Цілком можливо, що нинішнього року українсько-російські відносини в газовій галузі вийдуть на якісно новий рівень. Принаймні теоретично. Чи відбудеться це на практиці, сьогодні навряд чи хто ризикне прогнозувати. Але все-таки є сенс поцікавитися можливими варіантами розвитку подій.
Цілком справедливо заявляють «газові» чиновники України, що нинішнього року термін «крадіжки газу», колись м’яко іменований «несанкціонованими відборами газу», практично помер. Справді, відтепер «Газпрому» не доведеться звинувачувати Україну в несанкціонованих відборах газу, позаяк Угода між урядом РФ і Кабміном України про гарантії транзиту російського природного газу територією України, а також Угода між урядом РФ і Кабміном України про умови резервного постачання і оплати російського природного газу в Україну 2001 року передбачають мало не автоматичне оформлення можливих українських переборів газу в «боргові зобов’язання України з оплати надконтрактно відібраного природного газу, визначені відповідно до методики...»
Про методику поговоримо трохи згодом. Поки що згадаємо, що для недопущення реекспорту російського газу (ну, щоб не було спокуси) українська сторона зобов’язалася впровадити експортне мито на газ величиною
140 дол. за 1000 кубометрів.
А тепер вчитаємося в суть статті 4 згаданої міжурядової угоди:
«Вказані боргові зобов’язання України виникають із встановлених операторами сторін дат надконтрактного відбору природного газу. Починаючи з цих дат і до 24 січня 2002 року включно, на суми вартості надконтрактно відібраного газу нараховуються відсотки за ставкою LIBOR для шестимісячних депозитів у доларах США плюс маржа в розмірі 0,5% річних. Розмір ставки LIBOR визначається за станом на перший робочий день кожного відсоткового періоду, при цьому відсоткові періоди становлять: 1 січня 2001 року — 30 червня 2001 року і 1 липня 2001 року — 24 січня 2002 року...
Нараховані в такий спосіб за станом на 24 січня 2002 року відсотки буде капіталізовано та включено в загальну суму боргових зобов’язань України з оплати вартості надконтрактно відібраного природного газу. Нарахування відсотків і їх включення в загальну суму боргових зобов’язань України буде зроблено після закінчення 2001 року, але не пізніше дати узгодження загальної суми вартості надконтрактно відібраного природного газу.
Загальна сума боргових зобов’язань України з оплати вартості надконтрактно відібраного газу буде оформлена в державний борг України перед Російською Федерацією у вигляді державних цінних паперів України, виражених у доларах США, — стандартних єврооблігацій України (далі єврооблігації), номінальна вартість яких дорівнюватиме загальній вартості надконтрактно відібраного газу з урахуванням капіталізованих відсотків. Єврооблігації буде передано Російській стороні шляхом зарахування на вказаний Російською стороною рахунок не пізніше 1,5 місяця з дати узгодження загальної суми державного боргу України...»
Підписуючи міжурядову угоду про умови резервного постачання і оплати російського природного газу в Україну 2001 року, очевидно, Кабмін України не сумнівався, що потреба в них виникне неодмінно. Й Україна вже взяла на себе зобов’язання оплатити ці поставки єврооблігаціями, емісії та обіг яких чітко прописано в Основних умовах емісії та обігу облігацій зовнішньої державної позики України.
Відповідно до цього документа, датою емісії єврооблігацій визначено 25 січня 2002 року; датою погашення єврооблігацій — 25 січня 2012 року. Визначено також купонну ставку й дату сплати відсотків.
«Вартість єврооблігацій виражається в доларах США, мінімальна номінальна вартість кожної єврооблігації становить 1 тис. дол. США. Виплата основного боргу й відсотків за єврооблігаціями виконується в доларах США».
І, мабуть, один із найхарактерніших моментів, заради якого, можливо, весь цей гармидер і зчинився: «Єврооблігації можуть бути пред’явлені до дострокового погашення за номінальною вартістю для використання при приватизації державного майна України». (Запам’ятаємо цей пункт.)
«Газпромівки»–2,
або «Дехто любить якнайгарячіше»...
Початок на 1-й стор.
У тій самій «газовій» угоді зафіксовано баланс газу для потреб України на нинішній рік в обсязі 78 млрд. кубометрів: 30 — туркменського, 30 — російського у рахунок оплати транзитних послуг НАК «Нафтогаз України», ну й 18 млрд. кубометрів, видобутих за рік в Україні.
Почнемо з російського газу. З ним трохи простіше, бо формально за нього не потрібно платити. Тільки обумовлений графік постачання російського газу, м’яко кажучи, не вельми на руку Україні, а точніше НАКу та його газотранспортним підрозділам. Росіяни готові розплатитися газом, але передбачили, що коли Україні він знадобиться, то нехай візьмуть його з підземних сховищ газу (табл.1). Нас ще рятували порівняно нелюта зима й повальне відключення подачі газу неплатникам. Але в принципі технічні можливості газотранспортної системи небезмежні й господарство це дуже громіздке. Тож відбір газу з «підземок» — процес вельми проблематичний. І газотранспортникам дуже непросто і підтримувати робочий тиск у магістральних газопроводах, щоб інші покупці російського газу не пред’явили претензій за недопостачання російського газу, і українських газоспоживачів забезпечити. У принципі, «Газпром» завжди несхвально відгукувався про українські перебори газу, але боротися з цим навряд чи міг. Отож і домігся внесення в нинішню українсько-російську газотранспортну угоду окремого пункту, який передбачає штрафну відповідальність українських газотранспортників. Навіть за якість газу. Втім, заступник генерального директора дочірньої компанії НАКу — «Укртрансгазу» Валентин Коломеєв запевняє, що до якості поставленого цією компанією на захід газу претензій ніколи й не було. НАК, за його словами, на цьому примудрявся ще й заробляти, надаючи «Газпрому» додаткові послуги з очищення й висушування транспортованого російського газу.
Втім, «газова страховка», надана Україні «Газпромом», за умовами угоди, не може перевищувати 5 млрд. кубометрів газу. І схоже, що вже в січні нею частково скористалися.
А щодо туркменського газу, то в січні НАК мав його одержати в обсязі 1,2 млрд. кубометрів (табл.2). І, цілком можливо, одержав, та навіть сам про це досі не знає. Тож формально балансу дотримано.
Інша річ, що майже півмісяця українські енергогенеруючі компанії, які одержували газ за контрактом із корпорацією Itera, залишалися на сухому пайку, бо за несплату постачання газу було припинено. Цього тижня український уряд заявив, що частину боргу (близько 100 млн. грн.) цьому постачальникові газу енергогенеруючі компанії перерахували. Правда, «ітерівці» з цього приводу нічого не сказали. Можливо, вони про це ще не знали? Так чи інакше, але на початку тижня Itera називала суму української заборгованості 64,2 млн. дол.
Та навіть якщо Itera й відновить газопостачання для генерування, залишається питання, хто ж постачав газ для генерування тоді, коли Itera цього не робила. Якщо це був НАК (а більше немає кому, за визначенням), то генерації доведеться з’ясовувати стосунки з цією компанією. Теоретично НАК, звісно, може балансувати газом. Але в тому разі, якщо він є. Коли його бракує, то доведеться «засовувати руку» в «підземки» й викачувати наднормово. І тоді це вже записується в рахунок використання Україною так званого резервного газопостачання «Газпрому» або надконтрактно відібраних і платити за них доведеться по 80 дол. за 1000 кубометрів...
Тривале утрясання «туркменського» контракту пов’язували з тим, що, з одного боку, «Газпром» й Itera не дуже й хотіли пропускати туркменський газ, принаймні на тих умовах, які влаштовували Україну. З другого боку, треба було придумати, як за цей газ платити і чим платити за його транзит. Придумали: як і колись, на оплату транзиту віддадуть частину газу. Іншими словами, з 30 млрд. кубометрів туркменського газу Україна одержить десь 16—18 млрд. Зрозуміло, у тому разі, якщо зможе акуратно платити за газ туркменській стороні. Передбачалося, що й відданий у рахунок оплати транзиту газ піде в Україну, адже його враховано в балансі. Але хто вам сказав, що Itera повинна цей газ поставити в Україну? У компанії може з’явитися бажання реалізувати його на території Росії. Або «Газпрому» знадобиться додаткова кількість газу, і навряд чи такому партнеру Itera зможе відмовити. А те, що росіянам газ самим потрібен, — не таємниця. За даними їхнього Міністерства палива й енергетики, торік падіння видобутку газу становило вже 7,8 млрд. кубометрів (загальний обсяг видобутку — 584,2 млрд. кубометрів). Отож дуже навіть можливо, що Україна не побачить того газу, яким розраховується з компанією Itera за транзитні послуги, і тоді автоматично виникає «дірка» у 16—18 млрд. кубометрів, які десь однак доведеться... закуповувати. Або взяти в «Газпрому» понад обумовлене контрактом і платити за нього за вищеописаною схемою... Це навіть за умови, що туркменська сторона не припинить газопостачання.
А припинити постачання газу Україні Туркменістан може з безлічі причин. І об’єктивно найнеприємніша — це навіть не те, що, приміром, Itera значну частину газу, врахованого в українському балансі, залишить на території Росії. За весь одержуваний туркменський газ Україна, а точніше НАК, усе одно мусить платити. Раніше платили по 38 дол., тепер — по 40. Причому половину — валютою, половину потрібно віддати товаром. Нюанс у тому, що українська сторона розраховує знайти товарів на карколомну суму, та ще й із коефіцієнтом 2,8. Інакше кажучи, сподівалися, що вдасться закупити товари та продати їх у Туркменістані майже втричі дорожче. І в такий спосіб звести кінці з кінцями. Але історія українсько-туркменських товарних відносин свідчить, що змусити туркмена погодитися брати товар за цінами, вигідними українській стороні, — річ дуже непроста. З часів «Республіки» цього ще ніколи не вдавалося зробити в повному обсязі, і рано чи пізно зокрема й цей нюанс ставав приводом для припинення постачання туркменського газу в Україну. Як буде нинішнього року, подивимося. Та навряд чи можна сподіватися, що за роки співробітництва з українськими «товарниками» туркмени нічого не навчилися...
Повертаючись до «газпромівок»-2, зазначу: український уряд упевнений, що має певний люфт у часі і, можливо, сподівається на вже набутий досвід обігу «газпромівок»-1, які з’явилися свого часу після безпрецедентної реструктуризації української заборгованості перед російським «Газпромом». Сподівається, очевидно, на те, що «газпромівки»-2, ті самі євробонди, у які планується конвертувати «газові борги-01», не буде використано під час дуже масштабної приватизації дуже привабливих підприємств України. Тим часом зовсім не виключено, що «газпромівки»-2, та ще й придбані з істотним дисконтом, бо поки що вони малопривабливі через тривалість терміну обігу, дозволять їхнім власникам викупити акції приватизованих українських підприємств за вельми умовну ціну.
З урахуванням цієї обставини неважко здогадатися, що «Газпрому», приміром, було б дуже вигідно, щоб Україна не соромилася з надконтрактними відборами газу. І платити за нього доведеться майже вдвічі дорожче, та й конвертовані в євробонди боргові зобов’язання України дозволять у кілька разів дешевше купити бажані підприємства.
Можливо, сказане й не матиме такого вже однозначно песимістичного розвитку. Дуже хотілося б. Дуже хотілося б, щоб Україна нарешті перейшла на нормальні ринкові умови співробітництва в газовій галузі. Але зробити це відразу просто неможливо.