Компетентні люди стверджують, що сьогодні Росія й Україна наблизились до економічної війни. Невчасно втрапила Україна в цю ситуацію. Якби в травні, коли попереду літо, а коли температура на нулі і нижче, торгуватися важко. Крім того, торгуватися, схоже, доведеться за ресурс газу хоча б до кінця року з тією самою корпорацією Itera, що з весни рятує українську енергетику — по 45 доларів за тисячу кубометрів і готова за «живі» гроші постачати газ поки що на таких самих умовах у вересні. І якщо до моменту, коли ви отримаєте це число «ДТ», українська влада встигне заручитися відповідними банківськими документами, то Itera постачатиме газ із сьогоднішнього дня. А якщо ні...
А якщо ні, то газ, якого бракує для покриття дефіциту до кінця року, швидше за все, доведеться купувати у тієї ж Itera: 31 серпня Itera підписала угоду з Туркменістаном про закупівлю до кінця 2000 року всіх 10 млрд. кубометрів газу, на 50% якого розраховувала Україна, Itera закупить за ціною 38 доларів на туркменсько-узбецькому кордоні.
Так чи інакше, але схоже, якщо і є ще сенс Президентові України завітати до Туркменбаші у вересні, то говорити про закупівлю газу на цей рік уже не варто. Продано!
«ДТ» звернулося до корпорації Itera із запитанням: чи є підстави вважати, що частина газу, який належить корпорації, може бути продано Україні? Нам дипломатично пояснили: «Це може обговорюватися». Але корпорація Itera навряд чи стане занадто демпінгувати.
Однак проблема полягає не тільки в цьому. Немає кому торгуватися. В українському істеблішменті відсутня постать, спроможна враховувати державні інтереси і заодно знаходити спільну мову з Москвою. З Москвою, якій після відчутних внутрішньополітичних поразок необхідні принаймні зовнішньополітичні перемоги. Особливо такі, що будуть вагомі з погляду федерального бюджету. У їхніх руках газ, нафта, кран, контроль над транзитом туркменського газу, боргові зобов’язання України і дружні «Газпрому» європейські партнери «Рургаз» і «Газ де Франс». У нас — Чорноморський флот, дві російські радіолокаційні станції і транзитний газопровід. У них енергетична політика узгоджується між урядом і президентом. І заяви про розбіжності в цій темі — лише дипломатичний трюк. У нас — напіввоєнні дії між чиновниками ПЕКу, між чиновниками і магнатами, між Банковою та Грушевського.
Іноді складається враження, що це комусь вигідно, оскільки повалений ПЕК хоч і здатний поховати під холодними батареями економіку країни, але він уже ніколи не дозволить піднятися теоретично перспективній постаті прем’єра. Втім, усі політичні постаті — самостійні ковалі свого щастя. І якщо його колись і потрібно було кувати, то в квітні, коли всі протиріччя тільки позначалися. Нині головне завдання — стабілізувати ситуацію в ПЕКу. Про те, як це планують зробити високі чини, відповідальні за неї, ми й вирішили поцікавитися у віце-прем’єра з питань паливно-енергетичного комплексу Юлії Тимошенко (інтерв’ю з нею читайте на стор. 3) та міністра Мінпаливенерго Сергія Єрмілова (див. стор. 9).