Володимир Кукушкін |
Навколо вітроенергетики в Україні постійно точиться гостра дискусія. Причому точки зору, які висловлюються при цьому, абсолютно полярні — від повного заперечення її корисності на території нашої країни, нібито бідної на вітроресурси, до твердження, що за допомогою електроенергії, отриманої за допомогою вітру, можна забезпечити всі наші потреби, та ще й продавати її надлишки за кордон. Кореспондент «ДТ» побував у Дніпропетровську на підприємстві «Вітроенергетика», де створюються українські вітроелектроустановки (ВЕУ). Пропонуємо нашим читачам інтерв’ю з генеральним конструктором цього підприємства Володимиром КУКУШКІНИМ.
— Вітроелектростанція хитра та складна, тому що працює від вітру, а вітер — від Бога. Крім того, вона майже непередбачувана, як жінка, — так дещо поетично Володимир Іванович розпочав свою розповідь про використання енергії вітру. — Борошно молотити з допомогою вітру можна, але довірити йому освітлювати будинок ненадійно — надто часто сидітимеш в темряві.
— Володимире Івановичу, разом з тим у ВЕУ є і чимало переваг. За яких умов вони виявляються щонайкраще?
— Вони найбільшою мірою відчуваються, коли такі енергогенеруючі вітрові станції або установки підключено до загальної мережі держави (і що вони більші і потужніші, то краще). Тоді споживання атомної енергії, вугілля, нафти, газу відразу скорочується. Державна мережа є своєрідним акумулятором, тому ВЕУ дуже вигідна, коли дає електроенергію в загальну схему. Якщо «запрацював» вітер, можна виключити гідроелектростанції або блок на теплостанції (атомні блоки працюють постійно в базовому режимі). Усе це дає величезну економію вихідної сировини.
При цьому треба пам’ятати, що надмірне захоплення вітроенергетикою не завжди корисно — якщо кількість енергії від вітру перевищує 50% від загальної кількості електроенергії, виробленої в мережі, то це може стати небезпечно, тому що раптове припинення вітру може вплинути на загальне енергопостачання, отже — і на економіку держави. Тому вироблено певну стратегію в цьому питанні. Встановлено, що доводити внесок вітроенергетики до більш як 30% у мережі не слід. Утім, для нас наразі ці міркування чисто теоретичні, тому що внесок ВЕУ в електроенергетику України не сягає й одного відсотка, хоча за використанням енергії вітру ми обігнали всі країни СНД. Проте є держави, в яких частка енергії вітру досягає 30%. Це насамперед Данія. 20% електроенергії дають ВЕУ північної частини Німеччини (при загальному показнику по країні близько 7%).
На Заході енергетичні мережі роздільні, і це є певним недоліком. Так, Німеччина вже підходить до можливої межі у використанні свого енергетичного потенціалу на півночі країни. Перевага України полягає в тому, що в країні існує єдина енергетична мережа, а якщо в цьому напрямі працювати разом із Росією, то внесок вітроенергетики можна збільшити до 50%...
— Та хіба можливо в Україні виробити таку кількість електроенергії за допомогою вітру? Адже в пресі вже неодноразово писали про те, що наша країна обділена вітром...
— У нас вітрового потенціалу вистачить, щоб забезпечити країну електроенергією на всі 100%. Питання в іншому — яка якість у неї буде при цьому? Вітер силою 2 або 5 м/с — теж вітер, але щоб вітроелектростанція працювала добре, потрібний вітер, який дме зі швидкістю 10 м/с. Нині на Заході домоглися, що ВЕУ стають вигідними при 7 м/с, хоча звичайно вітряки розраховуються на швидкість вітру 9—11 м/с. Це «робочий» вітер. 100-кіловатний вітроагрегат дає цю потужність при вітрі 11 м/с.
— Скільки ж електроенергії вироблятиме ВЕУ при швидкості вітру 20 м/с?
— Вітроелектростанція спроектована так, що даватиме ті самі 100 кВт, але при цьому кут нахилу лопатей зменшиться. Тобто вона запрограмована на свідому втрату потужності. Прораховувалися варіанти ВЕУ з двома генераторами, щоб другий включався при більшому вітрі. Проте на сьогодні це виявилося невигідно, тому що 90% часу другий агрегат простоюватиме.
— У пресі неодноразово обговорювалися ВЕУ з вертикальним розташуванням осі обертання. Чи виправдалися надії, пов’язані з ними?
— Можна сказати, що не виправдалися. У Каліфорнії встановлено близько 30 тисяч ВЕУ, причому найрізноманітнішої потужності, починаючи з 100-кіловатників, які ми спочатку купували в США за ліцензією, і закінчуючи установками потужністю 1500 кВт. Усі разом вони заміняють три атомні блоки. Там же є ВЕУ і з вертикально розташованою віссю. Однак на такі установки припадає трохи більше 5% від загальної кількості. Якийсь час вітряки з вертикальною віссю швидко розвивалися і їм пророкували велике майбутнє. У нас, у Дніпропетровську, також було виготовлено установку потужністю 420 кВт. Її поставили в Євпаторії. Проте коли лопаті вітряка починають сильно розкручуватися, їх не зупинити, і зрештою вони розлітаються на шматки. Приміром, канадці спочатку з ентузіазмом поставилися до цього напряму, але коли відразу шість агрегатів вийшли з ладу, роботи було зупинено.
— Нещодавно в смерчі було зареєстровано швидкість вітру понад 450 км/год (це 125 м/с). Як ВЕУ витримують такі навантаження?
— Не витримують вони таких вітрів. Та в Україні, на щастя, подібних вітрів у місцях розташування ВЕУ немає. У Криму максимальна швидкість вітру сягає 30 м/с. А от в Індії вітер поламав багато сучасних вітроелектростанцій. Тому при швидкості вітру понад 25 м/с агрегат переводять у нульове положення і не експлуатують, щоб він не вийшов із ладу. При швидкості вітру 50 м/с щогла вітроустановки не витримає, таку межу закладено в технічне завдання.
— В якому районі в нас розташована найбільша кількість ВЕУ?
— Поїдьте в район Донузлава, за Євпаторією, там побачите Миронівську ВЕУ. Нещодавно я возив туди польську делегацію. Поляки, побачивши 170 ВЕУ, які ритмічно працювали, були вражені таким видовищем. Є потужні ВЕУ й у Судаку. На жаль, можливості для розвитку вітроенергетики в Україні невеликі. Державного фінансування не вистачає, а приватний капітал для цього не залучають.
Однак у Данії, Німеччині більшість ВЕУ перебуває в приватній власності. Мені там довелося познайомитися з працівником вітроенергетичної фірми, який отримав від банку кредит у 200 тис. євро. На ці гроші він купив не нову, а вже працюючу ВЕУ (своєрідний секонд-хенд). На гроші, виручені від продажу електроенергії, підприємець повернув кредит і після цього почав одержувати чистий прибуток.
— Яку роль у цьому відіграє «зелений тариф»?
— Часто можна чути, що сьогодні найдешевшу електроенергію дають атомні станції. Проте це не так! Тому що в її вартість не закладено витрати на зберігання відходів, витрати на ліквідацію наслідків аварій на кшталт чорнобильської, адже їх теж потрібно передбачати — мало що ще може статися. Та й на теплових електростанціях роблять сьогодні трубу вище, щоб бруд і пилюка розосереджувалися якнайдалі. Адже ТЕС забруднюють навколишнє середовище ще більше, ніж АЕС. Тоді як «зелений тариф», запроваджений у деяких державах, справедливо оцінює екологічно чисту енергію вітру.
У 1990 році я разом із тодішнім міністром палива та енергетики Віталієм Скляровим їздив у Данію і відвідав місцеве міністерство екології та енергетики. До речі, зверніть увагу на порядок слів у назві міністерства — усе починається зі слова «екологія»! Ми з ним побачили вітряки, а потім відправилися подивитися, як працює теплова електростанція в Копенгагені. Коли прийшли на станцію, Віталій Федорович каже: «Станція не працює». — «Чому?» — «Диму зовсім немає...»
Нам дали білі рукавички й показали, як піднятися на трубу заввишки 160 метрів. Коли ми піднялися, то відчули — із труби йде тепле повітря. Виходить, усе-таки станція працює, але зовсім не димить і немає викидів пилу або золи, хоча спалюється польське вугілля не найвищої якості зольністю 11% і з великим вмістом сірки. І все тому, що зола відразу переробляється на гіпс, а з оксиду сірки виробляється сірчана кислота. Так, турбуючись про екологію, датчани одночасно виробляють із відходів дуже потрібну продукцію. А чистота відходів на електростанції підтримується завдяки тому, що гори вугілля покриті плівкою, отже, вітер пилу не здіймає.
— Отже, підіб’ємо підсумки: Німеччині вітроенергетика потрібна, Данії теж... Я ще можу зрозуміти Росію, яка не надто велику увагу приділяє вітроенергетиці, тому що в неї досить і газу, і нафти, і вугілля. Проте Україна в цьому сенсі бідна, як церковна миша, чому ж ми так мляво розвиваємо цей напрям енергетики? До речі, ще 1990 року ви разом із міністром могли переконатися в перевагах вітроенергетики. Чому ж він не став її прибічником?
— Звісно ж, став. Та відтоді енергетичні міністри змінювалися в нас, якщо не помиляюся, п’ятнадцять разів. За такої кадрової чехарди в нового призначенця просто не залишається часу на проблеми вітроенергетики... Я переконував міністрів у тому, що нині всі країни, які піклуються про своє майбутнє, рухаються шляхом розвитку ВЕУ. Ви тільки подивіться, які грандіозні зусилля в цьому напрямі докладають Іспанія, Індія, Китай. Чому ж Україна поводиться так мляво?
— Ви не одні в Дніпропетровську створюєте ВЕУ. Мені доводилося бувати на підприємстві «Веста», на якому налагоджують виробництво невеличких (до 30 кВт) ВЕУ для ферм, дач, бригад пастухів...
— Усі, хто займається вітряками, — вихідці з «Південмашу». На «Весті» вони виробляють наразі 20-кіловатні установки, а також ВЕУ потужністю 420 кВт із вертикальною віссю.
— Чому вітряки встановлюють на трубчастих опорах, а не, приміром, на триногах?
— Цікаве запитання. Скажу відразу, що тут відповідь треба шукати не в інженерів, тому що на триногах зробити простіше та дешевше. Та оскільки в Німеччині, наприклад, ВЕУ ставлять недалеко від жител, то вони мають виглядати ще й естетично. А нам це навіщо, якщо ми встановлюємо вітроелектроустановки в безлюдних місцях? Це свідчить про те, що не потрібно усе копіювати до дрібниць. Часто краще трохи подумати й тверезо оцінити і свої можливості, і чужі досягнення.