Давальницькі схеми, як памперси, всмоктують гроші, забираючи їх із бюджету і переганяючи на зарубіжні рахунки замовників «давалки». Понад 100 млн. дол. виведено торік вітчизняним «Інтерпайпом» із Нікопольського заводу феросплавів через спеціально створену швейцарську компанію Steelex.
Ось дані, які офіційно повідомило Кабміну керівництво Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату. Йдеться про систему виведення в «тінь» грошей на Нікопольському заводі феросплавів, що належить «Інтерпайпу»: «Збільшення ввезення марганцевої руди товарної за давальницькою схемою призвело до несплати ввізного мита 2003 року в розмірі 8,4 млн. доларів США і ПДВ — майже 13,5 млн. дол., недоотримано валютної виручки в сумі 88,8 млн. дол. США».
За попередніми підрахунками, цього року давальницькі схеми прогресують. Отже, виведення коштів із НЗФ триває. Про це знають у Кабміні. Проте заходів для захисту бюджету від грабіжницької «давалки» не вжито. Швидше, навпаки.
Група недоторканних
У вітчизняному бізнесі науково-виробнича інвестиційна група (НВІГ) «Інтерпайп» уже тривалий час має статус недоторканної. У той час як Кабмін, очолюваний сьогодні тимчасовим Миколою Азаровим, вишукує кошти для бюджету, «нагинаючи» платників податків, власники «Інтерпайпу» кладуть до своєї зарубіжної кишені чергову порцію мільйонів доларів. Отже, зростає і сума недоотриманих бюджетом грошей.
Що ж Кабмін? Кабмін закриває очі на давальницькі авантюри недоторканних. І навіть більше, високі урядові чиновники відверто плутають грішне з праведним.
Важко повірити, що шановні в.о. глави уряду Микола Азаров і міністр економіки і з питань євроінтеграції Микола Деркач не бачать різниці між імпортом сировини та її ввезенням за давальницькою схемою. Для читачів, які недостатньо орієнтуються в тонкощах економічної термінології, роз’яснимо: імпорт — це те, що ввозять за гроші, зі сплатою державі всіх необхідних податків і мит; «давалка» — та сама завезена сировина, тільки без відрахувань до бюджету. Різницю дивіться в наведених вище цифрах.
«Давалка» — її ще називають толінгом — вимушений, збитковий захід. Коли в країні, скажімо, є переробні підприємства, а сировини немає. Україні пощастило, як небагатьом у світі: на її території є найбільші поклади марганцевої руди. Її вистачало, аби забезпечити завантаження підприємств практично всього Радянського Союзу. На ній працював і Нікопольський завод, спеціально побудований поблизу від родовища. Наближеність гірничодобувного та переробного виробництв — що ще треба для повного економічного щастя!
До 95% марганцевого концентрату з Орджонікідзе стабільно споживав НЗФ. І раптом, із переходом заводу у власність ФПГ «Інтерпайп», із 2003-го по березень 2004-го не купив ані щіпки вітчизняного марганцю. З березня ж місцевої сировини закупають утричі менше від тієї кількості, під яку проектувався як сам феросплавний завод, так і постачальник сировини — Орджонікідзевський ГЗК.
На додачу до мільйонів недоотриманих бюджетом грошей держава має цілий регіон безробітних гірників і терикони нереалізованої марганцевої руди товарної. А це теж недонадходження до бюджету.
Власне, бюджет, може, і покрив би різницю, якби НЗФ імпортував сировину, як це і має бути, за гроші. Та власники підприємства згадали про толінг. До його організації залучили швейцарське дітище «Інтерпайпу» — компанію Steelex. Тепер «Steelex — нібито зарубіжний замовник — закуповує руду в Австралії, Бразилії, Гані та Габоні, віддає її на переробку в Нікополь, а звідти вивозить готові феросплави для реалізації за межами України.
Зауважимо, тонна феросплавів за кордоном коштує щонайменше 1000 дол. У Нікополь же Steelex перераховує по... 150 грн. за виплавлену тонну. З них і відраховуються подачки бюджету. Решта осідає в зарубіжних нагромадженнях «Інтерпайпу» — хазяїна НЗФ і Steelex.
Цікаво зазначити: у перекладі з англійської «Інтерпайп» означає міжнародну трубу. Точніше й не вигадати, якщо уявити цю трубу, яка одним кінцем всмоктує прибутки в українському Нікополі й акуратно виливає їх десь у Берні чи Цюріху.
Чому я дивуюся, що в.о. глави Кабміну та міністр економіки плутають імпорт із толінгом? А як накажете реагувати, якщо, розбираючи скаргу Орджонікідзевського ГЗК про витиснення національного виробника зарубіжним толінгом, відповідальні особи раптом приймають рішення з приводу... імпорту.
Шановні, імпорт і толінг — це рі-і-зні речі! Толінг — це грабіж. Знати про це для керівників такого високого рангу — абетка економіки. Навіть не граматика. Якби йшлося про імпорт, тоді б Нікополь, з урахуванням доставки, закуповував би руду по 2,5—3 дол. за відсоток вмісту в ній марганцю. Що, скажімо, при 40-відсотковій насиченості становило б уже 100—120 дол./т.
Тоді б і податки до бюджету обчислювалися з цієї суми, та з переробки, та з інших торговельно-виробничих операцій. Тоді б, до речі, за ці відрахування можна було б і соціалку в Орджонікідзе нормально утримувати. А як інакше, адже саме через односторонні дії НЗФ безробіття в сусідньому Орджонікідзе загрожує кожному другому працездатному жителю. А це, між іншим, громадяни України, які мають право на працю, житло й заробітки.
Яка нині справедлива ціна в пошані...
Тож не дивно, що ОГЗК набридло жити в очікуванні нових сюрпризів від «Інтерпайпу». Позавчора НЗФ закуповував 95% продукції гірників, учора — і це тривало 14 місяців! — не придбав жодної тонни, сьогодні бере близько третини від колишніх обсягів закупівель... Що буде завтра?
Феросплавники переконані, що вітчизняні гірники мають знизити непомірно високу, на їхній погляд, вартість руди. Останнє не коментуватимемо. Просто назвемо цю вартість.
Дотепер світова ціна на товарну руду коливалася на рівні 2—2,2 дол. за один відсоток вмісту марганцю. З нового року, як ми вже знаємо, очікується подальше зростання вартості.
ОГЗК поставляє руду на НЗФ аж(!) по 1,3 дол. Якщо така ціна для нікопольських менеджерів є непідйомною, то навіщо вони взагалі взялися за феросплавну справу?!
У такій ситуації керівництво Орджонікідзевського ГЗК зробило, мабуть, єдино правильний ринковий хід: гірники перестали покладатися на НЗФ як на єдиного стратегічного партнера й переходять до продажу руди на біржі.
Сказати, що НЗФ охопив шок, — нічого не сказати: феросплавне керівництво запанікувало. По-іншому просто неможливо розцінити їхню істерику в засобах масової інформації. Спочатку з дуже різкою заявою виступив комерційний директор заводу Леонід Рабинович. Суть його претензій зводилася до того, що завод (не отримавши згоди в комбінаті) спланував закупівлю певної кількості руди, а в комбінату — і як лишень насмілилися! — виявляється, є свої плани.
Потім дійшло й до «важкої артилерії». Полеміку про те, що вигідно... ГЗК (не феросплавникам, зауважте), розпочав і сам голова правління ВАТ НЗФ Володимир Куцин.
17 грудня «Інтерфакс-Україна» поширив інформацію під заголовком: «НЗФ пропонує Орджонікідзевському і Марганецькому ГЗК 2005 року збільшити прямі закупівлі їхньої марганцевої руди на 40%».
Ховайся, хто може! Перекручення фактів сусідить із прагненням диктувати партнеру, за якими правилами йому жити. Більш того, НЗФ навіть установлює термін ультиматуму — «дати відповідь... до 22 грудня».
Від якого ж «щастя», на думку пана Куцина, відмовляються гірники? Цитуємо: «НЗФ готовий запропонувати за продукцію українських ГЗК справедливу й розумну ціну — не менше тієї, за якою сьогодні завод закуповує руду в посередницьких структур». Вибачте, це 1,3 дол. за відсоток марганцю в руді — «справедлива й розумна ціна»? Світ купує за іншою. І вона мало не вдвічі вища.
Будемо чесними до кінця і визнаємо, що в бізнесі існують свої закони, і стабільному партнеру надають істотні знижки при оптових закупівлях. Та в тому й річ, що НЗФ із таких вийшов. За власною ініціативою. Він сподівався нагнути ГЗК, а переграв сам себе. Гірники розпрямилися і пішли на біржу. А там закон один: хто більше заплатив — той і пан. І загрожує це Нікополю з його «справедливою і розумною ціною» залишитися зовсім без руди.
До речі, про біржу. У нікопольського керівника Куцина є «власна думка»: «Пропозиція торгівлі рудою через біржу, вочевидь, є «ширмою» для тих, хто не хоче прямих договорів і прозорих угод».
Побійтеся Бога, шановний директоре, ви переплутали. Це нинішні власники очолюваного вами заводу примудрилися торік перетворити на фарс конкурс, купуючи в держави акції НЗФ.
Пам’ятається, закінчилося це дуже навіть смішною ціною для «Інтерпайпу» і серйозними втратами для держави. Невже й руду збираєтеся купувати за міністерською рознарядкою? Якщо в Нікополі знають інший, «прозоріший» метод продажу сировини, ніж через біржу, — підкажіть, повчимося.
А тепер про те, хто ж все-таки обдурює громадськість (у згаданій заяві пан Рабинович практично звинуватив керівництво ОГЗК у брехні).
Перечитаємо заголовок повідомлення агентства «Інтерфакс-Україна». Помітили цифру — 40%? Запам’ятаємо її. А тепер цитуємо за текстом:
«НЗФ запропонував Орджонікідзевському і Марганецькому гірничо-збагачувальним комбінатам у 2005 році купити в них за прямими договорами мінімум 800 тис. тонн марганцевої руди, тоді як у 2004 році поставки цих комбінатів на завод становили 570 тис. тонн».
Тут би й порадіти, якби не знати, що 570 тис. тонн феросплавний закупив у ОГЗК за вісім місяців 2004 року, а не за весь рік. Що ж із цього випливає? А те, що середньомісячну норму закупівель треба обчислювати так: 570 тис. тонн поділити на вісім місяців = 71,25 тис. тонн.
Якби закупівлі були ритмічними протягом усього 2004 року, то комбінат постачив би на завод, як мінімум, 855 тис. тонн товарної марганцевої руди. А тепер скажіть, із якої хворої голови 800 тис. на 40% більше, ніж 855 тис.?
Хоч як крути, НЗФ має намір наступного року знизити середньомісячну закупівлю руди на ОГЗК, а не збільшити.
Тепер порівняємо цей показник у 800 тис. тонн із рівнем, приміром, 2000 року, коли ОГЗК відвантажив на НЗФ 1,6 млн. тонн руди. Виходить і зовсім цікаво: при зростанні виплавки обсяги споживання знижено мінімум удвічі.
І щоб бути вже зовсім об’єктивними, зауважимо: говорячи про 800 тис. тонн гаданих закупівель, голова правління НЗФ цілком точно має на увазі два (!) гірничо-збагачувальні комбінати — Орджонікідзевський і Марганецький. Отже, частка ОГЗК зменшується ще більше. Та невідомо, на скільки.
Ну а про непевні слова керівництва феросплавного заводу говорити не доводиться. Це ОГЗК уже проходив, коли НЗФ раптом 14 місяців поспіль взагалі не закуповував у нього руду. Виховував. Приборкував.
Відверто кажучи, подібних прикладів — щоб переробник диктував свої умови власнику сировини — в історії світового бізнесу ви знайдете небагато. Частіше — навпаки.
* * *
А тепер запитання: що замовчує пан Куцин, привертаючи увагу громадськості до факту відмови ОГЗК від постачань за старими, дискримінаційними правилами?
А замовчує, між іншим, дуже важливе. 800 тис. тонн руди становлять близько 30% від щорічних потреб НЗФ. Отже, інші 70% поставок триватимуть з-за кордону. І, за висновком Мінекономіки, приблизно половина з них — за давальницькими схемами. (Експерти називають цифру, близьку до 60%.)
Держава, прокинься, перечитай — чи не на це звертали увагу керівники ОГЗК, закликаючи розібратися з толінгом? Інакше наприкінці чергового року скарбниця знову недоотримає не менше 100 млн. дол.
Ми рухаємося до Європи. Днями парламент ухвалив поправки до закону, які встановлюють штрафні санкції, якщо, скажімо, домашня кішечка випадково напаскудить на клумбі під сусідським вікном. Виявляється, усе має свій грошовий еквівалент.
Закриваючи очі на 100 млн. дол., недоплачених недоторканними олігархами до скарбниці, ми ще до-о-овго лататимемо дірки в бюджеті...
