UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ціна питання? Можливо, 120 мільйонів доларів

Разом із 29-ма постановами Кабінету міністрів, що надають іноді ситуативні пільги деяким суб’єкта...

Автор: Алла Єрьоменко

Разом із 29-ма постановами Кабінету міністрів, що надають іноді ситуативні пільги деяким суб’єктам підприємництва (зокрема звільняють від сплати ПДВ), уряд скасував колишню постанову стосовно учасників ринку нафти України. Починаючи з 1 березня, з усієї імпортованої нафти стягуватиметься ПДВ (тобто 20% від заявленої митної вартості імпортованої нафти). Причому, як зазначила 23 лютого після засідання уряду прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, цей податок на додану вартість повинен сплачуватися виключно грошима. Векселі до оплати не прийматимуться. У такий спосіб уряд сподівається «ліквідувати більшість зловживань» у цій галузі. І не тільки. Правда, до закінчення операції з «сіамськими близнюками» (розмежування влади й бізнесу), як свідчать деякі факти, на жаль, ще далеко. Хоча прем’єр-міністр переконана: це можливо.

Ми не хотіли б, але розвиток ситуації змушує нас продовжувати тему експорту-реекспорту нафти. Якщо пам’ятаєте, тиждень тому «Дзеркало тижня» розповідало про контракт ТОВ «Ойл Транзит» на транспортування 3 млн. тонн російської нафти через територію України 2005 року. І про те, чому, відповідно до перших припущень, поставка цієї нафти може бути не в інтересах України. А також про те, що міністр юстиції України Роман Зварич відмовився візувати постанову Кабміну, яка тимчасово забороняє реекспорт нафти з України. При цьому він «напівзаявив» про свою відставку.

Згадали і про те, що заступником генерального директора компанії, що уклала тримільйонний нафтовий контракт (ТОВ «Ойл Транзит»), є дружина міністра юстиції Світлана Зварич, котра звернулася з досить різким листом до прем’єр-міністра України. При цьому лист пані Зварич ми не публікували, а лише посилалися на його електронну версію (досить зазирнути в інтернет), бо не нам воно адресувалося. І хоча це не особисте листування, а, скажемо так, службове, ми вирішили все-таки не розголошувати його, лише в загальних рисах виклавши вже опубліковане. Намагалися ми, як і багато інших журналістів, до публікації матеріалу зв’язатися й із Світланою Зварич. Безуспішно.

Зауважте, із приводу цієї «нафтової» історії ми нічого не стверджували. Більше того, написали про те, що не виключено, що коли уряд у всій цій історії розбереться, згаданий контракт ще може отримати «путівку на експорт».

Проте пані Зварич, очевидно, вважала інакше. Правда, нам вона нічого з цього приводу не сказала, хоча телефони й адреса редакції публікуються в кожному випуску «ДТ» (на другій сторінці, якщо хто не помітив), є й електронна адреса. Але вже 21 лютого на сайті www.tribuna.com.ua з’явилося інтерв’ю Світлани Зварич... із приводу публікації в «Дзеркалі тижні» (про це трохи пізніше).

Однак, щоб уникнути надалі всіляких різночитань і тим паче обвинувачень, постараємося, продовжуючи тему, використовувати максимальну кількість дослівних висловлювань (цитат) і думок.

Після ухвалення 23 лютого 2005 року Кабінетом міністрів постанови про обов’язкове стягування ПДВ із нафтоімпортерів, прем’єр-міністр України змушена була відповісти на багато запитань про «ойл». Але передусім вона зазначила, що таке рішення уряду узгоджено з нафтотрейдерами й воно знімає всі зловживання, пов’язані з реекспортом нафти. Крім того, Юлія Володимирівна повідомила: погоджені дії уряду й учасників ринку нафти та нафтопродуктів не повинні спричинити різке подорожчання паливно-мастильних матеріалів в Україні, із чим також, за її словами, погодилися оператори нафторинку. І це той принципово важливий момент, який хвилює кожного з нас: перипетії «періоду зростання уряду» забудуться, а ось із цінами на паливно-мастильні матеріали (чи то у вигляді націнки за доставку товарів, чи то у вигляді вартості проїзних квитків, комунальних послуг тощо) ми зіштовхувалися та зіштовхуватимемося щодня.

На запитання «ДТ» про долю згаданого нафтового контракту ТОВ «Ойл Транзит» пані Тимошенко сказала: «100 тисяч тонн нафти (поставлені відповідно до цього контракту. — Авт.) зараз перебувають у трубопроводі. Подальше залежить від країни походження цієї нафти, тобто від Російської Федерації».

Іншими словами, прем’єр-міністр погодилася з нашим припущенням про те, що нафту, яку поставляє за контрактом ТОВ «Ойл Транзит» і яку взялася «опікати» як заступник гендиректора дружина міністра юстиції України, не «ідентифіковано» з погляду того, чи є цей товар виключно «транзитним» для України (та її бюджету), чи він усе-таки входить у квоту поставок російської нафти, призначеної для НПЗ України. Як підкреслила Юлія Тимошенко: «Усе залежить від того, як Росія цю нафту ідентифікуватиме. Коли цю нафту поставлено в рамках Угоди про вільну торгівлю (між РФ і Україною), вона залишиться для переробки в Україні як нафта, поставлена відповідно до квоти для українських НПЗ. Коли ж цю нафту поставлено в Україну поза квотою...» Одним словом, тоді для її вивозу з України перешкод не буде: із 1 березня — заплатите ПДВ при ввезенні в Україну й експортуйте, куди хочете.

А нюанс у тому, що саме від такої «ідентифікації» нафти залежить не лише те, чи може згадана вище компанія її не тільки експортувати, а й те, чи належить бюджету України розщедритися на відшкодування ПДВ. Принаймні так ситуація виглядала донедавна. Із 1 січня 2005 року Російська Федерація запровадила нульову ставку ПДВ для нафти, яка поставляється в Україну. А це означає: протягом січня-лютого компанії, котрі ввозять в Україну нафту у рамках міжурядової угоди, податком на додану вартість не оподатковувалися. Зате якби вони надумали ту саму нафту експортувати, могли б розраховувати на те, що при цьому держава ще й доплатить їм 20% від вартості вивезеної нафти. До початку 2005 року облагоджувати такі операції мало сенс для недобросовісних підприємців. В тому разі, коли вони примудрялися продати транспортовану через Україну нафту дорожче, ніж в Україні. І, ясна річ, коли могли таку нафту ввезти в Україну за міжурядовою українсько-російською квотою. А от від початку нового року відкрився просто клондайк: при ввезенні в Україну ПДВ сплачувати не треба (бо діє нульова ставка), а при вивезенні, якщо вийде, держава ще й доплатить тобі 20% нестягнутого ПДВ.

Утім, далеко не всі згодні з такою постановкою питання. Приміром, міністр юстиції України Роман Зварич 23 лютого, ще до оголошення Юлією Тимошенко інформації про те, що уряд прийняв постанову про стягування ПДВ із усієї ввезеної в Україну нафти, на запитання про те, чи експортувала компанія «Ойл Транзит» російську нафту чи все-таки реекспортувала, порадив журналістам зазирнути на сайт Мін’юсту, де розміщено висновок міністерства з приводу «заборони реекспорту». Правда, дату цього висновку знайти там не вдалося. Проте, наводимо текст в оригіналі (з невеликими скороченнями):

«У зв’язку з тим, що по-різному оцінюється позиція Мін’юсту стосовно питання реекспорту нафти, за дорученням Міністра юстиції України Романа Зварича оприлюднюється правовий висновок з цього питання...

Головний розробник: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України.

1. Правові підстави прийняття акта.

Доручення Прем’єр-Міністра України Ю.В. Тимошенко від 10 лютого 2005 року № 4440/0/1-05.

2. Відповідність проекту Конституції України.

Проект не відповідає частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, положення проекту не відповідають частині першій статті 42 Конституції України, згідно з якою кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

3. Відповідність проекту актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Пункт 1 проекту, яким передбачається призупинити здійснення митного оформлення нафти за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2709 00 90 00, що переміщується через митний кордон України в режимі реекспорту, суперечить ряду актів законодавства, що мають вищу юридичну силу.

Так, частиною першою статті 43 Господарського кодексу України встановлено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Також, згідно з частиною першою статті 96 Митного кодексу України ввезення в Україну, вивезення з України та транзит через її територію товарів окремих видів можуть заборонятися законами України.

При цьому, умови переміщення товарів в режимі реекспорту визначені статтею 197 Митного кодексу України, відповідно до якої товари, що походять з інших країн, можуть вивозитися за межі митної території України у режимі реекспорту, якщо:

1) митному органу подано дозвіл уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу чи органу, визначеного міжнародним договором України, укладеним в установленому законом порядку, на реекспорт товарів;

2) товари, що реекспортуються, перебувають у тому ж стані, в якому вони перебували на момент ввезення на митну територію України, крім змін внаслідок природного зношення або втрат за нормальних умов транспортування та зберігання;

3) товари, що реекспортуються, не використовувалися на території України з метою одержання прибутку;

4) товари, що реекспортуються, вивозяться не пізніше ніж через один рік з дня їх ввезення на митну територію України.

Вищевказане положення проекту суперечить загальним засадам здійснення зовнішньоекономічної діяльності, які встановлені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Так, принципами зовнішньоекономічної діяльності (надалі ЗЕД. – Авт.), якими керуються суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти господарської діяльності при здійсненні ЗЕД, згідно з статтею 2 цього Закону, є:

принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва «»;

принцип верховенства закону:

— регулюванні ЗЕД тільки законами України;

— забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Також, згідно з частиною четвертою статті 6 цього Закону суб’єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 8 вказаного Закону держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

При цьому, до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері державного регулювання ЗЕД згідно з статтею 9 цього Закону, зокрема, належать вжиття заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України та прийняття нормативно-правових актів управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України.

4. Проект узгоджується з актами такої ж юридичної сили.

5. Відповідність проекту міжнародним договорам України.

Проект не належить до сфери регулювання міжнародними договорами України.

6.Проект відповідає вимогам нормопроектувальної техніки.

7. Відповідність проекту основним положенням законодавства Європейського Союзу.

Проект в цій частині не є предметом експертизи.

8. Узагальнений висновок.

Проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реекспортні операції з нафтою» не може бути погоджено як такий, що не відповідає Конституції України, Господарському кодексу України, Митному кодексу України та Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Правову експертизу проекту акта проведено Департаментом фінансового законодавства.

Міністр Р.М. Зварич

« » лютого 2005 року»

Це що стосується реекспорту. Стосовно ж введення 20% ПДВ на імпорт нафти в Україну, то пан міністр сам пропонував вдатися до такого заходу.

Стосовно ж своєї відставки-невідставки з посади міністра, то пан Зварич, зіславшись на те, що коментувати подібне, відповідно до чинного законодавства, він не може (мовляв, це прерогатива прем’єр-міністра), так і не відповів прямо.

Згодом Юлія Тимошенко з приводу міністра юстиції і, можливо, деяких інших членів Кабміну зауважила, що «уряд — це як локомотив, що мчить на всіх парах...» Отже, виносити на загал внутрішні «тертя» і «горіння» глава уряду не стала. І, мабуть, правильно зробила.

Можливо, на це запитання відповів би Президент Віктор Ющенко. Адже саме він у даному випадку «зв’язав руки» прем’єр-міністру, публічно взявши під опіку Романа Зварича. Та Президент з цього приводу мовчить...

Втім, повернемося до історії з експортом-реекспортом російської нафти, зокрема компанією «Ойл Транзит». Тут доречно згадати про інтерв’ю заступника генерального директора цієї компанії С.Зварич, яка передусім заявила, що «является наемным работником» ТОВ «Ойл Транзит», а також зазначила «абсолютную недостоверность» попередньої статті «ДТ» про контракт зазначеної фірми: «…это абсолютно недостоверная статья. Я заканчиваю готовить иск к газете, к автору статьи и министру экономики Терехину. Отмечу, что автор не удосужилась хотя бы по телефону получить какой-либо комментарий.

Теперь по сути вопроса. Нефть, которую закупила наша компания, не входит в плановые поставки на украинские НПЗ. Это подтверждено письмом-соглашением от 26.01.05 №15/31-7к за подписью заместителя министра экономики (щоправда, він заступник міністра палива і енергетики України. — Авт.) Богдана Клюка. Это письмо было направлено в Министерство экономики для регистрации внешнеэкономического контракта в соответствии с постановлением КМУ № 1457 от 13 декабря 2003 года.

Алла Еременко пишет, что «компания «Ойл Транзит» получила «подтверждение» в письме замглавы Федерального энергетического агентства РФ г-на Гордеева о том, что, мол, якобы эта нефть идет вне запланированных объемов нефти для украинских НПЗ (согласно ежегодному межправительственному протоколу). Тут же возникает вопрос: почему такое подтверждение направлено на имя компании, а не в уполномоченные государственные органы Украины?» Подтверждение от Гордеева получила не компания «Ойл Транзит», а таки уполномоченный государственный орган Украины. А именно, Минтопэнерго. Письмо было написано на имя заместителя главы Минтопэнерго Б.Клюка, который отвечает за эти вопросы».

За всієї моєї поваги до пана Клюка, С.Зварич усе-таки про дещо інше, ніж ми, «підтвердження» говорить. І не провина «ДТ» у тому, що колишній заступник міністра економіки В.Вощевський саме 4 лютого, як і було написано в попередньому номері тижневика, узгодив реекспорт російської нафти. Перша партія — на 100 тис. тонн, що вже надійшли до України (див. опубліковані ксерокопії). Щоправда, за деякими відомостями, згаданий колишній заступник міністра економіки вирушив саме до «країни походження» зазначеної нафти. Якщо це так, то чи надовго?

На тому самому сайті, про який йшлося вище, можна знайти статтю «Служебный роман», де крім іншого йдеться про те, що «министр юстиции психанул после «коммерческого предложения» кому-то из родных…»

Сам міністр про таку «пропозицію» більше не говорить… Зате відомо, що (назвемо це так) оголосив «похід» на «пільгових» імпортерів нафти народний депутат Ігор Єремеєв з Народної партії України (колишня НАПУ, лідером якої, як відомо, є голова Верховної Ради Володимир Литвин). Він є також членом парламентського комітету з питань ПЕК. І саме він переконував уряд у необхідності встановлення однакових для всіх правил гри на ринку нафти. Причому сам пан Єрємеєв є акціонером ВАТ НПК «Галичина» і не заперечує цього факту. Навпаки, вважає, що саме досвід у нафтовому бізнесі дає йому право називати, як то кажуть, речі своїми іменами.

— До того, як стати народним депутатом, із 1994 року я займався нафтопродуктами і розумію, що відбувалося протягом десяти років в Україні та за її межами стосовно нафтопродуктів і нафтопереробки, а також усе, що відбувалося із законодавством України у цій галузі. Коли став народним депутатом, почав працювати в ПЕКівському комітеті, адже це моя пряма спеціалізація. Вперше я спілкувався з урядом України стосовно нафтопереробки і різних схем, які існують в нафтопереробній галузі, приблизно два роки тому. Тоді в кабінеті віце-прем’єра Івана Кириленка я говорив замміністру економіки, що необхідно запровадити ПДВ, аби не зруйнувати ринок ціноутворення, коли це краще зробити, як краще забезпечити Держрезерв нафтопродуктами, коли їх треба закуповувати. На превеликий подив, тоді я почув таку фразу: «То це ж стільки роботи!»

А майже рік тому я подав до Верховної Ради законопроект щодо скасування пільг для низки підприємств, які розміщуються в Чорнобильській зоні. Саме тих підприємств, які використовуються для пільгових схем при переробці нафти, та й узагалі для пільгових схем для всієї економіки України. На жаль, ми не змогли провести цей закон лише з однієї причини: ні для кого не таємниця, що майже всі пільгові компанії були «під кимось». Я не буду «показувати пальцем»: чи це уряд, чи це адміністрація, чи ще хтось. Небажаючих провести цей закон було більш як достатньо. Знаю це, бо округ де я обирався народним депутатом, — Чорнобильський, і на кожній зустрічі з виборцями я відповідав на це запитання.

Відтоді як змінився уряд і було виголошено чимало правильних тез на Майдані Незалежності й у Верховній Ряді, я вважав своїм обов’язком порушити зазначену проблему знову. Сьогодні всі нафтопереробні підприємства «підвішені» на податковий гачок за рахунок усіляких схем. Тому перше, що я зробив, вислухавши тези про необхідність подати руку бізнесу, про виведення 60% економіки з тіні, — це почав спілкуватися з урядом стосовно того, які дії потрібні насамперед, аби бізнес у нафтопереробці був максимально прозорим.

За цей короткий проміжок часу вже стало зрозуміло, що легше створити умови для певного бізнесу, не лікувати хворобу (це стосується й реекспорту), а попередити її, зупинити, а тим часом створювати законодавчу базу, щоб уникнути «білих плям» в економіці.

— Мотивація зрозуміла, проте, будь ласка, розкажіть докладніше про найпоширеніші схеми реекспорту нафти.

— Півроку тому говорилося про те, що з 1 січня 2005 року зміниться законодавство Росії щодо експорту нафти в Україну. До 1 січня, коли російська компанія поставляла нафту на територію України (тобто за кордон), то ПДВ їй як імпортеру з Росії не відшкодовувався. І тоді ми говорили, що ціна нафти дуже висока, і приймали рішення про так званий критичний імпорт (тобто про можливість запровадження нульової ставки ПДВ на таку нафту).

Але ще 1998 року наша країна ратифікувала міжурядову угоду між Україною та Росією. В ній ідеться про те, що коли товар поставляється на територію України згідно з міжурядовою угодою за певних умов (певні умови такі: виробник — резидент Росії, тобто товар має російське походження; покупець — резидент України), то при пред’явленні відповідного сертифіката і прямої оплати за цей товар виконуються умови міжурядової угоди. В такому разі цей товар розмитнюється на території України за нульовою ставкою ПДВ.

Тепер поясню, що відбувається з 1 січня ц.р. Коли ми поставляємо товар із Росії, то російським компаніям ПДВ відшкодовується. Фактично Україна стає учасником світового ринку, тобто ціна на нафту для нас формується так само, як для Угорщини, Польщі, Литви, Латвії чи будь-якої іншої країни. Але є невеликий нюанс. Міжурядова угода діє, і ми є єдиною країною (можливо, ще Молдова, але я можу помилятися), де при розмитненні російської нафти діє нульова ставка ПДВ, якщо виконати цю умову.

Отже, якщо нині у росіян ПДВ уже відшкодовується, а при розмитненні в Україні діє нульова ставка ПДВ, то фактично собівартість товару змінюється. Тоді «порядні бізнесмени», на захист яких днями під Кабміном було організовано мітинг, можуть вибудувати приблизно такий логічний ланцюжок. Давайте ми зупинимо на одну добу цю нафту на території України, розмитнимо її, повідомимо Росію про те, що цей товар надійшов на територію України і начебто спрямований на переробку. Бо в міжурядовій угоді сказано: для потреб України. Таким чином, схему для росіян закрито, вони прозвітували перед митницею і відповідними органами, що ця нафта надійшла на територію України для її потреб, і проблем немає.

Потім ми його замитнюємо рівно через 12 годин (і це вже товар України) та відправляємо на експорт. А після отримання декларації про перетин кордону ставимо на відшкодування ПДВ. Зрозуміло, це надто умовне описування. Використовували й посередників.

Проте, якщо рахувати, що 250 доларів — середньорічна ціна тонни нафти. ПДВ із кожної з 3 млн. тонн — це приблизно 50 дол. Плюс транзит (про який повідомляє відповідна компанія) становить приблизно 8 дол. на тонні. І це справді 24 млн. дол. на рік — вартість транзиту. Рахуємо далі. 50 дол. ПДВ (із кожної тонни нафти) мінус 8 дол. за транзит тонни нафти. От і виходить, що в підсумку державний бюджет втрачає… близько 120 млн. дол.

Це ціна питання, заради якого було піднято всю цю тему…

І хоч би хто що говорив, але як тільки за міжурядовою угодою нафта надійшла на українську територію і її розмитнили для власних потреб країни, такі дії означають лише одне — це квота України і ніяк не транзит, ніяк не експорт… Це означає, що наші вітчизняні нафтопереробні заводи недоотримають відповідний обсяг нафти. Я хочу сказати, що в січні на Броди прийшли представники трьох компаній. Вони заявили, що хочуть виконувати реекспортну операцію, і кожна зазначила обсяг в межах 3 млн. тонн... При тому, що за рік в Україні переробляється близько 23 млн. тонн.

…Отже, треба було призупинити реекспортну операцію з нафтою для того, щоб розібратися в законодавстві і прийняти відповідні рішення. Якщо ми будемо платити 20 відсотків ПДВ при постачанні на територію України 23 млн. тонн нафти щороку, які перероблятимуть українські нафтопереробні комплекси (помножте на ті ж 50 доларів ПДВ із кожної тонни), то держбюджет додатково отримає приблизно шість мільярдів гривень…

— Ви впевнені, що нафта, заявлена та вже частково поставлена в Україну компанією «Ойл Транзит», входить до квоти російських нафтопоставок для НПЗ Украиїни?

— Підписаний колишнім замміністра економіки Вощевським лист не є документом відповідної форми, отже нікого ні до чого не зобов’язує… Цікаво, Світлана Зварич знала про те, що вона лобіює? Що згадана компанія намагалася експортувати нафту, посилаючись на цей незаконний документ?.. Я переконаний, що це є квота України для потреб НПЗ. Невже хтось думає, що в Росії не розуміють, що відбувається в Україні? Я вважаю, що це однозначно квота України, і можу це довести. Найпростіший приклад — нафтопереробний комплекс «Галичина», який зараз так допікають, вперше за п’ять років. Останній раз цей НПК зупинявся 2000 року. І от знову був зупинений у січні 2005-го — через відсутність нафти. Тому що була закачана реекспортна нафта… Причому пункт призначення вказаний не НПК, а саме «Броди». Які ще треба докази?

Безумовно, розповісти про всі деталі згадуваного нафтового контракту просто неможливо. Та й чи варто? Принциповим залишається те, що з першого березня «пільговий» реекспорт чи експорт нафти (називайте, як ви вважаєте найвірогіднішим) через територію України буде просто… невигідним. Шкода, що міністр юстиції, ймовірно, має щодо цього надто особисту думку. Залишається сподіватися, що бізнесмени від нафти ще не скоро знайдуть подібні «вишукані» варіанти уникнення сплати ПДВ та можливість на свій розсуд «планувати» нафтовий баланс України.

Вирішиться і справа з контрактом «Ойл Транзит».

І зрозумійте нас вірно — нічого особистого.