Російсько-українські торговельні війни стають звичними. Та якщо газова й м’ясна початку 2006 року — це щось новеньке, то трубне питання регулярно спливає от уже кілька років поспіль. Напередодні кожного нового року Білокамінною починають гуляти російські чолобитники від трубної промисловості з проханнями захистити їх від «злісних» сусідів.
Нинішнього року українських виробників спіткала напасть й усередині країни: вони виявилися заручниками великої політики.
Після виборів 2005 року в Києві вирішили, що ми — досить незалежна країна, щоб принижуватися до ведення з росіянами переговорів з якихось там квот для олігархічних труб. Та й узагалі, Україні стало важко розмовляти з Росією. Можливо, саме тому в розпал газового конфлікту, м’ясної та металургійних воєн Україна вже третій місяць обходиться без власного посла в Росії.
Російський бізнес тонко відчув міжнародну кон’юнктуру: Київ кинув свої інтереси в РФ напризволяще. Безвладдя в сусідів — чудовий привід для того, щоб витиснути українських колег із їхньої ніші. Нічого особистого, просто бізнес.
Так, найбільший трубний лобіст Росії — Фонд розвитку трубної промисловості (ФРТП) — активізував антидемпінгове розслідування проти українських виробників. Керівник фонду Олександр Дейнеко стверджує, що українські підприємства мають переваги перед російськими, зокрема, податкові та інші пільги. У зв’язку з цим наприкінці 2005-го Росія уже запровадила санкції проти українських труб середнього й малого діаметра.
Той факт, що пільги в металургів України давно відібрали, нікого взагалі не хвилює. Тепер черга за «трубним хай-теком» — трубами великого діаметра для магістральних газопроводів.
Як зазначає Олександр Дейнеко, «залишається, звичайно, невирішеною проблема поставок труб великого діаметра на російський ринок, де, ми теж вважаємо, створені багато в чому штучно умови недобросовісної конкуренції».
Сутички між трубниками двох країн тривають уже кілька років. Росіяни намагаються закрити свій ринок для українських виробів, тоді як українські виробники закликають до ринкових ідеалів і аргументують свої пропозиції зниженням ціни та підвищенням якості продукції.
Нині ситуація загострилася. Відразу кілька російських заводів запустили лінії з виробництва труб великого діаметра, які раніше вироблялися в основному в нас. Так, 2005 року Україна втратила статус монополіста на пострадянському просторі з виробництва труб діаметром 1420 мм.
Однак завдання російського уряду — не переборщити, тому що квотування може уповільнити просування Росії у СОТ. Тут розуміють, яку загрозу російському бізнесу несе ситуація, коли Україна опиниться у СОТ раніше за Росію.
З іншого боку, потенційним союзником українських трубників є «Газпром». Російські газовики реалізують амбіційні газопровідні проекти. Найближчим часом споживання труб діаметром 1420 мм «Газпромом» становитиме близько 400 тис. тонн на рік, труб діаметром 1020—1220 мм — 200 тис. тонн. Плюс до 100 тис. тонн такої продукції щороку беруть російські нафтовики.
Взагалі ж будівництво трубопроводів перебуває на особливому рахунку. На якості тут не прийнято економити, оскільки трубі доводиться працювати в екстремальних умовах Заполяр’я з його низькими температурами та у зонах тектонічних розривів. Отже, ремонт неякісної труби влітає в копієчку.
Тому газовикам потрібна труба з максимально товстими стінками й дуже надійним зварювальним швом. Як з’ясувалося, щоб одержати якісну трубу, мало закупити хороше устаткування. Вирішальне значення мають ноу-хау, які напрацьовуються роками. Тут в українських трубників фора в 20—30 років — саме стільки виробляє труби великого діаметра Харцизький трубний завод.
У російських виробників труба поки що нижчої якості, зате все гаразд із амбіціями. Боротьба на трубному ринку загострилася настільки, що російські колеги стали переманювати з Харцизька фахівців, навіть тих, хто уже вийшов на пенсію.
ХТЗ відповідає модернізацією виробництва, що дасть змогу виробляти труби з більшою товщиною стінок. Як заявив його директор Андрій Шишацький, 2005 року розпочате будівництво нової лінії з виробництва труб діаметром 610—1420 мм з одним швом і стінками завтовшки до 40 мм.
Проте виробництво виробництвом, а політика політикою. Нас поступово витісняють із російського ринку. У зв’язку з загостренням конкуренції частка продажів на російському ринку труб великого діаметра за три минулі роки знизилася з 66 до 51%. Частка ХТЗ на російському ринку зменшилася з 20% у 2003 році до 17 — у 2005-му.
Тільки завдяки роботі маркетингових служб вдається утримувати тоннаж поставок. У 2005 році росіянам відвантажили 277 тис. тонн труб, приблизно стільки ж відвантажать і в нинішньому. Проте частка заводу на зростаючому ринку труб великого діаметра в Росії знизиться і становитиме близько 15%.
Російські трубні лобісти вимагають обмежити присутність українців на ринку. Нині тривають переговори про розміри української квоти на поставки. 2004 року наші сусіди запропонували обмежити трубний імпорт з України 715 тис. тонн. У ході переговорів на 2005-й вимоги з обсягу квоти змінилися: росіяни почали говорити про 680 тис. тонн. І на цю цифру українські виробники, у принципі, були згодні.
Проте залаштункові переговори призвели до ще однієї зміни позиції російської сторони. Москва почала вимагати чіткого розмежування всередині цієї квоти: 395 тис. тонн мають бути закріплені за підприємствами, що мають додаткову угоду з росіянами про так зване самообмеження, а на частку всіх інших припадає 285 тис. тонн.
«Самообмежуванці» у нас представлені в основному підприємствами групи «Інтерпайп», і сіль жарту в тому, що вони не зможуть вибрати квоту в повному обсязі. У сумі ці підприємства щороку поставляють до Росії близько 300 тис. тонн продукції. Таким чином, за офіційної квоти 680 тис. тонн реально Україна зможе поставити на російський ринок тільки 580 тис.
Директор ХТЗ Андрій Шишацький вважає, що російська сторона свідомо зірвала угоду з квотування з метою домогтися від уряду РФ санкцій проти українського імпорту. «Якщо ми готові повернутися на такі ось обсяги без розподілу за товарами і виробниками, я гадаю, навіть в умовах нашої складної політичної кон’юнктури в Україні ми підпишемо цю угоду», — каже він.
Його опонент Олександр Дейнеко вбачає проблему в неадекватності дій українських чиновників. Як сказав Дейнека, «за 2005 рік ми провели не менше семи раундів переговорів у різних форматах. І між виробниками трубної продукції, і між об’єднаннями трубних підприємств України та Росії, і між економічними міністерствами... Останній раунд переговорів щодо всеохоплюючої угоди відбувся в нас у листопаді... Здавалося, ми домовилися з усіх параметрів, і це був загалом досить розумний компроміс. Щоправда, Харцизькому трубному заводу це дуже не сподобалося, за кількістю та параметрами. Ну і все, і після цього ми немов перейшли до так званого силового варіанта».
Як виглядає розумний компроміс за російською версією, йшлося вище.
При цьому росіяни більш ніж прозоро натякають, що найближчим часом проти Харцизького та інших «несамообмежувальних» заводів можуть бути запроваджені нові санкції.
За нинішньої ситуації в Києві, де чиновники фактично плюнули на все, крім виборів, це цілком можливо. По суті, наші трубники нині кинуті напризволяще. Точніше, роль фатуму люб’язно передано російським лобістам. Може, саме такою хтось бачить промислову політику в країні, але трубники з нею чомусь не згодні.