Минулого тижня Асамблея донорів чорнобильського фонду «Укриття» зібралася у штаб-квартирі Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) на позачергове засідання, щоб оголосити ім’я переможця в тендері зі спорудження Нового безпечного конфайнменту (НБК). Ще 27 січня міністр з питань надзвичайних ситуацій і захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи Віктор Балога сказав, що саме 14 лютого в Лондоні «буде підписано угоду з компанією-переможцем» тендера. До цього ж дня, за словами міністра, всі умови, висунуті Україні Асамблеєю донорів, мають бути виконані.
Однак результатів тендера минулого тижня так і не було оголошено. ЄБРР був змушений в останній момент зняти з порядку денного рішення про затвердження переможця тендера. Багаторічний процес перетворення зруйнованого 1986 року четвертого блоку ЧАЕС на екологічно безпечну зону знову застопорився. Чому? Про це дещо пізніше.
Нагадаю, що в квітні цього року виповниться 20 років (!) з дня наймасштабнішої техногенної катастрофи у світі. А в червні наступного року буде рівно 10 років, як Захід намагається допомогти Україні здійснити план з реалізації проекту «Укриття». Саме 1997 року на червневому саміті країн «великої сімки» у Денвері (США) було прийнято рішення створити при ЄБРР Міжнародний чорнобильський фонд «Укриття» (The Chernobyl Shelter Fund).Тоді ж країни «сімки» пообіцяли Україні вкласти у Фонд не менш як 300 млн. дол. А для того щоб залучити у Фонд якнайбільше пожертвувань, восени того ж року було створено Асамблею донорів чорнобильського фонду «Укриття» (ЧФУ). Слід сказати, що буквально протягом першого місяця про свої донорські зобов’язання заявили 20 країн плюс Євросоюз, а загальна сума їхніх зобов’язань становила 387 млн. дол. Причому окремі країни - США, Франція, Німеччина, Італія, а також ЄС відразу перерахували у Фонд свої багатомільйонні внески.
Відтоді минуло майже дев’ять років. Асамблея донорів налічує вже 28 країн, а добровільні внески в Чорнобильський фонд сумарно досягли 730 млн. євро, що становить 85% від необхідної суми.
Для розробки концептуального проекту Нового безпечного конфайнменту було створено консорціум із трьох іноземних компаній - Bechtel, EDF, Battelle. У результаті Асамблея донорів ухвалила проект, який полягав у тому, щоб насунути на «старий» саркофаг, побудований нашвидкуруч 1986-го, нову конструкцію у вигляді сталевої «арки», і за допомогою чотирьох підвісних кранів демонтувати і захоронити радіаційні відходи. Окрім того, мають збудувати близько 40 допоміжних споруд для забезпечення будівництва самого НБК. І нарешті 11 березня 2004 року «потрійний» консорціум, Група управління проектом (ГУП) і ЄБРР оголосили тендер на будівництво НБК «під ключ».
Заявки на участь у тендері подали 15 компаній. Але на кінець року, на момент передкваліфікації з подачею технічних пропозицій, 13 бажаючих «зійшли з дистанції». Тому що не змогли підготувати відповідні технічні пропозиції через дуже високі вимоги. Таким чином, до тендера були допущені усього два учасники.
Перший - французько-німецьке СП «NOVARKA» у складі компаній: французьких VINCI і Bouigue, німецьких Hochtiff і Nukem (сумарно 95%) плюс група українських компаній «Укренергобуд» (решта 5%). Провідним партнером виступає компанія VINCI, а близько 50% усіх робіт з проекту виконуватимуться українськими компаніями.
Другий - американсько-український консорціум-СП «CH2M-CAI Чорнобиль» за участі американської компанії CH2M HILL (55%) і української компанії «Будівельна асоціація «Інтербудмонтаж» (45%). Провідний партнер - компанія CH2M HILL, українські компанії виконуватимуть 80% робіт з проекту.
Початкова подача комерційних пропозицій відбулася 28 вересня 2005 року. NOVARKA оцінила спорудження НБК у 271,083 млн. євро + 128,061 млн. дол., що в сумі становило 453,5 млн. дол. Консорціум CH2M CAI виставив ціну в 598,279 млн. дол.
До другого етапу тендерних пропозицій, 19 листопада 2005 року, оцінна вартість робіт за проектом змінилася як в одного, так і в іншого учасника тендера. Тільки у «французів» вона збільшилася на 66 млн. дол. і досягла 519,5 млн. дол. «Американці» ж свою ціну знизили на 14 млн. дол. - до 584,2 млн. дол. Чому виникли такі трансформації в ціноутворенні, ніхто, природно, не пояснює. Проте різниця між двома пропозиціями становила 64,7 млн. дол.
Слід сказати, що Україна в цьому контексті опинилася в складній ситуації. З одного боку, її, як і Асамблею донорів, приваблювала менш витратна пропозиція. З іншого - вона зацікавлена у високоякісному виконанні робіт. А оскільки нічого подібного раніше ніде у світі не будувалося, то оцінити можливості претендентів на підставі попереднього досвіду було неможливо.
Хоча в цьому ракурсі в американської компанії CH2M HILL, провідного партнера в американсько-українському консорціумі, були свої переваги. Не лише тому, що вона є найбільшою у світі компанією з виведення з експлуатації і демонтажу ядерних об’єктів, відновлення навколишнього середовища. І займається цим останні 58 років. Але ще й тому, що 1995 року CH2M HILL здійснила один із найунікальніших у світі проектів щодо виведення з експлуатації заводу з виробництва ядерної зброї Rocky Flats. Міненерго США розраховувало, що через величезну кількість радіоактивних відходів і високий рівень забруднення навколишнього середовища на здійснення проекту, включно з очищенням території, знадобиться 65 років і 36 млрд. дол. Інноваційний підхід, застосований CH2M HILL, дав змогу завершити проект у грудні 2005 року і вкластися усього в 7 млрд. дол.
Напевно, тому американський уряд визначив компанію уповноваженою з виконання унікальних проектів у ядерній сфері. А управління атомної енергетики Великобританії уклало з нею ексклюзивний договір про спільну діяльність для виконання робіт щодо виведення з експлуатації ядерних об’єктів на всій території країни. Торік журнал Fortune Magazine включив CH2M HILL до 100 найкращих компаній світу.
Завершити тендерні процедури до кінця 2005 року не вийшло. Хоча, кажуть, «ім’я» переможця уже витало в різних переговорних коридорах. Не вдалося поставити крапку в тендерній епопеї і на Асамблеї донорів 14 лютого. Чому? А тому що за три дні до засідання донорів один з учасників тендера - СП NOVARKA - відмовився від частини взятих на себе зобов’язань щодо проекту. Поки що NOVARKA свій крок не пояснює. Але можна припустити, що певну роль відіграв тут другий учасник тендера, який надіслав наприкінці січня на адресу ЄБРР повідомлення про намір опротестувати рішення про можливість укладення контракту на проектування, будівництво і введення в експлуатацію НБК. Що, м’яко кажучи, було запізнілою реакцією. Але було.
Отже, на конференції донори не змогли прийняти рішення про підписання грантової угоди і не змогли видати Банку «не заперечення» на укладення контракту. Але водночас учасники зборів обговорили безліч питань - від процесу оцінювання до вартості проекту. Погодилися на тому, що вартість проекту залишиться в рамках 1091 млн. дол. Одноголосно вирішили, що для завершення тендерного процесу знадобиться ще одне позачергове засідання Асамблеї, яке, швидше за все, відбудеться десь 14-16 березня.
Думаю, немає сенсу пояснювати, чому проект «Укриття» не має аналогів у світовій історії. Крім того, це один із найбільш ризикованих, якщо не найризикованіший будівельний проект у світі. І якщо компанії наважуються брати участь у тендері з такого проекту, це означає, що вони усвідомлюють увесь ступінь покладеної на них відповідальності. І не лише Україною - за життя її громадян і безпеку майбутнього. Вони також відповідають перед Асамблеєю донорів, котра вручить переможцю гроші, зібрані усім миром.
Претендент на будівництво НБК, якщо він серйозно ставиться до проекту, буде схильний підвищувати ціну з двох причин: через безпрецедентну складність робіт (що може спричинити незаплановані витрати) і через ризики (котрі вже є і обов’язково будуть, як суб’єктивні, так і об’єктивні).
Не секрет, що «чиста» вартість спорудження «Саркофагу» дорівнює приблизно 400 млн. дол. (тобто метал, цегла, цемент і робоча сила). Між двома учасниками тендера, до речі, немає особливих розбіжностей у цій цифрі. А от що стосується утворення другої складової ціни, то тут різниця є і досить істотна. І складається вона на підставі оцінювання різних ризиків. Питання лише в тому, хто і як оцінює ці ризики.
Будівельна компанія, яка приймає рішення і несе за нього відповідальність, розглядає такий проект насамперед на корпоративному рівні. І оцінює передусім не так прибутковість, як ризики. Різні ризики, якщо їх не врахувати, можуть зруйнувати репутацію, а з нею і майбутнє фірми назавжди. З іншого боку, успіх у такому безпрецедентному проекті - це не просто перший рядок у світових рейтингах, це бізнес-індульгенція до кінця життя.
Є в проектному фінансуванні одна аксіома, яка говорить: що вищий ризик, то вища ціна. А навколо нашого проекту ризиків є не один, і не два.
Ризик перший - інженерно-технологічний. Викликаний він тим, що ніхто і ніколи нічого подібного у світовій практиці не будував. Тому передбачити необхідно буквально усе (а в таких складних і «небезпечних» проектах, як правило, запас міцності розраховується, виходячи з найгіршого сценарію розвитку аварійної ситуації, наприклад, поява небачених торнадо, землетрусів, повеней та інших нетипових катаклізмів).
Ризик другий - політичний. Він включає політичну нестабільність у країні, необгрунтовані і різнопланові заяви представників вищого істеблішменту.
Ризик третій - організаційний. Виявляється в слабкій міжвідомчій координації і відсутності лідируючого органу, який об’єднує зусилля усіх. До речі, зменшення саме цих ризиків може здешевити проект. Адже недарма українська сторона обіцяла донорам налагодити взаємодію центральних органів управління, новий контроль якості робіт на ЧАЕС, удосконалення інфраструктури в зоні відчуження.
Ризик четвертий - фінансовий. За якого внутрішня інфляція і світове зростання цін можуть уплинути на збільшення вартості проектних робіт. Тобто перевищення від початку прогнозованої ціни на метал, паливо, цемент та інші матеріали, а також витрат на робочу силу може «ударити» по економіці проекту.
Ризик п’ятий - регуляторний. Кожен об’єкт, пов’язаний із ядерною енергетикою, має одержати ліцензію Держкомітету з ядерного регулювання. Завдяки багаторічним зусиллям Асамблеї донорів і ЄБРР, такий орган в Україні створений і виконує функції незалежного контролера. Для одержання його ліцензії об’єкт має відповідати світовим стандартам ядерної безпеки. І крапка.
Відповідальна компанія, передбачивши і грамотно прорахувавши всі ризики (крім перелічених вище, є ще й інші), наперед закладе в ціну проекту певні резерви. Тому що є принципи проектного фінансування, що передбачають обов’язкову наявність резервних фондів у вартості проекту.
Зрозуміло, коли про здешевлення проекту починають говорити країни-донори. Тому що гроші, які вони добровільно, за власним бажанням захотіли передати як допомогу «бідній» Україні, це гроші їхніх рідних платників податків. І, до речі, у кожній із цих країн також є проблеми, для розв’язання яких потрібні мільйони доларів. Але сьогодні вони спрямовані у наш ЧФУ.
Зрозуміло, коли ЄБРР вираховує проектну документацію до копійки, тому що як менеджер стоїть на варті інтересів країн-донорів і виступає гарантом об’єктивності і прозорості всіх процесів.
Але буде незрозуміло, якщо Україна почне акцентувати увагу майбутніх підрядників на здешевленні проекту. Тому що національне прислів’я про «дешеву рибку» має бодай чомусь нас навчити. І хоча офіційним замовником у проекті будівництва НБК виступає Чорнобильська станція, Україні загалом не байдуже, хто саме і як виконуватиме роботи з будівництва нового саркофага.
Примітно, що відразу після обговорення проекту НБК донори заслухали звіт незалежного аудиту стосовно ще одного українського «ядерного» проекту - будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2). Результати аудиту, виконаного для ЄБРР шведською компанією SKB International Consultants, дуже невтішні для підрядника (французька компанія Framatome), тому що ставлять під сумнів його компетентність. Особливо в частині нерозуміння специфіки мокрого і сухого зберігання опроміненого ядерного палива.
Аудитори частково покладають провину на замовника (українську сторону), яка своєчасно не надала усієї необхідної інформації, але стверджують, що це не дає підстав погоджуватися з фінансовими претензіями, висунутими підрядником. Оскільки останній, споруджуючи установку з 100-річним запасом експлуатації, має, на думку SKB, бути настільки кваліфікованим, щоб ураховувати можливу деградацію негерметичного палива в умовах мокрого зберігання.
Проект СВЯП-2 фактично вийшов з-під контролю і ЄБРР, і української сторони. З жовтня 2005-го роботи на об’єкті припинено. Аудитори пропонують два шляхи виходу: або підрядник визнає помилки і починає співпрацювати з замовником, або контракт варто розірвати й усе почати спочатку.
Залишається назвати групу компаній, об’єднаних у консорціум, який виступає підрядником у проекті СВЯП-2. Це великі французькі компанії Framatome ANP (провідний партнер), Vinci Construction Grands Projets, Bouygues Travaux Publics s.a. Підрядниками в Framatome є кілька компаній, серед яких французькі SGN із Areva Group і REEL, а також українська компанія «Укренергобуд». Якщо вже шведська аудиторська компанія вказує Україні на некомпетентність її підрядників, то сам Бог велів нагадати про те, що ті самі компанії - Vinci, Boyugues і «Енергобуд» присутні в іншому «ядерному», поки ще не проекті, а тендері - на будівництво НБК.
Міністр з питань надзвичайних ситуацій Віктор Балога, виступаючи перед донорами, сказав, що Україна як член Асамблеї донорів внесла додатково 22 млн. дол. у ЧФУ й очікує, що інші країни-донори оформлять аналогічні додаткові внески. Міністр спробував надихнути донорів українським прикладом. Тому що на сьогоднішній день спостерігається брак коштів: для того щоб фінансувати будь-який із запропонованих на тендер проектів - не важливо, дорожчий чи дешевший - грошей у фонді «Укриття» все одно недостатньо.
У такій ситуації, коли підписання контракту на будівництво Нового безпечного конфайнменту може відбутися на тлі недофінансування Чорнобильського фонду «Укриття», Україна справедливо побоюється, що завершувати проект їй доведеться в гордій самітності і... власним коштом. Але і це не смертельно. Гроші, за великого бажання, знайти можна. Головне - в іншому. Біль Чорнобиля давно вже притлумився, люди не можуть роками жити в очікуванні наслідків катастрофи. Для цього в них є влада, є державна машина, котра зобов’язана думати наперед. І бажати для них не дешевизни, а якості. В усьому, не лише в чорнобильських проектах.