За десять днів до настання часу «Ч» для ЧАЕС, 5 грудня, у сесійній залі ВР відбулися парламентські слухання про закриття Чорнобильської АЕС. І хоча, напевно, ще багато пізніше після практичного зупинення всіх реакторів ЧАЕС, супротивники й ініціатори цього кроку продовжуватимуть суперечку й дискусію про те, чи слід було це робити (у будь-якому разі, у такий період), рішення таке вже прийняте. І, можливо, праві ті, хто стверджує, що після виконання цього рішення Україна і «чорнобильці» залишаться на самоті з усіма проблемами.
Однак, так чи інакше, Україна все одно має вирішити цілий комплекс багатоскладових завдань, про що дуже докладно готовий був у ході «чорнобилепроблемних» парламентських слухань розповісти міністр палива й енергетики України Сергій ЄРМІЛОВ. Проте в силу об’єктивних причин міністр навряд чи встиг навіть перелічити складові комплексу «постчорнобильських» проблем. Тому «ДТ» вирішило спробувати поповнити, наскільки це дозволяють масштаби газетної площі, інформацію, що залишилася поза виступом, а також попросити пана Єрмілова у зв’язку з цим відповісти ще на кілька запитань.
Отже, ще у вересні Президент Л.Кучма зафіксував у своєму указі 15 грудня як дату остаточної зупинки Чорнобильської АЕС. Станції, що від початку своєї роботи в 1977 році і до грудня 2000-го виробила 305,3 млрд. кВт-годин електроенергії. Вже після аварії 1986 року ЧАЕС виробила 155,1 млрд. кВт-годин електроенергії. Причому середньорічна вартість продукції ЧАЕС у післяаварійний період у розрахунку на один блок станції становила 240 млн. грн. Частка чорнобильської електроенергії за останні десять років у загальному обсязі виробництва електроенергії в Україні становила від 1,9% до 6,1%, а коефіцієнт використання встановленої потужності ЧАЕС коливався від 30 до понад 80%. 2000 року на ЧАЕС вироблено близько 7 млрд. кВт-годин електроенергії.
Що сьогодні являє собою ЧАЕС? Це три енергоблоки з реакторними установками РВПК-1000 електричною потужністю 1000 МВт кожна; об’єкт «Укриття», що локалізує ушкоджений аварією енергоблок №4; сховище відпрацьованого ядерного палива; сховища радіоактивних речовин (РАР); пускорезервна котельна; ставок-охолоджувач та інші елементи інфраструктури.
А ще ЧАЕС — це 5791 фахівець (а також члени їхніх родин, які мешкають в основному в Славутичі, населення якого становить 25 225 чоловік). Вже наступного року значна їх частина, на жаль, буде вивільнена, а до 2008-го персонал станції має скоротитися до 1885 осіб (див. таблицю).
Хоча після аварії на ЧАЕС безпека роботи всіх реакторів подібного типу була максимально підвищена, багато вітчизняних та іноземних експертів зазначають, що й після виконання всіх заходів для підвищення безпеки реакторів типу РВПК-1000 і модернізації, рівень безпеки навіть модернізованої ЧАЕС не відповідає рівню безпеки «західних» АЕС такого самого віку. Так чи інакше, а позиція ряду провідних країн і стурбованої проблемами ЧАЕС громадськості знайшла своє відображення в «Меморандумі про взаєморозуміння між урядами «великої сімки» і комісією Європейського співтовариства та урядом України щодо закриття Чорнобильської АЕС», підписаному 20 грудня 1995 року. Меморандум передбачав підтримку закриття ЧАЕС і співробітництво за такими основними напрямками, як структурна перебудова енергетичного сектора України; програма інвестування енергосектора; ядерна безпека; пом’якшення соціальних наслідків закриття ЧАЕС і фінансові ресурси. Відповідно до положень меморандуму були підготовлені плани зняття з експлуатації енергоблоків №№ 1, 2, 3 Чорнобильської АЕС і вжиття заходів, необхідних для підготовки до зняття з експлуатації всієї ЧАЕС. І ось тепер ЧАЕС має бути зупинена...
Процес зняття з експлуатації кожного енергоблока складається з кількох етапів. У Міністерстві палива та енергетики України вважають, що найприйнятніший для ЧАЕС варіант, при якому після реалізації етапів припинення експлуатації і остаточного закриття станції її обладнання та устаткування буде законсервоване в будівельних конструкціях на період не менше 30 років.
Для кожного енергоблока термін закриття становитиме 5—7 років. А з урахуванням різної готовності енергоблоків ЧАЕС до закриття тривалість етапів остаточного закриття і консервації становитиме 8—10 років.
Проте однією з головних проблем залишається соціальний захист працівників ЧАЕС і жителів міста Славутич, для чого розроблено спеціальні програми, що повинні пом’якшити наслідки закриття станції.
Проект генерального плану Славутича був затверджений 26 листопада 1986 року й за досить короткий термін до нового міста переселилася більшість атомників, зокрема із Прип’яті, колишнього міста-супутника ЧАЕС. Усі прекрасно розуміють, що остаточна зупинка ЧАЕС призведе до скорочення обсягів робіт і, відповідно, до скорочення значної кількості персоналу станції. Розрахунки свідчать, що потреба ЧАЕС у фахівцях на 2001 рік (див. табл. 1) становитиме близько 4200 чоловік (без урахування працівників об’єкта «Укриття»). Згодом потреба в трудових ресурсах для роботи на трьох енергоблоках постійно зменшуватиметься і становитиме до 2008 року майже 2000 чоловік.
Крім постійно зайнятого персоналу, будуть потрібні трудові ресурси для вирішення тимчасових завдань на промисловому майданчику ЧАЕС. Кількість працівників на період будівництва нових установок (2001—2004 роки) може становити ще 400—600 чоловік.
Для роботи на об’єкті «Укриття» необхідно 800—900 чоловік на рік до 2010-го. Проект перетворення цього об’єкта на екологічно безпечну систему передбачає залучення в середньому 1200 співробітників щорічно до 2010 року включно.
Загальна кількість працівників ЧАЕС, які вивільнятимуться протягом 2001—2008 років становитиме 5093 чоловіки. Пік вивільнення випаде на 2001-й, коли зменшать кількість працюючих на 2914 чоловік.
Припинення роботи ЧАЕС без компенсуючих заходів призведе до втрати роботи працівниками й інших організацій Славутича в сфері торгівлі, культури, освіти, медицини, будівництва, оскільки інфраструктура цього міста розвивалася й утримувалася значною мірою за рахунок ЧАЕС. Внаслідок реструктуризації ЧАЕС й передачі об’єктів соціально-культурної інфраструктури в комунальну власність, 2001 року планується вивільнення з роботи 1184 осіб, які не мають безпосереднього відношення до роботи на промислових об’єктах станції. До того ж ринок праці Славутича щорічно поповнюватиметься випускниками шкіл і навчальних закладів. Отже, рівень безробіття в Славутичі, за прогнозами, може збільшитися з нинішніх 5% до 51% і вище після 2008 року (див. таблицю 2).
Щоб у Славутичі кожний другий житель не виявився безробітним, розроблені спеціальні програми соціального захисту населення і працівників ЧАЕС. Вони передбачають вирішення цілої низки завдань: збереження і розвиток інфраструктури міста; управління людськими ресурсами; створення компенсуючих робочих місць; забезпечення соціальних виплат і гарантій персоналу станції, що вивільняється. Мінпаливенерго вважає перспективними такі напрями діяльності для створення нових робочих місць: реструктуризація і диверсифікація ЧАЕС; реалізація міжнародних проектів, пов’язаних із закриттям ЧАЕС; організація робочих місць на підприємствах Мінпаливенерго і Міністерства з питань надзвичайних ситуацій і по справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи, що розташовані в зоні відчуженості; використання висококваліфікованого персоналу в ядерно-енергетичній галузі; інвестиційні проекти, реалізовані у вільній економічній зоні «Славутич»; розвиток малого і середнього бізнесу.
Для реалізації права співробітників ЧАЕС, які вивільнилися, на підготовку та перепідготовку за рахунок експлуатуючої організації та держави, Мінпаливенерго України вважає доцільним створення в Славутичі інженерно-технічного центру підготовки персоналу для об’єктів атомної енергетики України на базі навчально-тренувального центру Чорнобильської станції.
Загальна вартість заходів щодо соціального захисту працівників ЧАЕС і жителів Славутича оцінена Мінпаливенерго на суму 1,8 млрд. грн. на період до 2008 року. Причому вже наступного року на ці цілі має бути витрачено 333,4 млн. грн. Усе це має допомогти людям адаптуватися після закриття станції.
Однак повернемося до комплексу технічних завдань по закриттю ЧАЕС. Власне, це закриття триває вже кілька років. Адже енергоблок №2 був зупинений ще 11 жовтня 1991 року внаслідок пожежі в машинному залі. Ядерне паливо повністю вивантажене з реактора до приреакторного басейну, і тепер йде підготовка до проведення комплексного інженерного й радіаційного обстеження устаткування і приміщень.
Енергоблок №1 був остаточно зупинений 30 листопада 1996 року і перебуває на етапі припинення експлуатації. Енергоблок №3 був останніми роками єдиним діючим. Буквально перед офіційним закриттям ЧАЕС реактор третього енергоблока був знову запущений, але електроенергію він уже не виробляв. Роботи по зупинці цього блока, як і всіх інших, розпочнуться після отримання ліцензії на зняття блока з експлуатації. Проте реалізація всіх заходів щодо закриття ЧАЕС вимагатиме ще масу часу, фінансових і трудових ресурсів. Яких і скільки — дивіться в таблиці 3.
Необхідними елементами інфраструктури для закриття ЧАЕС є також сховище відпрацьованого ядерного палива та комплекси по переробці й збереженню радіоактивних відходів. Проект будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива з бюджетом у сумі 66,1 млн. євро фінансується коштом Рахунку ядерної безпеки, розпорядником якого є ЄБРР.
Відносно будівництва другого сховища для відпрацьованого ядерного палива варто уточнити, що перше сховище «мокрого» типу, яке експлуатується в даний час на ЧАЕС, недостатньо містке і має обмежений термін служби. Нове ж сховище будується як «сухе» і має забезпечити збереження всього нагромадженого ядерного палива ЧАЕС терміном до 100 років. Очікуваний термін уведення його в експлуатацію — 2003 рік.
Крім сховищ відпрацьованого ядерного палива, у процесі зняття ЧАЕС з експлуатації виникає необхідність створення заводу з переробки рідких радіоактивних відходів. Такий завод уже будується і має бути введений в експлуатацію вже 2002 року. Вартість цього проекту — 19,7 млн. євро, і він також фінансується ЄБРР і Україною, частка якої становить близько 60 млн. грн.
До 2003 року на ЧАЕС також має бути введений в експлуатацію промисловий комплекс з переробки твердих радіоактивних відходів. Цей проект фінансується Комісією ЄС у рамках програми TACIS, його бюджет становить 40,8 млн. євро. Українська частка — близько 1,95 млн. дол.
Експлуатація установок для переробки радіоактивних відходів у свою чергу потребує відповідних сертифікованих контейнерів для транспортування, тимчасового збереження і захоронення різних видів відходів. Мінпаливенерго України вважає, що набагато вигідніше налагодити їх власне виробництво, ніж використовувати імпортні. До того ж створення заводу з виробництва таких контейнерів у Славутичі паралельно допоможе вирішити й проблему зайнятості населення цього міста. Інвестиційна вартість такого заводу оцінюється в 14—16 млн. євро.
Сировиною для виробництва контейнерів може служити метал, отриманий у процесі переплавлення радіаційно зараженого металу, якого чимало в зоні відчуженості, а також в устаткуванні ЧАЕС. Сьогодні уже виконано ТЕО будівництва такого заводу продуктивністю близько 10 тис. тонн на рік. Інвестиційна вартість будівництва цього заводу «під ключ» оцінена в 137,2 млн. дойчмарок. Мінекології позитивно оцінило цей проект.
Після остаточної зупинки всіх енергоблоків ЧАЕС вже з наступного року буде необхідна промислово-опалювальна котельня для теплозабезпечення об’єктів станції. Її вже майже розпочали будувати 1992 року, але через брак коштів роботи були зупинені. З 1997 року цей проект фінансується за рахунок міжнародної допомоги (міністерства енергетики США) і внеску України. Його загальна вартість становить 30 млн. дол., внесок України запланований у сумі 7,5 млн. дол.
Початок експлуатації цієї котельні запланований на квітень 2001 року.
Ще один інвестиційний проект — комплекс сховищ «Вектор» для переробки і поховання низько- і середньорадіоактивних відходів, перша черга якого має бути введена в експлуатацію 2002 року. Вартість цієї черги, за оцінкою українських і німецьких фахівців, становила 452 млн. грн. (у цінах 1995 року), а інвестиційна вартість «пускового комплексу» — 55,5 млн. грн.
Перераховані вище проекти й заходи — це лише основна частина робіт, пов’язаних із закриттям ЧАЕС. Проте після цього є сенс проаналізувати й ситуацію у всій енергетиці України, і те, як вона зміниться в зв’язку і після закриття ЧАЕС. Про це ми і запитали главу Мінпаливенерго України Сергія ЄРМІЛОВА.
— Ви знаєте, що близько 45% виробництва електроенергії в Україні припадає на ядерну енергетику. Тому закриття ЧАЕС, без випереджаючого введення в експлуатацію компенсуючих потужностей призведе до необхідності додаткового навантаження на теплові електростанції України. І хоча це тимчасове рішення, воно вимагає вирішення таких проблем, як забезпечення додаткових поставок органічного палива, детального планування навантажень для підтримки і без того напруженого графіка роботи електростанцій у зимовий період; безумовного дотримання графіка введення в експлуатацію компенсуючих потужностей — блока №4 Рівненської та блока №2 Хмельницької АЕС.
— Але все це — додаткові витрати. Як вирішується ця проблема?
— Ще в липні нинішнього року відбулися переговори української делегації та ЄБРР з питання отримання кредиту для добудови названих енергоблоків, відпрацьовано й парафовано тексти кредитної й гарантійної угод.
6 жовтня поточного року підписано кредитну угоду між Україною та ЄБРР на закупівлю органічного палива. Кредит у 100 млн. доларів буде надано Україні під держгарантії на стандартних умовах ЄБРР. Тривалість його 15 місяців, а повертатися кредит буде протягом трьох місяців, починаючи з 6 листопада 2001 року.
Основними джерелами фінансування всіх програм, пов’язаних із закриттям ЧАЕС, служать державний бюджет і міжнародна технічна допомога. Мінпаливенерго обгрунтувало необхідність запланувати на ці заходи в бюджеті-2001 415,694 млн. грн.
— Але ЧАЕС — не єдина атомна станція в Україні, й усі інші також потребують підвищення рівня безпеки їхньої роботи.
— У цьому напрямі найважливішим програмним документом уряду України та Міністерства палива й енергетики є постанова Кабінету міністрів від 12 жовтня 2000 року «Про невідкладні заходи щодо підвищення безпеки й надійності функціонування ядерної енергетики». У цій постанові підкреслено, що гарантування безпеки, надійності функціонування ядерної енергетики, продовження проектного терміну експлуатації діючих енергоблоків атомних електростанцій, виконання відповідних міжнародних зобов’язань України є пріоритетним у діяльності органів виконавчої влади.
Основні заходи щодо підвищення безпеки діючих в Україні АЕС враховано в доробленій Національній енергетичній програмі України. Орієнтовна вартість витрат на ці заходи на період до 2010 року (у цінах початку 2000 року) складе 7,2 млрд. грн., у тому числі лише на період до 2004 року — 2,7 млрд. грн.
Джерелом таких коштів, відповідно до закону України про використання ядерної енергії та радіаційної безпеки, має бути тариф на електроенергію, точніше, така складова, як собівартість. Проте вимоги цього закону суперечать закону про оподаткування. Тому нині готуються відповідні поправки до законів, що дозволить створити законодавчу базу для фінансового забезпечення безпеки атомної енергетики.
— Закриття ЧАЕС відбулося напередодні професійного свята енергетиків...
— І тому я хочу не лише привітати всіх працівників галузі з професійним святом, але запевнити насамперед персонал ЧАЕС й обслуговуючих станцію підрозділів у тому, що ми всі добре пам’ятаємо, які випробування пройшов цей колектив. У перші години та дні чорнобильської катастрофи робітники ЧАЕС склали той осередок ліквідаторів аварії, що й зміг вистояти перед лицем подальших випробувань і, можливо, врятував людство від ще більшої біди. Величезна вам за це подяка! Попереду нас очікують складні завдання по зняттю з експлуатації трьох енергоблоків ЧАЕС, перетворенню об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, у вирішенні яких безпосередньо бере участь персонал ЧАЕС. Міністерство палива й енергетики у свою чергу зробить усе можливе для подальшого вашого працевлаштування й забезпечення соціального захисту.