«Жирна, брудна і продажна»
(про нафту)
Настав час, коли від України очікують відходу від багатовекторної зовнішньої політики, яка надто вже нагадувала маятник, що коливався від Росії до Заходу і назад. Одним із найважливіших чинників — породжень такої політики, була і є значна залежність України від російських енергоносіїв. Реалізація стратегічного проекту — української ділянки Євроазіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) з використанням нафтопроводу Одеса—Броди та терміналу «Південний», що міг би стати першим серйозним кроком до зменшення енергетичної залежності від Росії, підходить до логічного завершення. Незважаючи на значний спротив, насамперед у самій Україні, та велику кількість помилок при розробці й реалізації українського довгобуду, об’єктивні обставини створюють умови для успішної реалізації цього проекту.
Більшість експертів вважають, що одним із головних національних інтересів України в ГУУАМ є створення ЄАНТК. За своїм значенням ЄАНТК належить до стратегічних транснаціональних проектів, у рамках якого кожна з країн ГУУАМ могла б реалізувати власні інтереси в енергетичній сфері. Однак можливості головного власника нафти в ГУУАМ — Азербайджану — завантажити український нафтопровід виявилися недостатніми. Без нафти Казахстану, і насамперед західних компаній, що там її видобувають, реалізація українського проекту неможлива.
Проект входить у вирішальну стадію, і його доля залежить від виконання Україною необхідних заходів. Успішна реалізація проекту підвищить рівень енергетичної безпеки України і посилить її вплив у регіоні. Як анонсувалося в № 25 «ДТ», Центр Разумкова пропонує матеріал, присвячений співробітництву країн ГУУАМ в енергетичній сфері і побудований на положеннях аналітичної доповіді УЦЕПД з проблем розвитку цього міжнародного об’єднання.
Транзитні перегони
Важливим завданням України є повніше використання її вигідного географічного розташування як природного моста між Європою та Азією, а також активна участь у створенні нових міжнародних транспортних коридорів. Це дало б змогу реалізувати унікальний транзитний потенціал нашої країни.
Сьогодні на енергетичному ринку СНД домінує Росія. Саме вона експортує левову частку енергоносіїв з регіону на світові ринки і зберігає контроль за їх постачанням з інших країн СНД. Майже всі країни Співдружності залежать від РФ — або від постачань російських енергоносіїв, або від дозволу Росії на їх транзит.
Поки каспійські проекти транспортування нафти західних нафтових ТНК узгоджувалися (головний експортний нафтопровід Баку—Джейхан та Транскаспійський газопровід з Туркменістану до Туреччини), трубопроводи через територію Росії або вже збудовані (Баку—Новоросійськ), або вийшли на стадію практичної реалізації (нафтопровід Тенгіз—Новоросійськ, що є напівприватним, але проходить територією РФ).
Наприкінці ХХ століття Україна втратила монополію на транзит російського газу внаслідок будівництва газопроводу через територію Білорусі. Росія розробила та реалізовує стратегію диверсифікації шляхів експорту власних енергоносіїв, одна з основних цілей якої — позбутися значної залежності від головного транзитера, України.
Трансчорноморський газопровід «Блакитний потік» для постачання 16 млрд. куб. м газу до Туреччини вже будується. Експорт газу розпочнеться в 2002 р. і досягне проектної потужності у 2008 р.
На сьогодні «Газпром», за підтримки чотирьох європейських газових гігантів (італійська ENI, французька Gaz de France, німецькі Ruhrgas та Wintershall), вже фактично отримав згоду на будівництво газопроводу-перемички від Польщі та Словаччини, що може зменшити транзит газу через Україну на 32 млрд. куб. м на рік.
Нещодавно російсько-фінське СП «Нордтрансгаз» закінчило виконання ТЕО проекту будівництва Північного газопроводу по дну Балтійського моря пропускною спроможністю 20—30 млрд. куб. м газу на рік.
За оцінками експертів, повна реалізація обхідних планів Росії може майже на дві третини зменшити транзит російського газу через територію України.
Кілька тижнів тому Росія завершила будівництво першої черги нафтопроводу Суходольна—Родіонівська. Повне введення в дію цього трубопроводу через рік-два спричинить консервацію 330 км українського трубопроводу (колишні Придніпровські магістральні нафтопроводи).
Створення потужного нафтового коридору, що не проходить територією РФ, могло б істотно зменшити залежність країн—учасниць проекту від Росії на енергетичному ринку та підвищити конкурентоспроможність їхніх економік.
Країни ГУУАМ мали б об’єднати свої зусилля для розвитку транспортно-комунікаційних коридорів, насамперед трубопроводів для постачання каспійських енергоносіїв до Європи, альтернативних російсько-білоруському напрямку.
Що каже історія?
Свого часу саме необхідність протидії економічному домінуванню США стала важливим інтеграційним чинником у Західній Європі. Так, 1948 р. США виробляли понад 60% сукупної продукції і володіли майже 80% золотих запасів промислово розвинутих країн. Жодна країна Західної Європи самостійно не могла бути рівноправним партнером для США; це зумовило необхідність консолідації економічних зусиль західноєвропейських країн. У квітні 1951 р. було підписано Паризький договір про утворення Європейського об’єднання вугілля та сталі — не лише для створення спільного ринку гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда, сталь, металолом), а й для спільного регулювання обсягів виробництва та рівня цін, інвестиційних програм і раціонального використання робочої сили. В 1956 р. було утворене співтовариство з атомної енергії — Євроатом — з метою створення галузевого ринку, який об’єднав би ресурси атомної енергетики й атомної промисловості. Ефективність цих та інших спільних структур створила підгрунтя для їх перетворення на впливову міжнародну організацію — Європейський Союз, з високим рівнем інтеграції країн-учасниць.
До реалізації стратегічної мети України — вступ до Європейського Союзу — ще не близько, а економічне виживання можливе лише за умови помірних цін на імпортовані енергоносії та збереження, а краще — збільшення надходжень від транзиту енергоносіїв. Таким чином, архіважливо розробити та реалізувати комплексну політику диверсифікації джерел надходження енергоносіїв в Україну, — це знизить ціни на вуглеводні за рахунок підвищення конкуренції між постачальниками. Зрозуміло, що легше це робити в рамках об’єднання країн.
Сталося не зовсім так, як гадалося
За час існування ГУУАМ проект створення ЄАНТК, як продовження трубопроводу Баку—Супса через українську територію, зазнав значних змін.
Перше. Виявилося, що попередня оцінка нафтових запасів Азербайджану була завищена (насамперед американськими експертами) в кілька разів. Нижчий, ніж очікувалося, видобуток нафти спричинив невизначеність позицій західних ТНК стосовно доцільності значного розширення нафтопроводу Баку—Супса. Азербайджан поки що не здатний завантажити нафтопровід Баку—Новоросійськ — на 2001 р. заплановано прокачати 2,5 млн. т нафти при пропускній спроможності понад 5 млн. т на рік.
Друге. Кардинально збільшився видобуток нафти в Казахстані. Після завершення в нинішньому році будівництва нафтопроводу Тенгіз—Новоросійськ (Каспійський трубопровідний консорціум, КТК) вихід до Чорного моря отримають значні обсяги казахстанської нафти. Україна зацікавлена в тому, щоб ця нафта транспортувалася до Європи українською ділянкою ЄАНТК — через термінал «Південний» та трубопровід Одеса—Броди.
Третє. Після обрання Президентом РФ В.Путіна енергетична політика Росії стосовно країн СНД змінилася з «поступливої на жорстко-прагматичну». Про це, наприклад, свідчать переривання постачання російських нафти (в Україну) та газу (в Грузію).
Четверте. Країни, в яких відкриті великі родовища нафти (насамперед Азербайджан і Казахстан), мають обмежений вплив на вибір маршрутів її транспортування на світові ринки, оскільки більшістю покладів нафти на їхніх територіях сьогодні володіють ТНК західних країн.
П’яте. Збільшення видобутку каспійської нафти, вихід її до портів Чорного моря й відсутність об’єктивних підстав для будівництва нафтопроводу Баку—Джейхан загрожують виникненням екологічної катастрофи в турецьких протоках при збільшенні інтенсивності танкерних перевезень.
Мірою завершення українського проекту значну зацікавленість в українській ділянці ЄАНТК виявили, окрім Польщі, Чехія і Словаччина, які вважають цей проект перспективним. Додатковим стимулом для країн Центральної і Східної Європи зменшити залежність від постачання російських енергоносіїв є виконання країнами—претендентами на вступ до ЄС вимог диверсифікації джерел надходження енергоносіїв.
Таким чином, нафтовий фактор України в ГУУАМ значно трансформувався і вийшов за рамки цього об’єднання; на сьогодні з’явилися нові можливості реалізації української частини ЄАНТК — за участі країн
ГУУАМ, а також Казахстану та західних ТНК, що ведуть видобуток нафти на Каспії.
Королі і «капуста». Нафтова
ЄАНТК — транснаціональний енергетичний проект. В умовах глобалізації, розширення світового ринку виробництва й транспортування нафти його реалізація не може обмежуватися національними або регіональними кордонами (ГУУАМ), оскільки передбачає участь або торкається інтересів розвинутих держав, провідних країн—виробників нафти та енергетичних ТНК.
Інтереси США. Головними напрямами енергетичної політики США в Каспійському регіоні та в Центральній Азії є: забезпечення власних нафтових інтересів; протидія російському впливу; блокування Ірану.
На перспективу, США зацікавлені в наявності додаткових джерел постачання нафти, альтернативних близькосхідним. Зараз збудовані три трубопроводи для доставки каспійської нафти до Чорного моря: Баку—Супса, Баку—Новоросійськ і Тенгіз—Новоросійськ, причому два перших уже працюють. На сьогодні, з огляду на обмежені запаси нафти й поки що незначний її видобуток у цьому регіоні, доцільною є реалізація лише одного нового маршруту. Найбільш реальними проектами транспортування каспійської нафти, які дозволять розвантажити турецькі протоки, є три маршрути — через Туреччину, Україну, або Іран.
У передвиборних перегонах у США кандидат у президенти Дж. Буш-молодший і деякі члени його команди піддали критиці політику адміністрації Б.Клінтона на Каспії, зорієнтовану на будівництво нафтопроводу Баку—Джейхан. Республіканці докоряли тим, що цей проект є суто політичним, має слабку економічну привабливість і високі некомерційні ризики. Водночас, деякі члени передвиборної команди Дж. Буша, будучи пов’язані з транснаціональними нафтовими компаніями і лобіюючи їхні інтереси, не вважали за можливе «підставляти» ТНК під реалізацію слабкого проекту.
Так, нинішній радник президента США з питань національної безпеки Кондоліза Райс свого часу була членом ради директорів компанії Chevron і відвідувала в 1999 р. Казахстан у справах американо-казахстанського СП «Тенгізшевройл». Сьогоднішній віце-президент США Дік Чейні до серпня 2000 р. очолював компанію «Halliburton Co.», яка надає послуги у сфері розвідування нафтових родовищ.
Батько нинішнього президента США Дж.Буша-молодшого був одним із засновників і керівників техаської нафтовидобувної компанії «Zapata» і часто брав сина на бурові. Ця компанія стала піонером в офшорному бурінні та видобутку нафти як у Мексиканській затоці, так і в світі. Перед інавгурацією, у 1989 р., Дж. Буш-старший сказав: «Вони справді отримали президента Сполучених Штатів, який вийшов із нафтогазової галузі». Нинішній президент США також добре обізнаний як з нафтовим бізнесом, так і роллю та значенням нафти у міжнародній політиці.
Таким чином, адміністрація нинішнього президента США, як жодна до цього, добре володіє питаннями каспійської нафти, а позиція Дж. Буша-молодшого, як кандидата в президенти США, давала Україні надію на реальну підтримку її проекту. Однак поки що надії не справдилися. Дж. Буш-молодший не відмовився від підтримки проекту Баку—Джейхан і має намір зберегти санкції проти Ірану. Про це свідчить насамперед документ під назвою «Національна енергетична політика США», опублікований у травні 2001 р. В документі відзначається важливе значення каспійської нафти та значний рівень доведених її запасів (лише в Казахстані та Азербайджані — понад 2,7 млрд. т), які трохи перевищують запаси Північного моря.
Покращання відносин з Іраном прогнозувалось, але поки що не відбувається. Очевидно, найближчими роками іранський напрямок (найкоротший) буде останнім у черзі на транспортування каспійської нафти.
Значна кількість нафтових ТНК підтримують нафтопровід Баку—Джейхан, хоч і трохи декларативно. Однак, внаслідок відсутності необхідних обсягів нафти (без нафти казахстанських родовищ «Тенгіз» та «Кашаган» не вдасться акумулювати 50—60 млн. т. нафти на рік) для цього проекту, його будівництво може бути відкладено.
Необхідність зменшення навантаження на турецькі протоки, а також американська політика відсторонення Ірану від енергетичних проектів на Каспії можуть зумовити зацікавленість нафтових ТНК українською ділянкою ЄАНТК як проміжним проектом (до будівництва трубопроводу Баку—Джейхан).
Інтереси Росії. Останнім часом РФ застосовує досить дійові методи впливу на країни СНД — шляхом встановлення контролю над виробничими та промисловими (насамперед енергетичними) структурами СНД. Про це свідчить, наприклад, політика Росії стосовно України: приватизація НПЗ російськими компаніями, нові домовленості у сфері транзиту та постачання газу й електроенергії.
Росія значно посилила свою «енергетичну дипломатію». Сьогодні російський енергетичний сектор не лише забезпечує близько 30% бюджету РФ і дає майже 45% валютних надходжень, а й є важелем впливу на країни СНД через контроль над енергопотоками та ціни на енергоносії, що дозволяє впливати на економіку цих країн. Плани Росії передбачають усунення значної транзитної залежності від України за рахунок будівництва обхідних трубопроводів, нових терміналів і портових комплексів на Балтійському та Чорному морях, створення єдиного енергетичного ринку країн СНД.
З 1 липня нинішнього року Росія запровадила 20% ПДВ на експорт товарів в Україну. Найважливіші для України серед них — нафта, газ, газовий конденсат, а тому це боляче вдарить по українській економіці.
З 5 липня Росія вкотре підвищила експортні збори на нафту (в 1,4 разу, до 30,5 євро за 1 т) та на природний газ (у 2 рази, до 10% митної вартості), які вивозяться з території Росії. Це безпосередньо стосується України, оскільки вона не входить до Митного союзу (РФ, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Таджикистан).
З огляду на нову енергетичну політику Росії, а також її небажання створювати конкуренцію власним поставкам нафти до Європи, Україна не може розраховувати на підтримку проекту ЄАНТК в частині транспортування каспійської нафти трубопроводом Одеса—Броди.
Інтереси країн Західної Європи. Західноєвропейські країни мають бути більше зацікавлені в українському проекті ЄАНТК, ніж у маршруті Баку—Джейхан, з таких причин.
По-перше, проект Баку—Джейхан є лише транзитним проектом і більше зорієнтований на постачання нафти до США та до країн Південної Європи, які вже мають достатньо пропозицій нафти.
По-друге, українська ділянка ЄАНТК дозволяє транспортувати каспійську нафту безпосередньо до НПЗ Центральної Європи без додаткових перевалок (наприклад, у Трієсті чи Генуї) і перекачування європейськими магістральними нафтопроводами.
По-третє, ЄАНТК передбачає постачання нафти й на українські НПЗ, що вписується в західну тенденцію винесення на периферію екологічно «брудних» технологій (нафтопереробка та нафтохімія).
По-четверте, українська частина проекту є вже реальністю й буде завершена Україною навіть без західного фінансування.
Активна зовнішня політика ГУУАМ (насамперед самої України), спрямована на просування власного проекту транспортування каспійської нафти, переконання провідних країн Західної Європи в його перевагах, порівняно з іншими проектами, має реальні шанси на успіх.
Інтереси нафтових ТНК. Одна з найбільших компаній, що працюють на Каспії, — американська Chevron зосередила свої ресурси на видобутку нафти в Казахстані для її транспортування трубопроводом Тенгіз—Новоросійськ.
Інша компанія — British Petroleum, разом із партнерами, протягом 2001 р. має виділити понад $6 млрд. на розробку групи родовищ Азері—Чіраг—Гюнешлі, ще $2,7 млрд. — на видобуток газу та будівництво газопроводу від родовища Шах—Деніз (Азербайджан) до Туреччини. Отже, найближчим часом ця компанія не зможе взяти участі у фінансуванні проекту Баку—Джейхан.
На сьогодні більшість виробників нафти на Каспії не зацікавлені в підтримці й інших альтернативних проектів постачання нафти до Європи: румунського — Констанца—Трієст, болгарсько-грецького — Бургас—Александруполіс та «албанського» — Бургас—Вльора. Ці проекти залишилися на стадії обговорення або підготовки ТЕО.
Наприклад, під час засідання казахстансько-румунської міжурядової комісії з питань торгово-економічного співробітництва (січень 2001 р.) представники компанії «Казтрансойл» заявили про незацікавленість проектом нафтопроводу Констанца—Трієст через високі транзитні тарифи на транспортування нафти. Рентабельність другого нафтопроводу сумнівна, з огляду на подвійну перевалку нафти (танкер — термінал у Бургасі, термінал в Александруполісі — танкер до Середземного моря). Останній проект передбачає прокладання нафтопроводу з Бургасу до албанського порту Вльора. Цей регіон небезпечний внаслідок систематичного виникнення військових конфліктів.
В одній із останніх заяв керівник британо-американської компанії British Petroleum, яка є оператором проекту Баку—Джейхан, Дж. Браун заявив, що «в планах компанії не передбачено місця для завантаження казахстанської нафти до розширення можливостей трубопроводу після 2012 р.». Отже, в проекті Баку—Джейхан використовуватиметься лише азербайджанська нафта. Перекриття доступу казахстанській нафті (до труби не потрапить навіть нафта компаній Chevron та ENI) не суперечить американській політиці в Каспійському регіоні і лише констатує відсутність вільної казахстанської нафти для Баку—Джейхан через необхідність завантаження трубопроводу КТК. Ця заява не збентежила ні Казахстан, ні Туркменістан внаслідок її неактуальності, тобто ці країни не розраховують на участь у проекті в найближчі 10 років.
За цих умов особливого значення набуває залучення до участі у проекті Одеса—Броди нафтових ТНК, які ведуть видобуток нафти на Каспії, шляхом пропонування економічно вигідних умов транспортування нафти українською територією.
Інтереси Туреччини. За підтримки США, Туреччина послідовно відстоює як головний експортний трубопровід (ГЕТ) проект Баку—Джейхан. Водночас внутрішня економічна криза значно зменшує фінансові можливості її участі в будь-яких великих проектах (державний борг Анкари сягає близько $100 млрд.). За оцінками експертів, введення другої черги нафтопроводу Тенгіз—Новоросійськ призведе до перевантаження турецьких проток, які не зможуть забезпечити танкерне транспортування додаткових обсягів нафти на світові ринки. Тому Туреччина змушена буде встановити жорсткіші правила проходження танкерів через протоки. Цей чинник може позитивно вплинути на реалізацію української частини ЄАНТК.
Інтереси країн ГУУАМ та інших держав регіону. Ідея створення нафтотранспортного коридору між Європою та Азією могла б стати фундаментом і рушійною силою розвитку ГУУАМ, оскільки всі країни-учасниці та інші держави Чорноморсько-Каспійського регіону мають вагомі інтереси у сфері видобутку та транспортування нафти до Європи.
Азербайджан та Узбекистан, а також — Казахстан і Туркменистан володіють значними покладами вуглеводнів і зацікавлені в їх транспортуванні на світові ринки, зокрема — європейські.
Грузія як країна-транзитер, безумовно, зацікавлена в будівництві на своїй території нових нафтопроводів та розширенні наявних.
Інтереси України, крім зацікавлення в диверсифікації джерел постачання нафти на НПЗ, що містяться на її території, полягають у збереженні та закріпленні становища одного з провідних трансконтинентальних транзитерів енергоносіїв.
Водночас, за означеного збігу інтересів, між країнами—учасницями ГУУАМ існують і певні розбіжності у визначенні пріоритетів при будівництві експортних трубопроводів, що зумовлюється обмеженістю власних ресурсів для здійснення великих енергетичних проектів та різноспрямованим впливом з боку третіх сторін.
Стратегічний інтерес України полягає у реалізації ЄАНТК із залученням до своїх транспортних мереж каспійської нафти. Для реалізації цього інтересу Україна самостійно будує частину ЄАНТК — нафтовий термінал «Південний» та нафтопровід Одеса—Броди.
Водночас більшість країн-учасниць підтримали як головний експортний трубопровід маршрут Баку—Джейхан.
За цих умов енергетична політика України в ГУУАМ має бути спрямована на просування проекту ЄАНТК не як альтернативного маршрутові Баку—Джейхан, а як проміжного та доповнюючого.
На користь реалізації ЄАНТК свідчить наступне:
n українська частина нафтотранспортного коридору майже реалізована;
n нафтопровід Одеса—Броди, навіть за умови виведення його на максимальну потужність, не усуває доцільності будівництва трубопроводу Баку—Джейхан, оскільки, по-перше, трубопровід Баку—Джейхан поки що неможливо завантажити, не знявши частину обсягів нафти з наявних трубопроводів (насамперед Баку—Новоросійськ); по-друге, транспортовані ними нафтові потоки орієнтовані на різні ринки споживачів; по-третє, в перспективі обсяги нафти, що видобуватимуться в Каспійському регіоні, дозволять завантажити обидва маршрути;
n український маршрут, принаймні до реалізації проекту Баку—Джейхан, може стати продовженням існуючих нафтопроводів, які виходять до Чорного моря (Баку—Супса, Тенгіз—Новоросійськ, Баку—Новоросійськ), що відповідає інтересам Азербайджану, Грузії та Казахстану, а також — європейських споживачів каспійської нафти;
n введення в дію нафтопроводу Одеса—Броди дозволить частково розвантажити турецькі протоки, що відповідає інтересам Туреччини;
n проект ЄАНТК могла б підтримати і Молдова — за умови будівництва відводу від трубопроводу Одеса—Броди та власного НПЗ невеликої потужності.
Отже, створення нафтового коридору Азербайджан—Грузія—Чорне море—Україна—Західна Європа може становити інтерес для всіх країн-учасниць і значною мірою визначить майбутнє ГУУАМ. При цьому, як свідчить проведений аналіз, реалізувати в повному обсязі українську частину проекту ЄАНТК силами лише країн ГУУАМ не вдасться. Проект не буде реалізований без підтримки Казахстану та ТНК, які ведуть видобуток нафти в Казахстані, а саме — без залучення до української ділянки ЄАНТК нафти з трубопроводу Каспійського трубопровідного консорціуму (Тенгіз—Новоросійськ).
Це слід було зробити два прем’єри тому
Крім України та окремих держав ГУУАМ, для успішної реалізації проекту ЄАНТК важлива участь інших країн, що мають стати його учасниками або користувачами (Казахстан, Польща, європейські країни–споживачі нафти та нафтові ТНК).
Для забезпечення високої продуктивності ЄАНТК (близько 40 млн. т нафти на рік) необхідно створити відповідну інфраструктуру як в Україні, так і в інших зацікавлених країнах: нафтопроводи, термінали, танкерний флот, центри перевезень, системи зв’язку та телекомунікацій, підприємства сервісу тощо.
Для організації робіт такого рівня необхідна участь міжнародних організацій — ЄС, ЄБРР, Світового банку, ТНК — і національних структур: урядів, банків, широких ділових кіл.
Крім того, нагальною вимогою успішної реалізації проекту є укладення контрактів з відповідними державами та нафтовими компаніями на українські послуги з перекачування нафти, на будівництво та фінансування нафтопроводу на території Польщі, а також — вирішення питань узгодження перекачування нафти наявними нафтопроводами «Дружба» (колишня) та «Адрія» (російська і каспійська нафта) через територію Словаччини, Чехії, Угорщини та Хорватії.
Успішна реалізація української частини ЄАНТК залежить також від створення сприятливих політичних та економічних умов і від надання гарантій покриття ризиків. Найважливішою умовою залишається співпраця з компаніями, які ведуть видобуток нафти на Каспії. Базові дані стосовно умов і заходів з реалізації української ділянки ЄАНТК наведені в таблиці. Як видно з таблиці, для успішної реалізації проекту ЄАНТК Україна має виконати ще багато умов. Переважна більшість їх мала бути виконана ще «вчора», але внаслідок відсутності системної роботи з розбудови ЄАНТК не виконана й досі.
Водночас підвищення інтересу до цього проекту значною мірою викликане об’єктивними чинниками — зростанням видобутку нафти в Казахстані та Азербайджані; наявністю нафтопроводів, які виходять до Чорного моря; неспроможністю (за прогнозними оцінками) турецьких проток забезпечити транспортування зростаючих обсягів нафти.
Техніко-економічне обгрунтування проекту продовження нафтопроводу від Бродів до Плоцька, яке розробив британський філіал американської компанії Brown&Root, засвідчило економічну доцільність такого будівництва.
Нещодавно у Львові та Одесі відбулася міжнародна нарада з питань роботи української частини ЄАНТК, в якій взяли участь потенційні покупці нафти з Австрії, Угорщини, Словаччини, Чехії та представники НПЗ, розміщених на території України. На сьогодні вже отримано дві заявки на прокачування нафти обсягом 2,8 млн. т (від словацької компанії та ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»); є попередня домовленість з угорською MOL.
Реалізація проекту ЄАНТК дозволить Україні зберегти провідну роль у транзиті енергоносіїв до Європи та зміцнити свої позиції в регіоні.
Проект ЄАНТК, здійснюваний як проміжний та доповнюючий стосовно інших маршрутів транспортування каспійської нафти, сприятиме узгодженню та об’єднанню інтересів країн
ГУУАМ, визначенню перспектив його розвитку, місця та значимості в системі міжнародних структур.
Є небезпека...
Однак, враховуючи негативний досвід довготривалого будівництва нафтопроводу (будується п’ять років) та терміналу (будується дев’ятий рік), існує ймовірність зриву термінів введення цього комплексу, насамперед через відсутність домовленостей з видобувачами нафти на Каспії.
Найскладнішим і вже значно простроченим для України питанням є підписання контрактів з видобувачами каспійської нафти. Дата введення пускової черги української ділянки ЄАНТК була відома ще кілька років тому, однак у цьому напрямі майже нічого не робилося. На 2002 р. розподіл каспійської нафти (понад 4 млн. т), що надходить по нафтопроводу Баку—Супса, між західними компаніями-видобувачами вже зроблено. Ці компанії вже мають договори зі споживачами про постачання, насамперед на південь Європи. Інакше кажучи, кожен танкер цього напрямку транспортування нафти вже має свого адресата.
Нафта Державної нафтовидобувної компанії Азербайджану, що транспортується трубопроводом Баку—Новоросійськ (близько 2,5 млн. т) та Баку—Супса (наприклад, у липні за результатами тендеру визначиться компанія-покупець десятої партії нафти обсягом майже 140 тис. т), продається на тендерах за 1—2 місяці до відвантаження в танкери, і Україна ще може взяти в них участь; також є можливість закупівлі азербайджанської нафти в порту Батумі.
Пакет танкерних відправлень нафти з нафтопроводу Тенгіз—Новоросійськ (близько 28 млн. т) вже майже сформовано.
Для того, щоб законтрактувати необхідні обсяги нафти для перекачування з постачальниками (видобувачами), транзитерами поза територією України та споживачами в Європі, часу майже не залишилося. Необхідно також закупити майже 700 тис. т нафти (вартістю понад $80 млн.) для технологічних випробувань системи та заповнити її нафтою, а для цього знадобиться близько 100 днів.
Лише повне виконання базових вимог щодо завершення української ділянки ЄАНТК (в т.ч. термінове підписання контрактів про перекачування нафти з усіма зацікавленими сторонами, створення економічно привабливих умов транспортування каспійської нафти) можуть наповнити український нафтопровід каспійською нафтою.
Ніхто не сумнівається в тому, що українці можуть добре будувати та «на смерть» відстоювати транзитні тарифи. А ось щодо здатності домовлятися, в т.ч. між собою, вміння пропонувати вигідні умови міжнародної співпраці за західними стандартами та виконувати їх — є певні проблеми. Ні укази, ні особисті відносини з главами держав, ні рішення Ради національної безпеки і оборони України не замінять конкретних і взаємовигідних пропозицій нафтовим ТНК, які до того ж мають бути застраховані від ризиків.
Якщо робота вестиметься «як завжди», то введення в дію першої черги української ділянки ЄАНТК буде зірвано. Успішне введення комплексу в дію сьогодні оцінюється вже не просто як реалізація великого проекту, а розглядається як перший серйозний крок у зменшенні енергозалежності від Росії та «іспит» української влади на зрілість.