Цього тижня відразу чотири вітчизняні металургійні комбінати заявили про те, що через збільшення цін на залізорудну сировину опинилися на межі виробничого колапсу, оскільки запасів концентрату у них залишилося буквально на день-два і «триматися немає більше сил». Особливо важко було комбінату «Запоріжсталь», який оголосив про зупинку двох доменних печей. Щоправда, потім представники комбінату визнали, що насправді домни зупинили на плановий ремонт, а про непоставки концентрату — так, до слова прийшлося.
Що далі розвивалася історія з підвищенням цін на залізорудну сировину, то більше вона нагадувала фарс. Її апофеозом став спільний лист меткомбінатів до РНБО з приводу того, що «ГЗК підняли нам ціни на сировину, а отже, Батьківщина в небезпеці». Щоправда, «Запоріжсталь» це звернення не підписала. До кінця в спорі з рудокопами вирішили йти три інші комбінати: імені Ілліча, а також контрольовані «Індустріальним союзом Донбасу» Алчевський і Дніпровський.
Цілей в ініціаторів протесту кілька. У короткостроковій перспективі меткомбінати намагаються скоротити свої витрати на сировину, а в довгостроковій — переділити власність у гірничорудній галузі. Про це вже встигли недвозначно заявити обидва народні депутати від комбінату імені Ілліча — Володимир Бойко і Сергій Матвієнков. Ланцюжок їхніх розмірковувань простий: нинішнє зростання цін на залізорудну сировину — результат монополії, що склалася в гірничорудній галузі, а отже, нова влада повинна подумати про реприватизацію в перспективі підприємств, які свого часу входили до «Укррудпрому». Природно, з метою їхньої передачі в інші, надійні й теплі руки.
Інше питання, наскільки обгрунтовані скарги ІСД, «Запоріжсталі» та комбінату імені Ілліча на зростання вартості залізорудної сировини.
Позиція Інгулецького ГЗК (на сьогодні єдиного гірничо-збагачувального комбінату, який публічно прокоментував ситуацію, що склалася в галузі) зводиться до того, що, за даними Держкомстату України, за 11 місяців ц.р. ціни на продукцію металургії зросли на 35,5%, а ціни на продукцію гірничодобувної промисловості (до якої належить Інгулецький ГЗК) — усього на 21,2%. У зв’язку з цим представники комбінату резонно цікавляться: то в якій із цих двох галузей необхідно сьогодні регулювати ціни?
ІнГЗК вважає, що «цінова політика будь-якого підприємства — це результат його домовленостей із постачальниками та споживачами. І тому на відміну від металургів ми не закликали і ніколи не закликатимемо органи державної влади до регулювання роботи будь-якої галузі чи підприємства в ручному режимі. Оскільки розуміємо, що сьогодні ми остаточно відходимо від економіки соціалістичного типу з її балансовими нарадами, фондами міністерств тощо».
Судячи з усього, саме останню тезу необхідно вважати найголовнішим досягненням тієї події в житті країни, котру одні називають «українською революцією», а інші — «помаранчевим шабашем». Якщо навіть представники однієї із найбільш традиційно консервативних галузей економіки стверджують, що соціалізм у нашій країні «не пройде», то реформи справді стали необоротними, оскільки відбулися не на папері, а в головах людей. Залишилося тільки пояснити це «червоним директорам», а також олігархам, які стоять за їхніми спинами.