Революції починаються з телеграми
Початок грудня 2004-го ввійде в історію України як пік помаранчевої революції. Країна ніколи не була так близько до відкритого протистояння. Політика на якийсь час відтіснила економіку на другий план.
Однак політичні бурі підуть в історію, а економіка залишиться. І для неї революційну ситуацію створили не стільки мітинги, скільки скромне повідомлення гірничо-збагачувальних комбінатів про збільшення цін на залізорудну сировину для металургії. З 1 грудня офіційно підвищили ціни Північний ГЗК — на 17,5% (власник — Рінат Ахметов) і «Суха Балка» — на 33,8%. Плюс до цього найбільший у країні Інгулецький ГЗК (Вадим Новинський) повідомив про намір підняти ціну на концентрат на 25% — до 55,6 дол. за тонну. Постачання на попередніх умовах було припинено.
Цікаво, що дії росіянина Вадима Новинського дивним чином збіглися з підняттям цін на імпортовану Україною продукцію російських Лебединського і Михайлівського ГЗК. Втім, не секрет, як нас люблять у Росії впродовж останніх трьох місяців. Незрозуміло лише, чому вітчизняні групи грають фактично на інтереси Росії. Через гроші? Ні, здається, через перспективи.
Удар вийшов хоч куди. Навіть якщо забути, що все відбувалося в розпал політичної кризи, коли відчутно хиталися банки, а в Донецьку люди мели з прилавків товари, підвищення цін на залізорудну сировину вже саме по собі вкладало підприємства на бік. Продавати метал у таких умовах ставало просто невигідно...
«Картельєри»
Руда — одна з ключових статей витрат у металургії, особливо у виплавці чавуну. Зростання цін автоматично призводить до падіння рентабельності підприємств. Ситуація, що склалась в ГМК, — це, напевно, і є той «чудовий результат» приватизації залізорудної промисловості, про який не втомлюється говорити голова ФДМУ Михайло Чечетов. Від створеної руками держави монополії страждають ті вітчизняні підприємства, які не були допущені до приватизації підприємств «Укррудпрому».
За словами заступника міністра промислової політики Анатолія Федяєва, «нині вартість залізорудної сировини і коксу у виробництві тонни чавуну становить 270 дол., а чавун продається за ціною не більше 300 дол. При підвищенні цін на залізорудну сировину вартість чавуну перевищить цю планку, і реалізація металопродукції припиниться, що призведе до зупинки підприємств».
Різкий стрибок цін уже призвів до зменшення випуску металу на Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча, Алчевському меткомбінаті на Луганщині, Дніпровському МК ім. Дзержинського і «Запорожсталі», а також до зупинки двох доменних печей на цих підприємствах. Відмовившись укладати договори на поставки за новими цінами, металурги зіштовхнулися із серйозним дефіцитом сировини. За оцінкою Мінпромполітики, дефіцит призведе до того, що вже в поточному місяці підприємства недодадуть близько 100 тис. тонн чавуну на суму приблизно в 30 млн. дол.
З’явилися цілком чіткі ознаки цінової блокади. Оскільки в грудні укладають договори на весь наступний рік, у галузі склалася критична ситуація. Контрактна кампанія на межі зриву. На балансовій нараді представників підприємств гірничо-металургійного комплексу, що відбулася в Дніпропетровську 14 грудня, констатувалося: попри те, що баланс забезпечення сировиною був підготовлений ще до середини листопада, на нинішній момент не укладено жодного договору про постачання. А оскільки металургія — основне джерело надходжень валюти в країну, тенденція виглядає ще більш загрозливою.
Мінпромполітики України звернулося з проханням, щоб усі підприємства ГМК уклали до 25 грудня договори на поставки залізорудної сировини в 2005 році. Питання — за якими цінами.
Особливо це важливо в умовах багато в чому штучного дефіциту руди. Баланс сировини на 2005 рік розрахований на виробництво 32,8 млн. тонн чавуну, хоча металурги були готові виплавити й 34 млн. тонн. Проте їм сказали, що в країні не вистачає залізорудного концентрату. У результаті «Запоріжсталь» і Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча виплавлять на 1,2 млн. тонн менше, ніж могли б.
Однак при цьому торік на експорт пішло 20,3 млн. тонн залізорудної сировини, а лише за вісім місяців нинішнього — ще 11,9 млн. Тобто щомісяця зарубіжним виробникам відправляють 1,5—1,7 млн. тонн руди, агломерату й котунів, яких бракує нашим металургам. От вам і дефіцит по-українському.
Склалася просто чудова ситуація. Торік виробництво руди не встигало за зростанням експорту, загострюючи сировинні проблеми металургів. До вересня 2004-го меткомбінати недоотримали до потреби 428,4 тис. тонн агломераційної руди, 615,2 тис. тонн залізорудного концентрату, 950,5 тис. тонн котунів. Недоотриманий дохід становив 865 млн. грн. (163 млн. дол.), а втрати держбюджету — понад 50 млн. грн.
Причому на ринку спостерігається відверта дискримінація вітчизняних виробників. Так, за даними Мінпромполітики, гірничорудні підприємства продають залізорудну сировину на внутрішньому ринку за вищими цінами, ніж поставляють на експорт.
Приміром, аглоруда експортується за ціною 28 дол. за тонну на кордоні України. Якщо врахувати вартість транспортування (близько 8—10 дол.), то продавці отримують за одну тонну 18—20 дол. Водночас на внутрішньому ринку аглоруду реалізують (із доставкою) за ціною близько 32 дол.
При цьому самі гірничорудні підприємства рвуть на собі волосся, розповідаючи про своє безрадісне й майже безприбуткове життя. На Інгулецькому ГЗК заявляють, що, за даними Держкомстату України, із січня по листопад ц.р. ціни на продукцію металургії зросли на 35,5%, а ціни на продукцію гірничодобувної промисловості — тільки на 21,2%.
Проте у цю райдужну картину саме і вписуються експортні постачання за дуже помірними цінами. Щодо внутрішнього виробника дані Мінекономіки малюють зовсім іншу картину (див. табл. 2). Очевидно, що в першому півріччі ціни на залізорудну сировину стрибнули практично вдвічі. Причому це — ще до грудневого «подарунка».
3 грудня в.о. прем’єр-міністра Микола Азаров заявив, що уряд не залишиться байдужим до різкого підвищення цін на продукцію гірничо-металургійного комплексу. «Ми не можемо допустити й не допустимо 40-відсоткового підвищення цін у гірничорудній промисловості», — підкреслив він. При цьому було заявлено, що передусім вважається неприпустимим необгрунтоване підвищення цін на гірничорудну сировину.
М.Азаров зазначив, що Кабмін уже провів переговори з керівництвом ГЗК. За його словами, власники і керівники ГЗК ситуацію розуміють. «А ті, хто не розуміє, — додав він, — я думаю, зрозуміють у найближчі кілька днів». На жаль, «кілька днів» уже закінчилися, а віз і нині там.
Дії у відповідь
Дев’ятого грудня, коли вже стало очевидно, що вирішення конфлікту затягується, ММК ім. Ілліча та корпорація «ІСД» звернулися до РНБОУ з вимогою зібрати екстрену нараду із запобігання дезінтеграції базової галузі економіки країни. Поки що реакції РНБОУ на цю заяву немає. Як немає і рішення Антимонопольного комітету, до якого ще раніше звернувся ММК ім. Ілліча.
І це при тому, що чотири комбінати — «Дзержинка», Алчевськ, «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча, що не мають своєї руди й потрапили під удар, спільно виробляють майже половину всього металу в Україні!
Поки що виконується рішення, відповідно до якого з 11 грудня експорт сировини з України провадиться за новими ліцензіями, отриманими починаючи з 1 грудня поточного року, або за перереєстрованими старими. Нові ліцензії видають у випадку, якщо рівень експортних цін буде не нижчий за рівень внутрішніх.
Мінпромполітики заявило: якщо проблеми із забезпеченням залізорудною сировиною збережуться, уряд буде змушений з 1 січня 2005 року запровадити ліцензування експорту цієї продукції. Нову схему та умови ліцензування нині готують у Мінекономіки й Мінпромполітики.
Проте питання потребує більш кардинального рішення. У парламенті маріупольці зареєстрували законопроект «Про ставки вивізного (експортного) мита на залізорудну сировину». Він передбачає запровадження мита в розмірі 10 євро за тонну при експорті агломераційної руди, 15 євро — при експорті залізорудного концентрату і 20 євро — при експорті котунів. Що стимулюватиме поставки передусім на внутрішній ринок. Кошти, отримані від стягування цих мит, планується спрямовувати на вирішення екологічних проблем Криворізького регіону Дніпропетровської області. Хоча, можливо, варто було згадати й Полтавську: тамтешній ГЗК теж не надто поліпшує екологію.
Інший законопроект уряду, за узгодженням із парламентом, надає повноваження встановлювати мораторій на підвищення цін на ресурси, вплив яких на загальний рівень і динаміку цін, а також на соціально значимі товари й послуги є визначальним.
При цьому вся необгрунтовано отримана суб’єктом господарювання сума виручки в результаті порушення умов мораторію підлягає вилученню в дохід держбюджету. Одночасно винуватець сплатить штраф у дворазовому розмірі від необгрунтовано отриманої суми виручки. Можливо, таке рішення змусить власників ГЗК більш ретельно прораховувати наслідки своїх дій.
Проте цього тижня до розгляду проектів у парламенті справа не дійшла. Вочевидь, знайшлися важливіші справи, ніж проблеми металургії. Незабаром переголосування, а там і новий президент, новий уряд тощо. А розвивати виробництво й забезпечувати надходження в бюджет, виходить, не царська справа? А якщо царська, то якого царя?