Мирний атом, яким нині переповнена Україна, зокрема й місто-супутник Хмельницької атомної електростанції Нетішин, за всієї своєї декларованої безпечності здатен, виявляється, ставати яблуком жорстокого розбрату. І не лише між апологетами ядерної енергетики й переляканим Чорнобилем населенням. А й між людьми, для яких ядерні блоки — воістину життєдайне джерело достатку та кар’єрного зростання.
Йдеться про відкрите акціонерне товариство «Управління будівництва Хмельницької АЕС», розташоване в місті Нетішині. Сама назва вказує на безпосередній зв’язок підприємства з атомною енергетикою. Ця будівельна організація працювала на спорудженні блоків АЕС і зводила (та й досі зводить) переважну більшість усіх інших будов у Нетішині та навколо нього. Словом, практично будівельний монополіст місцевого рівня, однак далеко не провінційного масштабу. Адже через управління будівництва ХАЕС, до прикладу, тільки під час спорудження другого блоку Хмельницької атомної пройшло понад 700 млн. гривень державних коштів. І сьогодні обсяги будівельних робіт підприємства значні. За твердженням голови правління ВАТ Ігоря Шевцова, щомісяця підприємство сплачує мільйон гривень податків. Гігант будівельної індустрії у буквальному розумінні.
Торік, у червні, в місцевому готелі «Горинь» з’явилися люди, котрі почали скуповувати акції УБ ХАЕС по 30 гривень за кожну (за номінальної вартості 1 грн. 5 коп.). З’ясувалося, це до безпосередньої участі в будівельному бізнесі захотіли долучитися сусіди — рівненський підприємець Андрій Остапчук та інші, серед яких називали прізвища працівників Рівненської облдержадміністрації — чи то вже колишніх, чи то ще нинішніх. За короткий період часу «чужинці» стали власниками близько 10% акцій.
Відтоді в Нетішині скінчилося спокійне життя і почалася війна. Війна листівок, судів, заяв, судів, мітингів, судів, листів-протестів у найвищі інстанції і знову судів. Перелічувати дії з обох сторін забракне часу й газетної площі. Та й усі вони завдяки регулярним повідомленням засобів масової інформації добре відомі жителям Нетішина та Хмельниччини, а для ширшого загалу навряд чи цікаві: чи не в кожному населеному пункті й у державі в цілому в останні роки приватизації колись державної власності трапляються схожі історії…
Назвемо ключові моменти. Новим акціонерам 8 жовтня минулого року вдалося провести загальні збори та обрати нове правління і його голову — М.Бірюкова, з чим категорично не погодилося старе правління і його голова. Після того управління будівництва перетворилося на якогось монстра з двома головами й двома печатками (ба, навіть трьома, бо одну печатку було пошкоджено), а прибічники його колишнього керівництва зайняли, можна сказати, кругову оборону. В протистояння з кожної сторони були втягнуті депутати рад різних рівнів — від міської Нетішина, на території якого розгортаються основні події, та Хмельницької обласної, депутатом якої є сам пан Шевцов, аж до Верховної, оскільки після звернення нардепа А.Доманського до подробиць минулої та сучасної діяльності ВАТ не переставали виявляти зацікавлену увагу місцеві правоохоронці.
Рішення й ухвали судів приймалися одне за одним: Солом’янським районним судом м.Києва, Київським районним м.Одеси, Рівненським районним, Нетішинським міським... Пікети прибічників старого правління стали в Нетішині звичною частиною міського пейзажу.
Нарешті справа опинилася на розгляді в Хмельницькому обласному господарському суді. Під час першого його засідання прибічники колишнього голови правління УБ ХАЕС пікетували обласну державну адміністрацію (а приміщення суду розташоване поруч). На друге засідання не з’явилися представники нового правління. Нарешті 30 листопада минулого року суд виніс рішення вважати збори акціонерів 8 жовтня недійсними. Згодом й Апеляційний суд Рівненської області задовольнив апеляційну скаргу ВАТ «УБ ХАЕС».
Звинувачення лунали з обох сторін. «Стара гвардія» вважала нових акціонерів мало не бандитами, яких цікавить тільки «навар». Нетішин повнився чутками, що вони поріжуть майно підприємства на металобрухт і продадуть. Дехто у зухвалих діях конкурентів навіть вбачав «руку Москви». Новий же голова правління розповідав у ЗМІ, що підприємство давно «роздерибанене» вузьким колом осіб: буцімто у 2003 році, таємно від решти акціонерів його майно було за безцінь передане підконтрольним дочірнім підприємствам, котрі і є сьогодні фактичними власниками контрольного пакета акцій.
Якось холодного листопадового світанку протистояння зі стану холодної війни перейшло в силовий конфлікт. Під час перезміни сторожів у адмінприміщення ВАТ, де досі господарювало старе правління, за словами очевидців, увірвалися чоловік двадцять у масках. Дісталося багатьом, у тому числі й місцевому міліціонерові. За інформацією центру зв’язків з громадськістю обласного управління міліції, то були акціонери ВАТ, які «перекрили доступ до адмінбудинку колишньому голові правління, який зібрав близько 100 своїх прихильників. Далі між сторонами конфлікту виникали суперечки та дрібні сутички, в результаті чого 13 чоловік отримали незначні тілесні ушкодження у вигляді синців та подряпин. Заходами, вжитими працівниками міліції, протистояння припинене».
На вимоги владного втручання в процес переділу власності на ВАТ «УБ ХАЕС» голова Хмельницької обласної адміністрації Іван Гладуняк (до речі, колишній багаторічний міський голова м.Нетішина) відповідав: «Давно час відвикнути від радянської звички, що виконавча влада повинна ставати на чийсь бік або чітко визначати своє ставлення до подій, як цього хочуть зараз дві групи власників акцій ВАТ, що втягли у свій конфлікт трудовий колектив. Це — прямий шлях до корупції, від чого нас постійно застерігає президент. Обов’язок влади — забезпечити умови для правового вирішення проблеми».
Ситуація в Нетішині, як у дзеркалі, відбиває загальнодержавні проблеми в сфері діяльності акціонерних товариств, недосконалість українського законодавства з цього питання і явне небажання законотворців виписувати правила гри не під розкрадання загальнодержавної власності, а під захист цієї власності і прав її власників. Адже дрібний акціонер у нас справді беззахисний. Та й, фактично, який з нього власник? Як може по-справжньому, за законом, захистити свої права? Яким чином спроможний вплинути на результати діяльності товариства? Навіть виписані на папері, реально не працюють в Україні принципи корпоративного управління. А відтак, дрібні акціонери не почуваються не те що співвласниками підприємства, а й людьми на своєму, рідному, часто створеному їхніми руками підприємстві. Так, наймана робоча сила...
Це не перший гострий конфлікт на Хмельниччині. Ще свіжі в пам’яті жорсткі протистояння акціонерів та зміна власників на хмельницьких кондитерській та макаронній фабриках, на Теофіпольському цукровому заводі. Проте нетішинська сутичка в цьому переліку все ж таки займає особливе місце. Не лише тому, що ВАТ «Управління будівництва Хмельницької АЕС» — це велике підприємство з понад тисячею працівників (було близько двох тисяч, та 600 чоловік потрапили під скорочення) і ліцензіями на виконання багатьох унікальних (атомна енергетика все ж!) будівельних робіт.
За великим рахунком, зараз не проблема створити сучасну будівельну індустрію навіть на порожньому місці — були б тільки гроші. І саме дражливий запах великих грошей, схоже, спровокував цей конфлікт. Адже вперто ходять чутки про початок спорудження третього блоку ХАЕС. А отже, на будівництво підуть колосальні державні кошти. Кому ж не хочеться зірвати такий куш?!
Правда, під час недавнього приїзду на Хмельниччину прем’єр-міністр України Юрій Єхануров запевнив кореспондента «ДТ», що питання про спорудження третього блоку наразі не на порі. Хіба — років через кілька. А от проблема збереження відходів ядерного виробництва дуже навіть болюча. Та й, власне, відколи енергетичні питання нагально постали на порядок дня в Україні, то стало зрозуміло, що нетішинським будівельникам роботи буде — непочатий край: тільки встигай крутитись.
Нині сторони конфлікту наче зачаїлися. Дехто вважає, що це — затишшя перед бурею: мовляв, кожна з них мобілізує сили, «працює» із судами, визначає тактику подальшої боротьби. Прагматики переконані, що сторони, зваживши всі «за» і «проти», неминуче сядуть за стіл переговорів. Справді ж бо, чого чубитися — всім вистачить.
А тим часом у місцевій газеті з’явилося оголошення якоїсь київської фірми, що готова купити акції ВАТ «УБ ХАЕС» на дуже гарних умовах. Однак акціонери, навчені гірким досвідом, не кинулися їх продавати. А нещодавно провели звітно-виборні збори, і головою правління знову переобрали пана Шевцова.
І хотілося б повірити, що в цій історії боротьби за власність нарешті настав хепі-енд, та одна обставина не дає: перед зборами хтось пустив чутку, що приміщення заміноване. Довелося викликати фахівців, перевіряти. З’ясувалося, що все гаразд. Але відчуття небезпеки все ще витає в повітрі: а раптом десь таки зачаїлася міна сповільненої дії?