Проблеми з комунальним господарством, що цього року катастрофічно наблизилися до обласних центрів і столиці, як мінімум, п’ятирічку тому усією своєю руйнівною силою вдарили по робітничих містечках і райцентрах. Насамперед йдеться про теплопостачання. У найбільш просунутих невеликих населених пунктах були втілені програми з переведення споживачів тепла на індивідуальне опалення. Відбулося подібне і на Львівщині. Майже два роки тому всі місцеві і центральні ЗМІ дружно повідомляли про завершення реалізації «Програми забезпечення жителів надійним теплом» в одному з райцентрів нашої області — у Городку. Тоді журналісти, наслухавшись ощасливлених городківчан, розповіли всій країні, яке це благо — не залежати від старих централізованих систем теплопостачання, які деградували і технічно, й економічно! Майже кожна квартира або приватний будинок у 18,5-тисячному Городку одержала своє контрольоване, надійне, енергозберігаюче, перспективне й ощадливе джерело тепла. Сьогодні в цьому населеному пункті середньостатистичний власник трикімнатної квартири (орієнтовно — 70 квадратних метрів) взимку сплачує за газ 50—70 гривень на місяць. І це — з урахуванням користування газовою плитою й автономного підігрівання води для побутових потреб. А у Львові лише тепло від централізованого джерела власнику трикімнатної квартири обходиться приблизно у 130 гривень.
Напевно, зважаючи на таку різницю в цінах, сьогодні розвивати індивідуалізацію теплового ринку намагаються вже на рівні всієї області. До порядку денного останнього засідання сесії Львівської обласної ради було внесено питання про надання кредитів місцевому населенню з метою встановлення в індивідуальних житлах автономних систем опалення. Щоправда, питання через неопрацьованість теми так і не було проголосоване. Та усе-таки тенденція збереглася.
«Ну, а песни распевать лучше хором, лучше хором»
Водночас на рівні самого Львова індивідуальному опаленню вже дають цілком протилежні оцінки. Спочатку новий мер Львова Андрій Садовий, а потім і директор львівського міського комунального підприємства «Львівтеплокомуненерго» Ігор Марчак публічно заявили про шкідливість автономних систем. Власкор «ДТ» зустрівся з фахівцем в галузі теплопостачання Ігорем Марчаком і попросив аргументувати свою позицію. На думку директора ЛМКП «Львівтеплокомуненерго», недоліки індивідуального формату виглядають таким чином.
На початку 90-х років минулого століття західні європейці почали масово відмовлятися від децентралізованого опалення. І причина цього була не лише в тому, що споживачу набагато зручніше включити кран і одержати тепло (обслуговування індивідуального котла більш трудомістке, та й небезпечне). Головні детермінанти «колективізації опалення» — політика й економіка.
Сучасне індивідуальне опалення — це жорстка прив’язка до газу. А чималу частку газу до європейських країн поставляє поки що Росія. Бути ж газозалежною від політичної лінії Москви Європі якось не з руки. Перманентне подорожчання газу робить, відповідно, дорожчим тепло для всіх категорій споживачів, і оптових, і роздрібних. А роздрібному покупцю товар обходиться значно дорожче, ніж оптовому. Крім того, індивідуальні системи опалення можуть давати лише тепло. Тоді як на централізованих системах можна досягти ефекту когенерації, тобто, крім тепла, виробляти ще й електроенергію. Ну і, нарешті, централізовані системи дають змогу спалювати інші види палива: вугілля, дрова, тирсу, солому, торф, сміття та ін. Таким чином удасться уникнути горезвісної жорсткої прив’язки до газу. Прорахувавши комплекс вищеописаних складових, Західна Європа почала будувати центральні опалювальні системи, виносячи джерела тепла за межі міст і оснащуючи їх (ці джерела) установками для отримання електроенергії.
Виробники індивідуальних систем опалення, втративши ринок збуту у Західній Європі, звернули свій погляд на Центральну. Тут, у колишніх соцкраїнах, після розвалу старої економіки й інфраструктури почалася хвиля переходу на індивідуальні системи. Проте до кінця дев’яностих і Центральна Європа усвідомила доцільність переходу до централізації теплопостачання, причому з тих самих причин, що й Західна.
Цього разу виробники індивідуальних котлів (або конвекторів) і супутніх виробів націлилися на республіки колишнього Союзу. Україна також потрапила у їхнє поле зору. Без найвищого дозволу просто так потрапити на наш ринок із своїм «крамом» комунального призначення ніхто не міг (нагадаємо, ситуація описується за словами директора «Львівтеплокомуненерго». — Є.Г.) — ввезенню малих систем опалення в наші краї передувала серйозна лобістська робота. При цьому, не виключено, на «переконання» вищого керівництва пішло багато мільйонів, якщо не мільярдів, умовних одиниць. (Якщо виходити з часу, коли це відбувалося, то в Україні об’єктом умовлянь відповідних західних виробників могло бути оточення Кучми.)
Сьогодні, коли ціни на газ зросли до рекордних позначок, а в Україні ціну на це паливо для роздрібного споживача планують зробити вищою, ніж для оптового, доля власників індивідуальних систем опалення виглядає не такою привабливою. Інформацію про те, що команду «на великого і дрібного споживача газу розрахуйся!» дадуть із 1 січня, вітчизняні тепловики вже одержали. Яким буде це цінове співвідношення для споживачів різних вагових категорій в Україні, зараз не береться спрогнозувати ніхто. Але можна змоделювати наше близьке газове майбутнє, звернувши погляд на сусідню Польщу. Там тепловики беруть газоподібне паливо по 130 дол. за тисячу кубометрів, а власникам квартир і будинків його відпускають уже по 450. Тобто газ окремо узятому поляку обходиться в 3,5 разу дорожче, ніж теплокомунальному підприємству. За розрахунками І.Марчака, ця цінова різниця в поєднанні з іншими чинниками (наявність чи відсутність когенерації, спалювання альтернативних видів палива) зробить ціну тепла від індивідуального котла на порядок вищою за ціну тепла від котла спільного. Причому до категорії «спільний котел» не можна зараховувати колективну котельну на даху або в підвалі, оскільки вона не може паралельно виробляти ту саму електрику.
«Гуртом тільки батька бити добре»
Загалом викладене Ігорем Марчаком начебто переконує. Проте як справедливо, принаймні на наш погляд, стверджує Микола Савка, колишній мер згаданого на початку цієї статті Городка, визначати найкращий спосіб отримання тепла, централізований або автономний, виходячи лише з кривої зростання ціни на газ, не зовсім коректно. М.Савка вважає, що «теплове питання» треба вирішувати в комплексі.
Колишній мер Городка пропонує виходити насамперед із якості послуги із забезпечення теплом. Якщо людина не бажає залежати від так званого опалювального сезону (початок і завершення якого регулюються розпорядженнями і дуже часто не збігаються з реальною потребою в теплі) і готова трохи дорожче платити за комфорт, то хто вправі обмежувати такого споживача у виборі способу опалення?! «Львівтеплокомуненерго» планує подавати тепло цілий рік. А вже будинок, відповідно до цих планів, одержить можливість на власний розсуд визначати, брати теплоносій на обігрів, скажімо, похмурого літнього вечора чи на гарячу воду у ванній кімнаті, або — і на те й на інше. Проте, за великим рахунком, постачання теплоносія цілий рік проблеми кардинально не розв’яже. «Колгосп» як великий (усе місто), так і маленький (будинок), усе одно залишається «колгоспом». В одному будинку все одно не знайдеться «команди споживачів», котра мала б однакові потреби щодо теплоносія і демонструвала однакове ставлення до нього. Один житель обмежиться проектною кількістю ребер, інший наростить батарею втричі більшу від норми. Один власник квартири може бути налаштований на раціонально-ощадливе ставлення до тепла, інший відчинятиме кватирки у люту холоднечу. А вартість тепла «справедливо» розкидатимуть на усіх. І це за умови, що обговорюваний окремий будинок буде оснащений приладом обліку тепла.
З лічильниками на ринку тепла теж проблеми. А, може, цих проблем і немає, принаймні — для постачальника тепла? Швидше за все, цьому самому постачальнику засоби обліку якраз і не потрібні. Бо поголовне оснащення споживачів лічильниками ускладнить монополісту життя. Адже доведеться брати гроші лише за ту кількість калорій, які реально доставлені в будинок. А ще доведеться розсекретити структуру тарифу і довести економічну обгрунтованість кожного пункту. І щось нам підказує, що такий розвиток подій нинішніх виробників тепла не надто надихає. До слова, багато принципових споживачів, глибоко незадоволених якістю такого товару, як тепло, і досі не можуть домогтися від продавця, із чого ж цей проклятущий тариф складається.
Ні, проти лічильників ні нова міська влада Львова, ні «Львівтеплокомуненерго» не виступають. Навпаки, міська влада сьогодні навіть виконує хитру програму оснащення будинків лічильниками тепла. Хитрість полягає в тому, що місто пропонує мешканцям будинків оплатити половину вартості приладів обліку тепла. На це у нас виникає кілька зауважень. По-перше, така пропозиція суперечить Житловому кодексу, який зобов’язує продавця комунальних послуг виходити на ринок із своїми «вагами». По-друге, такий спосіб (50 на 50), швидше за все, не дасть змоги охопити значну частину будинків. Оскільки напевно не всі жителі погодяться здавати гроші на лічильники. Є чимала кількість будинків, у яких знайдеться по кілька бабусь, котрі ініціативній групі зі збирання коштів на другу половину лічильника скажуть: «Діточки, на наш вік і так вистачить!» До того ж у неблагополучних будинках деякі власники квартир «вільні гроші» воліють «інвестувати у підтримку виробника алкоголю, ніж лічильників тепла». До того ж установка будинкового лічильника не є гарантією того, що сумлінний мешканець одержить тепло — теплопостачальні підприємства у Львові подають тепло в той будинок, в якому борги погашені на 95%. Фактично всі мешканці втягуються у так звану колективну відповідальність, коли сумлінний споживач має не лише розплатитися за себе, а й стимулювати недбайливого сусіда розрахуватися за отримане тепло.
Продавці тепла — ще одна головоломка. Попередній мер, переводячи городян із розрахунків за квадратний метр на розрахунки за гігакалорії, між «Львівтеплокомуненерго» і споживачем поставив буфер — ЖЕКи. Саме цим структурам, які морально вичерпали себе, колишній міський голова надав статус виконавця послуг. І вийшло, як у поганому магазині: покупець починає обурюватися, скажімо, із приводу запеченого в хлібі таргана, а продавщиця огризається, що її справа лише продавати завезене.
Так, вартість газу зростатиме, і від цього відмахнутися не вдасться. Водночас прямо пропорційної залежності між зростанням ціни на блакитне паливо і зростанням ціни тепла може і не бути. Навіть тоді, коли споживач не переходитиме на альтернативні види палива. Домогтися економії коштів можна за рахунок зниження споживання газу, хоч централізованим джерелом тепла, хоч — індивідуальним. І йдеться зовсім не про те, щоб помешкання ледь прогрівалися. Наше житло за параметрами утеплення слід привести хоча б до рівня нинішніх будівельних норм. Адже через стіни наявного фонду в середньому втрачається приблизно 40—45% тепла. Стіни ж деяких бюджетних об’єктів із силікатної цеглини пропускають понад 50% тепла. Але ж крім стін, існують ще й вікна, і двері.
Питання утеплення будинків безпосередньо пов’язане із питанням, на якому етапі це буде зроблено: до запуску нових централізованих систем, які пропагує директор «Львівтеплокомуненерго», чи після? Якщо після, то значна частина потужностей може виявитися зайвою. А це значить, що буде інвестовано зайві гроші.
Власне, знайти інвестиції на створення нових систем централізованого опалення реально. (У жовтні нинішнього року прес-служба Львівської міськради відрапортувала про запуск котельні з когенеративними установками в одному із мікрорайонів обласного центру; гроші на новацію знайшли в міському бюджеті.) Водночас автоматично поява когенеративних установок може і не пом’якшити для споживача цінового удару, спровокованого подорожчанням газу (тепла). Причиною може бути, умовно кажучи, специфіка адаптивних властивостей нашої пострадянської реальності. Найкращий світовий досвід після зіткнення із українськими «слугами народу», як правило, деформується на свою протилежність.
Як свідчить недавня історія теплової політики Львова, батьки міста легко можуть поставити бюджети обласного центру і теплопостачального підприємства особисто собі на службу. Так, при колишньому мері Львова, як повідомив власкору «ДТ» депутат Львівської міської ради Юрій Кужелюк, «без якихось рішень міськради і міськвиконкому» на території Львівської ТЕЦ-1 почали будувати парогазову установку для виробництва електричної і теплової енергії. При цьому серед інвесторів цієї установки дивним чином опинилися теща міського голови і мати директора ЛМКП «Львівтеплокомуненерго». А місто, на території котрого і мала запрацювати установка, у частці спеціально створеного підприємства одержало «нуль». Працювати ж нова установка могла, даючи прибуток своїм співзасновникам, лише в тому разі, якби до теплоелектростанції підвели потужніший газопровід, будівництво якого міський мер вирішив профінансувати за рахунок міського бюджету.
Чи поводитиметься нинішня міська влада краще за попередню в обговорюваному питанні? Навряд чи. Судова система на рівні всіх чотирьох інстанцій визнала політику попередньої міської владної команди незаконною щодо тарифів у сфері водопостачання і водовідведення. Виконання рішень цих судів отримала в спадок команда нинішня. Проте остання не поспішає виконувати розпорядження.
Хто все-таки гріє руки на нашому теплі?
Крім перелічених недоліків у індивідуальних і централізованих систем опалення є чимало інших. Однак обмежимося наведеними прикладами. І взагалі, дамо фахівцям провести вичерпне дослідження з цього питання і визначити в точних цифрах, який із способів опалення і в яких випадках є найоптимальнішим. Біда тільки в тому, що таких досліджень і розрахунків, зважаючи на все, ніхто не проводить. Принаймні професіонали від тепла, із якими спілкувався автор статті, про подібні роботи нічого не чули.
Стратегії теплопостачання, яку Верховна Рада або Кабмін за минулі п’ятнадцять років цілком могли б затвердити, немає. Замість цього в наявності цілковитий хаос у цьому питанні. Кому що вдасться пролобіювати, те й реалізується. Той самий І.Марчак, пояснюючи таку невизначеність, припускає, що вона комусь вигідна. Директор «Львівтеплокомуненерго» не виключає, що, крім виробників індивідуальних систем опалення, нашим ринком тепла намагається «кермувати» і Росія, найбільший постачальник газу. Перехід на інші види палива, що їх можуть використовувати централізовані системи, обіцяє Україні значне зменшення енергетичної залежності від північного сусіда, а отже, — і політичної.