Як світ тримається на трьох китах, так і українська енергетика — на генерації, обленерго та магістральних енергомережах, у тому числі «Укренерго». Щоправда, на відміну від генкомпаній і обленерго, про які постійного говорять, про «Укренерго» згадують набагато рідше — в основному тоді, коли енергосистема країни опиняється на межі розвалу.
Останнього разу про них багато говорили два роки тому. Тоді, у листопаді 2000-го, українську енергосистему випробувала на міцність небувала ожеледь. Майже повністю «полетіли» стовпи в Одеській та Вінницькій областях, вийшли з ладу 16 магістральних ЛЕП напругою 330 і 750 кВ. Ті дні (27 і 28 листопада 2000 року) могли б стати «днями слави» будь-якого диспетчерського центру світу. Утримати енергосистему при відключенні п’яти мільйонів кіловатів потужності і за відсутності резерву — завдання на межі фантастики. Однак утримали, що, втім, не дивно. Адже диспетчери «Укренерго» уже років п’ять витягували її на межі фолу.
Бували й інші «веселі» випадки. Улітку торік, щоб не морочитися зі стернею, славні трудівники полів підпалили її. Результати перевершили сподівання: спрацював захист двох ЛЕП, які знаходилися неподалік підпалів. У результаті за лічені хвилини відбувся розвал енергосистеми південного сходу України зі спрацьовуванням захисту на Запорізькій АЕС, зупиненням Криворізької ТЕС, знеструмленням десятків районів. Загалом, робота у диспетчерів-магістральників не нудна.
На щастя, недавно «Укренерго» згадували з більш приємного приводу. Вперше за роки незалежності в країні стала до ладу магістральна лінія електропередачі напругою 330 кіловольт «Хмельницька АЕС—Хмельницький». Вона значно посилить стійкість енергосистеми на заході і по завершенні будівництва другого блока Хмельницької АЕС забезпечить передачу його електроенергії. Ще недавно, коли йшли ремонтні роботи (чи, що ще гірше, — відбувався обрив на одній з ЛЕП), Хмельницька станція була змушена знижувати навантаження до 650—700 МВт.
Попри більш аніж юний вік, первісток українських магістральних ЛЕП уже має історію, що демонструє долю українського енергоринку. Хоча протяжність лінії усього 120 кілометрів, будували її... 140 місяців. Був період, коли будівництво було завершено майже на 90%. Але потім гроші закінчилися, будівництво завмерло. Вдячне населення, виявивши неподалік своїх будинків таку кількість безгоспного металу, швидко утилізувало його. Тож після паузи багато ділянок довелося споруджувати знову. Але... грошей знову забракло, і все повторилося. Приймалися постанови Кабміну, об’єкт відносили до першочергових, але справа практично не рухалася. Кілька років поспіль планували, що лінія стане до ладу під кінець року. Втім, у результаті так і вийшло, просто рік трохи не збігся. У березні нинішнього року будівництво отримало фінансування, і, як не без подиву зазначили будівельники, майже без зривів. У результаті левова частка робіт була виконана за дев’ять місяців. Будівельники — львівська «Південьзахіделектромережбуд» і столична «Київсільелектро» — працювали вдень і вночі. Причому, якщо в активі львів’ян уже десятки подібних об’єктів, то для киян це була, так би мовити, перша «проба пера». Для боротьби з місцевими демонтажниками використали жорсткий, але єдино ефективний спосіб — побудовані ділянки ЛЕП відразу ставили під напругу. І з третьої спроби усе ж досягли «хепі-енду».
Введення пускового комплексу ЛЕП і нових комірок на трансформаторній підстанції обійшовся в 54 млн. грн. Усього проект обійдеться в 95,5 млн. грн. Нині лінія вже передає в енергосистему країни 400 МВт потужності. Енергетики щиро сподіваються, що це лише перша ластівка. У найближчі місяці потрібно буде перевести на напругу 750 кВ ЛЕП Рівненської АЕС — підстанцію «Західноукраїнська» і ЛЕП «Луцьк—Львів». Всі ці роботи планувалися років десять тому, але краще пізно, аніж ніколи.
Хоча чого-чого, а вузьких місць в українській енергосистемі предосить. Наприклад, у Запорізькій області явна нестача як мінімум однієї ЛЕП. Запорізька ТЕС, маючи потужність до 6 млн. кВт, може видати в мережу не більш як 80%. Якщо ж одна з ЛЕП-750 ремонтується, то й зовсім 4 млн. Рівненська АЕС в аналогічній ситуації обмежує потужність майже удвічі — із 1880 до 1000 МВт. Але для того щоб довести ці три лінії «до ума», потрібно близько 110 млн. доларів. Луганська область у даний момент може отримувати з енергосистеми не більш як 40% необхідної потужності. Потрібна нова лінія — скільки вона коштує, у НЕК «Укренерго» знають, але бояться сказати. Все одно таких грошей не дадуть. Загалом, проектів вистачає, були б кошти.
Окрема історія з потужними лініями ЛЕП, що призначалися для експорту електроенергії в Східну Європу. Наприкінці 70-х років XX століття навіть була побудована ЛЕП-750 на Угорщину — «Хмельницька АЕС—Альбертіша». Однак вона вже кілька років не працює, хоча і не розтягнута — її тримають під невеликою напругою. Зараз перспектива її пуску вже не здається такою неймовірною. У більш далекій перспективі і будівництво ліній до Дністровської ГАЕС. Звісно, на все це потрібні гроші і чималі, але ці проекти окупляться.
Енергетика поволі видряпується з ями. Відбувається це повільно, і ще не раз буде привід написати про героїзм диспетчерів, які ліквідовують наслідки зимової стихії й ігор селян із вогнем. Радує вже сам факт: згадали, що в енергетиці можна не лише руйнувати, а й будувати.