Останнім часом зовнішня кредитна заборгованість НАК «Нафтогаз України» зростає немов на дріжджах. Так, цього тижня було оголошено про отримання компанією чергового кредиту в 220 млн. дол. Ну а всього за період перебування «біля керма» НАКу Олексія Івченка в іноземних кредиторів було позичено вже понад мільярд доларів.
Причому пан Івченко, судячи з його недавніх висловлювань, тільки добирає смаку. Адже саме за рахунок залучення кількох мільярдів нових позик, як він заявив у понеділок, планують модернізацію української газотранспортної системи (ГТС).
Цікаво, що абсолютно аналогічні «пісні» і українська громадськість, і кредитори НАКу слухали та слухають уже понад рік. Однак про реальний початок будь-яких масштабних інвестиційних проектів нічого не чути. Кожний з отриманих торік іноземних кредитних траншів у результаті витрачали то «на оптимізацію заборгованості», то «на спільні корпоративні потреби» або «поповнення оборотних коштів компанії». Що означають ці туманні формулювання, відомо, напевно, лише керівництву НАКу. І ще його нинішнім опікунам від імені держави, які не поспішають розбирати завали операційної діяльності «Нафтогазу».
Тим часом дика на перший погляд версія про свідоме накопичення боргів «Нафтогазу» перед його банкрутством виглядає дедалі реальнішою. Саме головна державна нафтогазова монополія, втративши після створення СП «Укргаз-Енерго» значну частку національного енергоринку, нині всерйоз ризикує стати однією з перших жертв «агентства з банкрутства української економіки».
З миру по нитці
У понеділок, 13 січня, у новинарних стрічках українських інформагентств проскочила інформація про надання НАК «Нафтогаз України» від кіпрського банку DEPFA Investment Bank Limited, що є 100-відсотковою дочірньою компанією ірландського DEPFA Bank pls, кредиту в розмірі 220 млн. дол. строком на п’ять років. Причому якщо УНІАН повідомило про підписання сторонами в грудні 2005-го тільки попередньої згоди про кредитування, то за версією «Інтерфакс-Україна» вищезазначений кредит у грудні вже було отримано.
У принципі, за всіма «зовнішніми» характеристиками чергова позика «Нафтогазу» виглядає цілком благопристойно. За опублікованими у ЗМІ даними, вона є незабезпеченою (бланковою), тобто якесь конкретне держмайно в заставу за кредитом не надається. Відсоткова ставка за користування кредитом - не більше, ніж місячний LIBOR + 1,75% річних, погашення - одним платежем, оплата відсотків - щомісяця, мета залучення - на загальні корпоративні потреби.
Цікаво, що нинішній кредитор НАКу вже не перший рік дуже тісно й плідно співробітничає з «Газпромбанком» і самим «Газпромом», він не тільки співорганізатор кількох великих угод, а й дуже значний кредитор російського газового монополіста.
То що в цьому поганого? - запитаєте ви. Занепокоєння викликає один цікавий нюанс, про який повідомив «Інтерфакс-Україна». З посиланням на джерело в уряді агентство повідомило, що Deutsche Bank у 2005 році передав права з обслуговування відкритої «Нафтогазу України» кредитної мультивалютної лінії на 2 млрд. євро двом структурам, а саме - DEPFA Investment Bank і «Газпромбанку» (РФ).
Пишне весілля
Варто нагадати, що в рамках кредитної лінії, відкритої Deutsche Bank, «Нафтогаз України» одержав торік 600 млн. дол. Кредитну лінію було урочисто відкрито під час торішнього візиту президента Віктора Ющенка до Німеччини. Рамкову угоду про фінансування у присутності українського президента 9 березня 2005-го підписали голова правління НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко (тоді ще за сумісництвом і заступник міністра палива та енергетики України) і член правління Deutsche Bank Тессен фон Хайдебрек. Також було оголошено, що кредит буде погашений упродовж п’яти-семи років, а його середньорічний відсоток становить близько 8%.
Судячи з розпливчастості формулювань того, на що конкретно витрачатимуться кредитні ресурси («на модернізацію нафтогазотранспортної сфери, геологорозвідку, реалізацію інших проектів»), стало зрозуміло, що чіткого уявлення про це на момент підписання меморандуму ще ніхто не мав. Це підтвердили слова самого президента: «Нинішній спільний проект «Нафтогазу України» і Deutsche Bank ми відкрили для будь-яких інновацій. Палітра взаємовідносин із кредитором колосально широка».
Утім, на тлі масштабних планів нової влади цей дрібний нюанс залишився фактично непоміченим. Тим паче, що президент Ющенко не тільки пообіцяв особисто простежити за його усуненням у найкоротші терміни. «Перше завдання, яке я поставив перед нашою компанією, - сформувати так званий джентльменський набір, свого роду меню, у різних сферах діяльності газової промисловості. Для оформлення цього меню я відвів два-три тижні», - рекламував глава держави нову якість підходів до використання позикових ресурсів в інтерв’ю радіо Бі-бі-сі. І додав: «Потім буде більш предметне завдання: одержати в червні перший транш на конкретний проект. Здогадно сума має бути в межах 10-15% від виділених за згаданою кредитною лінією коштів. Гроші будуть витрачені або на реконструкцію свердловин і газопроводів, або на проект зі створення системи обліку газу та нафти, а можливо, підуть на забезпечення системи безпеки транзиту газу в Європу або на будівництво через Україну нового газопроводу».
О.Івченко, якого на посаду глави НАКу було призначено менш як за тиждень до вищезгаданих подій (третього березня), теж навряд чи міг мати чітке уявлення, куди ці гроші витрачати. Коментуючи підписану угоду, він не виключив, що гроші можуть бути використані й на добудування нафтопроводу Одеса-Броди до польського Плоцька, і для участі України в тристоронньому газотранспортному консорціумі з Німеччиною та Росією. Крім того, кредит міг бути витрачений і на модернізацію видобування газу в Україні з метою збільшення його обсягу в середньому на 2 млрд. кубометрів на рік.
Зате пан Івченко не прогаяв можливості подати факт підписання угоди як виключно власну заслугу. Спочатку він похвастався, що гроші отримані компанією прямо, а не під урядові гарантії, причому за умовами надання кредиту в української сторони є пріоритет на право визначати, як він використовуватиметься.
Пояснюючи таку безпрецедентну щедрість і довірливість кредиторів, глава НАКу теж був не дуже скромним: «Це свідчить про те, що такий серйозний інститут (Deutsche Bank) довіряє керівництву «Нафтогазу України» як європейськоінтегрованому».
При цьому він особливо акцентував увагу на факті особистої довіри йому та на особистих контактах: «Фактично вони чекали на моє призначення». (От, виявляється, у чому секрет настільки надзвичайної оперативності з підписанням меморандуму.) За словами пана Івченка, він особисто вів підготовку цієї угоди, попереднє керівництво «Нафтогазу» до нього стосунку не має.
За всієї поваги до такої авторитетної постаті (уявляєте, як уже тоді паморочилася голова в людини, яка отримала право «кермувати» головною монополією країни), правдивість як цих, так і безлічі інших заяв викликає серйозні сумніви. Ми не вступатимемо в полеміку з приводу того, чи практикується в Deutsche Bank, в усіх аспектах солідній фінансовій установі, підготовка угод «на якихось кілька мільярдів» за тиждень або навіть за місяць. У принципі, сам факт підписання меморандуму про відкриття кредитної лінії - рамкового в усіх відношеннях документа - нікого й ні до чого особливо не зобов’язував. Та й чого на світі не буває - може, справді особистість екс-глави спостережної ради ДП «Добромиль-Київ» викликала в німців настільки велику довіру, що вони вважали за дрібницю всілякі процедурні формальності.
Та про те, що підготовка угоди розпочалася набагато раніше, ще при колишньому керівництві НАКу, свідчить хоча б той факт, що про відкриття Deutsche Bank кредитної лінії «Нафтогазу» на суму 2 млрд. дол. уперше було офіційно заявлено ще місяцем раніше. 10 лютого 2005-го член правління НАК «Нафтогаз України», директор департаменту зовнішніх ринків Олександр Кисельов повідомив про це на прес-конференції: «Позавчора підписали меморандум». Отже, вірогідніше виглядає версія про те, що таку чудову можливість у перші ж дні після призначення вразити публіку настільки очевидним успіхом новоспеченому главі НАКу «подарував», намагаючись налагодити з ним контакти, хтось із його заступників із «попереднього керівництва».
Хай там як, але перший реальний кредитний транш в 300 млн. дол. «Нафтогаз» отримав із явним випередженням президентського графіка - вже в третій декаді квітня.
21 квітня сторони уклали договір про надання в рамках цієї кредитної лінії першого кредиту на 300 млн. дол. терміном на сім років. Відсоткова ставка за кредитом - місячний LIBOR у доларах США + 5% річних, у результаті чого «прийнято» вважати, що вона становить близько 8% річних.
Тут необхідне пояснення. Максимально спрощено LIBOR (London Interbank Offered Rate) - усереднена кредитна ставка лондонського міжбанківського ринку, за якою надають позики на ринку євровалют. У даному випадку згадується місячний LIBOR у доларах США, тобто йдеться про вартість доларових ресурсів, наданих терміном на один місяць. Тим, хто не знає, буде, напевно, цікаво довідатися, що ця ставка переглядається щодня і залежить від вартості в цьому разі доларових ресурсів на світових ринках. Той самий місячний LIBOR за час від моменту надання кредиту виріс уже більш як на 1,5% (від 3,02% річних на 21.04.05 до 4,57% на 15.02.06). Тобто навіть номінальна відсоткова ставка на сьогодні становить уже не «близько восьми відсотків річних», як було тоді заявлено, а впевнено наближається до десяти. Реальна ставка виявилася ще вищою, але докладніше про це трохи нижче.
Важливіша тут та обставина, що, як і раніше, чіткого уявлення про те, на які конкретно інвестиційні проекти витратити «гроші, що привалили», у керівництва «Нафтогазу» так і не виникло. «Перший транш буде спрямований на оптимізацію технологічних процесів, модернізацію нафтогазовидобувної сфери. Таким чином, ми хочемо працювати над збільшенням власного видобутку вуглеводнів. Це перший напрям. Наступне - модернізація газотранспортної системи», - було заявлено наприкінці березня, перед оголошенням про підписання кредитної угоди.
Ну а відразу ж після нього пан Івченко заявив, що кошти кредиту будуть спрямовані на здешевлення інших кредитних ресурсів, використовуваних «Нафтогазом України». Нібито за рахунок цих грошей компанія планувала знизити відсоткову ставку за залученими раніше кредитними ресурсами з 13-16 до 8% річних. А от уже наступні кредити в рамках угоди з Deutsche Bank глава НАКу пообіцяв спрямувати на фінансування проектів видобутку нафти й газу в Україні та за кордоном, а також на модернізацію газотранспортної системи держави. Утім, він не виключив можливості використання кредитних коштів банку й на інші проекти.
Співставивши всі ці висловлювання, уже тоді уважний спостерігач мав би сумнів, що гроші Deutsche Bank підуть за заявленим раніше призначенням. Тому що виголошувалося все що завгодно.
Про надання Deutsche Bank другого траншу кредиту на аналогічну першому суму - 300 млн. дол. - було оголошено в серпні. У вересні О.Івченко заявив, що «Нафтогаз» домовився з французьким банком Soсiete Generale про виділення ще однієї кредитної лінії в 2,5 млрд. євро. Ще трохи пізніше з’явилася інформація, що і швейцарський Credit Suisse готовий надати НАКу в цілому до 3 млрд. євро. Щоправда, жодного цента в рамках останніх двох кредитних ліній фактично надано не було. Реальні 200 млн. дол. «Нафтогазу» позичив у листопаді минулого року лондонський Standard Bank. Щоправда, оголошено про це було чомусь тільки місяць тому - 10 січня.
Куди зрештою пішли позики від Deutsche Bank, так ніхто дотепер достеменно й не знає. Про жодні масштабні інвестиційні проекти НАК публічно не заявляв. Зате в середині минулого місяця глава прес-служби «Нафтогазу України» Сергій Лук’янчук, пославшись на комерційну таємницю, відмовився коментувати питання розподілу отриманих від Deutsche Bank 600 млн. дол., зауваживши тільки, що частина грошей пішла на поповнення оборотних коштів компанії та на виробничі потреби.
Розлучення та інше прізвище
Незабаром наприкінці січня з подачі одного з авторитетних російських ділових видань кілька українських ЗМІ поширили інформацію, що Deutsche Вank закрив відкриту торік для НАК «Нафтогаз України» кредитну лінію в розмірі 2 млрд. євро, у рамках якої «Нафтогазу» торік було виділено 600 млн. дол. Глава НАКу О.Івченко цю інформацію спростував, та й офіційного повідомлення про факт закриття кредитної лінії від німецької сторони теж не надійшло. І все-таки з пов’язаних із Deutsche Вank джерел «ДТ» одержало підтвердження, що лінію, хоча й неофіційно, усе-таки перекрито. Основних причин цього називають дві. Перша - використання «Нафтогазом» виділених коштів не за призначенням. Тобто не на модернізацію газотранспортної системи України. Нібито кошти витрачали зовсім не на модернізацію ГТС, як було домовлено, а на виплату податків, у чому НАК торік досяг неабияких успіхів. Відомо, що торік компанія збільшила порівняно з 2004-м платежі до бюджету удвічі, перерахувавши туди не багато не мало 2,2 млрд. дол. (11,25 млрд. грн.).
Що мало не тільки викликати сльози розчулення в панів Пинзеника та Кірєєва, а й дало змогу пану Івченку гордо підкручувати вуса на прийомах у президента, рапортуючи про такий великий внесок у благу справу наповнення держскарбниці.
Та саме той факт, що велика частина платежів у бюджет була профінансована за рахунок отриманих траншів, за однією з версій (яку, хоча й неофіційно, але досить охоче озвучують пов’язані з Deutsche Bank особи), і викликав невдоволення німецьких партнерів, ставши однією з причин закриття кредитної лінії. Кредитори припускали, що гроші підуть на придбання нових компресорів для прокачування газу, введення в експлуатацію яких дало б змогу зменшити обсяг блакитного палива, що спалюється для технологічних потреб, на 3 млрд. кубометрів, тобто приблизно вдвічі. Проте на заявлені цілі гроші не пішли, тим паче, що в договорі таку вимогу чітко прописано не було. Цікаво, що й після цього конфузу пан Івченко мотивів «пісень» не змінив. Днями він знову заявив, що для модернізації ГТС, на яку потрібні 3 млрд. дол., можна залучити нові кредити - «банки в черзі стоять». За рахунок цього можна вдвічі скоротити втрати газу, які нині становлять 7,8 млрд. кубометрів на рік. Тому глава НАКу вважає, що це можуть бути беззаставні кредити, оскільки кредитори зацікавлені в таких «високоліквідних проектах». Віддача від реалізації цього проекту, за його словами, може становити 1 млрд. дол. на рік. Як ми з вами бачимо, може й не становити. Та пана Івченка це не особливо засмучує.
Друга причина «закупорки» кредитної лінії Deutsche Bank, яка, утім, зовсім не виключає першої, полягає в тому, що в кредиторів у ході епопеї з підписанням українською стороною нової газової угоди з росіянами та створення СП виникли серйозні сумніви в майбутній платоспроможності НАКу. Яка не може не погіршитися після втрати великої частини українського газового ринку його колишнім безроздільним монополістом.
Непрямим підтвердженням цього могло послужити оголошене в середині січня зниження міжнародним агентством Fitch кредитного рейтингу «Нафтогазу» із «стабільного» до «негативного». Fitch мотивував цей свій крок передусім тим, що підвищення ціни на газ із 50 до 95 дол. за тисячу кубометрів викличе збільшення чистих витрат компанії на 1,8-2 млрд. дол. Додатковий ризик, на їхню думку, полягає й у тому, що, відповідно до газової угоди, тариф на транспортування палива через територію України є фіксованим на п’ять років (а насправді з «Газпромом» - на сім, а з «РосУкрЕнерго» - на 25 років), тоді як ціни на газ можуть бути переглянуті вже з другого півріччя 2006 року.
Тут потрібно зробити невеличкий відступ, зауваживши, що непрозорість фінансових потоків головної монополії країни вже давно стали притчею во язицех. Адже незліченну кількість разів із усіляких трибун заявлялося про необхідність його реструктуризації і забезпечення прозорості, зокрема, і фінансової звітності. Експерти Світового банку не втомлюються нагадувати про необхідність поліпшення корпоративного управління та комерціалізації «Нафтогазу», наводячи як приклад такі готові зразки, як «Статойл» і «Петробраз». Для цих структур, зазначають у СБ, «характерна ясність їхньої групової структури і спільних підприємств, наявність незалежної ради директорів, прозорі показники виконання, чіткі аудиторські звіти й відповідність вимогам звітності та оприлюднення, застосовуваним до підприємств приватного сектора, чиї акції продають публічно».
Та ні - востаннє НАК спромоглася пред’явити громадськості консолідований звіт за 2003 рік. «ДТ» спеціально поцікавилося в прес-службі НАКу, чи публікувалися десь більш свіжі звіти. Відповідь була чіткою - «ні». А також запропоновано направити офіційний письмовий запит із цього приводу, на який, «можливо, буде дано відповідь у встановлені законом терміни». Втім, до такої дивної вибірковості в законослухняності наших рідних чиновників ми з вами вже давно звикли.
Адже не далі як у листопаді минулого року глава НАКу пообіцяв у найближчі дні публічно повідомити про результати фінансово-господарської діяльності компанії за попередні дев’ять місяців 2005 року. Причиною такого рішення, за його ж словами, став депутатський запит, що з’явився напередодні. «Цей політичний запит можна було б вважати неважливим, але він став тієї краплею, яка переповнила чашу, - пафосно заявив тоді О.Івченко. - Останнім часом навколо НАК «Нафтогаз України» ведуться різноманітні розмови, висловлюються необгрунтовані заяви та претензії, спрямовані виключно на задоволення політичних амбіцій, а не на захист позицій держави. Попри це, ми будемо послідовно відстоювати національні інтереси України та забезпечувати її енергетичну безпеку, хоч як комусь хотілося б іншого. Тому я хочу найближчим часом зробити публічний звіт про фінансово-господарську діяльність і виробничі показники НАК «Нафтогаз України» перед українським народом».
Передбачалося, що в звіті будуть оприлюднені основні показники діяльності компанії і «громадськість України зможе зробити висновки, хто насправді відстоює інтереси держави». «Звіт широко висвітлюватиметься в ЗМІ. На нього будуть запрошені представники громадськості, преси, також особисті запрошення одержать усі депутати, які проголосували за підтримку запиту», - повідомив пан Івченко, висловивши по ходу переконаність, що «після звіту буде поставлено крапку в спекуляціях навколо НАК «Нафтогаз України». Уже п’ятий місяць пішов, а цю обіцянку, як і багато інших, що пролунали з вуст нинішнього глави НАКу, не виконано.
Тому через відсутність більш достовірної інформації доводиться посилатися на заяву в газеті «Дело» екс-гендиректора «Укртрансгазу» (дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз») Анатолія Рудника про те, що кредиторська заборгованість НАКу перевищує дебіторську на 15-16 млрд. грн. (і це, судячи з усього, без урахування останніх кредитів). Та ще при цьому варто врахувати таке: якщо кредиторська заборгованість реальна, то «дебіторка» уже на 50% «мертва».
У принципі, усі ці проблеми раніше вирішувалися за рахунок монопольного становища «Нафтогазу» на вітчизняному ринку. Адже розрахунок тарифів за добре випробуваним «методом витрат» давав змогу при дешевому газі за рахунок промислових споживачів запросто покривати всі витрати. Нині ж ситуація складається дещо інша, про що «ДТ» уже неодноразово писало в попередніх публікаціях.
Нагадаємо, що один із головних підсумків створення газового СП - втрата «Нафтогазом» монопольного становища постачальника газу на українському ринку та можливості його реекспорту за кордон. І якщо хтось наївно думає, що в рамках спільного з «РосУкрЕнерго» підприємства НАК зможе одержувати серйозний дохід, він глибоко помиляється. По-перше, поки ще в.о. глави СП І.Воронін одночасно представляє в СП інтереси як РУЕ, так і «Нафтогазу». І вже цей факт свідчить про те, що пайова участь НАКу і «РосУкрЕнерго» (при такому представництві) становитиме в кращому разі 2:4. Тобто призначати І.Вороніна главою СП - це все одно, якби бін Ладен представляв інтереси США...
По-друге, СП через посередників чи неформальні домовленості спробує максимально скоротити майбутній прибуток. Можливий, наприклад, такий механізм: за особистою домовленістю з власниками деяких промислових активів України, яким СП виставить ціну в 60 або 80 дол. за 1000 кубометрів. Отже, прибуток СП може виявитися дуже примарним. При цьому на плечі «Нафтогазу» та його дочірніх структур ляжуть зобов’язання із забезпечення газом населення, бюджетників і жилкомунгоспу, на чому, природно, багато не заробиш. От і виходить, що майбутня платоспроможність НАКу опиняється під великим сумнівом.
«ДТ» тривалий час сумнівалося, чи варто робити надбанням гласності ще одну версію того, що відбувається, почуту нами від досить компетентного й високопоставленого чиновника. За цією, як здається на перший погляд, неймовірною версією згортання кредитної лінії Deutsche Bank - одна з ланок добре продуманого ланцюжка дій. Їх мета - нібито одержання «Газпромом» чи пов’язаними з ним структурами частки в українській ГТС і повного контролю над нашим внутрішнім ринком газу.
Редакція «ДТ» має у своєму розпорядженні копії документів, відповідно до яких уже на наступний після підписання договору між Deutsche Bank і НАК «Нафтогаз» день, тобто 22 квітня 2005 року, Deutsche Bank як кредитор передав усі свої права та обов’язки за кредитним договором якійсь компанії «Лінтон Капітал Лімітед» (Linton Capital Limited), зареєстрованій за адресою: 5-й поверх, 100 Wood Street, London EC2V 7 EX.
Утім, можливість переуступки прав кредитора, як і сама назва правонаступника («Лінтон Капітал Лімітед»), були обумовлені заздалегідь у підписаному сторонами договорі. Про що вищезгадана компанія вже 28 квітня вважала за потрібне повідомити «Нафтогаз», водночас вимагаючи за організацію кредитної лінії перерахувати на її рахунок досить кругленьку суму - 4,05 млн. дол. «за послуги з організації надання кредиту». Отже, фактично НАК одержав не 300, а 295,95 млн. дол. Проте відсотки НАК виплачує з початкової суми кредиту (300 млн.), повідомлення про виплату яких він почав одержувати регулярно наприкінці кожного місяця, починаючи з травня.
Судячи з коментарів фахівців, які аналізували текст договору, жодних конкретних майнових гарантій він справді начебто не передбачає. Однак якщо ніяке держмайно в заставу не надавалося, тоді не зовсім зрозуміло, для чого НАК «Нафтогаз України» зверталася до Фонду держмайна за дозволом на укладення кредитного договору. Цей дозвіл був виданий, про що свідчить лист ФДМ від 21 квітня 2005 року №10-17-5117, підписаний його главою Валентиною Семенюк.
Заслуговує на більш пильну увагу й сума щомісячних відсоткових платежів. У реєстраційному свідоцтві №4144, виданому Головним управлінням НБУ по м. Києву і Київській області, зазначена ефективна відсоткова ставка за кредитом (з урахуванням передбачених договором маржі, комісійних, неустойки та інших зборів) LIBOR+6,193% річних.
У принципі, факт переуступки Deutsche Bank третій стороні такої великої суми кредиту не мав би викликати будь-яких підозр. Експерти, з якими консультувалося «ДТ» щодо цього, стверджують, що така операція - стандартна практика при оформленні подібних угод. Deutsche Bank начебто діяв саме в такий спосіб для того, аби не обтяжувати власний баланс «зайвою» заборгованістю, відкривши спеціальну компанію, яка значиться як кредитор лише номінально.
Турбує лише одна обставина. Полягає вона в тому, що назва цієї компанії (Linton Capital Limited) чомусь повністю збігається з назвою офшорки, яку російські ЗМІ зв’язують із екс-главою СИБУРу Дмитром Мазепіним (ВАТ «СИБУР Холдинг» - «дочірнє підприємство» ВАТ «Газпром» - найбільше підприємство нафтохімічної галузі Росії за обсягами виробництва). Цей пан не тільки замішаний у цілій серії досить гучних корпоративних скандалів у російському хімпромі, а й, за даними російських ЗМІ, має високих покровителів в адміністрації президента РФ. І ще цікаво, чому адреса компанії Linton також дивним чином збігається з адресами деяких пов’язаних з «Газпромом» структур - все той самий Лондон, Wood Street, 100.
За опублікованими у листопаді 2005 року російським «Коммерсантом» даними, наприклад, підконтрольні пану Мазепіну офшорні компанії (Bonesco Commerce LTD і Oakledge Investing LTD) скупили значні частки кількох пермських хімічних комбінатів (ВАТ «Азот» і ВАТ «Минеральные удобрения», а ще раніше - ВАТ «Галоген»), здогадно, для подальшого перепродажу «Газпрому». При цьому інтереси власника російських хімпідприємств явно ведуть до профільного трубопроводу в Україні. А там і до Одеського припортового - рукою подати...
Нам хочеться вірити, що дойчебанківський Linton анінайменшого стосунку до мазепінського не має. Та як тоді бути з інформацією, що Deutsche Bank передав права з обслуговування власної кредитної лінії саме DEPFA Investment Bank і «Газпромбанку»? Завдяки наявності посередника в особі Linton Capital Limited зробити це, найвірогідніше, можна було й простіше, і непомітніше. І кредитор, який висуватиме претензії у випадку, не приведи Господи, дефолту НАК «Нафтогаз», має вже іншу, а не дойчебанківську прописку. І намагатися впливати, підключивши дипломатичні канали, як це можна було б зробити у випадку з Deutsche Bank, на DEPFA Investment Bank і «Газпромбанк» буде, найвірогідніше, марно.
Поки кредитори НАКу, за інформацією «ДТ», поводяться чудово, видаючи й обіцяючи пану Івченку дедалі нові та нові позики. Та що буде, коли одного чудового дня вони раптом дружно відмовлять позичальнику, що загрався, а потім, скориставшись фактом затримки платежів чи іншого невиконання «Нафтогазом» його зобов’язань, не менш дружно пред’являть свої претензії? Арешт рахунків, реструктуризація боргів, банкрутство? І що вимагатимуть кредитори в ході переговорів про відшкодування або реструктуризацію боргу - уже не від НАКу, а від держави Україна, яка володіє 100% акцій НАКу і передала в управління «Нафтогазу» усю державну газову інфраструктуру? Чи буде це частина ГТС (найцікавіший і найцінніший для «Газпрому» актив), чи повний контроль над СП «Укргаз-Енерго»? А може, українські підземні сховища газу?
Цікаво, хто персонально і як саме у випадку, якщо головна державна монополія одного «чудового» дня «раптом» виявиться банкрутом, нестиме за це відповідальність? Серйозних сумнівів у компетентності відповідальних за газ чиновників стає дедалі більше. Як і запитань до них. А відповідей, що заслуговують на довіру, на жаль, дедалі менше.