скориставшись роз’єднаністю та заляканістю дрібних підприємців і жадібністю та аморальністю багатьох власників ринків і чиновників, дуже просто «накласти лапу» на торговий бізнес, здатний миттєво акумулювати «живі» гроші.
Монополізація галузі трансформує засіб виживання багатьох бідних у процес ще більшого збагачення кількох і без того багатих. Зосередження фактично в одних руках найбільшого капіталу за нинішнього рівня демократії та законності в Україні здатне поставити на коліна не тільки такі міста, як Хмельницький, перетворивши місцеву владу, правоохоронців, дрібніших бізнесменів, ЗМІ на слухняних виконавців волі власників грошей. Великі промислові регіони України вже мають таких монополістів, від поруху пальця яких залежить усе: страйки на майданах, п’яний розгул перед виборами, одностайність на виборах.
У Хмельницькому від самого початку ринкових пристрастей пішла гуляти чутка, що за спорудженням ТСЦ стоять «донецькі». Чутку підживлювали послання з Кабміну, підписані прем’єром, і ніжна турбота про новий базар пп. Толстоухова та Черепа — «як виняток» та всупереч закону. З появою ж власної газети ТСЦ, у кожному номері якої публікуються солоденькі розповіді про В. Януковича, його прізвище в уяві хмельничан чомусь міцно пов’язалося з торгово-сервісним центром. Бо сувора українська реальність давно переконала простий люд: беззаконня на очах у всіх дозволене тільки або високій владі, або великим грошам.
Майже всі у Хмельницькому переконані, що ТСЦ буде збудований, незважаючи ні на що: гігантський самобуд, який потім просто узаконять. І навіть кволий протест прокуратури не похитнув цієї впевненості. Бо він — тільки видимість безпристрасності закону. Адже всі розуміють, що на міністерських чиновників приписи облпрокуратури не поширюються.
Однак Хмельницький «не дається». І причиною стало саме те, що викликало й інтерес інвесторів до цього конкретного місця на мапі: розвинутий торговий бізнес. Саме він уже створив цілий прошарок людей, об’єднаних спільною справою та джерелом доходів. Вони вже мали не одну нагоду продемонструвати свою згуртованість, обстоюючи власні інтереси, коли попередня міська влада, завзято перекроювала територію товчка. Тоді й виникла профспілка працівників вільного підприємництва, виявили себе лідери, спроможні організовувати людей на захист своїх прав.
Недоброзичливці стверджують, що профспілкові лідери несамостійні в своїх діях, що «ляльководами» є власники 27 міських ринків і міська влада. Мабуть, спільність позицій з міською владою справді додає стійкості протестантам. Проте навряд чи існує план погоджених дій: надто вже різні методи і різні люди.
Навряд чи хто спрогнозує сьогодні наступний розвиток подій: чи буде досягнуто мирного «співвідношення» між хмельницькими міськими ринками та приміським ТСЦ, якщо він-таки буде збудований, чи хтось когось «з’їсть». Інвестори ТСЦ переймаються зменшенням привабливості хмельницького товчка. Однак сухі цифри свідчать, що ринковий збір у місті зріс з 14,3 млн. гривень у 2002 році до 18 млн. торік. Однак наслідком нахрапистого вторгнення конкурента може стати занепад усіх ринків — особливо якщо вони душитимуть один одного в «братерських» обіймах, множачи образи й ненависть.
Більше того, події у Хмельницькому цілком можуть здетонувати багато схожих ситуацій по всій Україні. Бо навіть великі гроші іноді бувають безсилі перед свідомістю мас. Здається, ми це вже колись проходили…
Проте існує інший, довгостроковий, прогноз: ринки — це перехідне явище в економіці будь-якої країни. І, штучно затягуючи цей період задля задоволення чиїхось хапальних інстинктів, ми прирікаємо себе на плентання в хвості світової економіки. А хотілося б здобутків перед новими президентськими виборами.
Пригадується, на попередніх щось там говорилося про знайдені поклади золота в Закарпатті і про їхню промислову розробку. Якщо в Хмельницький збираються привозити відходи нафти зі Сходу, то чи не краще — золото із Заходу? Воно, правда, не пахне. Зате блищить.