«Газову» російсько-україн-ську суперечку минулого тижня вже вкотре було перенесено в політичну площину. Що, на мій погляд, знову підтвердило: допоки на вищому державному рівні (тобто між президентами України і Росії) не ухвалять певне конкретне політичне рішення з цієї теми, нічого путнього не вийде.
Однак цього разу російська сторона для політизації «газової» проблеми скористалася далеко не найсвіжішим приводом. Скандальна заява депутата російської Держдуми Дмитра Рогозіна (який очолює ко-мітет з міжнародних справ у Держдумі РФ) на початку тижня про те, що, мовляв, у Росії є всі підстави звернутися до міжнародного арбітражного суду у зв’язку з тим, що керівництво України останніми роками санкціонувало розкрадання російського експортного газу з магістральних газопроводів, які проходять територією України, базувалося на висловлюванні Президента України Леоніда Кучми, наведеному в його інтерв’ю журналу «Шпигель» ще 8 червня.
Чомусь відразу після публікації цього матеріалу російські ЗМІ, як і звичайно, не стали розвивати цю тему. Взялися за неї саме у переддень ялтинської зустрічі глав СНД, під час якої президенти України і Росії, крім іншого, мали намір обговорити і тему «газоборгових» взаємовідносин двох країн.
Залишимо без коментарів саме висловлювання Леоніда Даниловича про «газові україн-сько- російські проблеми журналу «Шпигель», проте цей факт вже вкотре засвідчив, що всім буде спокійніше, якщо подібних фраз вищі держчиновники надалі не вимовлятимуть.
З іншого боку, прем’єр-міністру України Віктору Ющенку знову довелося чи не привселюдно пояснювати, що Президента не так зрозуміли... Так чи інакше, а після гнівної промови російського парламентарія Віктор Андрійович був змушений заявляти, що його уряд (власне, як усі попередні) ніколи не давав ніяких офіційних санкцій на несанкціонований відбір (перепрошую за цей каламбур) російського газу для потреб України. Більше того, заявив український Прем’єр (і з цим погодилися росіяни), останніми місяцями українська сторона практично не допускала подібного взагалі.
Депутат же російської Держдуми Д.Рогозін стверджував, що він керується інформацією, наданою йому російськими експертами, яка засвідчує факти розкрадання російського газу, починаючи від 1991 року. За висновками цих експертів, запевняв Д.Рогозін, щорічно Україна незаконно відбирала з трубопроводу в середньому по 1 млрд. кубометрів російського газу, який їй не призначався.
На захист українських позицій висловився голова комітету Верховної Ради України з іноземних справ Ігор Осташ, який заявив, що: «Пропозиція про накладення арешту на українське майно і позов до міжнародного суду із боку Росії не відповідає духу стратегічних партнерських взаємин між нашими державами, положенням двостороннього Договору про дружбу, співробітництво і партнерство». На думку І.Осташа, подібні заяви «не можуть принести ніякої користі ні Росії, ні Україні, а тільки шкодять розвитку дружніх взаємовідносин між двома країнами». А що ж до взаємних розрахунків, то, на думку І.Осташа, «необхідно зазначити, що і Російська Федерація не сплачує «живих» грошей за перебування Чорноморського флоту в Севастополі і за транзит газу територією України».
І це свята правда. Тому цілком справедливо глава українського уряду В.Ющенко заявив, що проблема українсько-російських «газових» взаємо-відносин повинна бути врегульована з переходом на нормальні грошові взаєморозрахунки обох сторін. Без цього колишню тенденцію зломити буде складно, якщо взагалі це можливо.
Інша справа, що всі україн-сько-російські «газоборгові» переговори в останні півроку, як мінімум, закінчувалися тим, що росіяни повністю відмовлялися навіть обговорювати саму можливість оплати газотранзитних послуг України «живими» грошима. Куди простіше їм розраховуватися з українськими газотранспортниками тим самим товаром, зберігаючи заодно для себе й абсолютну можливість контролювати український ринок газу як такий. На одній з останніх двосторонніх зустрічей, коли росіяни пообіцяли для України виставити «світову» ціну на газ (близько 100 доларів за тисячу кубометрів газу), українці у свою чергу запропонували їм сплачувати за транзит кожної тисячі російського експортного газу на кожних 100 км українських газопроводів за тарифом 10 доларів. Росіян, кажуть, така «нахабність» обурила, і вони відмовилися продовжувати переговори.
Але справа навіть не в ціні газу і не в розмірі тарифної ставки на його транзит. На думку спеціалістів-газотранспортників, для України найкращим варіантом був би такий, коли б росіяни продавали свій газ на російсько-українському кордоні. Тоді б українські газотранспортники мали безпосередні контракти з покупцями та іншими транзиторами російського експортного газу, отримуючи з них за транзитні послуги плату і, відповідно, самі б несли юридичну відповідальність за недопоставки і несанкціонований відбір газу. Дотепер же, при всьому ремствуванні росіян через українські перебори газу, вони жодного разу не пред’явили реальних претензій, оскільки самі відповідають за недопоставки свого газу, навіть якщо він і «випаровується» на просторах України. Не можуть таких претензій пред’явити Україні й імпортери російського газу — усі претензії вони адресують росіянам. Отже, якщо росіяни насправді прагнуть налагодити нормальні ділові відносини з Україною, чи не прийняти їм вищеописаний варіант? А якщо вони на це не погоджуються, то чому?..
А тим часом експерти двох країн обговорюють і вже, певне, прораховують можливість спільного управління газомагістралями на території України. Цю привабливу пропозицію український прем’єр нещодавно зробив Росії.
Про що конкретно йтиме мова на останньому раунді переговорів з цієї теми, навряд чи хто сьогодні може сказати певно. Спочатку в заявці значилася тристороння концесія зі зберіганням контролю України (але за участю «Газпрому» і, скажімо, «Шелл»). Потім вирішили обійтися без «Шелл» і віддати половину акцій майбутньої спільної газотранспортної компанії росіянам. Не у власність, в управління, у концесію. Про що сторони домовляться, поки що не зрозуміло. Тим більше, що почувши про цей варіант, в Україні на повний голос заговорили про неприпустимість такого «розрахунку» із росіянами. Словом, буде чим зайнятися «свідомим» націоналістам.
Тим часом, прем’єр В.Ющенко минулого четверга після переговорів по телефону з російським колегою Михайлом Касьяновим заявив, що третій раунд українсько-російських переговорів із питань врегулювання взаємовідносин двох країн у «газовій» сфері розпочнеться 2 вересня в Києві. І вести переговори будуть відповідні міністерства двох країн або експерти цих міністерств. Слід, певне, розуміти, що йдеться про Мінпаливенерго.
Російський віце-прем’єр В.Христенко напередодні заявив, що під час майбутніх переговорів сторони повинні виробити загальну схему поставок газу з Росії до України до кінця поточного року і на 2001 рік; чітко визначити обсяги, терміни поставок і ціну на російський газ. Тільки після досягнення домовленості за даними питаннями сторони перейдуть до розгляду проблеми погашення української заборгованості, яка накопичилася за колишні газопоставки з Росії...
За словами російського віце-прем’єра, від початку цього року Україна несанкціоновано вилучила з магістрального трубопроводу газу на суму 700 млн. доларів. Проте він зазначив, що за останні два місяці несанкціонованого відбору газу не було дозволено...
Втім, це невелика розрада. Просто на вулиці спека, та й неплатників «відлучають» від «газової» труби пачками. Але в міру наближення до початку опалювального сезону, коли і витрати газу зростуть, і запаси з «підземок» дуже знадобляться (а їх там явно замало), утриматися від переборів газу українцям буде вкрай складно. Отже, краще заздалегідь домовитися про це.
З осені минулого року всі перебори газу в Україні оформлялися потім як додаткові угоди до існуючих контрактів між «Газпромом» і НАКом «Нафтагаз України» (а також із холдингом Itera). І «списувалися» такі перебори в рахунок майбутньої плати росіян за транзит. У такий спосіб Україна примудрялася використовувати майбутній резерв газу задовго до його юридичного надходження. На сьогоднішній день, за повідомленнями «ДТ», українською стороною уже використано велику частину газу, яку росіяни юридично ще тільки мають поставити в третьому і четвертому кварталах поточного року. А що використовуватимуть восени і взимку, це ще треба вирішити, мабуть, під час майбутніх раундів українсько-російських «газових» переговорів.
Відмовити Україні в додаткових поставках газу росіяни навряд чи зможуть. Інша справа — на яких умовах вони погодяться це зробити. І умови ці, напевне, також обговорюватимуться Леонідом Кучмою і Володимиром Путіним у Ялті. І навіть якщо ніхто не повідомлятиме подробиць цих переговорів, про їхній зміст можна буде довідатися за результатами вересневих і наступних «газових» переговорів між конкретними продавцями і конкретними покупцями російського газу.
Читачам же «ДТ», сподіваємося, повідомимо деякі подробиці щодо цього вже в наступному випуску — вустами глави Мінпаливенерго України Сергія Єрмилова.