Незважаючи на трагедію в Чорнобилі, яка потрясла весь світ, людство поступово оговтується від ядерного шоку. І навіть, незважаючи на протести «зелених», західний світ, де дуже обережно ставляться до всіх проектів, пов’язаних з екологічною безпекою, переглядає своє різко негативне ставлення до ядерної енергетики. І хоча Україні доводиться щогодини зіштовхуватися з наслідками тієї катастрофи, здатність до «виживання» української енергетики значною мірою зумовлена напруженою роботою саме підприємств ядерної енергетики України. Це зумовлено й тим, що до 70% потреб України в природному урані, усі 100% - у конверсії двоокису урану в гексафторид урану, збагачені ізотопи урану-235, потреби в тепловидільних елементах (твелах), цирконієвий прокат (причому з українського цирконієвого концентрату), науково-технічний супровід і удосконалення ядерного палива забезпечує Росія,- запевняють «ядерники» та глава ПЕКівського комітету ВР Олександр Гудима.
Водночас вітчизняний Східний гірничо-збагачувальний комбінат (Жовті води, Дніпропетровська обл.) цілком здатний забезпечити в ядерно-паливному циклі 100% потреб в урані (а нині його потужності завантажені на 30%), виробництво іонообмінних смол для випуску уранового концентрату може забезпечити держпідприємство «Смоли» (Дніпродзержинськ, Дніпропетровська обл.), а цирконієвого концентрату - Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат у Вольногорську.
Тому, у принципі, логічно, що Україна повертається до ідеї створення власного неповного ядерно-паливного циклу (тобто виробництва вітчизняного ядерного палива для АЕС), яку, до слова, тодішній уряд вивчав ще 1993 року. З багатьох причин український «ядерний віз» і нині там. І, незважаючи на створений кілька років тому Фонд ядерно-паливного циклу (ФЯПЦ), наміри одержати ще торік першу вітчизняну ядерну паливну збірку так і залишилися намірами. Фонд ЯПЦ практично порожній, констатував пан Нігматулін, і наповнення його за старою схемою найближчим часом дуже проблематичне, бо гроші, призначені для ФЯПЦ, «зависнули» в «Енергоринку». Держфінансування програми створення власного ядерного палива не передбачено... А тим часом «ядерну» держпрограму без цього ніхто не потягне.
На початку процесу формування бюджету-2002 ПЕКівський і бюджетний комітети ВР організували слухання з вищезазначеної теми. Але після того, як виступили безпосередні представники ядерної енергетики й підприємств, що можуть «замкнути» ядерно-паливне виробництво в Україні, на жаль, стало очевидно: поки що до реальної реалізації наміченої програми далеко - заковика у фінансуванні. «Ядерники» на майбутній рік під програму створення неповного ЯПЦ просять не менше 320 млн. грн., а депутати з профільного комітету ВР кажуть, що й мінімальних 240 млн. грн. узяти нема де.
Чим закінчиться ця дискусія, поки що невідомо. Тим більше що в ній досить складно знайти точку відліку: програма створення неповного ЯПЦ має бути ув’язана з довгостроковою й дуже стратегічною національною енергопрограмою, яка, можливо, дозріє лише 2002 року, а бюджетне фінансування розвитку «ядерної» галузі закладається парламентом уже сьогодні.
Але позитивний момент у всьому цьому є: здається, уперше депутати в процесі вироблення бюджету на майбутній рік хоча б вислухали думку фахівців. Щоправда, через обмежений час далеко не всі з них змогли викласти свій погляд на нюанси створення неповного ЯПЦ в Україні. Редакція «ДТ» у зв’язку з цим вирішила певною мірою заповнити дефіцит інформації на цю тему й запропонувала директорові СхідГЗК Михайлові Бабаку розповісти читачам «ДТ» про його бачення нинішнього стану й перспектив розвитку виробництва урану в Україні. Якщо врахувати, що ще кілька років тому пана Бабака було заборонено навіть знімати телекамерами, а вже тим більше ніхто не міг уявити, що він публічно виступить у пресі. Тому його думка, як ми гадаємо, буде досить цікавою.
З усіх найширше використовуваних у світі енергоносіїв - нафти, газу, вугілля, урану - Україна має в достатній кількості лише два - вугілля й уран.
Вугільна промисловість України базується на досить значних покладах вугілля, що забезпечуватимуть потреби України ще протягом 200-300 років. Враховуючи ці запаси, а також ті значні енергетичні потужності, що використовують вугілля як енергоносій, прогнозується й у майбутньому провідна роль вугілля в енергетиці України.
Водночас не можна забувати про те, що понад 40% електроенергії в Україні виробляють атомні станції, але тільки 30% потреби в сировині для виготовлення ядерного палива (концентрат природного урану) виробляється в Україні.
Хоча для повного забезпечення вітчизняних АЕС власною урановою сировиною є всі умови.
Сировинна база
атомної промисловості України
Уранова промисловість України базується на значних покладах уранових руд, розташованих в основному в межах Кіровоградської області. За сумарними запасами урану Україна входить у першу десятку країн світу, до того ж, переважна їхня частина розвідана до високих категорій вивченості, що визначає високий рівень їх підготовленості до промислового освоєння. Прогнозні ресурси урану в Україні оцінюються досить високо, зокрема, значний їх обсяг міститься в уранових родовищах традиційного типу - уранових рудах в альбітах Українського щита. Останніми роками в результаті аналізу й переоцінювання нагромадженої геолого-геофізичної інформації окреслено досить значні перспективи пошуку на території України нових типів родовищ, багатих на уранові руди. Пошук і розвідка таких родовищ могли б істотно поліпшити економічні показники вітчизняної урановидобувної промисловості.
Нині видобуток урану з родовищ планети забезпечує лише близько 60% потреб АЕС світу. Дефіцит виробництва урану покривається в основному зі складських запасів. За прогнозом МАГАТЕ та Світової ядерної асоціації (WNA), світові потреби в урані неухильно зростатимуть: від 62000 тонн у 2000 році до 75000 тонн у 2020-му. Прогнозується збільшення виробництва природного урану від 34800 тонн у 2000 році до 52500 тонн у 2005-му (що становитиме майже 80% загальної потреби).
Існуючий дефіцит може бути частково покритий збройовим ураном. Іншим альтернативним джерелом може стати уран, отримуваний з відпрацьованого ядерного палива.
Проте навіть за умови використання цих тимчасових резервів загальна світова потреба атомної енергетики в урані не буде забезпечена. А отже, й ціни на уран неухильно зростатимуть. До того ж, запаси урану в Європі вичерпуються і його видобуток, відповідно, різко скорочується. Це підтверджує й енергетична стратегія Росії, за якою запаси урану за ціною близько 40 дол. за 1 кг віднесено до дешевих, але навіть і за ціною 80 дол. за 1 кг вважаються рентабельними при розробці уранових родовищ.
Сировинна база самих лише розвіданих родовищ урану здатна забезпечити Україні одне з перших місць серед виробників природного урану. Поновлення повномасштабних геологорозвідувальних робіт з урану може вже найближчими роками призвести до відкриття нових родовищ, багатих на уранові руди, а це дозволить значно знизити собівартість виробництва концентрату природного урану.
Промислові родовища урану України представлені ендогенними родовищами в альбітитах і екзогенних родовищах у відкладеннях платформного чохла Українського щита. На сьогодні Україна має 12 детально розвіданих уранових ендогенних родовищ із сумарними запасами, які в змозі забезпечити потреби діючих АЕС України ще на 100 років. Найбільші з них розташовані в Кіровоградському рудному районі.
СхідГЗК: сьогодення
Видобуток уранових руд і виробництво уранового концентрату в Україні здійснює Східний гірничо-збагачувальний комбінат (СхідГЗК).
Основна продукція підприємства - концентрат природного урану.
Нині до складу СхідГЗК входять:
- дві діючі шахти;
- гідрометалургійний завод;
- науково-промисловий комплекс (НПО «Автоматика й машинобудування»);
- повний комплекс допоміжних служб.
Обидві шахти СхідГЗК розташовані в Кіровоградській області; Гідрометалургійний завод, що включає сірчанокислотний цех - у Жовтих Водах.
СхідГЗК експлуатує три родовища уранових руд: Ватутінське, Мічурінське та Східну зону Центрального родовища. Смолинська шахта розробляє Ватутінське родовище, а Інгульська - Мічурінське й Центральне.
Запасів діючих шахт за нинішнього рівня видобутку з поступовим загасанням вистачить ще на 15-20 років. Діючі шахти комбінату в змозі задовольнити лише частину потреб АЕС України.
Відповідно до ухвалених програм розвитку атомної енергії в колишньому СРСР, на СхідГЗК ще 1984 року розпочали будівництво Новокостянтинівського рудника на базі Новокостянтинівського родовища. Але згодом, у зв’язку з планами конверсії оборонних галузей промисловості, будівництво законсервували, а з 1989 року припинили й фінансування. На сьогодні родовище розкрите трьома стовбурами, два з яких на горизонті 300 м збиті між собою горизонтальними гірничими виробками й готові до ведення гірничих робіт з підготовкою до видобутку. Родовище перебуває на балансі СхідГЗК з 1995 року. Для розробки родовища виконано проектно-кошторисну документацію.
Крім того, до експлуатації за необхідності можна залучити запаси уранових руд Северинського родовища Кіровоградського рудного вузла, яке цілком розвідане й підготовлене до промислового використання і нині перебуває в стадії «мокрої» консервації.
Подальше підвищення рівня забезпеченості діючих блоків АЕС, а також блоків, які ще будуються, природним ураном вимагає капіталовкладень передусім у спорудження Новокостянтинівського рудника та в освоєння родовищ, що тільки розроблюються.
Не менш важливою залишається проблема збільшення ємності хвостосховища гідрометалургійного заводу та підтримка його безаварійної експлуатації, а також пошук альтернативних варіантів збереження відходів гідрометалургійного заводу.
Однією з головних проблем для комбінату є зниження собівартості продукції, що випускається. Для розв’язання цього завдання поряд із реалізацією існуючих заходів комбінат веде дослідницько-промислові роботи зі створення технологічних схем щільного та блочного вилуговування урану з руд. У разі успішної реалізації цієї технології собівартість уранового концентрату знизиться приблизно на 20%.
Основні напрями розвитку СхідГЗК
Виробнича діяльність СхідГЗК з видобутку й переробки природного урану спрямована на реалізацію «Комплексної програми створення ядерно-паливного циклу в Україні». Програма розвитку сировинної бази атомної енергетики передбачає забезпечення потреби АЕС України в урані та має два основні напрями: підтримка потужностей діючого виробництва; збільшення обсягів випуску продукції до рівня потреби атомної енергетики в природному урані.
Підтримка потужностей діючого виробництва передбачається за рахунок запасів нижніх горизонтів Ватутінського й Мічурінського родовищ і промислового відпрацювання запасів Центрального родовища (Кіровоградська обл.).
Освоєння капіталовкладень, передбачених комплексною програмою, дозволить утримати випуск продукції на рівні досягнутих показників СхідГЗК протягом 20 років на базі діючих виробництв.
Збільшення обсягів випуску продукції вимагатиме, передусім, освоєння Новокостянтинівського родовища, розташованого в Маловисківському районі Кіровоградської області; реконструкції та розширення гідрометалургійного заводу в Жовтих Водах; а також реконструкції НПК «Автоматика й машинобудування».
Для освоєння Новокостянтинівського родовища заплановане будівництво видобувно-переробного підприємства, проект якого затверджено Кабінетом міністрів (розпорядження КМУ № 256-р від 9 червня 2000 року). Проект передбачає введення підприємства в дію з виділенням пускового комплексу й видачею першої руди на п’ятий рік будівництва та досягнення проектної продуктивності на десятий рік з початку будівництва.
Переробка сировини в обсязі потреб АЕС в урані передбачається на реконструйованому гідрометалургійному заводі, потужність якого має бути збільшено вдвічі.
Реконструкція та розширення НПК «Автоматика та машинобудування» передбачають збільшення потужностей для виробництва гірничо-шахтового та збагачувального устаткування.
Освоєння Новокостянтинівського родовища та реконструкція гідрометалургійного заводу дозволять поетапно збільшити випуск продукції до рівня потреби України в природному урані та створять базу для подальшого розвитку урановидобувної промисловості України.
Те, що й уряд А.Кінаха на одному з перших засідань затвердив «Комплексну програму розвитку ядерно-паливного циклу в Україні», те, що будівництво Новокостянтинівського рудника має стратегічне значення не лише для розвитку Кіровоградської та Дніпропетровської областей, а також те, що за умови завершення освоєння родовища вирішиться передусім проблема забезпечення незалежності ядерної енергетики держави, - усе це свідчить про неможливість розв’язання цієї проблеми силами Мінпаливенерго та Східного ГЗК без підтримки держави.
Для виконання цього глобального для держави завдання потрібне порозуміння та злагоджена робота уряду й парламенту з пошуку джерела фінансування. Назріла необхідність щорічно, починаючи з 2002 року, враховувати в бюджеті окремим рядком фінансування будівництва Новокостянтинівського рудника обсягом, передбаченим «Комплексною програмою розвитку ядерно-паливного циклу в Україні».