Незважаючи на те, що, як заявляють урядові чиновники, у своїй роботі на ринку паливно-енергетичного комплексу вони керуються виключно «прозорими» схемами, складається враження, що у хвилини роздумів про долю ПЕК України долоні їм гріє філіжанка кави, по допомогу якої вони вдаються тоді, коли майбутнє їхнього чергового доленосного рішення прорахувати стає дуже важко. А так, допивши каву, поворожив на гущі — і ніяких проблем...
З виставлених 15 червня на перший аукціонний продаж 1,3 млн. тонн коксівного вугілля ніхто нічого не купив. Чому? Ініціатори проведення аукціону натякають на можливість саботажу. Ті, хто нічого не купив, — відмовчуються. Але ще задовго до того, як Кабінет міністрів України 17 травня ухвалив постанову, яка передбачає продаж коксівного вугілля на аукціонах, фахівці Мінпаливенерго заперечували проти цієї процедури. Як повідомляв тепер уже звільнений міністр палива й енергетики Сергій Тулуб, міністерство виступало за продаж на аукціонах тільки вугілля для побутових потреб. Він вважав, що інакше ринок коксівного вугілля в Україні може дестабілізуватися, що негативно позначиться на рівні видобутку вугілля. У свою чергу, віце-прем’єр Юлія Тимошенко вважала, що продаж енергоресурсів на аукціонах «завдає удару по тіньовій сфері в ПЕК».
Що було...
Щоб уявити повну картину, яка склалася нині на ринку українського коксівного вугілля, необхідно пригадати не таке далеке минуле. Три року тому навколо підприємств Мінвуглепрому буквально юрмилися численні посередницькі структури, що намагалися забезпечити шахти всім необхідним. В обмін за свої послуги вони забирали вугілля у виробників, а поставляли на шахти устаткування і матеріали. Дуже часто сумнівного походження і за довільною ціною. Таких «благодійників» тільки в Донецькій області налічувалося близько 1000, але кількість у даному випадку ніяк не могла і не бажала переходити в якість. Посередники просто не могли забезпечити систему сталого перспективного розвитку вугільного виробництва, а про те, щоб із їхньою допомогою щось кредитувати, директори шахт навіть і не мріяли.
Упродовж цього часу тривало зниження обсягів виробництва, викликане насамперед нестачею коштів для капвкладень у вугільну галузь. З 1996 року частка централізованого фінансування становила лише 15 — 20%. Оскільки власні кошти на реконструкцію і переобладнання шахтного фонду формуються за рахунок прибутку й амортизаційних відрахувань, то це призвело до «вимивання» обігових коштів і, як наслідок, значного погіршення фінансово- економічного стану шахт. Серпнева криза 1998 року також ударила по їхній і без того незбалансованій економіці.
Проте саме в цей час на зміну дрібному і середньому бізнесові стали приходити великі компанії, що потребували товарного вугілля у значних обсягах. У тому числі й для роботи за схемою «вугілля — кокс — метал», з ініціативою створення якої виступили фахівці Донецької облдержадміністрації. Схема проста: шахти видобувають вугілля, відправляють його на коксохімічні заводи, звідкіля кокс поставляють на металургійні комбінати з наступним продажем готової продукції. Продукції ліквідної, за яку сплачують гроші, які дозволяють потім розрахуватися з усіма учасниками процесу. Можна сказати, що таким чином було відновлено стару виробничу схему. Усі три минулих роки вона доводила своє право на життя і, судячи з показників сьогоднішнього дня, мала повне право на безхмарне існування.
Що є
102 шахти, на яких працюють близько 300 тис. чоловік, як і раніше, відіграють значну роль в економіці Донецької області. Торік вони видобули 45,1 млн. тонн вугілля, що становить 55,7% від загальноукраїнських показників. Приріст до 1998 року — 8,1%. Середньодобовий видобуток становив 129 тис. тонн вугілля, із них 80 тис. тонн коксівного вугілля і 49 тис. тонн енергетичного.
На думку фахівців, зростання видобутку коксівного вугілля позв’язане із стійкою тенденцією підйому виробництва чорної металургії в Україні, що простежується останнім часом. Вугільна продукція в ланцюгу «вугілля — кокс — метал» стала інвестиційно привабливою для вітчизняного капіталу. Тільки за останні три роки фінансовими групами були прокредитовані й проінвестовані шахти, що видобувають коксівне вугілля, на суму 150 млн. грн. Пуск за рахунок цих коштів механізованих лав дозволив видобути 5,7 млн. тонн вугілля.
У шахти, що видобувають енергетичне вугілля, таких фінансових коштів не вкладають, оскільки внаслідок проведення реорганізацій в енергетиці і початку функціонування енергоринку в Україні енергетичне вугілля втратило свої позиції на ринку. Скорочення обсягу видобутку енергетичного вугілля призводить до його постійних недопоставок на ТЕС. Але навіть цей поставлений мінімум своєчасно не оплачується. Як наслідок, на багатьох шахтах, що видобувають енергетичне вугілля, склалася ситуація, коли підготовлені гірничими роботами лави не працюють через відсутність коштів на придбання необхідного устаткування і механізмів.
При цьому слід зазначити, що, починаючи з другої половини 1998 року, знижуються масштаби бартерних розрахунків. Частка продукції, реалізованої таким чином, зменшилася з 58% у першому півріччі 1998 року до 50% у другому півріччі й досягла 35,4% у 1999-му.
Відповідно до указу Президента України про структурну перебудову у вугільній промисловості, із 1996 року по сьогодні в області в стадії закриття перебувають 23 шахти. Загальна вартість проектів закриття, включаючи витрати на пом’якшення соціально-економічних наслідків, становить 1,8 млрд. грн., із яких на 1 квітня 2000 року профінансовано 370,5 млн. грн. (20,5%). Поточного року планується почати закриття ще 13 шахт. З огляду на фактичні показники 1999 року, з експлуатації будуть виведені потужності з видобутку близько 400 тис. тонн вугілля в рік, або менше 1% обласних показників.
Програма розвитку вугільної промисловості передбачала, що наприкінці року буде зафіксовано зростання видобутку енергетичного вугілля. Але реалії такі, що триватиме зростання обсягів видобутого коксівного вугілля, а показники енергетичного будуть далекі від запланованих.
За прогнозами, нарощування обсягів його видобутку можливе за рахунок інвестицій фінансових груп, майбутніх учасників регіонального енергоринку. Тільки з появою в ланцюгові «вугілля — електроенергія» приватного капіталу, як це бачимо в ланцюгу «вугілля — кокс — метал», місцеві фахівці пов’язують реальну перспективу виходу всієї вугільної галузі з критичного стану.
Хоча не варто сподіватися, що допомога інвесторів остаточно вирішить усі проблеми. Шахти, котрі видобувають коксівне вугілля, як і раніше, потребують фінансової держпідтримки, оскільки витрати виробництва і реальні затрати на нього такі великі, що не під силу жодній комерційній структурі.
Тут доречно назвати тих, хто активно інвестував кошти в шахти, що видобувають коксівне вугілля. Мабуть, саме про них і говорить п.Тимошенко. Помилитися у своїх припущеннях важко, оскільки з 1000 посередників, що працювали на цьому ринку три року тому, залишилося сім. Зокрема, АТ «Данко», корпорація «Індустріальна спілка Донбасу», «Еброл-Україна», «АРС» (усі з Донецька), Укрсіббанк (з Харкова).
До міркувань про те, чим вони не вгодили віце-прем’єр-міністру, є сенс повернутися трохи згодом, а поки що ознайомимося з думкою голови правління, генерального директора ДХК «Макіїввугілля» Єрьоміна про співпрацю з інвестором: «У середині 1998 року стався обвал на ринку металу, внаслідок чого різко знизився попит на вугільну продукцію, що поставляється для коксування. Споживачі зазначеної продукції побоювалися вкладати свої фінансові ресурси у вугільні програми. У цей критичний для підприємств холдингу період корпорація «ІСД» запропонувала співпрацю і зробила передоплату 3,6 млн. грн. за вугільну продукцію, яку відвантажували на її адресу. Відвантаження вугільної продукції за умов передоплати провадиться протягом усього часу роботи з корпорацією. Зривів графіку одержання платежів протягом усієї спільної роботи не було помічено.
Другим напрямком співпраці стало комплексне матеріально-технічне забезпечення підприємств холдингу, куди входила поставка устаткування і матеріалів для монтажу нових очисних забоїв за умов довготермінового кредитування. З початку 1999 року і донині від корпорації отримано товарно-матеріальних цінностей на суму 111,2 млн. грн.
При відсутності централізованих джерел фінансування вугільної галузі і власних обігових коштів, а також через неможливість отримання банківських кредитів на пільговій основі корпорація «ІСД» взяла на себе зобов’язання з поставки устаткування для монтажу 17 лав на шахтах компанії, із яких значну частину введено в експлуатацію, що дозволило забезпечити стабільну роботу холдингу в цілому».
До сказаного залишається додати, що в схемі «вугілля — кокс — метал» грошова складова за поставлене коксівне вугілля досягає позначки 70% і продовжує збільшуватися, а на шахтах, залучених до процесу його видобування, ніхто не думає про страйки. Що ще потрібно для щастя українському уряду?
Що буде?..
З’ясувалося, що для повного щастя Кабміну потрібно проводити аукціони з купівлі коксівного вугілля. Щодо їхньої доцільності у фахівців існують дві думки. Перша полягає в тому, що проведення подібних заходів призведе до зростання ціни на готову вугільну продукцію, що само собою є фактом позитивним. Але це неминуче викличе зміну ціни на всю продукцію, де використовується вугілля, тому що в коксохімічному виробництві складова вугілля в собівартості тонни коксу сягає 80—85%; 40—45% у собівартості металу припадає на кокс і т.п. Те ж вугільне машинобудування змушене буде реагувати на ці зміни підвищенням ціни на устаткування, що поставляється для шахт. Природно, що проблеми виникнуть і в схемі «вугілля — кокс — метал».
Вуглевидобувні підприємства України 1999 року видобули 34,9 млн. тонн коксівного вугілля; потреба вітчизняних металургійних підприємств становить понад 20 млн. тонн. За прогнозами фахівців, дефіцит коксівного вугілля в Україні 2000 року становитиме близько 5—7 млн. тонн. І якщо металургійні заводи Донецької області до останнього часу почувалися впевнено, оскільки в регіоні видобувається 80% коксівного вугілля всієї України, то аналогічні підприємства Дніпропетровської і Запорізької областей такою сталістю в поставках похвалитися не могли. Свого часу ситуацію виправляло російське вугілля, але тільки доти, поки його ціна не піднялася вище української. До речі, із загального обсягу видобутого в першому кварталі поточного року в Донецькій області коксівного вугілля 24% пішло в Дніпропетровськ.
Свого часу сусідам було запропоновано брати активнішу участь у схемі «вугілля — кокс — метал». Але заодно їм дали зрозуміти, що правила гри на ньому вже встановлені і змінювати їх ніхто не збирається.
Тому не варто нехтувати тією обставиною, що рушійною силою аукціонних торгів було не бажання ліквідувати «ручні режими» розподілу коксівного вугілля, а трохи інші мотиви. По-перше, одним «пострілом» завдавався удар по трьох цілях. По міністрові Сергію Тулубу, щоб він не «заважав» своїми порадами реформувати ПЕК України, і в «ціль» уже влучено. Губернаторові Віктору Януковичу, який створив регіональний енергоринок і збирається залишати зібрані гроші на місці, а не відправляти їх до Києва. А також по структурах, які є флагманами бізнесу Донецької області й спонсорують ФК «Шахтар». По-друге, з’являється можливість за мінімуму витрат розраховувати на одержання ліквідної продукції, якою є коксівне вугілля. Гроші в Україні є, і є ті, хто готовий їх витратити. Щоправда, у цьому випадку осторонь залишаються ті, хто вже вклав свої фінанси у вугільне виробництво, але ніхто не поспішає їм сказати, що буде з цими грошима.
У результаті, на думку генерального директора компанії «АРС» Ігоря Гуменюка: «При запровадженні продажу коксівного вугілля на аукціонах, «АРС» усі свої інвестиційні проекти і поставки устаткування на шахти заморозить, що призведе до падіння видобутку вугілля. Заборгованість підприємств Мінвуглепрому компанії за поставку устаткування, не оплаченого зустрічними поставками вугілля, становить 120—130 млн. грн...»
До сказаного залишається додати, що на сьогоднішній день у вугільній промисловості Донецької області вже схвалено 10 проектів, загальна сума інвестицій по яких сягає 300 млн. грн. Завдяки їхньому втіленню в життя, можливо, буде створено 1000 нових робочих місць і збережеться така ж кількість старих. Плюс до цього розглядається питання вкладення коштів у шахти, які видобувають енергетичне вугілля, із тим, щоб запрацювала схема «вугілля — електроенергія». Може, варто припиняти «ворожіння»?..