У воді не тонуть, в огні не горять — професіонали |
Попри дуже складну кон’юнктуру зовнішнього ринку, металурги нинішнього року стали базовим елементом пожвавлення промислового виробництва в Україні. Не зважаючи на високі податки й вузький внутрішній ринок, вітчизняна металургія не втратила своє місце в міжнародному табелі про ранги. Найкращий результат показують підприємства, де потужна виробнича база доповнюється міжнародним досвідом оптимізації витрат, зокрема шляхом побудови вертикальної інтеграції.
Українська чорна металургія, до складу якої входять понад 300 підприємств, ще довго залишатиметься базовою для вітчизняної економіки галуззю з кількох причин. Передусім її частка в промисловому виробництві становить за випуском товарної продукції понад 20%, за основними фондами — 12%, за чисельністю працівників — 6%, за споживанням енергоресурсів — 14%. За виробництвом продукції чорної металургії Україна посідає п’яте місце у світі після Японії, США, Китаю та Росії, випереджаючи такі високорозвинені країни, як Німеччина, Італія, Франція.
Український металургійний комплекс є провідним і на пострадянському просторі. За прогнозами, 2001 року питома вага українського виробництва залізної руди в загальному обсязі країн СНД становитиме половину, марганцевої руди, три чверті — коксу і чавуну — 43%, сталі та прокату — третину від загального обсягу випуску в СНД. Причому за видобуванням залізної руди Україна посідає п’яте місце в світі після Китаю, Бразилії, Росії, Австралії, що надає їй чудову можливість для створення повноцінних фінансово-промислових груп, які об’єднують у собі гірничорудні, коксохімічні, металургійні підприємства та заводи металевих виробів. Найпотужніші міжнародні концерни побудовано саме за принципом об’єднання — вертикальної інтеграції. Компанії, що працюють за цим принципом, називаються вертикально інтегрованими (ВІК).
Якщо врахувати, що сьогодні до 90% продукції від загального виробництва залізної руди, феросплавів, чавуну, прокатної заготовки до труб, листа, арматури, осей, рейок, сортового прокату експортується, очевидно, що створення ВІК, яке дозволило б значно знизити собівартість, зменшило б залежність від коливань світових цін і нівелювало наслідки слабкого внутрішнього попиту. Крім того, за визнанням начальника управління металургійної промисловості Міністерства промислової політики України Дмитра Деркача, щоб відповідно до Національної програми розвитку гірничо-металургійної галузі до 2010 року вивести галузь у світові лідери, потрібні інвестиції в розмірі 8 млрд. дол. Одержати їх без мінімізації витрат неможливо.
Попередні результати
На момент написання статті підсумкових даних щодо металургійної галузі за 2001 рік не було, зате є статистика за минулий одинадцятимісячний період. Отже, за 11 місяців 2001 року в Україні було вироблено 50,5 млн. тонн залізної руди, 38,1 млн. тонн агломерату, 11,1 млн. тонн котунів, 17,8 млн. тонн коксу, 24,4 млн. тонн чавуну, 30,5 млн. тонн сталі, 26,8 млн. тонн прокату і 1,5 млн. тонн труб.
Грудневі результати позначаться на розмірі виробництва в тоннах, але ніяк не змінять загальну тенденцію. 2001 року, порівняно з 2000 роком, прогнозується падіння виробництва залізної руди (на 1%) і котунів (на 3%). За іншими товарними групами обсяги виробництва нарощуватимуться. Випуск агломерату зросте, порівняно з торішнім, на 8%, коксу — на 1%, чавуну — на 4%, сталі — на 7%, прокату — на 10%.
Критичною можна назвати ситуацію в трубній промисловості. Але трубники, попри квотування поставок їхньої продукції в Росію, примудрилися не знизити обсяги виробництва, чому сприяли дві обставини. По-перше, розмови про закриття російського ринку та квотування поставок велися з липня 2000 року. Оскільки виробники знали про майбутнє запровадження квот, то в січні-квітні трубні підприємства різко збільшили обсяг експорту в Росію, щоб за підсумками року зберегти загальний баланс. І це їм удалося. По-друге, збільшився експорт труб до Німеччини та на Близький Схід.
І все-таки експортувати металургійну продукцію на зовнішні ринки й конкурувати за ціною з російською стало складно, позаяк вартість практично всіх груп металургійної продукції підвищилася через зростання цін на енергоносії і підвищення тарифів на транспортування продукції. Але зростання цін на метал з одного боку й видатки на транспорт й енергоресурси з іншого були неадекватними. Приміром, при збільшенні вартості металопродукції всередині України на 6—8% енергетичні ресурси подорожчали на 40—50%. Утримання обсягів виробництва стало головним досягненням, а підвищення вартості енергії та послуг транспорту — найбільшим розчаруванням металургів 2001 року. Підприємства галузі працювали в міру сил і можливостей, унаслідок чого деякі з них втратили податкові пільги в рамках експерименту, про що «ДТ» вже докладно писало. Однак лідери пройшли тест на міцність і втримали свої позиції. Зокрема «Криворіжсталь», по суті, залишилася монополістом у виробництві дрібносортного прокату. Його частка в виробництві, за деякими оцінками, перевищить 60%, а питома вага у виробництві катанки — 45%. У виробництві середньосортного прокату лідерами залишаються Макіївський і Дніпропетровський меткомбінати, чия питома вага у виробництві сягає порядку 36—40%. «Запоріжсталь» — монополіст у виробництві бляхи, поділяючи разом із «Азовсталлю» лідерство у виробництві листового прокату.
Тенденції року
На жаль, відзначають у Мінпромполітики України, основні тенденції цього року тільки ускладнили господарську діяльність підприємств ГМК і негативно позначилися на їхньому фінансово-економічному становищі. «Під ускладненням я маю на увазі проблеми зі збутом продукції й особливо зі збереженням експортного потенціалу підприємств, а також несприятливу кон’юнктуру цін на зовнішньому ринку, що почала формуватися ще в жовтні-листопаді 2000 року», — говорить Д.Деркач.
Металурги сподівалися на короткочасне зниження цін на метпродукцію, але в зв’язку з тим, що світове надвиробництво нинішнього року становить 50 млн. тонн металу, ціна стабільно падала, що поставило багато орієнтованих на експорт вітчизняних підприємств у вкрай важкі умови.
Якщо зовнішній ринок не зміг допомогти галузі, то внутрішні чинники зашкодили їй ще більше. По-перше, ціни на енергоресурси підскочили досить різко й багато підприємств галузі були не готові до цього. Більше того, на МК почали регулярно проводити ремонти й організовувати довгострокові проекти відновлення виробництва. «Але через зниження світових цін процеси реконструкції виробництв не дістали належного розвитку, оскільки робота підприємств складалася неефективно, а рентабельність місяць у місяць знижувалася», — говорить Д.Деркач. У результаті зупинені потужності так і не вдалося запустити знову, а кошти на ремонт і відновлення не поповнювалися. По-друге, 20-відсоткове пожвавлення промислового виробництва не можна назвати вдалим для металургів із тієї простої причини, що структура промислового підйому не дуже збільшила споживання металу.
Усе це призвело до того, що вже наприкінці 2001 року галузь взагалі спрацювала зі збитками. У листопаді мали прибутки лише три меткомбінати — «Криворіжсталь», ім. Ілліча й «Азовсталь», а решта працює на рівні нульових прибутків або збитково. На думку представника Мінпромполітики, якщо причини того, що маріупольські заводи продовжували рентабельно працювати, криються переважно в сортаменті продукції та менеджменті, то на «Криворіжсталі» їх було закладено раніше, при створенні ВІК.
Мінімізація видатків
Практика створення вертикально-інтегрованих металургійних компаній обумовлена кількома чинниками, які дозволяють знизити технічні, управлінські й податкові видатки. Зокрема, створення вертикально-інтегрованої компанії за участю гірничодобувного, коксохімічного й металургійного підприємства, дозволяє двічі звільнятися від ПДВ (на етапі передачі вугілля й руди), тобто забезпечує 20-відсоткове зниження собівартості одиниці виробленої продукції. Крім того, цехова або холдингова побудова ВІКів дозволяє поліпшити якість і знизити кількість управлінського апарату. Світова практика створення холдингів і груп дає економію коштів не менше 5—8%, а при вертикальній інтеграції ця цифра збільшується майже в півтора разу. При цьому підприємствами проводиться узгоджена цінова та збутова політика, що також дозволяє уникати побічних податків, які переносяться на кінцевий товар. «Створення ВІК — ідеальний варіант для оптимізації оподаткування підприємств, бо існуюча податкова система не створює нормальні умови для роботи підприємств, і його багатоступінчастість призводить до того, що податки нагромаджуються на кожному переділі, а кінцева продукція виходить дуже дорогою», — розповідає Володимир Терещенко, виконавчий директор Української асоціації виробників чорних металів (УкрАВЧорМет).
Та коли все настільки очевидно, чому ж усі українські підприємства ГМК не створили об’єднання на принципах вертикальної інтеграції? Річ у тому, що при об’єднанні в більшості випадків відбувається конфлікт інтересів його учасників. Директори заводів, які мають увійти у ВІК як цехи (як правило, це «коксохіміки» й «рударі»), втрачають економічну й організаційну самостійність. Ця проблема поглиблюється тим, що більша частина підприємств приватизована й нові власники різних заводів не завжди знаходять спільну мову. Приміром, якщо на кокс сьогодні хороший попит, то не кожний коксохімічний завод піде на об’єднання зі споживачем його продукції.
У Росії створення вертикально-інтегрованих компаній у металургії відбувається більшими темпами. Так, Магнітогорський металургійний комбінат вирішив створити фінансово-промислову групу, до складу якої ввійдуть Михайлівський і Соколовсько-Сорбайський гірничо-збагачувальні комбінати, Челябінський трубопрокатний завод, Магнітогорський комбінат із виробництва металу й металовиробів. Крім ММК, активно будувати вертикально-інтегрований холдинг почала «Північсталь». Нині в розпорядженні комбінату вже є три ГЗК, а його продукція поставляється на Череповецький сталепрокатний завод, що випускає близько 50% усіх металовиробів Росії. Найменш вдало з трьох найбільших виробників сталі діє Новолипецький металургійний комбінат (НЛМК). Зокрема, власникам підприємства досі не вдалося закріпитися на Лебединському ГЗК.
В Україні найближче до ВІК перебуває «Запоріжсталь». «Наше підприємство з моменту створення 1933 року має повний виробничий цикл, оскільки до складу комбінату входить агломераційне, доменне, мартенівське, прокатне виробництво. Теоретично наявність таких підприємств у складі виробництва поліпшила б роботу всього виробничого ланцюжка, адже, приміром, 60% ціни чавуну формує кокс», — вважають на «Запоріжсталі».
Та володіючи 30% акцій «Запоріжкоксу» менеджмент «Запоріжсталі» не зміг домогтися повернення коксівного вугілля, що виготовлялося на давальницьких умовах. Більше того, «Запоріжсталь», як один із великих акціонерів, не має важелів впливу на політику коксохімічного підприємства й не входить до складу його органів управління. І хоча це не типовий приклад відносин акціонера й підприємства, але він свідчить, що спроби створення ВІК зустрічають опір.
Український ВІК
На думку фахівців УкрАВЧорМет, свого часу, коли діяв указ Президента України «Про промислово-фінансові групи» (до 1995 року), який давав змогу останнім розвиватися, спроби створення ВІК у металургії були дуже несміливими й непродуктивними. Саме тоді в середині 90-х, до речі, було зроблено першу спробу створити ФПГ на базі «Криворіжсталі» й «Дніпрометалопродукції», але після того, як «Дніпрометалопродукцію» приватизували, нові власники (акціонери) заводу, скориставшись своїм законним правом, не погодилися з цим, побоюючись втратити вплив на свій завод.
Після ухвалення закону «Про промислово-фінансові групи» підприємства, що входять у ФПГ, втратили пільги та преференції, передбачені указом.
«Тож закон «Про ФПГ» не може існувати в сьогоднішньому вигляді, оскільки підприємства, що входять в ФПГ, повинні поглинатися тим, яке визнано провідним. Саме це відбулося на «Запоріжсталі» — ті підприємства, що вважалися другорядними — «Запоріжкокс» і Запорізький залізорудний комбінат, — виявилися вже приватизованими й не погодилися бути на других ролях. Компромісу не дійшли й ВІК не відбувся», — говорить виконавчий директор УкрАВЧорМет.
За одностайним визнанням усіх фахівців галузі, найяскравішим, найвдалішим прикладом вертикальної інтеграції є Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь». 1996 року до його складу ввійшли Криворізький меткомбінат, коксохімічний завод ім. Коротченка, Новокриворізький гірничо-збагачувальний комбінат, а навесні нинішнього року додалося й шахтоуправління «Криворіжсталь». «За рахунок зменшення податків, зокрема ПДВ, податку на прибуток, податку на утримання автодоріг, податку в інноваційний фонд на проміжних ділянках виробництва кінцева продукція стала дешевшою, а прибутки збільшилися», — розповідає В.Терещенко.
У результаті об’єднання «Криворіжсталь» цього року забезпечило себе на 92% агломератною рудою й повністю коксом, концентратом і агломератом. Винятком є котуни, по 100 тис. тонн яких щомісяця доводиться закуповувати на Північному й Центральному ГЗК. Усе це, на думку Д.Деркача, дозволило «Криворіжсталі», попри погану кон’юнктуру ринку, нарощувати обсяги виробництва й покращувати нинішнього року фінансово-економічні показники.
І все-таки 2002 рік, на думку фахівців Мінпромполітики, стане ще одним роком перевірки на міцність як самої «Криворіжсталі», так і всієї металургійної галузі. Так, США вже сьогодні зажадали зниження виробництва металу в Україні 2002-го на 10%, на що Кабмін і парламент поки що відповіли чемною відмовою. Справді, якщо Штатам необхідно підтримати власних виробників, то незрозуміло, чому саме за рахунок українських. Хоча ця проблема не настільки однозначна й до неї доведеться всім повернутися вже в січні 2002-го.