До приходу нової команди в українську владу керівники найбільших національних держкомпаній (НАКів), як-то «Нафтогаз України», «Хліб України», «Енергетична компанія України» тощо, у прямому і переносних значеннях буквально сиділи на валізах. «Хвости» (у вигляді колишніх схем, проектів і контрактів, які вони лобіювали), мабуть, на той час уже встигли обрубати, а кінці сховати у воду. А чи глибоко та надійно, незабаром стане зрозуміло.
Інтриги додала прем’єр Ю.Тимошенко, яка пообіцяла, що незабаром (а було це ближче до кінця лютого) можуть бути оголошені конкурси на заміщення посад керівників практично монопольних (кожна НАК — у своїй галузі) держкомпаній. Не те щоб громадськість, затамувавши подих, чекала на публічне складання іспиту та оголошення імен переможців конкурсу на право «покермувати» конкретною монополією, але на якусь відкритість цього процесу оптимісти все-таки розраховували.
Втім, давно повелося, що укази про призначення (як і про відставки) на подібні посади підписує особисто Президент. Та це зовсім не виключає «конкурсного відбору», що передує цьому дійству. Щоправда, часто це не конкурс претендентів, а, швидше, закритий конкурс лобістів та їхніх аргументів, а також, не виключено, обіцянок. Кого й кому — раніше було однозначно. Сьогодні — стверджувати не беруся. Хоча деякі нюанси наводять на дуже невеселі міркування.
Серед потенційних претендентів на «трон» «Нафтогазу України» був і Юрій Бойко, який тепер уже не очолює цю національну нафтогазову компанію (керував із лютого 2002-го). І якби на цю посаду був справді відкритий конкурс, хто зна, може, і він мав би шанс на успіх. Та...
3 березня Президент В.Ющенко підписав (точніше — про це стало публічно відомо) указ про відставку Юрія Бойка з посади голови правління НАК «Нафтогаз України» і першого заступника міністра палива та енергетики України й одночасно призначив на цей пост Олексія Івченка. Кажуть, що нового главу НАКу «засватав» на цю посаду Олександр Зінченко. Втім, деякі переконані, що це креатура першого помічника Президента.
Олексій Григорович Івченко до цього був народним депутатом. Обраний до парламенту 2002 року за списком блоку В.Ющенка «Наша Україна», в якому значився під номером 57. Із квітня 2003 року очолює Конгрес українських націоналістів. Щоправда, такої популярності, як колись пані Стецько, наразі не одержав. У Верховній Раді очолював підкомітет комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Сайт ВР повідомляє, що за час депутатства О.Івченко виступав у сесійній залі чотири рази, щоправда, голосував із різноманітних питань дуже активно.
42-річний О.Івченко народився на Львівщині, 1985 року закінчив тоді ще Львівський політехнічний інститут за фахом інженер-будівельник. Коли цей львівський вуз став держуніверситетом «Львівська політехніка», 1996 року Олексій Григорович закінчив економічний факультет; потім в Інституті міжнародних відносин Національного університету ім.Т.Шевченка захистив кандидатську дисертацію на тему «Особливості зовнішньоекономічної політики України в умовах ринкової трансформації». І весь цей час працював. Із 1985 по 1991 роки пройшов шлях від майстра до директора заводу залізобетонних виробів в Івано-Франківську. 1991—1994 роки — президент підприємства «Гал-Агро», працював і в НВП «Енергосинтез». Із 1995 по 1997 роки обіймав керівні посади в АТЗТ «Інтергаз», потім був радником прем’єр-міністра з питань економіки й ПЕК. Останнє місце роботи до обрання народним депутатом — голова спостережної ради держпідприємства «Добромиль-Київ».
Попри наявний досвід роботи в газовому секторі, перше, що пригадали після призначення главою НАК «Нафтогаз України» Олексія Івченка ті учасники нафтогазового ринку України, із якими вдалося поговорити, — притчу (чи анекдот?) про три конверти. Ні, конверти не зі списками боргів і боржників, не з банкнотами й не з номерами банківських рахунків. За версією притчі (анекдоту), у першому була записка: «Кажи, мовляв, не встиг розібратися, помилився, вибачте, виправлюся». У другому конверті: «Вали все на мене (попередника)». У третьому — «Готуй три конверти»...
Те, що вищесказане — неоригінально, цілком зрозуміло. Та, на жаль, «прижилося». І як скоро новопризначеному керівникові «Нафтогазу України» й за сумісництвом заступнику міністра палива та енергетики України «доведеться» складати для наступника напуття «із трьох конвертів», — залежить, схоже, не лише від нього. Проте й від нього залежить чимало.
Перший крок на цьому тернистому шляху пан Івченко вже зробив. І, слід зауважити, антураж (як мінімум) цього вчинку нового глави нафтогазового «королівства» України викликав фурор. Далі цитую «Главред», хоча кореспондент «Української правди» ще 8 березня передав інформацію з Берліна, яку назвали так: «Новому керівнику «Нафтогазу» дали 2 мільярди євро». За версією ж «Главреда» від 9 березня:
«Нефтегаз Украины» заключил сделку с Deutsche Bank.
Deutsche Bank открыл Национальной акционерной компании «Нефтегаз Украины» кредитную линию на сумму около 2 млрд. евро для реализации международных проектов компании. Соглашение по финансированию подписали замминистра топлива и энергетики — председатель правления Национальной акционерной компании «Нефтегаз Украины» Алексей Ивченко и член правления Deutsche Bank Тессен фон Хайдебрек.
По словам Ивченко, кредит должен быть погашен в течение 5—7 лет, его среднегодовой процент составляет около 8%. Предполагается, что выделенная сумма будет направлена на модернизацию нефтегазотранспортной сферы, геологоразведку, реализацию других проектов.
Ивченко не исключил, что эти деньги могут быть использованы в достройке нефтепровода Одесса—Броды до польского Плоцка, а также могут быть использованы для участия Украины в трехстороннем газотранспортном консорциуме с Германией и Россией.
Кредит может быть также направлен на модернизацию добычи газа в Украине с тем, чтобы увеличивать ее в среднем на 2 млрд. куб. м в год.
Ивченко сказал, что по условиям предоставления кредита у украинской стороны есть приоритет на право определять, как он будет использоваться. Глава «Нефтегаза Украины» сказал, что эти деньги получены компанией напрямую, а не под правительственные гарантии. Он считает, что подписание такого соглашения свидетельствует о доверии Deutsche Bank к руководству «Нефтегаза Украины». «Это говорит о том, что такой серьезный институт доверяет руководству «Нефтегаза Украины» как европейскоинтегрированному», — сказал Ивченко.
При этом он акцентировал внимание на факте личного доверия ему и личных контактов. «Фактически они ждали моего назначения», — сказал Ивченко. По его словам, он лично вел подготовку этой сделки, отметив, что прежнее руководство «Нефтегаза Украины» не причастно к этому соглашению.
Подписание договора состоялось в присутствии Президента Виктора Ющенко.
Ранее Deutsche Bank заявил о намерении открыть «Нефтегазу Украины» кредитную линию на сумму около 2 млрд. долларов».
За часів жовтневого перевороту XX століття більшовики застерігали від подібного «запаморочення від успіхів».
Можливо, я помиляюся, але колишньому керівництву НАК «Нафтогаз України» той самий Deutsche Bank обіцяв відкрити кредитну лінію з більш тривалим терміном погашення і річною ставкою 7, а не 8%. Та що вже нині говорити про те, чого не сталося.
Утім, мало хто бачив реально підписані договори про безпрецедентну кредитну лінію Deutsche Bank «Нафтогазу України». Джерела, наприклад, російського видання «Ведомости» (від 10 березня) кажуть, що підписано лише рамковий документ про те, що німецький банк відкриє «Нафтогазу» кредитну лінію в розмірі 2 млрд. «на модернізацію газотранспортної системи та підтримку інших проектів» між Україною та Німеччиною «у майбутньому».
Залишається нагадати, що Deutsche Bank — давній партнер російського «Газпрома». За даними російських ЗМІ, з 2003 року російський монопольний газовий концерн отримав на реалізацію проектів «близько 2 млн. дол.». І жодна російська компанія дотепер не одержувала від Deutsche Bank таких «преференцій» у грошовому вираженні, як «Нафтогаз України».
Банкіри, звісно ж, керуються власною логікою. Та навряд чи вони стануть ігнорувати державні інтереси. Як і інтересам будь-якої держави небайдужі плани, та й самі компанії, що безпосередньо впливають на економічну, енергетичну економіку держави.
Що конкретно міститься в угоді між НАК «Нафтогаз України» і Deutsche Bank, достеменно невідомо. Цілком зрозуміло, що документи подібного статусу, як правило, публічно не розголошуються. Та пояснити співгромадянам, про що, власне, йдеться, влада й керівництво НАКу повинні. І новопризначений глава «Нафтогазу України», хочу сподіватися, відгукнеться на наше прохання про інтерв’ю — уже накопичилося до вас чимало запитань, пане Івченку. Прошу вважати це офіційним зверненням «Дзеркала тижня». Адже Президент В.Ющенко та його однодумці обіцяли публічність і прозорість усіх важливих дій.
Як відомо з повідомлень інформагентств та інтернет-сайтів, у Німеччині Президент В.Ющенко намагався заручитися підтримкою представників Ruhrgas щодо їхньої участі в долі української газотранспортної системи. В.Ющенко обговорював «перспективи співробітництва» із головою правління Ruhrgas Б.Бергманном. Можна й без сторонніх повідомлень припустити, що розмова стосувалася так званого газотранспортного консорціуму. Публічно повідомивши про рішення його створити на зустрічі В.Путіна, Л.Кучми і Г.Шредера в Петербурзі, представники трьох країн роз’їхалися. Тристоронні переговори потім досить швидко «змінили» формат «Нафтогаз»—«Газпром». Було створене українсько-російське ТОВ «Міжнародний консорціум з експлуатації та розвитку газотранспортної системи України». Без участі німецької сторони. Зрозуміло, їх завжди «запрошували». Та, певне, не більш того...
Чим закінчилися переговори з главою Ruhrgas українського Президента та його команди, достеменно невідомо. (Сподіваюся, поки що.) Та вже 9 березня «Корреспондент» із посиланням на Lenta.ru дуже коротко, як для таких глобальних планів, повідав, що «Украина будет торговать туркменским газом совместно с Польшей и Германией». При цьому передбачається створення торгового дому для цих цілей.
Як повідомив російський «Коммерсантъ», 10 березня голова правління німецького енергоконцерну E.ON Вульф Бернотат зазначив, що однією з найістотніших проблем європейського ринку газу є зниження його пропозиції. На підтвердження своїх слів він оприлюднив інформацію про повне припинення постачань газу з Туркменистану до Росії і знову заявив про можливе входження E.ON до складу російсько-українського газотранспортного консорціуму.
Активність E.ON в Україні поряд із газовим конфліктом між Росією і Туркменистаном може поставити під загрозу монополію «Газпрома» на експорт газу до Східної та Центральної Європи.
За словами пана Бернотата, E.ON Ruhrgas, газовий трейдер концерну, давно попереджав своїх покупців у ЄС, що купити додаткові обсяги газу в Європі стає дедалі важче. «Останні події на європейському ринку це підтвердили», — заявив глава E.ON, указавши на перебої в постачаннях газу з Лівії до Італії (E.ON Ruhrgas за спотовими контрактами закривав дефіцит газу, що створився, для італійських Eni й ENEL), зростання цін на газ у Великобританії, зростання кількості відмов у виконанні газових контрактів у Франції, січневе припинення постачань газу з Туркменистану до України й «зупинку поставок його в Росію».
Російська газета зазначає, що постачання газу з Туркменистану до Росії не відновлене й досі. «Туркменнефтегаз» вимагає збільшити ціну закупівель газу до рівня українського. У «Газпроме», повідомляє видання, відмовилися підтверджувати чи спростовувати цю інформацію, заявивши, що в компанії «считают действующими контракты с Туркменией (они предполагают продажу газа по старым ценам) и не подлежащими пересмотру». У «Туркменнефтегазе» ситуацію не коментують. Таким чином, глава E.ON став першим, хто публічно заявив про «газову війну» між Росією і Туркменистаном.
Причини відвертості пана Бернотата, за версією «Коммерсанта», скоріш за все, лежать у політичній площині. Джерела в «Газпроме» заявили, що нестабільність постачань газу до Європи аж ніяк не пов’язана з дефіцитом газу, викликаним припиненням туркменських постачань. За їхніми словами, «зимний пик потребления прошел и довольно скоро начнется закачка газа в газохранилища, то есть время для торга с Туркменией есть». Проте не виключено, що у «Туркменнефтегаза» з’явиться конкуруючий покупець.
Коментуючи результати переговорів Президента України Віктора Ющенка і глави E.ON Ruhrgas Бурхарда Бергманна, що відбулися 9 березня в Німеччині, пан Бернотат підтвердив, що E.ON отримав пропозицію «активізувати» роботу зі створення консорціуму з транзиту газу територією України. «Українській Президент запропонував вдихнути життя в цей проект, і E.ON підтримує цю ініціативу», — заявив глава E.ON.
У «Газпроме» повторили те, що було сказано напередодні: «Консорціум уже створений, і переговори про зміну його складу — прерогатива його учасників, Росії й України». Зазначимо, що створення консорціуму відбувалося напередодні президентських виборів в Україні, і вже тоді передбачалося, що у разі поразки Віктора Януковича на виборах можуть спробувати переглянути домовленості чи навіть їх розірвати.
Про перегляд домовленостей у нафтогазовій сфері попередила росіян і прем’єр-міністр України Ю.Тимошенко. Президент же Віктор Ющенко збирається з візитом до Туркменистану. Чи вдасться Україні «переписати» старі домовленості в паливно-енергетичній сфері, стане відомо вже незабаром. Тільки б у цьому стрімкому процесі не опинилися за бортом справжні професіонали й нормальні проекти.