Наприкінці минулого тижня в Криму завершилося збирання ранніх зернових. Його результати показали: півострів, відомий ще в давнину своїм зерном, яке грецькі купці вивозили до Середземномор’я, й сьогодні на щось здатний. Навіть порівняно з показниками недавнього минулого, коли жнива називалися «всесоюзною битвою за врожай» і за кожен мільйон тонн, що поповнив «засіки Батьківщини», на груди окремих голів колгоспів вішали «Зірку Героя», Криму вдається утримувати планку практично на колишньому рівні.
Статистика минулих років засвідчує: у 1966—1970 роках Крим здавав 1,326 млн. тонн зерна разом із пізніми зерновими. У 1971—1975 роках — 1,444 млн. тонн; у 1986—1990 роках — 1,674 млн. тонн. Правда, тоді враховувався й Севастопольський регіон, який нині в загальнокримській статистиці не згадується. У ті роки, пам’ятаєте, Україна була житницею СРСР, збираючи до 56 млн. тонн зерна; цього року сподіваються зібрати лише 24 млн. Тому сьогодні на тлі нашого «світлого минулого» варто замислитися над тим, чому за єдиної економічної кризи сільське господарство окремих регіонів так відчутно відрізняється.
Нинішнього року Крим зібрав 1008 тис. тонн ранніх зернових, із них 620 тис. тонн — пшениця м’яких сортів 2—4 класу. За прогнозами МінАПК Криму, до цього солідного результату додасться ще десь 400 тис. тонн пізніх зернових, насамперед рису.
Успіх кримчан не залишило байдужим керівництво України. Минулого четверга Президент Леонід Кучма разом із спікером Іваном Плющем приїхав привітати кримського прем’єра Сергія Куніцина із сорокаліттям. У стислому інтерв’ю журналістам Президент заявив: «Я, перед тим як поздоровити голову уряду, сказав, що я б з Іваном Степановичем ніколи не приїхав, якби Крим не зібрав 1 млн. тонн зерна. Гарна, добра подія. Це данина поваги всім кримчанам за їхню працю в цей надважкий погодний для всієї України рік».
Дійсно, проблеми весняної посівної кампанії в Криму, що розпочинає сівбу раніш від інших регіонів, нічим не відрізнялися від загальноукраїнських. Держава вперше відмовилася від участі в авансових поставках ресурсів для села, не безконфліктно відбувалося реформування КСП, а головне, перед початком сівби господарства автономії були лише на 7% забезпечені нафтопродуктами. Для польових робіт було потрібно 40 тис. тонн дизпального й 12 тис. тонн бензину на суму 110 млн. грн., а запас їх у господарствах не перевищував 2,8 тис. тонн. З ресурсних потреб у 150 млн. грн. на проведення всіх сільськогосподарських робіт, АП республіки мав лише 103 млн.
Наприкінці лютого на засіданні Ради міністрів автономії обговорювалася кризова ситуація в АПК. Саме тоді прем’єр Сергій Куніцин заспокоїв присутніх, сказавши, що ведуться переговори з російською нафтовою компанією «ЛУКойл» про термінові поставки паливно-мастильних матеріалів для села. Переговори виявилися успішними, і в перших числах березня у Феодосійському порту вже стояв танкер-трьохтисячник, за 10 днів інший танкер із дизельним пальним підійшов до Інкерманської бухти. Унаслідок, до 15 квітня сівбу в Криму завершили.
Кримський прем’єр Сергій Куніцин і президент НК «ЛУКойл» Вагіт Алєкпєров у серпні 1998 року підписали «Угоду про принципи співробітництва в сфері реалізації нафтопродуктів». Проте перший млинець виявився грудкою. Приміром, у жовтні 1998 року, коли Крим через відсутність ПММ очікувала безрадісна перспектива залишитися без озимих, «ЛУКойл» серйозно виручив уряд. У короткий термін з Греції доставили на двох танкерах 6 тис. тонн пального. Заплатити за нього обіцяли до середини січня живими грошима, а розрахувалися, причому під несхвальне ремствування місцевого парламенту, тільки в травні. І не грошима, а товарами й послугами. На щастя, цей «млинець» не зашкодив наступним контактам, і за два роки співробітництва було відпрацьовано ефективну схему взаєморозрахунків, вигідну обом сторонам. Можливо, тому нинішнього року пальне завезли до Криму ще до початку жнив.
Міністр АПК Криму Микола Орловський переконаний, що теперішній успіх, коли до кінця липня півострів зібрав понад мільйон тонн зерна, пояснюється кількома причинами. По-перше, було збільшено посівні площі; по-друге, цього року на півострові менше площ постраждало від травневих приморозків; по-третє, до своїх 1700—1850 комбайнів залучили ще 250—270 машин з інших регіонів; по- четверте, хліб прибрали в стисліші строки, тому менше загубили на пні. Міністр також переконаний, що головною складовою названих ним причин успіху стало те, що перед початком жнив вдалося централізовано, за рахунок бюджетних коштів, закупити пальне й роздати господарствам. Тепер, говорить він, сільгоспвиробники мають розрахуватися з урядом за ПММ зерном. У регіональні засіки вже надійшло близько 30 тис. тонн із запланованих 42 тис. тонн. Такими темпами до кінця серпня всі борги будуть погашені.
М.Орловський розповідає: «Ми заздалегідь, під замовлення уряду автономії, завезли до Криму пальне й таким чином уникли його дефіциту і, відповідно, стрибка цін. Так само заздалегідь ми провели тендер на постачання пального під урядове замовлення і вибрали кілька нафтотрейдерів. Вибором трейдера займалася спеціальна комісія, очолювана одним з віце-прем’єрів. Перевага віддавалася фірмам, які пропонували вигідніші умови постачання. Серед таких фірм виявилися ДАК «Хліб України», корпорація «Борис» і «ЛУКойл-Крим». Останній надали право здійснювати 80% усіх поставок. Таким чином, уряд забезпечив кримські господарства ПММ на 25% від потреби. Інше вони одержували за своїми прямими індивідуальними договорами, в яких серед партнерів також лідирує «ЛУКойл-Крим».
Без «ЛУКойлу» збирання врожаю було б проблематичнішим. Тоді б ми брали пальне в інших фірм на менш вигідних умовах. У цієї компанії пальне не тільки дешевше, а й добре відпрацьована доставка його споживачеві. Її бензовози навесні забирали ПММ прямо з-під танкерів і розвозили по господарствах. Крім того, у компанії розвинена мережа АЗС по всьому Криму, що дуже зручно. З іншого боку, «ЛУКойл» нам довіряє, тому відпускає ПММ із відстрочкою платежів до двох-трьох місяців».
Останній аргумент привабливості «ЛУКойлу», як основного нафтотрейдера АПК півострова, напевно, є одним із найвагоміших. І не тільки тому, що кримський бюджет постійно відчуває дефіцит коштів. Автономія має сумний досвід, коли окремі оптовики, з якими господарства домовлялися про поставки пального, вимагали передоплати, а потім не виконували своїх зобов’язань. У «ЛУКойлу» інший принцип, який уже неодноразово озвучував гендиректор ЗАТ «ЛУКойл-Крим» Олександр Неруш: «Ми не торгуємо контрактами, ми торгуємо нафтою». Більше того, погоджуючись на відстрочку платежів, компанія, хоч і віддає перевагу грошовим розрахункам, проте приймає в рахунок оплати своїх ПММ зерно майбутнього врожаю. А ті, хто знає, наскільки непередбачувана політика Кабінету міністрів України стосовно операцій із зерном, розуміють, що це дуже ризиковані операції. Але, певно, без гострих відчуттів не обійтися, якщо є прагнення всерйоз і надовго закріпитися на українському ринку й мати довгострокові контракти.
Утім, «ЛУКойл-Крим» не просто ризикує, а експериментує з ризиками. Як розповів гендиректор «ЛУКойл-Крим» О.Неруш, компанія розробила та здійснює свою нову програму в АПК під назвою «ПММ-зерно». Суть програми — в авансових поставках пального. За два-три роки спільної роботи з господарствами (у різні роки компанія укладала до 300 договорів з окремими КСП), було обрано групу сільгоспвиробників, що вирощують ячмінь, найвідповідальніших у виконанні своїх зобов’язань. Позаминулої осені їх прокредитували пальним під, м’яко кажучи, віртуальний майбутній врожай, тому що ніхто тоді не знав, якими будуть погодні умови, врожайність і т.д., а пальне віддавали за ринковою ціною. Ризик виявився виправданим. Торік «ЛУКойл-Крим» експортував з півострова близько 5 тис. тонн ячменю. У цьому — уклав контракти на 15 тис. тонн фуражу і вже одержав 12,5 тис. тонн.
При цьому в компанії не приховують, що програма «ПММ-зерно» для них далеко не подарунок. По-перше, у компанії немає власних складів для збереження зерна й ніде його переробити. Немає портового елеватора, глибоководного порту для прийняття великотоннажних танкерів, рухомого составу зерновозів. По-друге, не завжди без нервування вдається перебороти складності у взаєминах із Державною податковою адміністрацією, хоча експорт зерна вигідний усім сторонам. «Ми імпортуємо танкерами нафтопродукти, — говорить гендиректор «ЛУКойл-Крим», — щодо яких діє так званий поворотний 20-процентний ПДВ. Держава, як правило, повернути його нам не може. У разі, якщо компанія займається вивозом національної продукції за кордон, цей експорт взаємопоглинає імпорт. Таким чином, експортна програма вигідна й державі, й нам, тому що це — один із варіантів оптимізації нашого бізнесу. Звичайно, для «ЛУКойл-Крим» це вимушений і досить ризикований спосіб. Але ми знайшли дуже серйозних покупців зерна за межами України, спроможних кредитувати прямі великотоннажні імпортні поставки ячменю. Вони роблять передоплату валютою, таким чином де-факто підтверджуючи правову частину операції».
Як з’ясувалося, програму «ПММ-зерно» за всієї складності проведених операцій «ЛУКойл- Крим» здійснює з міркувань патріотизму — почуття вельми екзотичного для представників транснаціональних компаній. «Ми виходимо на цілком нові рубежі, — з оптимізмом говорить Олександр Неруш. — Тепер наші нещасні селяни, в яких хтось за безцінь забирає хліб, кудись його відвозить і перепродує за великі гроші, можуть самі переконатися, що вони стають прямими експортерами кримського зерна. Порахуйте самі, якщо Крим вирощує 1 млн. тонн зерна, а споживає його близько 400 тис. тонн, то залишається ще 600 тисяч. Частину з цього обсягу Крим спокійно міг би експортувати, відроджуючи свою колишню славу виробника пшениці та ячменю. При цьому є можливість оживити свої порти й перетворити їх з військових на сільськогосподарські. Звісно, такий експорт не повинен відбиватися на виконанні держзамовлення, тому що національні потреби — це святе. До речі, у цій програмі можуть бути зайняті тисячі людей, а налагодженими експортними потоками можуть скористатися й інші області України. Це суперпроект…»
Як бачите, бізнес — справа романтична. Втім, у романтиці, помноженій на доцільність, напевно, й приховується успіх справжнього бізнесу. Як би там не було, Крим цього року з хлібом, а на ситий шлунок і помріяти не гріх.