Особливого хвилювання, яке пророчили окремі «оптимісти» після недавнього рішення країн — членів ОРЕС скоротити на 5% обсяг видобутку нафти, на біржах світу вочевидь не простежувалося. Зате посилилися сумніви в правомочності тих економічних моделей, на які ще донедавна звикли орієнтуватися економісти. Йдеться про вплив зростання цін на нафту на темпи світової інфляції, яка, з огляду на теоретичні викладки, давно вже мала б злетіти в позахмарну височінь. Те, що досі цього природного катаклізму не сталося, змушує деяких експертів замислюватися про створення альтернативних моделей розвитку світової економіки. Зовсім як у випадку з економікою американською, яка так довго і вперто не хотіла гальмуватися, що мимоволі посприяла зачаттю вчення про «нову економіку», взагалі не схильну до циклічних злетів і падінь. Утім, різке гальмування американської економіки відбулося ще до того, як мертвонароджена дитина «революційної» теорії офіційно побачила світ. Чи означає це, що аналогічна історія повторюється і в цьому випадку?
Нафтові міністри ОРЕС, одностайно проголосувавши минулого тижня за перше в останні два роки зниження квот на видобуток нафти, стверджують, що цей крок лише дозволить утримати ціни на нафту від загрози обвалу. Якщо оперувати суто статистичними показниками, то згадане рішення справді привело пропозицію нафти в повну відповідність до існуючого на неї попиту. Здавалося б, саме це засвідчує й поведінка цін на нафту на світових біржах. Зокрема, і на Лондонській, і на Нью-Йоркській біржах ціни на нафту впали практично на долар і дорівнювали 24,45 і 29,28 долара за барель відповідно. Хоч після цього й було зафіксоване їх незначне зростання, проте ціни на нафту так і не вийшли за межі, в яких утримувалися до рішення про скорочення. І тим більше не вийшли за позначку 30 доларів за барель, після чого нині вже колишній міністр економіки США Білл Річардсон обіцяв різкий стрибок інфляції та інші стихійні лиха. Нагадаю, ще минулого місяця ціни на нафту зашкалювали за 37 доларів за барель.
Проте це геть не означає, що ситуація справді стабільна й контрольована. Передусім, представники ОРЕС, не вельми зважаючи на істеричні прогнози США та Західної Європи, всерйоз стурбовані можливістю негативних наслідків високих цін на нафту для країн Південно-Східної Азії. Крім того, винятково тепла зима, за яку свого часу пропонували молитися найбільш розсудливі експерти з цін на нафту, може під кінець викинути ще чимало сюрпризів на кшталт каліфорнійських. Ці чинники в змозі різко дестабілізувати нафтовий ринок, і навіть запланована на березень конференція не зможе виправити ситуацію.
З другого боку, поки що не зрозуміло, як поводитимуться країни-експортери нафти — не члени ОРЕС, — передусім Норвегія, Мексика та Росія. Цілком можливо, вони не захочуть наслідувати приклад своїх «колег» і скорочувати обсяги видобутку нафти. І, нарешті, залишається нез’ясованим питання щодо Іраку, який хоч і є членом ОРЕС, проте перебуває під санкцією ООН після нападу на Кувейт і своїм рішенням скоротити в листопаді обсяги видобутку нафти до 600 тисяч барелей на день з традиційних 2,3 мільйона вельми посприяв позахмарному стрибку цін на нафту в грудні. Якщо Іраку вдасться врегулювати свої розбіжності з ООН, він цілком може хитнути цінові терези в протилежний бік.
І однак певний прогрес у справі стабілізації цін на нафту поза сумнівом. Стосується це передусім усунення політичних важелів ціноутворення. Це дуже чітко дав зрозуміти саме міністр нафтової промисловості Іраку Амір Мохаммед Рашид у своєму інтерв’ю телекомпанії CNN. «Чим більше буде політичних маніпуляцій на нафтовому ринку, тим більше буде криз і цінових флуктуацій», — сказав він, коментуючи «прощальне» турне по Близькому Сходу Білла Річардсона, який залишає свій пост.