Про танталові муки продажу важливого для області об’єкта — Тернопільського аеропорту — «ДТ» вже розповідало читачам (№25 від 1 липня ц.р.). Нарешті Господарський суд області скасував постанови відділу Державної виконавчої служби в м. Тернополі про арешт майна підприємства, а апеляційний Господарський суд Львівської області припинив провадження у справі. ДВС в області зняла арешт з усього майна аеропорту.
Як уже повідомляло «ДТ», 9 червня відбулася подія зі сльозами радості на очах: регіональне відділення ФДМУ підписало з переможцем аукціону, який відбувся у січні ц.р., — компанією «СЦ — Сервіс-Центр Стрий» договір купівлі-продажу. Серед трьох учасників саме ця фірма за початкової вартості цілісного майнового комплексу аеропорту в 9,9 млн. грн. запропонувала найвищу ціну — аж 32 млн. гривень. Угоду засвідчив нотаріус, і залишалося найголовніше — упродовж місяця сплатити повну вартість об’єкта. У документі заклали лояльний до покупця пункт: «Строк оплати може бути подовжено за умови внесення не менше як 50% від ціни продажу».
Керівництво Тернопільщини і небайдужі жителі нетерпляче чекали грошей. Адже понад 25 млн. гривень, що мали надійти до обласного бюджету, вельми не зайві: за ці кошти можна було б завершити будівництво обласної бібліотеки, архіву, добудувати ряд шкіл та корпусів лікарень…
Однак минає місяць, а на рахунок регіонального відділення ФДМУ ані очікувані 32 млн. грн., ані 50% від цієї суми не надходять. Обласна влада і орган приватизації насторожені: з якої причини переможець аукціону дав задній хід?
А 13 липня компанія «СЦ-Сервіс-Центр Стрий» потішила всіх. Вона направила до Господарського суду області заяву про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позивач вважає, що регіональне відділення ФДМУ, якому депутати облради делегували повноваження з приватизації аеропорту, незаконно встановило додаткові умови продажу об’єкта, а саме: погашення протягом трьох місяців кредиторської заборгованості підприємства в сумі 750 тис. грн., збереження кількості робочих місць протягом двох років, відшкодування витрат за проведення незалежної оцінки майна на суму 20 тис. грн. та за проведення екологічного аудиту. Автор заяви — засновник компанії-переможця Крістіан Чернер стверджує, що «встановлення основних та додаткових умов продажу об’єкта приватизації — це виключна компетенція обласної ради», адже аеропорт перебуває в обласній комунальній власності. І при цьому посилається на норму Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (аеропорт був проданий як об’єкт групи А), де записано: «Фонд держмайна України, ВР АР Крим та місцеві ради мають право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього закону» (ст.16).
До того ж, як може грошовитий покупець змиритися із записаним у договорі купівлі-продажу зобов’язанням погасити борги аеропорту на суму 750 тис. гривень? У позовній заяві наводяться докази, що Державна виконавча служба в Тернополі виконує зведене виконавче провадження від 28.05.2004 р. про стягнення з об’єкта приватизації на користь юридичних, фізичних осіб та держави лише 532 тис. гривень. І виконання відбувається згідно із Законом «Про виконавче провадження», а не відповідно до умов договору купівлі-продажу. Тож навіщо, питається, платити зайві гроші? Як зазначено у заяві, покупець не був поінформований про «процесуальний стан кредиторської заборгованості в судах», а тому не зміг врахувати цих обставин при прийнятті рішення про участь в приватизації аеропорту.
Однак вирішального удару завдано посиланням на Цивільний кодекс. Там сказано, що «волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі» (ст.203). А оскільки позивач начебто був позбавлений можливості здійснити вільне волевиявлення, то це є підставою визнання правочину недійсним (ст.215).
У регіональному відділенні ФДМУ позовні вимоги компанії — переможця аукціону рішуче заперечують. Чинити по-іншому — це означає поховати тривалу роботу. Начальник Михайло Шкільняк по пунктах спростовує докази протилежної сторони. Всі умови продажу об’єкта (а не участі!), на переконання чиновника від приватизації, розроблені відповідно до статей 8 і 15 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Вони були погоджені з керівництвом обласної ради, розглядалися на засіданнях її постійних комісій. «Добро» дала і облдержадміністрація. Про це свідчать листи заступника голови облради В.Кравця і голови облдержадміністрації І. Стойка, надіслані у вересні минулого року, тобто ще перед першим продажем ОКП «Тернопільавіаавтотранс» на аукціоні.
А умови повторного продажу були оголошені 28 грудня 2005 року у «Відомостях приватизації». Учасник аукціону — «СЦ—Сервіс-Центр Стрий» — ознайомився з ними і тому подав заявку на участь в аукціоні та сплатив заставну суму — 10% початкової вартості об’єкта, тобто майже 1 млн. грн.
— Така поведінка покупця є доволі незрозумілою, — каже Михайло Шкільняк. — Бо ще 3 липня він звернувся з листом до ДВС області, в якому зазначає, що «договір купівлі-продажу відповідає законодавству України про приватизацію, а також умовам продажу». ПП «СЦ—Сервіс-Центр Стрий» також повідомило, що «вимоги ДВС у м. Тернополі щодо погашення кредиторської заборгованості фірма виконає з урахуванням зобов’язань, покладених на покупця чинним законодавством». Запитайте, врешті-решт, звідки походять такі дивацтва? Мабуть, солідний покупець, який працює в ряді країн світу, потрапив під вплив тих українських бізнес-структур, які хотіли б бачити інший результат приватизації Тернопільського аеропорту.
Вельми невдячна справа — прогнозувати завершення цієї історії. Але від двох ключових варіантів розвитку подій ніде не подінемося. Якщо суд визнає договір купівлі-продажу недійсним, то правовідносини повертаються до початкового стану, і тоді власник аеропорту — обласна влада — вирішуватиме, що з ним робити. Коли ж судова інстанція винесе інше рішення, то вже регіональне відділення ФДМУ буде мати підстави звернутися до суду з вимогою розірвати договір. Бо неоплата повної вартості аеропорту упродовж двох місяців означає порушення договірних зобов’язань. А в договорі ще й «сидить» «зубатий звір» — штрафна санкція за неоплату. Вона називається неустойкою в розмірі 20% від повної вартості об’єкта.
6,4 млн. гривень на дорозі не валяються. Та громадськість області не надто переймається завершенням цієї епопеї. Судові процеси в схожих випадках, точніше, їх тривалість — це в регіоні, здається, найцікавіше, а головне, кінофільм безплатний...