Майже рік інформація про Іран займає перші рядки у світових ЗМІ. Інформаційні приводи стосуються не нафтогазової галузі, в якій країна за запасами нафти і газу посідає друге місце в світі, а переважно намірів і дій Ірану, спрямованих на створення замкненого ядерного паливного циклу (ЯПЦ), а також реакції на це міжнародної спільноти.
Головним противником цієї програми є США, які вже 25 років застосовують проти Ірану економічні санкції та не виключають можливості застосування сили проти цієї країни. Європейська трійка в особі Німеччини, Великобританії та Франції, яка вже кілька років веде переговори з Іраном щодо його розробок у ядерній сфері, поки що не досягла суттєвих результатів і може бути втягнута в цю конфронтацію. Трійка ЄС запропонувала Ірану низку політичних та економічних компенсацій, зажадавши в обмін на це відмовитися від програми створення ЯПЦ для мінімізації технічної можливості створення ядерної зброї. Нове керівництво Ірану запропоновані умови співпраці вважає не тільки неприйнятними, а й образливими, що робить подальші переговори мало перспективними.
Усупереч загрозам США та серйозним застереженням європейської трійки Іран поновив роботи з конверсії урану. Занепокоєність США та ЄС зняттям мораторію на ці роботи може спричинити пожорсткішання існуючих санкцій проти Ірану з боку США та застосування односторонніх санкцій проти Ірану країнами ЄС (можливо, й іншими під впливом США), що призведе до відмови від ряду великих контрактів з Іраном, насамперед у сфері енергетики.
Дії Ірану в ядерній сфері не порушують Договір про нерозповсюдження ядерної зброї і відбуваються під контролем МАГАТЕ, однак існує значна недовіра Заходу до щирості проголошених Іраном намірів не створювати ядерну зброю. Це викликано щонайменше несвоєчасністю надання відповідної інформації щодо досліджень у ядерній сфері та закритістю окремих з них, що, правда, відбувалося в минулому.
Жодним чином не припускаючи можливості розв’язування США війни проти Ірану, не можна виключати у подальшому значного загострення міжнародних відносин внаслідок певної ізоляції Ірану, що викличе подальше розкручування цін на нафту у світі. Високі ціни на нафту насамперед погіршать розвиток економік країн—неттоімпортерів нафти, в т.ч. й України.
Світова спільнота, доклавши всіх дипломатичних зусиль до досягнення взаємоприйнятних домовленостей з Іраном, має не допустити погіршення міжнародної безпеки та нового стрибка цін на нафту.
Україна, яка зацікавлена в поставках іранського газу, повинна здійснювати активнішу дипломатичну політику щодо подій навколо іранського «ядерного досьє», запропонувавши розміщення окремих стадій іранського ЯПЦ на власній території для надання гарантій ядерної безпеки та створення власного ЯПЦ.
Тегеран та уран
У світових ЗМІ вже багато місяців ідеться про те, що Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ, є спеціалізованою установою в системі ООН) ось-ось має передати іранське «ядерне досьє» до Ради Безпеки ООН. Що ж це за досьє і які наслідки матиме його передача до РБ ООН? Таке досьє повинно містити дані про порушення Іраном Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) та пов’язаних з ним інших договорів. Нижче наведено окремі такі порушення, які викликають занепокоєння світового суспільства.
Програма розвитку ядерної енергетики Ірану стала предметом жорстких дискусій у 1995 році після прийняття російським Мінатомом рішення про будівництво в м.Бушер легководного ядерного реактора потужністю 1000 МВт. США розгорнули потужну кампанію проти будівництва, мотивуючи це тим, що Іран під прикриттям програми мирного атому планує отримувати збройовий плутоній з відпрацьованого ядерного палива для створення ядерної зброї.
Надалі ситуація навколо іранської ядерної програми значно загострилася через порушення Іраном Угоди про гарантії ядерної безпеки, яку він підписав з МАГАТЕ ще в 1974 році. Головні порушення стосувалися того, що Іран розпочав будівництво інфраструктури для створення повного ядерного паливного циклу та намагався таємно отримати для цього елементи технологій, не повідомляючи про це МАГАТЕ. Попри офіційні заяви іранських керівників про мирне (енергетичне) спрямування ядерної програми, насамперед провідні західні країни висловили занепокоєння можливим наміром Ірану збудувати інфраструктуру з виробництва розщеплюваних матеріалів, потрібних для створення ядерної зброї.
Саме публікації у 2002 році знімків супутника, на яких було зафіксовано будівництво двох не задекларованих іранських об’єктів з виробництва ядерного палива (заводи зі збагачення урану в м.Натанз та з виробництва важкої води біля м.Арак), спричинили міжнародний скандал. Різку занепокоєність світової спільноти викликала заява президента Ірану М.Хатамі у 2003 році. В ній йшлося про намір створити повний (замкнений) ядерний паливний цикл та про те, що Іран будує або вже експлуатує інфраструктуру для створення ЯПЦ, зокрема уранові шахти, збагачувальні, переробні та інші виробничі потужності для отримання самодостатності у виробництві ядерного палива для АЕС. Того ж року Іран визнав, що будує поблизу м.Арак дослідний важководний 40-мегаватний реактор, який може виробляти збройовий плутоній.
У 2002—2003 рр. в Ірані провадилися таємні експерименти зі збагачення урану з використанням лазерної технології і незадекларованого природного урану. У травні 2003-го це обладнання було демонтоване і представлене інспекторам МАГАТЕ.
Навесні 2003 року інспектори МАГАТЕ взяли проби ґрунту та води в районі пілотного заводу із збагачення урану (методом газового центрифугування), які виявили наявність частинок низькозбагаченого (із вмістом урану-235 до 4,5%) та високозбагаченого урану (від 38 до 70%). Наявність високозбагаченого урану могла означати, що Іран виробляв збройовий уран.
Іранська сторона пояснила, що походження цих частинок — залишки на імпортованих центрифугах (ймовірно з Пакистану). Однак це суперечило попередній інформації про вітчизняне походження центрифуг. Розслідування Міжнародного агентства з атомної енергії щодо походження збагаченого урану на сьогодні ще не завершено, і це найбільш серйозне звинувачення проти Ірану. Пакистан передав МАГАТЕ зразки власного високозбагаченого урану та деталі центрифуг, однак він не підписав ДНЯЗ і не допускає експертів МАГАТЕ на свої ядерні об’єкти, що ускладнює розслідування.
У серпні 2003 року генеральний директор МАГАТЕ М.Ель-Барадей заявив, що Іран не поспішав надати експертам агентства повний доступ до окремих ключових об’єктів, а іноді надавав їм неповну чи суперечливу інформацію.
Усі ці та інші порушення детально викладено у звіті М.Ель-Барадея від 10 листопада 2003 року. Загалом звіт став украй несподіваним у тому сенсі, що більшість експертів не уявляли, що реальна іранська ядерна програма була такою комплексною та набагато сучаснішою, ніж на той час вони оцінювали та декларував Іран. Водночас в одному з висновків звіту йдеться про «відсутність свідчень» нелегального виконання Іраном програми створення ядерної зброї.
Наведені й окремі інші порушення змусили раду керівників МАГАТЕ у вересні 2003 року ухвалити резолюцію, в якій висловлюється «серйозне занепокоєння» відсутністю з боку Ірану заходів із забезпечення можливості перевірки задекларованих обсягів ядерних матеріалів на відповідність вимогам гарантій ядерної безпеки. Також Ірану пропонувалося негайно усунути всі недоліки та розпочати повномасштабну співпрацю з МАГАТЕ.
Іран та ЄС
Переговори між Іраном та трьома країнами Європи (далі — європейська трійка) — Великобританією, Німеччиною та Францією, які представляють ЄС, — щодо іранської ядерної програми проводяться з грудня 2002-го по теперішній час. Однак переговорний процес часто переривався, що було викликано насамперед різним баченням сторонами, з точки зору додержання ДНЯЗ, робіт, які виконував Іран в ядерній сфері.
Перших реальних результатів на переговорах було досягнуто лише наприкінці 2003-го. Так, 21 жовтня 2003 року під час візиту міністрів закордонних справ європейської трійки було підписано Тегеранську декларацію, яка значно просунула хід переговорів. Згідно з цією декларацією, Іран погодився приєднатися до Додаткового протоколу до ДНЯЗ, що дасть змогу інспекторам МАГАТЕ проводити раптові інспекції ядерних об’єктів, а також призупиняти роботи зі збагачення урану. В обмін об’єднана Європа в особі європейської трійки визнала право Ірану на розробку мирних ядерних технологій та пообіцяла забезпечити доступ Ісламської Республіки до сучасних ядерних енергетичних технологій.
У листопаді минулого року євротрійка та Іран підписали Паризьку угоду, згідно з якою Іран добровільно оголосив тимчасовий мораторій на роботи за програмою збагачення урану. Зі свого боку, трійка ЄС визнала право Ірану в рамках ДНЯЗ без дискримінації розробляти ядерні технології для енерговикористання.
Слід зазначити, що процес переговорів супроводжувався взаємними обвинуваченнями у недодержанні підписаних домовленостей та войовничою риторикою «яструбів», насамперед зі США, Ізраїлю та Ірану, що вкрай ускладнювало отримання практичних результатів. Нового імпульсу скандалам додали іранські дослідження з плутонієм.
16 червня ц.р. на сесії управляючих МАГАТЕ в доповіді заступника генерального директора агентства було озвучено інформацію про невідповідність реальним експериментам заяв іранців щодо лабораторних робіт з добування плутонію. Раніше фахівці Ісфаханського ядерно-технологічного центру заявляли про те, що протягом 1988—1993 років було отримано кілька мікрограмів плутонію. Пізніше іранська сторона визнала, що такі роботи здійснювалися й після заявленого терміну — у 1995-му та 1998-му. Також фахівці МАГАТЕ вважають, що кількість виготовленого плутонію мала значно більший порядок — не мікрограми, а міліграми. Рівень досліджень не свідчить про намір Ірану накопичити збройовий плутоній для створення ядерної бомби, а, скоріше, доводить намір набути досвід робіт з добування плутонію. Проте репутацію іранської сторони знову було зіпсовано.
Істину вкотре відновило МАГАТЕ, і попри незначність порушень в аспекті виконання ДНЯЗ та надання гарантій ядерної безпеки, такі «помилки» створили стіну підозри до іранських робіт в ядерній сфері.
В листі Ірану до МАГАТЕ від 1 серпня 2005 року іранська сторона визнала, що раніше діяла таємно та не надавала всі деталі ядерної програми, мотивуючи це бажанням уникнути незаконного обмеження прав Ірану в ядерній сфері.
За останні кілька років МАГАТЕ не виявило в Ірані нових порушень, але недовіра світової спільноти до іранської ядерної програми не зникла. Іран має надати ефективні гарантії для запобігання використання ядерних матеріалів у заборонених цілях.
Пропозиції ЄС для Ірану
5 серпня 2005 року європейська трійка офіційно передала іранській стороні свої пропозиції щодо майбутньої спільної угоди. У преамбулі ЄС запропонував у фінальному тексті угоди записати визнання положень статті IV ДНЯЗ та права Ірану на використання атомної енергії у мирних цілях.
У розділі «Співробітництво у сферах політики та безпеки» записано пункт щодо спільної боротьби ЄС та Ірану з тероризмом, у т.ч. попереджувати підготовку та фінансування терористичної діяльності (в цій сфері до Ірану є претензії).
ЄС визнає важливість співробітництва з Іраном в енергетичній сфері та стверджує, що Іран стане довгостроковим партнером ЄС як постачальник нафти та газу; ЄС розвиватиме торгівлю, інвестиції та передачу технологій Ірану; ЄС запропонує політичну підтримку Ірану в його прагненні набути членство у СОТ та буде розвивати співробітництво у сферах екології, комунікацій, інформаційних технологій, освіти, транспорту, сейсмології, інфраструктури, сільського господарства та туризму.
Безумовно, найцікавішою є стаття ІІІ — щодо довгострокової підтримки мирної ядерної програми Ірану, де записано, що Євросоюз визнає право Ірану розвивати дослідження, виробництво та використання ядерної енергії в мирних цілях, включаючи право Ірану на будівництво АЕС. ЄС декларує, що Іран отримає доступ до міжнародного ринку ядерних технологій (у т.ч. до закордонного ядерного палива), та обіцяє надати підтримку іранській ядерній програмі, зокрема шляхом визначення необхідності в нових дослідних реакторах (?).
Іран має ратифікувати до кінця цього року. Додатковий протокол до ДНЯЗ (договір підписано Іраном у грудні 2003-го, але ще не ратифіковано парламентом), а також обов’язково повертати відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) його постачальнику (теоретично з ВЯП можна виробляти збройовий плутоній, хоча це вкрай складно технологічно і невигідно економічно).
Водночас Іран має відмовитися від виконання робіт за програмою ядерного паливного циклу та припинити будівництво важководного реактора ІR-40 у м.Арак.
Що ж не сподобалося Ірану у пропозиціях європейської трійки? Головним недоліком запропонованого документа, на думку іранської сторони, стала фактична відмова Ірану мати власний ЯПЦ. Безумовно, також іранцям не сподобалася пропозиція припинити будівництво реактора в м.Арак.
Іран відмовився від пропозицій ЄС, хоча висловив готовність продовжити переговори, при цьому він відновив роботи в ядерному центрі в м.Ісфахан. Швидше за все, у подальшому Іран жорстко відстоюватиме своє право на створення ЯПЦ. На цьому етапі переговорний процес зайшов у глухий кут. Дії Ірану щодо припинення добровільного мораторію на роботи зі збагачення урану не порушують ДНЯЗ, і для запровадження санкцій немає юридичних підстав. Більше того, на поточному етапі Іран здійснює лише конверсію уранової руди (отримує газ тетрафторид урану) під контролем експертів МАГАТЕ і дотримується мораторію на збагачення урану в Натанзі. Потім цей газ буде конвертовано у гексафторид урану і лише після цього уран збагачуватиметься у центрифугах. Лише якщо на цій стадії виробляється уран-235 із вмістом щонайменше 20%, можна говорити про його військове призначення. Водночас для напрацювання розщеплюваних матеріалів для однієї ядерної бомби необхідно щонайменше 1000 центрифуг (та не менше одного року часу), проте Іран, за даними МАГАТЕ, має їх лише 164 одиниці.
Загалом існувала досить низька ймовірність відмови Ірану від створення ЯПЦ, оскільки він уже збудував або будує зараз більшу частину його інфраструктури, витративши за три роки 330—350 млн. дол. Подальший розвиток Іраном об’єктів ЯПЦ зведе шанси на відмову від нього нанівець.
Слід зазначити, що жодним міжнародним договором не передбачено такі обмеження, отже, будь-яка країна має право на такі технології. З іншого боку, такий повномасштабний набір ядерних технологій відкриває шлях до створення ядерної зброї. Саме цього побоюється трійка ЄС.
Останні іранські пропозиції та події
Іран на сьогодні не сформував нових умов для досягнення домовленості щодо його ядерної програми, однак доцільно розглянути гарантії, які були розроблені з допомогою західних фахівців та запропоновані Іраном європейській трійці 23 березня 2005 року. Насамперед запропоновано часткове обмеження програми збагачення урану, а саме: створення лише відкритого паливного циклу (без окремих стадій, які не зазначено); встановлення межі збагачення урану на рівні низького (для палива АЕС); обмеження сфери збагачення настільки, наскільки необхідно для забезпечення паливом АЕС; термінова переробка всього збагаченого урану в паливні стрижні для усунення технічної можливості збагачення більш високого ступеня; поступовий розвиток програми збагачення урану по мірі збільшення довіри до іранської програми. Також запропоновано низку заходів із зміцнення заходів контролю, в т.ч. постійна присутність інспекторів МАГАТЕ на об’єктах збагачення урану. Трійка ЄС не підтримала ці пропозиції.
9 серпня ц.р. Іран під наглядом експертів МАГАТЕ зняв пломби з обладнання в Ісфаханському ядерному центрі та розпочав роботи з конверсії урану. (Ще 4 серпня секретар вищої ради національної безпеки Ірану Х.Роухані заявив, що Іран не порушуватиме тимчасовий мораторій на збагачення урану в Натанзі.) Іранці також вважають, що початок робіт в Ісфахані не порушує мораторій, оскільки йдеться не про збагачення урану, а про його конверсію. Раніше з боку іранської сторони лунали заяви про відновлення збагачення урану в Натанзі в разі прийняття рішень про санкції проти Ірану.
11 серпня 2005 року рада управляючих МАГАТЕ прийняла резолюцію щодо іранського «ядерного досьє». По-перше, висловлюється занепокоєння відновленням Іраном робіт з конверсії урану та виражається надія на подальший розвиток діалогу. По-друге, від Ірану вимагають припинити будь-які роботи, пов’язані зі збагаченням урану, включаючи виробництво сировинних матеріалів в Ісфаханському ядерному центрі. По-третє, гендиректор МАГАТЕ повинен до 3 вересня 2005 року доповісти раді управляючих МАГАТЕ про стан виконання Іраном зобов’язань з ДНЯЗ. І головне, констатується, що в доповіді генерального директора МАГАТЕ зафіксовано, що всі задекларовані ядерні матеріали в Ірані обліковано і що ці матеріали не використовуються для заборонених робіт. Разом з тим ще залишаються питання, пов’язані з ядерною програмою Ірану, які мають бути вирішені. Також МАГАТЕ поки ще не може надати висновок про відсутність незадекларованих ядерних матеріалів і робіт в Ірані.
Водночас резолюція не містить пункту про передачу досьє до Ради Безпеки ООН. Хоча резолюція і виявилася більш м’якою, ніж домагалися США, однак Іран відкинув її, не відмовляючись від подальшого діалогу. Більше того, іранський представник у МАГАТЕ С.Насері попередив, що «США і насамперед європейці жорстко прорахуються, якщо підуть шляхом конфронтації». Іранські «яструби» заявили про можливість запровадження нафтового ембарго та виходу з ДНЯЗ.
Загалом, ситуацію з іранською ядерною програмою можна охарактеризувати як Summum ius — summa iniuria (вища законність — це вище беззаконня). Іншими словами, право доведене до абсурду, коли перевага надається букві закону, а не його суті: Іран має юридичне право створити повний ЯПЦ, що відповідає міжнародному праву (ДНЯЗ та додатковим угодам). Однак чи отримає світова спільнота гарантії ядерної безпеки від Ірану, для чого і укладаються ці міжнародні договори?
Трійці ЄС та Ірану для досягнення домовленостей доцільно продовжити переговорний процес і ретельно переглянути свої пропозиції, погодившись на певні компроміси. Вирішення проблемних питань має відбуватися лише шляхом експертних консультацій та дипломатичних переговорів.
За лаштунками «ядерного досьє»
Можливі міжнародні санкції та ізоляція Ірану турбують багато країн (і міжнародних об’єднань), серед них насамперед ЄС, Росію, Китай, Японію, Індію, які є або великими світовими політичними гравцями, або важливими економічними партнерами Ірану.
Світова спільнота розуміє, що повторення американського шляху в Іраку загрожує значно більшими міжнародними ускладненнями. В жовтні 2003 року під час розгортання США антиіранської кампанії міністри закордонних справ трьох країн ЄС — Німеччини, Франції та Великобританії приїхали до Тегерана і гарантували, що не допустять прийняття в МАГАТЕ антиіранської резолюції. Ці країни разом з Росією та Китаєм і зараз є основними бар’єрами на шляху жорстких заходів з боку США проти Ірану та його ядерних амбіцій.
Чи справді всі ці країни так турбує іранська ядерна програма? І так, і ні. Іранська ядерна програма викликає занепокоєння у світової спільноти, і низка країн намагаються переконати Тегеран відмовитися від створення ЯПЦ, пропонуючи в обмін сприяння в прийняті Ірану до СОТ і поставки сучасного обладнання та технологій.
Вочевидь ці країни також переймаються можливими негативними наслідками саме для них у різних сферах нинішнього і майбутнього співробітництва з Іраном у разі різкої конфронтації між Вашингтоном та Тегераном. Безумовно, за єдністю «проіранського» фронту стоять комерційні інтереси, насамперед у нафтогазовому, ядерному, оборонно-промисловому, автомобільному та інших секторах. Тобто за політичними деклараціями про обережний підхід до іранського ядерного питання ховається конкуренція за економічні преференції у співробітництві з Іраном, яка набуває жорстких форм.
Сьогодні питання стоїть так: чи пожертвують європейські країни своїми бізнес-інтересами в Ірані заради глобальної безпеки, чи ні? З іншого боку, зустрічне запитання Ірану — чи варто міняти входження країни до світової спільноти після багатьох років фактичної ізоляції на національні політичні амбіції?
Тегеран і метан
Якщо іранський нафтовий сектор уже давно є одним з найбільших у світі — другий за обсягами виробник нафти в ОПЕК (11% світових запасів нафти), то поставки природного газу з Ірану на світові ринки формуються лише зараз. Саме перспективні іранські поставки природного газу (основна складова — метан) як трубопроводами, так і у вигляді рідини (зріджений природний газ) і становлять важливий об’єкт міжнародного інтересу. Стрімкий розвиток іранського експорту газу не тільки може перекроїти регіональну карту газопроводів, а й вплине на газозабезпечення всієї Євразії. Спільність інтересів багатьох країн полягає у підтримці розвитку іранського енергетичного сектора з метою отримання його вуглеводнів. З іншого боку, саме це дає змогу іранському керівництву робити досить суперечливі кроки та заяви.
Китай, Пакистан, Індія, країни—члени ЄС та деякі інші країни борються за привернення на свою територію іранського газу. Водночас майже щокварталу Іран підписує нові й нові міжнародні контракти з постачань газу. Не всі вони будуть реалізовані найближчим часом, оскільки США намагаються припинити розвиток будь-яких нових газових маршрутів (іранський газ поки що експортується лише до Туреччини), що виходять з Ірану.
Незважаючи на опір США та сильну конкуренцію з боку російського «Газпрому», інших країн-експортерів, Іран прагне кардинально збільшити свою частку у світовій торгівлі природним газом: із сьогоднішніх 0,5% (понад 4 млрд. кубометрів на рік) до 10%. Це досить амбіційне завдання, проте Іран має усі підстави його реалізувати, питання лише в часі та інвестиціях. Іран володіє більш як 15% світових запасів природного газу (27,5 трлн. кубометрів) — друге місце в світі після Росії. Протягом 10 років Іран планує залучити до нафтогазового комплексу до 10 млрд. дол. Однак поки що Іран відстає в розробці своїх газових родовищ навіть порівняно із сусідами, з якими має спільні родовища. Наприклад, Катар видобуває приблизно у шість разів більше газу зі спільного родовища «Південний Парс». Водночас Іран швидкими темпами будує чотири заводи зрідження природного газу на цьому родовищі, три з них запрацюють у період 2009—2012 років. Експорт зрідженого газу становитиме 50 млн. тонн (70 млрд. кубометрів).
Для таких країн, як Китай та Індія, отримання значних обсягів енергоносіїв — це не тільки амбіційні питання становлення як економічних гігантів у довгостроковій перспективі, а й питання забезпечення розвитку економіки.
Про те, що світ усвідомив важливість іранського газу, свідчать багатомільярдні контракти, які підписав Іран з різними країнами, та його плани газової експансії до країн світу (див. табл. 1).
Окремо доцільно згадати проект газопроводу Nabucco — постачання іранського та азербайджанського газу до ЄС, який не тільки є прикладом розвитку співпраці з Іраном, а й безпосередньо зачіпає як Україну, так і Росію (див. табл. 2). Цей проект затверджено Європейською Комісією як пріоритетний для ЄС та виділено 3,3 млн. дол. на розробку техніко-економічного обгрунтування.
До реалізації проекту приєдналися нафтогазові компанії усіх країн, через територію яких пройде газопровід: Botas (Туреччина), Bulgargaz (Болгарія), TRANSGAZ (Румунія), Mol (Угорщина) та OMV Erdgas GmbH — стовідсоткова дочірня компанія OMV (Австрія). Новий маршрут газопроводу, який з’єднає великі запаси газу Близького Сходу та Каспію для забезпечення потреб у газі на Балканах і в Східній та Центральній Європі. Попри те, що кінцевою точкою газопроводу має стати газовий центр у Баумгартені (Австрія), надалі можливе транспортування газу до кордонів Австрія—Німеччина та Австрія—Італія.
Участь Ірану у проекті Nabucco оформлено у січні 2004 року шляхом підписання меморандуму про взаєморозуміння між австрійськими компаніями та іранською національною газоекспортною компанією.
З реалізацією цього проекту, що має розпочатися наступного року, в Європі з’являться нові конкуренти «Газпрому» і розпочнеться новий раунд боротьби між постачальниками газу за цей високоплатоспроможний газовий ринок. Не омине цей перерозподіл і транзитерів газу, в т.ч. і Україну, однак це вже інша тема.
Можливі сценарії розвитку подій
Можна очікувати, що рівень загострення відносин між США та Іраном у найближчі роки визначатиме не тільки рівень енергетичної безпеки у світі (стабільність цін на енергоносії та забезпечення безперервності їх постачань), а й міжнародні відносини загалом.
Не слід забувати, що ісламська революція в Ірані викликала гостру нафтову кризу 1979 року. Малоймовірний початок воєнних дій проти Ірану дестабілізує увесь регіон Перської затоки і світову торгівлю нафтою (Іран видобуває майже утричі більше нафти, ніж Ірак), що завдасть непоправної шкоди видобутку, а отже, й експорту вуглеводнів до країн світу. Війна в Іраку, умовно кажучи, подвоїла вартість одного бареля нафти з нафтової корзини ОПЕК з 22—24 до 50 дол. Решту — до сьогоднішніх 59 дол. — додали інші чинники, в т.ч. і нинішня «іранська криза» (на біржі в Нью-Йорку вартість нафти марки Light Sweet Crude перевищила 67 дол.). Початок війни в Ірані, не виключено, може призвести до нового стрибка цін на нафту — це вже буде досить близько до 100 дол. за барель нафти.
Цього не хочуть навіть нафтовидобувні країни. З іншого боку, будь-яке інвестиційне чи технологічне стимулювання країн—членів ОПЕК не призведе до серйозних наслідків, оскільки переважна більшість цих країн не має значних резервів для збільшення нафтовидобутку. Таким чином, початок бойових дій проти Ірану не тільки не поліпшить стан світового нафтового ринку, а просто його зруйнує. Це розуміють і у Вашингтоні. Ще досить м’яко висловився З.Бжезинський: «...це буде контрпродуктивним та небезпечним актом... наслідки цього призведуть до масової дестабілізації всього регіону».
На нашу думку, переговори буде продовжено і хоча й не скоро, все ж буде досягнуто взаємовигідних домовленостей між ЄС та Іраном шляхом взаємних компромісів. Однак у разі припущення взаємних помилок під час переговорів не можна виключати й реалізацію негативного сценарію розвитку подій (трагічний варіант сценарію — розв’язання війни проти Ірану — не розглядається як такий, що має низьку ймовірність). Одним з вірогідних негативних сценаріїв розвитку подій щодо Ірану може стати наведений нижче.
Перше. Одна з сторін перериває переговори за умови небажання іншої йти на компроміси. ЄС (або США) скликає надзвичайне засідання ради управляючих МАГАТЕ для здійснення тиску на Тегеран. Мета такого засідання — винесення попередження Ірану. Друге. МАГАТЕ з подачі євротрійки або США передасть іранське «ядерне досьє» на розгляд Ради Безпеки ООН, яка має проголосувати за запровадження міжнародних санкцій проти Ірану. Сторони перервуть переговорний процес. Третє. Іран, скоріш за все, проігнорує чергові попередження. Четверте. Росія та Китай як постійні члени РБ ООН та давні економічні і політичні партнери Ірану накладуть вето на це рішення. П’яте. США застосують більш жорсткі санкції (відповідний законопроект уже підготовлено); окремі країни ЄС та найближчі союзники США застосують односторонні санкції проти Ірану. Шосте. Запровадження навіть обмежених санкцій з боку ЄС проти Ірану у відповідь призведе до застосування нафтового ембарго самим Іраном (3% світового експорту нафти), а також, можливо, аналогічної акції з боку ОПЕК. Результатом стане дестабілізація світового нафтового ринку та стрімке зростання цін на нафту. Сьоме. Іран з часом знов піде на поступки (оскільки його найбільше турбують односторонні санкції ЄС — товарообіг між ЄС та Іраном складає 20 млрд. дол.), насамперед припинить роботи у сфері конверсії урану, що приведе до відновлення переговорів з трійкою ЄС.
Ці ймовірні події можуть розгортатися протягом чотирьох-восьми місяців. За цей час Іран не виготовить жодного ядерного заряду. На думку американських та британських експертів це можливо не раніше, як через 10 років. США не почнуть війну проти Ірану з різних причин, передусім через те, що вкрай складно одержати підтримку американського населення на кількаразово більші людські втрати порівняно з Афганістаном та Іраком, разом узятими.
Водночас ускладнення міжнародної обстановки може спричинити світову цінову енергетичну кризу, і саме тоді вартість нафти з «корзини» ОПЕК сягне близько 75 дол. за 1 барель (або понад 90 дол. за барель легкої американської нафти). Лихоманка на світових сировинних біржах викличе неабиякий струс економік держав світу. Насамперед постраждають країни—неттоімпортери нафти. Постраждає й економіка експортерів нафти внаслідок втрати іноземних інвестицій — найбільших втрат зазнає саме іранська економіка.
Усе це не призведе до повномасштабної світової енергетичної кризи, тобто значного за часом переривання поставок нафти до чималої кількості країн світу, яка може виникнути лише в разі початку війни США проти Ірану та підтримки останнього насамперед країнами—членами ОПЕК шляхом застосування нафтового ембарго. Мусульманські країни також можуть політично підтримати Тегеран, без реальних економічних чи інших наслідків. За відсутності саддамівського Іраку так звана арабська вулиця не має лідерів, які змогли б підняти мусульманський світ на рішучі дії.
Наведений варіант розвитку подій не є найбільш жорстким з усіх можливих, однак його реалізація не буде вигідною нікому, оскільки завдасть шкоди світовій спільноті. Попри досить тривожний варіант розвитку подій, його реалізація має високу ймовірність, і провідним державам світу необхідно докласти усіх зусиль для його недопущення.
Активізувати українську дипломатію стосовно Ірану
Україна, як і багато інших держав світу, зацікавлена у співробітництві з Іраном, насамперед в енергетичній сфері. Щодо газових відносин Україна—Іран автор уже кілька місяців тому писав у «Дзеркалі тижня», що кроків до реального розвитку співробітництва між двома країнами в цій сфері досі немає. Нещодавно дві країни підписали протокол про купівлю Україною до 30 млрд. кубометрів іранського газу щороку для внутрішнього споживання, а також про експорт до 20 млрд. на рік до Європи. Таким чином, очікувані в Україні обсяги іранського газу кардинально збільшилися, порівняно з підписаним у 2003 році меморандумом про поставки в Україну до 15 млрд. кубометрів іранського газу. Тепер необхідно буде будувати двониточний газопровід — вкрай амбітний проект вартістю щонайменше 10 млрд. дол. — удвічі потужніший, ніж газопровід Nabucco. Однак українська практика доводить, що чим амбітніший проект, тим нижча ймовірність його реалізації.
Навряд чи можна очікувати якихось зрушень від конференції в Тегерані у вересні цього року щодо транспортування іранського газу в Україну, на яку буде запрошено також делегації Росії, Грузії та Вірменії. Рівень не той. Необхідно провести консультації в чотиристоронньому форматі на рівні керівників нафтогазових відомств країн, а потім перейти до рівня прем’єрів.
Останнім часом знову загострилися ірано-турецькі газові відносини. Туреччина, значно завищивши потреби у газі, підписала значну кількість міжнародних контрактів на його постачання. У разі неможливості спожити законтрактовані обсяги газу Туреччина обмежує в основному іранські поставки. Тому для Ірану конче необхідно створити трубопровідний маршрут, що не проходить через турецьку територію.
З досвіду Туреччини, яка вже кілька років отримує іранський газ, та ЄС, що починає реалізацію газопроводу Nabucco, можна зробити певні висновки. По-перше, очевидно, що попри значні політичні труднощі, можна поступово досягти власних інтересів шляхом активізації дипломатичних зусиль. По-друге, співробітництво країн з Іраном у газовій сфері не погіршило рівень міжнародної безпеки. По-третє, в Україні розуміють, що до закриття іранського «ядерного досьє» вкрай складно буде розвивати газове співробітництво з Іраном.
Разом з тим з метою надання гарантій ядерної безпеки іранській ядерній програмі Україна могла б запропонувати перенести найбільш небезпечні стадії ЯПЦ (насамперед збагачення урану) з території Ірану в Україну. Як відомо, наша країна вже майже 10 років намагається створити ЯПЦ, проте відсутність необхідного фінансування або, швидше, брак політичної волі не дозволили їй просунутися в цьому напрямі.
Слід зазначити, що таку пропозицію вже висунула Південно-Африканська Республіка (ПАР). Однак шанси ПАР досить низькі, оскільки країна розташована на значній відстані від Ірану, що робить будь-яке транспортування вантажів украй витратним. Також ПАР має лише два енергоблоки АЕС, що робить створення ЯПЦ економічно недоцільним.
Такий компроміс став би для Ірану виходом з глухого кута переговорів з ЄС та можливістю отримати певні ядерні технології, обладнання та сировину з України, інших держав за умови виконання усіх вимог ДНЯЗ. Для України це було б ще кориснішим. По-перше, в Україні зрушилася б з місця програма створення ЯПЦ та програма розвитку ядерної енергетики загалом. По-друге, власним паливом були б забезпечені українські АЕС. По-третє, українці отримали б нові робочі місця.
* * *
Як стало відомо із заяви офіційного представника МЗС Франції Ж.Матеі від 25 серпня 2005 року, черговий раунд переговорів між євротрійкою та Іраном, який було намічено на 31 серпня, не відбудеться. Причина – відновлення Іраном робіт з конверсії урану.