Ціна на природний газ у Європі вже побила всі можливі рекорди та досягнула історичного максимуму. Але опалювальний сезон ще навіть не розпочався, і прогнозувати, до якої максимальної позначки може наблизитися вартість блакитного палива на європейських ринках, наразі досить важко. Спробуємо зрозуміти, скільки платитимуть за тепло пересічні українці та чи достатньо наявних запасів газу для проходження опалювального сезону.
Ціни на газ поступово зростали з березня, набираючи темпів із наближенням осені. Наприкінці липня спотова ціна тисячі кубометрів газу в Європі на хабі TTF зросла до 484 дол., на початку вересня вона становила вже близько 630 дол., а в середині вересня ціна найближчого ф’ючерсу на спотовий індекс TTF подолала позначку у 900 дол. за тисячу кубометрів.
Така динаміка пов’язана перш за все з низьким рівнем запасів газу у європейських країнах при його обмеженому надходженні трубопроводами. Незважаючи на те, що до початку інтенсивного відбору газу залишається близько місяця, європейські газосховища заповнені приблизно на 70% порівняно з майже 95% рік тому.
З початку літа «Газпром» обмежив поставки газу до Європи, протягом останніх місяців ЄС недоотримав близько 2 млрд кубометрів. Для того щоб компенсувати неотримані обсяги, «Газпром» продає газ зі своїх сховищ на території Європи. За офіційною версією, це відбувається через ремонтні роботи та аварії на газопроводах.
Проте ремонтні роботи не вплинули б на обсяги поставок блакитного палива, якби російський монополіст використовував доступні можливості для транзиту, зокрема недозавантажену українську газотранспортну систему. Натомість Москва свідомо обмежує обсяги поставок до європейських країн, стимулюючи в такий спосіб дефіцит і зростання цін.
Більш того, Росія продовжує створювати штучний дефіцит газу на європейському ринку, відмовившись бронювати додаткові українські транзитні потужності й на четвертий квартал цього року, а також транзитні потужності газопроводу Ямал—Європа через Польщу на четвертий квартал 2021-го та на перші три квартали 2022-го.
Тобто відмова «Газпрому» від бронювання додаткових транзитних потужностей сприяє зростанню ціни на газ в Європі. При цьому штучна монополія на експорт газу з РФ не дає змоги іншим гравцям використовувати транзитні потужності української газотранспортної системи.
Однак чому Кремль залишає Європу із дефіцитом газу замість того, щоб скористатися наближенням опалювального сезону для наповнення бюджету? Річ у тім, що протягом останніх місяців росіяни із задоволенням звітують про майже повну готовність газопроводу «Північний потік-2» і прогнозують його повноцінний запуск вже до кінця цього року. Але насправді все не так просто.
По-перше, для введення в дію газопроводу його потрібно сертифікувати, а процедура сертифікації може зайняти до чотирьох місяців. Після завершення сертифікації національний регулятор Німеччини має спрямувати проєкт рішення з сертифікації до Європейської комісії, в якої є два місяці на підготовку висновку про можливість введення в експлуатацію. Цей період може бути подовжений ще на два місяці. Отже, повноцінний запуск газопроводу цього року можливий лише за умови, що німецький регулятор та Єврокомісія суттєво пришвидшать встановлену процедуру.
По-друге, 25 серпня Вищий земельний суд Дюссельдорфа виніс рішення про відмову у звільненні «Північного потоку-2» від необхідності виконувати умови європейського газового законодавства. А це передбачає суттєві обмеження для експлуатації газопроводу.
Отже, дії Кремля з маніпулювання цінами не що інше, як демонстративний шантаж і спроба довести Європі, що без запуску «Північного потоку-2» не варто очікувати на збільшення обсягів поставок газу. І тут уже багато що залежить від ЄС, яку оцінку діям «Газпрому» надасть антимонопольний орган Європи та якою буде його реакція.
До підвищення цін на газ призводять і інші фактори, передусім падіння обсягів видобутку в Нідерландах — на найбільшому європейському родовищі газу, та подорожчання скрапленого газу в Азії.
Паралельно в Європі попит на газ зростає, попри те, що в перспективі йдеться про збільшення частки відновлюваних джерел енергії, аж до повної відмови від викопного палива. Проте у найближчі роки через відмову від використання вугілля виробники електроенергії збільшуватимуть частку споживання блакитного палива. Отже, рівень імпортозалежності європейського ринку від поставок газу лише зростатиме.
Інша річ, що більшість прогнозів сходяться на тому, що після досягнення певних піків ціни підуть униз і стабілізуються. Але на якому рівні і коли саме це станеться, не беруться прогнозувати жодні інституцій. Орієнтовно може йтися в оптимістичному розкладі про рівень у 9–11 тис. грн за тисячу кубометрів, у песимістичному — 15–17 тис.
Додаткові обсяги газу можливо швидко отримати трубопровідним транспортом, значна частина якого на шляху до Європи контролюється Росією. Тож, якщо ситуація не зміниться, його ціна, швидше за все, продовжуватиме зростати. Адже саме зараз необхідно забезпечити закачування достатнього обсягу газу до підземних сховищ ЄС для проходження опалювального сезону.
Звичайно, це не може не вплинути на український ринок газу. Україна не покриває своїх потреб газом власного видобутку, тому його ціна формується за принципом імпортного паритету і є залежною від світових цін. Отже, ціна на блакитне паливо також зростатиме.
Разом із цінами на газ зростають ціни на енергетичне вугілля, оскільки в умовах високої вартості газу воно використовується як дешевша альтернатива у виробництві електричної енергії.
Але на найближчий опалювальний сезон більшість українських споживачів захищені від коливань контрактними цінами, за якими вартість газу не перевищує 13 грн за кубометр. Також наразі підприємства теплокомуненерго отримують газ від «Нафтогазу» за фіксованою вартістю 7,42 грн за кубометр. Якщо цю ціну буде збережено, як обіцяє «Нафтогаз», це дасть можливість не підвищувати у кілька разів тарифи на опалення та гарячу воду. Отже, пересічні українці у найближчі місяці значного підвищення цін не відчують.
Однак такі заходи матимуть серйозні негативні наслідки у майбутньому. Наявних запасів у газосховищах має вистачити до кінця опалювального сезону. Але у подальшому «Нафтогазу» доведеться самостійно компенсувати різницю між реальною вартістю газу та ціною його реалізації.
Це не тільки повернення до збитковості та дотацій з бюджету, бо без додаткових 20–25 млрд грн із бюджету «Нафтогазу» наступного року закупити необхідні обсяги газу просто не буде за що. Погіршення фінансового становища «Нафтогазу» — це неможливість інвестувати у розвиток власного видобутку. А це означає на практиці подальше падіння власного виробництва (цього року на 5%, а наступного — на 7–8%). Відповідно, залежність України від імпортного газу лише посилюватиметься.
Варто пам’ятати, що за відсутності транзиту через Україну європейська газотранспортна структура є недостатньо потужною для фізичного прокачування з боку Німеччини до України необхідних для нашої країни обсягів газу. Цілком може статися, що наступного року, після запуску «Північного потоку-2», єдиним реальним джерелом газу для закупок залишиться Росія.
Єдина альтернатива — формування потужної спільної позиції з європейськими та американськими партнерами з метою збереження транзиту. Створення, нарешті, міжнародного консорціуму з управління ГТС. Застосування до експортних російських газогонів положень Третього енергетичного пакета.
Та для цього Україні та її владі потрібно докласти потужні бажання, професіоналізм та уміння зібратись в складну хвилину. Чи вдасться повторити перемоги 2014–2015 років цього та наступного років? Ми скоро дізнаємося.