Державна компанія «Надра України» не така відома, як НАК «Нафтогаз України». Однак саме структури, що входять до неї, й відкрили 80% родовищ і «Нафтогазу», і тієї ж «Укрнафти». Геологорозвідка була й залишається одним із національних пріоритетів. Принаймні має ним бути. Особливо в країні, якій зовсім не завадили б додаткові енергоресурси...
Однак за останні роки обсяги буріння зменшилися практично на порядок. Завдяки концентрації підприємств у створеній 2000 року НАК «Надра України» вдалося призупинити руйнацію галузі. Втім, проблему до кінця це так і не вирішило. За станом на середину липня минулого року основні фонди НАК «Надра України» було зношено на 80%. З 80 наявних бурових установок дочірніх підприємств компанії 70 вироблені ще до 1990 року. При цьому за чотири роки існування НАК «Надра України» бюджетне фінансування відновлення фондів становило менш як 5% від запланованого.
Причин критичного стану геологорозвідувальної галузі багато. Це і загальний стан економіки, і невчасні відрахування нафто- і газовидобувних організацій на геологорозвідувальні роботи (ГРР). Та пояснити все тільки браком коштів не виходить. Відрахування держави на розвиток сировинної бази в останні роки становили до чверті мільярда гривень. Однак до самих геологорозвідувальників доходить, м’яко кажучи, небагато... Держзамовлення неухильно знижувалося. Якщо 2002 року сума, виділена на ГРР, становила 90,3 млн. грн., то 2003-го вона зменшилася до 55,8 млн.
Це, природно, призводило і до простоїв у роботі, і до скорочення штатів (із галузі пішло близько 1000 чоловік). Зроблена влітку 2003 року спроба виправити становище, посиливши кадровий склад (компанію очолив досвідчений нафтовик Петро Демченко), не змогла радикально поліпшити ситуацію. Більше того, геологи, перебуваючи в самісінькому низу списку тих, хто отримує кошти, від змін анітрохи не виграли, а радше навпаки — втратили. У зв’язку з реорганізацією Міністерства екології кілька місяців фінансування здійснювали за глибоко залишковим принципом.
У результаті кілька місяців галузь просто лихоманило, причому цей процес більш-менш закінчився тільки навесні 2004-го. На додаток постарався і парламент: у бюджеті на 2004 рік фактично не передбачалося державне фінансування ГРР. Здавалося, що гірше бути вже не може. Але, як відомо, за бажання все можна зробити ще гірше. З’ясувалося, що у НАК «Надра України» і керівництва створеного при реорганізації Мінекології Державного комітету з природних ресурсів уявлення про державну політику в цій галузі дуже різняться.
Торік у грудні держкомітет очолив Микола Злочевський. Микола Владиславович більш відомий як співзасновник великого нафтотрейдера «Інфокс», який займався на Кременчуцькому НПЗ бензином, електроенергією і навіть взяв Одеський водоканал в оренду. Був також одним зі спонсорів СДПУ(о) на виборах 2002 року, і надалі залишився впливовою людиною. Його заступником став теж добре відомий у бізнес-колах Сергій Гошовський.
У принципі, прихід людей, які мають досвід роботи в бізнесі, міг би стати для галузі великим плюсом. Щоправда, за умови, що передусім вони думатимуть про доручену їм справу. Однак незабаром стало зрозуміло, що пріоритети інші.
Найціннішим активом НАК були ліцензії на нафтові родовища. За станом на початок минулого року дочірні підприємства компанії мали 119 спеціальних дозволів на геологічне вивчення ділянок надр. У тому числі й на 83 нафтогазоносні пошукові площі та родовища. Потенційно це колосальні гроші.
От їхньою долею й зайнялися. Благо, що з лютого 2004 року комітет управляв корпоративними правами НАК «Надра України». Ситуацію полегшувала і обстановка, що склалася в геологорозвідці. Отримувані з бюджету кошти геологам дозволяли використовувати фактично лише на бурові роботи. Тоді як на облаштування родовищ доводилося залучати інвестиційні ресурси. На початок минулого року дочірні підприємства НАК «Надра України» працювали за договорами з 41 інвестором (у тому числі з 35 вітчизняними). У такий спосіб на геологічне вивчення надр удалося залучити близько 250 млн. грн.
В умовах скорочення державного фінансування це був, по суті, єдиний спосіб нарощування ресурсної бази України. Природно, що у різних учасників процесу справи йшли по-різному, вистачало і відвертих любителів легкої наживи. Та загалом керівництво компанії «Надра України» було налаштоване на максимальне упорядкування відносин з інвесторами, створення чітких і прозорих правил гри. Однак свої плани були й у Держкомприроди, котрий небезуспішно замкнув на себе процес переоформлення ліцензій на родовища корисних копалин. До того ж у багатьох підприємств спливав строк дії ліцензій. Природно, що при цьому багато говорилося про інтереси держави. Так, сам Злочевський заявив: «Якщо видобуток здійснюватиме державна або акціонерна (в якій держава має або контрольний, або рівний із приватним інвестором пакет акцій) компанія, гадаю, газ подешевшав би для українців на 40%».
При цьому голова Держкомприроди просував законопроект про скасування аукціонної системи видачі ліцензій на видобуток. Було обіцяно, що у разі ухвалення документа Верховною Радою ліцензії на освоєння надр передусім видаватимуть компаніям, які раніше вкладали кошти в їхню розробку. І тоді НАК «Надра України» отримає першочергове право на освоєння всіх розвіданих нею родовищ. Однак реальні справи з деклараціями погано поєднувалися. Це видно хоча б із розподілу бюджету.
Якщо 2003 року при загальному бюджеті галузі в 250 млн. грн. нафтогазорозвідувальникам перепало 46,9 млн., то 2004-го за такого самого за обсягом бюджету спочатку виділили усього 15,7 млн. Від численних звернень керівництва «Надр України» у держкомітеті по суті відмахувалися. Компанії пропонували працювати без державного фінансування й одночасно забороняли укладати договори з інвесторами.
А потім пішли і справи. 1 липня 2004 року держкомітет видав компанії Regal Petroleum Corp. Ukraine ліцензію на 20 років, котра дозволяла розробку полтавських Свиридівського та Мехедівсько-Голотовщинського газоконденсатних родовищ. Відповідно до українського законодавства, при визначенні того, які родовища можуть бути виставлені на конкурс, мали враховуватися обсяги інвестицій у їхню розвідку. Однак вирішили обійтися без цього... Тим часом обидва родовища з 1995 року розробляло держпідприємство «Чернігівнафтогазгеологія».
Правонаступником останнього стало дочірнє підприємство НАК «Надра України», котре й залишилося за бортом. Між іншим, прогнозовані запаси родовищ становлять 25,1 млрд. кубометрів природного газу і 5,8 млн. кубометрів газового конденсату. Але тут, принаймні, дотримувалися видимості конкурсу. Хоча роздягання «Чернігівнафтогазгеології», проти якого різко виступав НАК, м’яко кажучи, не поліпшило і без того складні стосунки з керівництвом Держкомприроди. Втім, Петро Демченко, як такий, що явно заважав «правильній думці», був наприкінці серпня усунутий з посади. І хоча він неодноразово відстоював у судах своє право на поновлення, бізнесмени від Держкомприроди позбулися останньої противаги.
Призначений новим «стерновим» Леонід Посохов виявився значно згідливішим. І понеслося. Вже через тиждень, 1 вересня, прийшла черга ще одного великого Сахалінського родовища (Харківська область, а не там де ви подумали). Дочірнє підприємство «Полтаванафтогазгеологія» було позбавлено ліцензії на нього. І це при тому, що в розробку вже було вкладено 350 млн. грн. як державних, так і інвестиційних грошей. На родовищі працювали три компанії, було розроблено проект розвитку підприємства, що передбачав видобуток до 1 млрд. кубометрів газу на рік.
Однак свіжоспечена донецька компанія «Укрнафтобуріння», котра й одержала ліцензію, могла похвалитися більшим — засновником одного з її фундаторів значилася мила Миколі Владиславовичу фірма «Інфокс». Ну хіба шкода в цьому разі мінімум 15 млрд. кубометрів газу, 1,7 млн. тонн конденсату і 1,7 млн. тонн нафти!
Втім, не варто думати, що бомбили лише «Надра України» — на горіхи перепадало й іншим держпідприємствам. Приміром, у Криму є досить велике (до мільйона тонн запасів високоякісної нафти) Акташське родовище. На нього претендував державний «Чорноморнафтогаз». Як ви гадаєте, хто отримав дозвіл на експлуатацію? Підкажу — його одержала фірма «Кримпаливенергосервіс».
Ця чудова компанія нікому не відома і зареєстрована в Сімферополі в приватній квартирі. Проте їй вдалося протягом двох днів оформити всі дозвільні документи, включаючи рішення Верховної Ради Криму, ну і, природно, комітету. Звісно ж, без проведення конкурсу. Прес-служба «Чорноморнафтогазу» заявила тоді: «Ми не знаємо, чиї конкретно інтереси в даному разі переслідували в Державному комітеті з природних ресурсів України, але це не перший випадок, коли Держкомітет ігнорує інтереси держави та державних газовидобувних підприємств». Звернення з проханням розслідувати обставини видачі сумнівній фірмі дозволу на експлуатацію Акташського нафтового родовища в Ленінському районі Криму направлено до Генпрокуратури.
У Харківській області вже «Нафтогаз України», вклавши понад 300 млн. грн., майже рік не може переоформити ліцензію на одне із найперспективніших родовищ України, Юліївське. Балансові запаси природного газу оцінюють у 20 млрд. кубометрів і 2,7 млн. тонн нафти та газового конденсату. При цьому липневе розпорядження того ж Миколи Азарова про надання «Нафтогазу» у двотижневий строк ліцензії на подальшу експлуатацію Юліївського родовища просто ігнорують.
Однак, мабуть, найбільш нетрадиційним кроком нового керівництва НАК «Надра України» і його кураторів у комітеті став розвиток наукової бази. Ви щось чули про такий спосіб геофізичної розвідки, як метод геополяриторного зондування? Не хвилюйтеся, окрім одного-двох десятків чоловік на нашій планеті про нього теж абсолютно ніхто не знає. Як гордо зазначено в супровідних документах, «метод не має аналогів ні в країні, ні за кордоном».
Ну як після такого не віддати цьому десятку-двом унікальних «спеціалістів» 41 млн. грн. державних грошей! Тим більше що серед засновників скромного донецького ТОВ «НТЦ «Геоіндустрія», яке володіло цим ноу-хау, значилася і солідна регіональна компанія, що трохи витратилася на виборах. До речі, це рівно 82% від тих 50 млн. грн., які народні депутати додатково виділили на геологорозвідку.
Ось тільки поспіх зіграв із «геополяриторниками» поганий жарт. У Мінекономіки подали документи, котрі й на чернетку навіть не тягли. У них повністю було відсутнє буквально все: від списку робіт до їхнього обсягу і вартості. Проте з огляду на своєрідність поточного політичного моменту, із другої спроби там їх усе ж прийняли. Попри навіть на те, що проект передбачав 100-відсоткову передоплату, що взагалі заборонено держструктурам. І першого листопада (саме після 1-го туру президентських виборів) гроші пішли засновникам ТОВ.
Щоправда, з виконанням програми не склалося. Хоча якби хтось усерйоз задався метою виконати написане в поданій Мінекономіки фільчиній грамоті, видовище було б дивовижне. Над полями, над луками мав повільно кружляти малесенький літак під гордою назвою «Бекас». І літати бідоласі потрібно було в цілому аж... 21 літако-місяць! Але календарних місяців у наявності було усього два — листопад і грудень, у якому і спливав строк договору.
У принципі, неновий «Бекас» можна придбати в Харкові за 15 тис. дол., тож купити десяток апаратів цілком можна було б.
Однак у листопаді ніхто не літав, на початку грудня теж. Дуже схоже, що літати ніхто й не збирався. Уявити встановлення на крихітному двомісному аеропланчику (злітна вага 450 кг) чогось важчого за магнітофон складно. Між іншим, відповідно до кошторису, прилади обійшлися б країні в мільйон доларів. А там і вибори, після яких, вочевидь, мав померти або шах, або віслюк.
Проте вибори завершилися зовсім не так, як планувалося. І питання про долю кількох десятків мільйонів гривень «геополяриторникам» почнуть ставити дуже скоро. Не кажучи вже про тих сім тисяч геологів, котрим ці гроші, по ідеї, призначалися, заодно «кинули» і дві із зайвим сотні депутатів. Які, приймаючи поправки до бюджету, голосували зовсім не за перерахування грошей на рахунок невідомої ЛТДешки.
Може, навіть варто спробувати повернути гроші — добровільна явка з повинною напевно буде врахована. Чи ж повертати вже нічого? Втім, прокуратура розбереться.