Труба по-берлінськи
20 лютого в Берліні мають відбутися українсько-німецькі консультації на вищому рівні за участю Президента України Леоніда Кучми й канцлера ФРН Герхарда Шрьодера. Питань буде досить багато. Але, певне, найцікавіше з них — доля міжнародного газового консорціуму.
Нинішні українсько-німецькі консультації — вже п’яті. Попередні відбулися в грудні 2001-го, і тоді основним питанням були домовленості з Паризьким клубом про реструктуризацію газових боргів України. Проекту консорціуму тоді ще не було, тож нинішня зустріч на вищому рівні стане першою, де його зможуть предметно обговорювати.
Німцям є що сказати. Через певний час після початку процесу стало очевидним бажання Москви максимально усунути їх від процесу. У результаті, якщо не враховувати кількох тристоронніх зустрічей невисокого рівня, участь Німеччини видавалася чисто символічною. Правда, до честі України — підігравати російському партнеру вона не стала, продовжуючи двосторонні контакти з Німеччиною. Глава німецького «Рургаз АГ» Буркхард Бергманн зустрічався як із керівництвом НАК «НафтогазУкраїни», так і з Президентом.
Проте офіційно переговори щодо газотранспортного консорціуму (ГТК) звелися до діалогу Москва — Київ. Тож тепер, напередодні зустрічі, німецьку сторону «ознайомили з переговорним процесом Києва й Москви з цього питання».
Зі свого боку, ФРН заявила про готовність до політичних рішень стосовно створення газового консорціуму, але проектом повинні займатися тільки «Нафтогаз України», РАТ «Газпром» і німецький «Рургаз». До початку березня повинні бути готові два варіанти техніко-економічного обгрунтування будівництва нового газопроводу від Олександрова Гая до Ужгорода.
Тим часом у Москві відкрито пишуть про те, що під час січневої зустрічі президенти Путін і Кучма «остаточно домовилися створювати консорціум на базі всієї української газотранспортної системи». Стало відомо, що НАК «Нафтогаз України» підготував пакет поправок в українське законодавство. У принципі, про це ще торік говорив віце-прем’єр із питань ПЕК Андрій Клюєв. Було створено робочу групу, і в січні стали відомі її перші пропозиції.
Виявилося, що в законі «Про трубопровідний транспорт» необхідно обумовити передачу газопровідної системи та сховищ у концесію. Аналогічну поправку внесуть і в закон «Про концесії». У нього ж додадуть поправку про можливість передачі консорціуму газотранспортної системи в концесію без конкурсу. Справді, навіщо нам конкурси?
Дуже зворушливі поправки передбачені в законі «Про приватизацію державного майна». Те, що в новій редакції магістральні газопроводи й газосховища буде виключено з переліку об’єктів, заборонених для приватизації, це зрозуміло. Як і стаття, що надає учасникам концесії, котрі «успішно управляли майном, переважне право на його придбання».
З огляду на те, віце-прем’єр і голова спостережної ради консорціуму Віктор Христенко, що курирує процес із російського боку, знову заговорив про термін концесії «не менше, ніж на 50 років», приватизація після успішного управління майном — питання майже академічне. За півстоліття багато чого зміниться. Той-таки «Газпром» або зникне, або добряче змінить свій образ. Ось, приміром, і трьох років не минуло, а німецький учасник консорціуму «Рургаз» уже змінив власника — тепер це німецький концерн ЕОН.
Утім, поки що в документах фігурує цифра «30 років». І українські розробники стверджують, що «магістральні газопроводи України передаються в концесію з урахуванням національних інтересів України». Наша країна повинна мати вирішальний голос у консорціумі, а прибуток ГТК експерти «Нафтогазу» пропонують ділити порівну: 50% — Україні, 50% — решті учасників консорціуму. Контрольний пакет України навряд чи викликає в Білокамінної бурхливе захоплення. Утім, саму готовність вносити зміни в законодавство росіяни, безсумнівно, вітають.
До речі, у закон «Про нафту й газ» передбачається внести дозвіл на підключення до консорціуму третіх країн. При цьому українці вважають, що відбуватиметься це саме за рахунок частки «Газпрому».
Що нам варто...
Означені зрушення викликали в Москві й Києві певний ентузіазм, хоча, схоже, з різних причин. У Росії вважають, що Україна рано чи пізно піде на подальші поступки. В Україні не без полегшення зрозуміли, що можливість консорціуму «під вибори» різко впала. Зміна багатьох законів у будь-якому разі вимагатиме чимало часу. Теоретично, звісно, можна уявити проштовхування змін одним пакетом, але після цього сторона, що доможеться результату таким чином, на вибори може не йти — не буде сенсу.
Тож консорціум-04 вимальовується дуже блякло. Та й Путін справедливо зазначив, що «сквапність у створенні консорціуму недоречна».
А ось над його ж фразою, що «у двосторонньому порядку питання відрегульовано, тепер підключаємо й західноєвропейських партнерів», є сенс помізкувати.
Не говорячи вже про те, що досі не визначилися, чим, власне, управляти. Москвичі хотіли б, щоб ГТК одержав у концесію всі магістральні газопроводи й газосховища. Українська сторона воліє обійтися лише ключовими транзитними трубами й кількома підземними газосховищами на Заході країни.
Ну і найголовніше — ціна питання. В одному з обговорюваних варіантів написали, що від учасників консорціуму зажадають по 500 млн. дол. інвестиційного внеску в об’єкти концесії.
Дуже м’яко кажучи — а чому так мало? Міжнародна оцінка трубопровідної системи України нижче 13 млрд. дол. не опускалася. І половина від цієї суми — це трішки більше мільярда доларів...
Утім, оцінка вартості нашої системи може вилитися в захоплююче видовище. Приміром, відповідно до бухгалтерського балансу «Укртрансгазу», його основні засоби становлять аж 8,22 млрд. грн. (1,54 млрд. дол.). Очевидно, що така оцінка вартості Москві подобається куди більше...
Ну а методи переконання в слушності оцінки ми цілком наочно можемо спостерігати на прикладі Білорусі. Сусідів нині пресують за повною програмою.
Причому йдеться теж про спільне управління трубою — точніше, про створення СП на паритетній основі. Масштаби транзиту російського газу на Захід через Білорусь — 25 млрд. кубометрів. Це приблизно чверть від українських.
У результаті Мінськ зробив попередню оцінку, відповідно до якої «з урахуванням світової практики оцінки ринкової вартості підприємств оцінка вартості АТ «Білтрансгаз» зроблено аналоговим методом у порівнянні з газотранспортними компаніями Словаччини, Чехії, Латвії, Литви.
Зокрема, вартість АТ «Словацька газова компанія», близького за техніко-економічними характеристиками до АТ «Білтрансгаз», визначена незалежною оцінною компанією, становить 4—5,1 млрд. дол. Відповідно до світової практики, участь зовнішніх інвесторів у спільних акціонерних товариствах здійснюється шляхом придбання ними пакетів акцій не за балансовою, а за ринковою вартістю...»
Звідси зробили висновок, що половина від 4 млрд. дол. — це два мільярди. «Газпром» з оцінкою не погодився і вважає, що більше 600 млн. дол. не платитиме, а систему оцінювати треба саме за балансом...
У результаті нині «газова війна» у самісінькому розпалі. «Газпром» припинив прямі поставки газу нашим сусідам — його поставляють трейдери.
У принципі, пресувати аналогічним способом Україну важко — дається взнаки і наша частка в транзиті, та й газ ми безпосередньо в «Газпрому» вже роки чотири не купуємо. Але спроби максимально дисконтувати нашу частку ще попереду.
Причому проблема мінімізації оцінки полягає не лише в здоровому бажанні зекономити, а й у відсутності вільних грошей. Недавно РАТ програло конкурс у Німеччині на купівлю 32% акцій газозбутової компанії VNG. Причина — не знайшлося суми порядку 780 млн. дол. Ще 900 млн. за 16,7-відсотковий пакет словацької газотранспортної компанії SPP росіяни не можуть заплатити вже третій рік. Загалом із грішми в «Газпрому» нині проблеми. Хоча ситуація відверто краща, чим зо два роки тому.
Проте довго чекати росіяни не можуть із простої причини: час працює проти них. У Європі відбувається лібералізація ринку газу, і однією з його вимог є забезпечення вільного доступу до труби. Спроба поставити під контроль чеську та словацьку ділянку труби не вдалася (у Чехії не одержали нічого, а Словаччині дістався втішливий, хоча й дуже дорогий пакет).
Тим часом через кілька років спливуть терміни довгострокових контрактів на поставки газу в Західну Європу. І далеко не факт, що їх буде переоформлено. Поки що росіянам доводиться безперервно поступатися. З цього погляду «запресовування» Києва та Мінська в спільну обойму є для «Газпрому» безумовним пріоритетом.
При цьому набір пряників для сусідів у РАТ досить обмежений — збільшення поставок газу. Лукашенко загалом зажадав гарантій, що через Білорусь на Захід щороку транспортуватиметься 100 млрд. кубів газу, а це явно нереально. Нам обіцяють до 135 млрд. кубометрів транзитного газу, що загалом-то можна забезпечити, але за умови, що левина частка — до 70—80 млрд. куб. — припадатиме на середньоазійський газ.
Власне, стратегія росіян зараз будується на максимально можливому включенні середньоазійського газу в свій експортний канал. На тлі відвертого зриву планів із видобування ямальського газу (вже очевидно, що раніше, ніж через десять років, його не буде) це цілком логічно. А ось на яких умовах у цій ситуації грати Україні — вже інше питання...
Сухий залишок
Ситуацію, що склалася, «Газпром» оцінює так: «Основні маршрути газопроводів від газових родовищ у Західному Сибіру до експортних ринків Західної Європи проходять через Україну... Стратегія ВАТ «Газпром» полягає в диверсифікації маршрутів експорту, нині ВАТ «Газпром» залежить від українських трубопроводів, через які здійснюється значна частина продажів газу в Західну Європу. Одночасно Україна залежить від ВАТ «Газпром» у плані задоволення своїх внутрішніх потреб у природному газі. Хоча така взаємозалежність враховується в переговорах із великої кількості питань, включаючи умови платежів за поставлений «Газпромом» газ і транзитні збори, ВАТ «Газпром» не контролює українські трубопроводи й не може уникнути серйозних перебоїв у прокачуванні належного ВАТ «Газпром» газу через Україну». (За всю 30-річну історію прокачування газу перебоїв не було, а з травня 2000 року не було й випадків несанкціонованого відбору газу. — І.М.)
РАТ «Газпром» розширює свої експортні потужності шляхом диверсифікації експортних маршрутів і капіталовкладень у трубопровідні проекти «Ямал-Європа» і «Блакитний потік», а також в інші орієнтовані на експорт проекти, такі, як Трансбалканський трубопровідний проект. Можливо, втім, що на цих планах позначаться, крім іншого, зниження попиту на газ у Європі, труднощі, пов’язані з локальним плануванням і будівництвом, а також спроможність «Газпрому» залучати зовнішнє фінансування на прийнятних умовах.
У принципі, усе чітко: будуть гроші й попит — добудуємо нові потужності.
До речі, крім прокладання нових трубопроводів, росіянам доведеться постійно пам’ятати і про свою Єдину систему газопостачання Росії.
А в ній «більша частина трубопроводів має вік понад десять років, а вік деяких частин системи перевищує 30 років. У значної частини трубопроводів є хімічний захист, що має обмежений термін дії та ефективність. Крім того, багато сегментів цієї мережі перебувають у зонах із суворим кліматом, де дуже важко вести будівництво, технічне обслуговування й модернізацію. Хоча останнім часом не було значних затримок або скорочень поставок газу споживачам ВАТ «Газпром», не можна дати гарантії, що такі затримки та скорочення не з’являться в майбутньому в зв’язку з корозією трубопроводів, аваріями на компресорних станціях, проблемами суворого клімату й недостатніми технічним обслуговуванням і модернізацією мережі».
Це — до питання про «проржавілі» українські труби. Хоча ремонтувати їх доведеться і їм, і нам. Причому залучаючи для цього зовнішні джерела...
«Газпром» уже розмістив кілька облігаційних позик. НАК «Нафтогаз» збирається в першій половині нинішнього року розмістити позику обсягом до 600 млн. дол. Причому раніше повідомлялося, що основна її частина, до 300 млн. дол., піде на підвищення ефективності української газотранспортної системи.
Між іншим, від позики буде ще одна користь — доведеться негайно виконати публічну оцінку поточного стану системи. На тлі тотальної закритості створення консорціуму — захід далеко не зайвий.
Завдяки попередньому випуску трирічних облігацій «Укртрансгазу» прояснилася офіційна позиція НАКу в питанні газопроводів, що йдуть в обхід. Виявилося, що самі транспортники особливих причин для істерики не бачать.
Відповідно до інвестиційного меморандуму за станом на середину 2003 року, «пропускна спроможність газопроводів, побудованих за участю РФ, спроможних транспортувати природний газ в обхід ГТС України, становить порядку 18 млрд. кубометрів. Очікується, що в період 2003—2006 рр. цей показник збільшиться до 38 млрд. кубометрів за рахунок нарощування пропускної спроможності ГП «Блакитний потік» і добудування першої гілки ГП «Ямал—Західна Європа».
При цьому прогнозований обсяг поставок російського газу в європейські держави зросте за той самий період до 158 млрд. кубометрів слідом за зростанням споживання в цих країнах. Тож у доступній для огляду перспективі та принаймні до 2006 року ризик будівництва чогось в обхід — нульовий. Навіть якщо таке будівництво почнеться вже завтра (що саме по собі малоймовірно, з огляду на масштабність проекту й необхідність підготовки докладної будівельної документації), термін будівництва обхідного газопроводу становитиме не менше п’яти років.
Навіть якщо такий газопровід з’явиться, українську газотранспортну систему як мінімум до 2013 року буде задіяно на повну потужність. Говорити про це впевнено нам дозволяє довгостроковий контракт, підписаний НАКом і «Газпромом», за яким російська сторона гарантує транзит через українську територію газу в обсязі не менше 110 млрд. куб. на рік із відповідною платою за транзит у вигляді газу в обсязі 26 млрд. куб.
Причиною такого розвитку подій є постійне зростання потреб Європи в поставках газу, передусім російського.
Цікаве питання про гроші. У бюджеті України на 2004 рік передбачається прокачування 124,5 млрд. кубометрів російського газу. При тарифі 1,094 дол. за 100 км оплата за транзит становитиме 1,36 млрд. дол. З них 414 млн. дол. відразу відраховуються як рентна плата (порівняйте це з інвестиційним внеском учасника ГТК).
А крім цього, є ще й плата за зберігання газу в сховищах, транзит для українських підприємств тощо.
Після завершення будівництва нова труба дасть ще 207—328 млн. дол. Це приблизно чверть надходжень за транзит. Загалом чимало, та чи варто заради цього віддавати 50% загального прибутку — питання риторичне. Чи не краще ділити навпіл прибутки саме від нової труби? Це, як нам здається, було б вигідно всім.
Збільшення потужностей транзиту на 1 млрд. куб. по Україні обійдеться в 85 млн. дол. Для порівняння: у настільки любому росіянами проекті Північно-Європейського газопроводу через Балтію, із пропускною потужністю 19 млрд. кубометрів газу й вартістю до 5,7 млрд. дол., — уже 300 млн. З відповідним збільшенням термінів окупності.
Своїх грошей на добудування газопроводів (чи то в Україні, чи то в Балтії) у РАТ немає, а той-таки «Рургаз» із приводу балтійського газопроводу висловився в тому сенсі, що проект, безсумнівно, цікавий, але спочатку непогано було б подумати, чи потрібен він ринку. Особливого ентузіазму поки що не виказують й інші потенційні інвестори. І коли ми говоритимемо з партнерами в Берліні або в тій-таки Москві, це треба пам’ятати...
Якщо ж перейти від глобальних питань до конкретики, то поки що визначилися лише з однією ділянкою. Від Богродчан до Ужгорода побудують нову трубу довжиною близько 200 км. Це дозволить краще використовувати можливості наявних ПСГ і збільшити пропускну спроможність у західному напрямку на 8 млрд. кубометрів. У січні домовилися вважати його першою ділянкою трубопроводу Новопсков —Ужгород.
Загалом-то це визначення притягнуто за вуха. Йдеться скоріше про часткову реанімацію магістральних газопроводів Іванцевичі—Долина й Торжок—Долина. Але ж треба хоч щось показати... Тим паче що за експлуатацію нового Україна справді одержить гроші, що саме по собі непогано. Просто слід не забувати, що реальна ціна питання на два порядки вища.