Отже, «зерновий» Указ Президента — уран-238, збагачений чотирма постановами Кабміну від 20 липня ц.р., спродукував ланцюгову реакцію. Більшість регіонів, щоб тільки першими взяти на груди «нейтронний потік» нового джерела випромінювання, навіть тимчасово зупинили будь-який рух зерна усередині територіальних кордонів. Багатьом здається, що заставні закупки збіжжя можуть стати тим рятувальним колом, якого не було навіть на Ноєвому ковчезі. Але на старозавітному кораблі «кожної тварі було по парі». У нас же — безвихідь, безальтернативний варіант. Чи пристануть на нього селяни, чи поженуться, на шкоду державним інтересам, за миттєвою вигодою у вигляді більших грошей, ніж пропонує їм рідний уряд?
Ми довго йшли назустріч один одному. Іван Ришняк, голова правління Державної акціонерної компанії «Хліб України», з ранку до вечора пропадав у Кабміні. Спочатку — постатейна мотивація указу Президента №832 від 29 червня 2000 року, потім, без перепочинку, — утрясання кожного рядка постанов. А наша ж розмова ну ніяк не втискувалася в рамки перерв між засіданнями. Але ось, здається, все минуло й можна полегшено зітхнути. Чи це так?
— Іване Миколайовичу, мета указу й кабмінівських постанов зрозуміла: повністю забезпечити країну хлібопродуктами. Завдання виконаємо? Тим паче що ДАК— першовідкривач заставних закупок зерна цього року.
— Два місяці тому зустрічався з казахами. Коли вони почули, що Україна, можливо, купуватиме зерно в них, їхні очі стали квадратними. Ми повинні зробити все, щоб так не ганьбитися. На це націлений і указ Президента, і постанови Кабміну, які випливають із нього. Стосовно заставної ціни, то у Франції, приміром, її прообраз 1812 року запровадив Наполеон. А напівдержавна організація ONIC працює за заставними закупками з 1937 року. У цій країні жодна тонна зерна не обминає державу.
— І це маючи його подвійний запас?
— Так, контроль суворий. Кошти на заставну закупку виділяються з держбюджету плюс допомога ЄС. Причому внутрішня ціна на зерно на кілька відсотків вища експортної. Буваючи у Франції, поцікавився: а чи були такі роки, коли ви, вивізши своє, імпортували зерно? Мого запитання не зрозуміли. Виявляється, з часів Людовіка нічого подібного не траплялося. У США заставні операції проводить Торгово-кредитна корпорація.
— Україна ж розпочинає з чистої дошки: цього року навіть грошей нізвідки взяти на почин. Так недалеко й до дискредитації агроринкової новації.
— Передбачено банківські кредити. Тим більше, що дія постанови уряду про новий механізм фінансування аграрного сектору поширюється на зернопереробні, зернозаготівельні підприємства, цукрові та буряконасіннєві заводи. Але в такому разі держава має взяти на себе погашення відсотків за надані кредити, оскільки заставна ціна «не піде», якщо на селянина «почеплять» ще й сплату цих відсотків.
— Нехай «Хліб України» компенсує їх...
— На збитки собі? ДАКу зовсім не вигідно закуповувати зерно за кредити комерційних банків, виплачуючи навіть 50% річних.
— А менше?
— Потрібно по нулях. Зрозумійте, заставна закупівля працює тільки на селянина й вигідна тільки йому. Чому? Досі товаровиробник вирощував озиму пшеницю 10 місяців. Місяць-півтора збирав. Два-три тижні йшло на доведення зерна до певних кондицій і стільки ж часу тривали торги. Тобто, до виходу «зернового» указу селянин мав можливість продати вирощене один раз на рік — восени, коли зернова маса накопичувалася, ціни падали. Цим користувалися трейдери, скуповуючи за безцінь зерно, й протягом шести-семи місяців реалізовували за надзвичайно високими цінами.
Нині ж, відповідно до президентського указу, постанов Кабінету міністрів, селянин не тільки 10 місяців вирощує озимі, а й вісім місяців перебуває на ринку зерна як власник продукту. Для цього вводяться заставні ціни, які складаються із собівартості вирощеного плюс мінімальна рентабельність. Цього року вони встановлені на рівні 420 гривень (без ПДВ) за тонну пшениці третього класу, 380 — четвертого класу, 330 — п’ятого, жито продовольчої групи — 360 гривень за тонну, ячмінь пивоварний — 380, кукурудза першого класу — 360 гривень за тонну.
— І ось я привіз на підприємство вашої хлібопереробної компанії тонну пшениці в рахунок державної заставної закупки...
— Ми зобов’язані протягом трьох днів розрахуватися з вами. Головне, щоб ми були готові до цього, щоб на спеціальних рахунках «Заставна закупівля зерна» обласних і дочірніх підприємств лежали гроші. А з ними якраз і заковика. Тим більше що закон «Про заставу» забороняє використовувати майно компанії як предмет застави. Ведемо переговори з банками, щоб, як варіант, використовувати під заставу заготовлюване нами зерно.
Але будемо вважати, що гроші в нас є, а отже, і у вас — нашого клієнта. Цією сумою цілком компенсуються вам витрати на вирощене зерно. У вас з’явилися кошти, щоби вчасно провести осінньо- польові роботи. Водночас ви можете в момент цінового піку — лютому-березні — продати своє зерно за ринковими цінами.
— Повернувши певну суму за збереження на вашому ХПП?
— Заставну ціну — 420 гривень плюс за приймання, сушіння, зберігання… За півроку зберігання на тонні «набігає» ще 50 гривень.
— Таким чином, 470?
— Так, але ви зможете цю тонну продати за 800—900. Гадаю, ці 50 гривень (10 доларів на тонні) — все-таки невеликі втрати для товаровиробника, якщо він виграє 50—60 доларів. Маючи навар, він пустить його вже на весняно-польові роботи. Є сенс…
— Уявімо, що в момент найбільшого попиту всі клієнти-здавачі, забравши своє зерно з ваших елеваторів, помчать на ринок. Чи варто морочитися з цими заставними закупками? Хто виграв? ДАК «Хліб України»? Держава?
— Селянин! Він стане багатшим, з’явиться більше можливостей провести осінньо-весняні комплекси польових робіт вчасно й з високою якістю, отже, збільшиться виробництво зерна. Разом із селянином виграє й держава. Вийдемо на 35—45 млн. тонн зерна — виграють усі. Вкинуті у гру гроші, проходячи через товаровиробника, продукують більше грошей.
Не цілком упевнений, що заставна закупівля спрацює цього року. Це й згадувана вже проблема з фінансуванням, і досить високі ринкові ціни. Скажу так: якщо ціна падає до 400 гривень за тонну зерна, що простежується зараз у деяких областях, то в такій ситуації заставна закупка спрацює. Цього року плануємо закупити за заставними цінами 150—200 тис. тонн. Могли б і більше, але враховуємо менталітет нашого селянина... Скільки разів його обманювали, змінювали правила під час гри! Природно, він без застережень продаватиме за прямими договорами.
Механізм заставних закупівель серйозно проробляємо в Чернігівській, Сумській, Черкаській і Вінницькій областях. Привабимо хліборобів, наприклад, пільговими умовами забезпечення паливно- мастильними матеріалами, мінеральними добривами. Ми зацікавлені в тому, щоб заставне зерно після восьми місяців залишилося все-таки в наших коморах і стало «поживою» для потужностей компанії. Завантаженість млинів ДАК «Хліб України», спроможних переробити понад 2 млн. тонн зерна, становить 38—42%, комбікормових заводів — до 10%, крупозаводів — 20%. 81 підприємство здатне «проковтнути» близько 4,5—5 млн. тонн зерна. Забезпечивши переробку сировиною на 90%, ми б мали прибуток.
— Зрозуміло, «не заставними закупками єдиними» міцна ваша компанія. Левову частку в діяльності ДАКу становлять прямі закупівлі.
— Так, за біржовими цінами. Цього року обсяг таких закупівель, за нашими розрахунками, становитиме півмільйона тонн зерна. Непогані перспективи на врожай на орендованих площах — 300— 350 тис. тонн.
— Тобто, на біржових торгах ваша компанія буде конкурентом Держрезерву, що також працює на цьому ринковому подіумі?
— Рівноправним партнером. Заради однієї справи трудимося — забезпечення внутрішнього ринку хлібопродуктами. Але різні підходи й обов’язки. Ділова конкуренція? Так!
— Іване Миколайовичу, компанія «Хліб України» — єдиний державний агент із заставних закупівель, що вже призвело до різних тлумачень. Це і спроба повернути ДАК на втрачені позиції. Згадаймо різкий виступ Президента Леоніда Кучми про діяльність ваших попередників: «Хліб України» є, а хліба в Україні нема!» Це й монопольне право на заставні закупівлі, надане тільки ДАКу.
— Ради Бога! Ніяких пільг, крім обов’язків. Повторюю: заставна ціна вигідна тільки селянинові. Ми ж із цього, практично, нічого не маємо. Так, нинішнього, випробувального року таке право дано ДАК «Хліб України», але наступного, не виключаю, держава може видати ліцензію на заставні операції будь-якій іншій компанії, фірмі, яка доведе свою компетентність, прихильність до цього, повторюю, некомерційного ринкового механізму. Не секрет, що на цю роль були й інші претенденти.
— Державне агентство з управління державним матеріальним резервом (Держрезерв)?
— Дуже принциповим моментом є те, що Держрезерву потрібно однозначно викуплене зерно. Заставне ж не можна вважати держрезервом, оскільки товаровиробник у змозі його викупити будь-коли протягом шести-восьми місяців. Для ДАКа це не має вирішального значення. Та й, без хизування, сьогодні тільки в «Хлібі України» сконцентровані й розгалужена відповідна інфраструктура, спроможна одночасно якісно зберігати значні обсяги зерна — понад 6 млн. тонн, і висококласні фахівці в галузі хлібопродуктів. У цьому плані претензії до нас безпідставні.
А стосовно монополізму... За очікуваного валового збору зернових на рівні 24—25 млн. тонн заставні закупівлі цього року становитимуть, я вже казав, приблизно 150—200 тис. тонн. Наступними роками ця цифра може зрости до 1,5—2 млн. Давайте називати це монополізмом!
Місця на зерновому ринку вистачить усім — було б бажання працювати. Головне — зробити сильним сільгоспвиробника.
Не вийшло з першого разу інтерв’ю й з Євгеном Червоненком, головою Державного агентства з управління державним матеріальним резервом (Держрезерв). На відміну від Івана Ришняка, Євген Альфредович весь тиждень їздив Україною у виробничих справах. Зустрілися ми після його поїздки до Одеської області.
— Євгене Альфредовичу, читаючи указ «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна», не побачив у списках Держрезерв. Хоча він, як матеріально-технічний банк країни, має засипати в комори не менше, ніж ДАК «Хліб України». Це ж наші «нз»! Обминули увагою?
— У мене немає часу й можливості лобіювати інтереси очолюваного мною урядового органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. Я не випрошую бюджетного рядка. Хоча та ковдра, яку перетягнув на себе «Хліб України», — прерогатива Держрезерву, що є головним скупником та інтервентом на ринку. Скажу відверто: досі залишається загадкою, чому нас не зарахували якщо не до державних агентів із заставних закупівель, то бодай до претендентів? Де сказано, що Держрезерв не може проводити заставних закупівель? Тим більше що заступник глави адміністрації Президента П.Гайдуцький в усіх виступах не заперечує: ці ж функції може виконувати й наша установа.
Річ в іншому. Щоб моя воля, вибрав би чистого, «нульового» державного агента з забезпечення державної заставної закупівлі зерна, а не «довгобородого» боржника, по суті, банкрута, яким є ДАК «Хліб України». Ми пропонували створити окремого суб’єкта підприємницької діяльності, який би займався виключно заставними закупками зерна, або дочірню компанію Держрезерву, що не відповідає за зобов’язаннями Державного резерву, хоча ми нікому нічого не винні. Більше заборгували нам.
— Багато?
— Пристойно. Сума заборгованості ДАК «Хліб України» тільки Держрезерву становить 506 млн. гривень. У бюджеті цього року на заставні операції з зерном гроші не закладені — тільки з наступного. Отже, треба шукати кредити. А з тим, хто сидить у борговій ямі, жодний банкір не розмовлятиме. Та й, за логікою речей, з огляду на ДАКівські борги, ми є її головними кредиторами. Незрозуміло, чому нас досі не ввели до Ради кредиторів? Але ми не засмучуємося. Позиція Держрезерву така: твої справи кричать так голосно, що я не чую, про що ти говориш.
— Отже, ви братимете участь цього року в заставних закупівлях, так би мовити, підпільно?
— Ні, відкрито, якщо запропонують. Питання: чи селяни здаватимуть збіжжя за заставними цінами? 420 гривень за тонну пшениці третього класу без ПДВ — це все-таки замало. Водночас Мінагрополітики й ДАК «Хліб України» повчають: не продавайте зерно дешевше, ніж за 750 гривень! Цифра абсолютно спонтанна, взята навіть не зі стелі. Селяни ніби опинилися між двома вогнями, між цими двома «вишками» — 420 і 750, і перебувають у розгубленості.
— Тобто є розпорядження про те, що продавати по 750 можна! А заставна ціна майже вдвічі нижча. Чи це не адміністративне втручання?
— Проти чого ми жорстко виступаємо. Якщо знову обдуримо селян — це найбільша біда і для людей, і для країни в цілому. Ціна випливає з реакції кожного суб’єкта ринку. Не можна змусити ринок в один день відреагувати на чиєсь бажання, хоч яким би заповітним воно було.
В Україні сформувалася висока внутрішня ціна, тому великого відпливу продовольчого зерна нічого боятися. Я довго працював у бізнесі, який завжди живе за законом сполучених посудин. Якщо десь створюється диспаритет, рідина — гроші з бізнесу — швидко перетікають туди, й на цьому заробляють. Спроби зарегулювання шкодять реформам, тому що Президент декларував у філософії економічних реформ і принципах ринкових перетворень у країні. Наш підхід простий: ми проти монополії «Хліба України».
— Свою незгоду оприлюднили?
— Висловили в письмовій формі, підготувавши пропозиції до проектів постанов Кабміну, зокрема посилення контролю за рухом товаропотоків зерна розцінили як адміністративне втручання. Жорсткі умови акредитації товарних бірж викличуть монополізацію окремими «привілейованими» біржами надання послуг з реалізації продукції, викличуть різні зловживання, у тому числі й економічні, створять перешкоди на шляху руху сільгосппродукції, а в підсумку можуть стати причиною розвалу ринку зерна. Але ці недоречності аж ніяк не применшують нашого прагнення працювати з використанням суто ринкових механізмів. Саме вони задіяні на жнивах-2000. За відсутності держзамовлення ми закуповуватимемо зерно. А восени підрахуємо «курчат»: хто більше зібрав-заробив зерна та грошей?
— Головним механізмом поповнення вітчизняних засіків, однак, є прямі закупівлі зерна. Що змінилося цього року для аграрного сектору в тандемі Держрезерв — товаровиробник?
— В усіх регіонах, де дислокуються хлібні бази й комбінати Держрезерву, розробили план дій. Крім тих ресурсів у вигляді бюджетних коштів для закупівлі зерна — «живих» грошей і палива, що буде ніби заохочувальним призом під час закупівлі, ми ще підписали договори про співробітництво з потужними зерновими компаніями. Механізм простий: надходить до наших сховищ пшениця третього- четвертого класу — за неї пропонують зустрічний продаж пального. Ціну формуватимуть ринок і взаємна вигода. Здавачі підуть до нас насамперед через ціну: вона буде трохи вища від заставної та ближча до світової. Другий чинник: погодні умови не дадуть, як торік, ховати зерно в гаражах і коморах, — воно вогке. Тобто збіжжя потребує обов’язкового сушіння, інакше втратить класність. Зацікавленість фінансова: привіз зерно — отримай гроші, те, чого селяни давно вже не бачили.
І друга форма співробітництва — із великими приватними фірмами, яких постановами не обдуриш. Вони вірять реальним показникам, реальним можливостям. Сьогодні вони повірили Держрезерву. Приватні оператори звозитимуть на наші елеватори зерно для Держрезерву, купуючи в нас паливо, в тому числі зберігатимуть і своє збіжжя. Ці запаси весь час рухатимуться, а в разі дефіциту викидатимуться на ринок, приборкуючи в такий спосіб ціни і нездоровий ажіотаж.
— Євгене Альфредовичу, наше інтерв’ю відбулося б раніше, якби не ваше термінове службове відрядження до Одеси. Що привезли звідти?
— Паростки фінансово-промислової моделі, що, певен, укоріниться в багатьох регіонах. У чому її суть? Через відсутність бюджетного фінансування Держрезерв має навчитися заробляти сам, за рахунок таких підприємств, як Куліндоровський комбінат хлібопродуктів. Він — оператор в Одеській області з закупівлі зерна до Державного резерву України, одне з лідируючих підприємств, там працює 400 чоловік. Комбінат виробляє борошно, крупи й комбікорми. Тільки за 1999 рік його балансовий прибуток збільшився на 40%. За даними Одеської податкової адміністрації, надходження до бюджету від комбінату становлять 0,3% від загального обсягу всіх платежів по Одеській області.
З огляду на високі показники Куліндоровського КХП, зацікавлення облдержадміністрації в забезпеченні продуктами харчування населення та зняття соціальної напруженості, Агентство з управління державним матеріальним резервом пішло на виробничий експеримент, пов’язавши в єдине ціле кількох партнерів: облдержадміністрацію, Держрезерв, банк «Надра», Куліндоровський КХП і ВАТ «Одеський коровай». Акумулюються грошові, паливні й складські ресурси. Завдяки цілорічному замовленню на постачання борошна «Одеському короваю», Куліндоровський комбінат приносить прибуток собі, Держрезерву та держбюджетові.
— Зрозумів: велика частина зерна з області нікуди не мігрує, ефективно переробляється на місці й у вигляді борошна, хлібобулочних виробів насичує регіональний ринок. А що, непогано!
— Ця модель, до слова, сподобалася не тільки Сергієві Гріневецькому, главі Одеської облдержадміністрації, а і його колегам з інших областей. Наша фінансово-промислова спайка перспективна й цікава. Я — ринковик, і зерно Держрезерву не може лежати у вигляді заморожених грошей, ласих для довгоносика або клопа-черепашки. Воно повинно рухатися, перероблятися, а на його місце кластимемо нове зерно. Через систему Держрезерву, через взаємодію з облдержадміністраціями ми спробуємо не на словах, а на ділі зняти цього року істерику довкіл зерна. До речі, хочу зауважити, коли ми хотіли цієї весни завезти імпортне зерно, щоб збити ціну на хлібобулочні вироби, дехто заперечив.
— Та й зараз чую не вельми приємні епітети на вашу адресу: спекулянти... Мовляв, одержали, відповідно до постанови Кабміну №1953, зерно за 300 гривень за тонну, а продали за 800.
— Чому тоді «борці за правду» не кричать, що згідно з тією ж постановою №1953 держава роздала ресурсів на 700 млн. гривень, а повернуто лише 300? Запропонуйте мені, главі Держрезерву, формулу, за якою я повинен зберегти й збільшити державний резерв за відсутності бюджетних коштів. Виходить, я маю стати бізнесменом від імені держави, заробляючи державі прибуток. Так, я продав навесні дорожче, я збив дефіцит, так, я придбаю більше зерна, але не собі, а державі, і вона стане багатшою. Мені повірили, під нас дають ресурси, у тому числі й кредитні. Навіть під одне чесне слово. А от боржникам за постановою №1953 нагадаю: ніхто не забутий і ніщо не забуте! Той, хто цього не зрозумів, —його особиста біда. Ведемо переговори із силовими структурами, які розуміють: це — борг державі і його треба повернути. Це 400 млн. гривень, поки що відданих в один кінець. Я не вірю, що гроші випаровуються. Вони нікуди не пропадають, лише змінюють вигляд і форму.
— У чому особливість цього аграрного року?
— Уперше за довгі роки сільгоспвиробник побачить гроші. І не тільки побачить, а й помацає їх. Цього року селяни «розірвуть» тих голів колгоспів, котрі не змогли пристосуватися до нинішньої ситуації. Я щасливий, що держава відмовилася від уколів морфію у вигляді кредитів селу, які розкрадалися. Якщо адміністративний важіль ослабне, то наступного року Україна збере величезний врожай, і, повірте, стоятимуть черги здати хліб за заставною ціною, але лише за умови надвиробництва. Я — за ринок. Хто зумів виростити, зібрати, зберегти й продати — той і чемпіон.
Після цих слів у гру мала вступити третя скрипка — знавець в галузі біржової торгівлі. Я навіть геніальний заголовок придумав до цього матеріалу — «Зерновий ринок «на трьох»?». Але в останню мить інтерв’юйований з суто етичних міркувань — мовляв, його ім’я часто з’являється на сторінках «Дзеркала тижня» — розвалив тріо. Не біда... Висловимо свої припущення.
Судячи з інтерв’ю з Іваном Ришняком і Євгеном Червоненком, саме на біржі зійдуться інтереси двох могутніх компаній. До всього, державних. Отже, рефері-біржа й визначить переможця. Але вона поки в чеканні «наливу» зерна. Скільки його сипоне на ринок?
МінАП застовбило валовий збір на позначці 24,4 млн. тонн. Непорушною ця цифра залишається навіть після того, як врожайність у колись обнадійливих регіонах — центральних і західних областях, що постраждали на початку липня від злив, виявилася вдвічі нижча від прогнозованої. На прес-конференції Іван Кириленко, міністр аграрної політики, визнав наявність проблем у збиранні врожаю в східних (Луганська, Донецька, Харківська області) та західних регіонах України: «Нас потягне озимина на сході. Крім цього, погода на заході також вплине на підсумковий результат. Звичайно, із цим будуть проблеми». Загальну цифру головний агропроводир не зменшив. Хоча в корекції зі знаком мінус практично вже ніхто не сумнівається.
Безперечно одне: валовий збір зернових розглядатиметься як гарант продовольчої безпеки країни, так і показник успішності реформування сільгосппідприємств. Якщо Україні все ж удасться не сповзти з заповітної позначки 24,4 млн. тонн зерна, то валовий збір виявиться найнижчим за останні 15 років. Навіть торік зменшення державних зернових ресурсів явило суспільству урядову постанову про імпорт 1,5 млн. тонн продовольчого зерна, але це не стабілізувало ціни на внутрішньому ринку. Ось чому сьогодні так не хочеться розставатися з прогнозованим валом.
Унаслідок виникнення «повітряних ям» у зернофуражному балансі бовтанка буде й у ціновій політиці. На моє переконання, високі ринкові ціни не дадуть розквітнути на повну красу заставним операціям, ефективним лише за надвиробництва зерна. У списку крайніх виявиться той, хто їх впроваджує, він же державний агент — ДАК «Хліб України». Згадають, що заради компанії довелося поламати багато списів Антимонопольному комітетові України, Міністерству юстиції, Міністерству економіки, Міністерству фінансів, іншим відомствам, тому що нове амплуа ДАК входило в клінч із раніше прийнятими законами, постановами. То чи варто було зчиняти гармидер?
До речі, Міністерство аграрної політики свого часу подало на розгляд проект закону про зерно, в якому заклали багато чого з того, що сьогодні реалізується й через указ Президента, і через постанови Кабміну. Зокрема, заставні ціни, державна підтримка зерновиробників... Але Мінфін і Мінекономіки так «вимолотили» закон, що після їхнього прочитання залишився один бур’ян, а точніше — суха декларативність. Без фінансово-економічних важелів. Якби закон про зерно швидше просувався ланцюжком узгодження, сьогодні ми, ймовірно, і не плуталися б у безлічі тлумачних документів.
І наостанок про біржі, що відіграють у ціноутворенні на зерно домінуючу роль. Мені подобається реклама: «Дружина покохала мене за мій інструмент...» І після багатозначної паузи слідує перелік електроперфораторів, електродрилів знаменитої фірми. Багатьом урядовим функціонерам біржі як інструмент не подобаються, їм хочеться зробити їх ручними. З цього сезону вимоги до всіх 24 аграрних бірж стануть набагато жорсткішими, вони мають пройти відповідну акредитацію. Щоб припинити спекулятивні угоди, експортні контракти реєструватимуть. Контракти, в яких ціни на зерно виявляться вдвічі-втричі нижче за світові, анулюються, а діяльність біржі припиняється. Круто! Але, як каже знайомий слюсар, на кожну гайку є контргайка. Днями один «крутий» уже розповів мені про схему, що дає змогу уникнути біржової реєстрації...
Узагалі-то в Україні склалося викривлено-перекручене розуміння біржі як ринкового інструменту. За нашим уявленням, на ній торгують фізичним товаром: від мішка зерна до траків і цілих зернових поїздів. У світовій практиці — це механізм, де зустрічаються тільки попит і пропозиція, вони стикаються, як брусок із косою (якщо хтось пам’ятає!), видаючи ноту-ціну. Але це в класичному вимірі... Ми ж живемо в іншому, і теоретична дотичність до нас не дотична (перепрошую за тавтологію).
Уже до 1 вересня Кабмін зобов’язаний «засвітити» заставні ціни на зернові й обсяги заставних закупівель на 2001 рік. Не промахнися, Асунто!