Безліч докорів на адресу Української держави і громадян абсолютно обґрунтовані. Це й задні місця у всіляких антикорупційних, конкурентних і інших рейтингах, і відстала, за європейськими стандартами, інфраструктура, і вбоге комунальне господарство, і занедбані медицина й освіта тощо.
Та от у чому не можна обвинуватити українську націю всерйоз, так це в расовій нетерпимості до інших народів і національностей.
Серія публікацій і сюжетів у низці британських ЗМІ (зокрема на Бі-бі-сі) з приводу расистських проявів в Україні, спровокувавши заклик до вболівальників колишнього капітана збірної Англії Сола Кемпбелла не їхати на Євро-2012, вилилася як мінімум у 9 тис. зданих квитків. Набагато складніше в цьому та багатьох інших подібних випадках оцінити наші іміджеві втрати.
Прикро, коли приводом для таких сюжетів і заяв стають дії екстремістськи налаштованих ізгоїв-маргіналів, справді нечисленних в Україні.
Вдвічі прикро, якщо приводом для обвинувачень у порушенні інтересів релігійної громади стають дії представників судових, правоохоронних і муніципальних інстанцій, покликаних захищати інтереси суспільства й держави. Тим більше, якщо в основі всього лежить нібито «звичайний господарський конфлікт», для вирішення якого завжди є цивілізовані правові методи. Цивілізовані - означає абсолютно прозорі та бездоганні з правового погляду…
Конфлікт, про який ітиметься нижче, на перший погляд, справді виглядає, як звичайний господарський. Так, під час засідання Київського господарського суду, яке відбулося 29 травня, було прийнято рішення виплатити 120 млн. грн. на користь міста за право використати під будівництво ділянку землі в Солом’янському районі, яка перебуває в приватній власності. Однак його важливою відмітною ознакою є те, що судові розгляди навколо ділянки почалися після оголошення Єврейською громадою Києва про намір побудувати на ній Єврейський общинний центр. Головний рабин України Моше Асман заявив, що шокований таким рішенням суду. Крім того, він висловив здивування з приводу рішення суддів проводити розгляд справи в закритому для громадськості режимі: ЗМІ, які подали свої заявки, було відмовлено в можливості бути присутніми в залі засідання. Мотивувалося це тим, що предметом розгляду є «звичайний господарський конфлікт», який не становить суспільного інтересу.
За словами головного рабина України, громада розраховувала, що публічне висвітлення судового процесу, навпаки, сприятиме прийняттю зваженого та справедливого рішення. «Свобода преси - це своєрідний показник рівня демократії в країні. У правовій державі журналіст має право працювати в залі суду. Ми не розуміємо причин такої високої засекреченості цього судового процесу, що його міська влада позиціонує, як звичайний господарський конфлікт, і вважаємо, що цей факт обмеження прав журналістів негативно позначиться на міжнародному іміджі України», - зазначив Моше Асман.
У чому ж полягає суть спору? Сьогодні ми публікуємо думку одного з головних фігурантів конфлікту - голови Єврейської громади м. Києва і президента Всесвітнього форуму російськомовного єврейства Александера Левіна, пропонуючи іншій стороні - Київській міській адміністрації - так само публічно заявити свою позицію.
- Пане Александер, у чому полягає суть висунутих вам претензій і чим вони обґрунтовуються?
- Щоб розібратися в цьому, доведеться хоча б коротко простежити передісторію питання. Ще 2008 року компанія «Інтернешенел Бізнес Парк» («ІБП»), дочірнє підприємство голландської KDD Group N.V, яка є одним із найбільших серед працюючих в Україні девелоперських холдингів, купила ділянку під будівництво багатофункціонального комерційного комплексу поблизу Південного залізничного вокзалу. Відтоді ця ділянка перейшла в повноцінну приватну власність, і по ній увесь цей час справно і в належний термін платяться всі податки на землю та комунальні платежі.
- І скільки було заплачено за саму ділянку при її купівлі?
- За самим договором купівлі, не беручи до уваги решту супутніх зборів і поборів, - понад 26 млн. грн., або за тодішнім обмінним курсом - понад 5 млн. дол. Ми доклали максимум зусиль, щоб угоду, як передбачають процедури публічної компанії, акції якої котируються на міжнародних фондових майданчиках, було оформлено максимально чисто, законно і прозоро. Ми були в цьому зацікавлені ще й тому, що повна відповідність букві закону - абсолютно в наших інтересах як інвесторів, щоб не дати приводів ставити під сумнів наші права власності.
Та, на жаль, зробити це в Україні нині неможливо. Корупціонери-рейдери, об’єктом атаки яких ми стали, таки знайшли привід, щоб висунути претензії, - нібито вчасно не сплачений у повному обсязі пайовий внесок на розвиток інфраструктури Києва. На нашу нібито заборгованість накрутили всілякі пені та штрафи. У результаті нам подали позов на суму понад 120 млн. грн. І річ навіть не в тому, що це - надзвичайна як на нинішній час сума, а в тому, що як самі претензії, так і форма їх пред’явлення незаконні. На довершення всього, порушуються інтереси Єврейської громади Києва, яка планувала побудувати на цій ділянці землі Єврейський общинний центр.
- Почекайте, раніше нібито йшлося про будівництво багатофункціонального комерційного комплексу…
- Це було 2008 року, коли девелоперський сектор, як і ціни в ньому, перебував на піку. Відтоді, як вам відомо, багато чого змінилося. Після настання кризи, зниження інвестиційної активності в усьому світі та згортання банківського кредитування залучити кошти, потрібні для реалізації проекту, який спочатку планувався, стало неможливо. Та й навряд чи така можливість з’явиться в доступному для огляду майбутньому - досягнутий у першій половині 2008 року пік навряд чи повториться у найближчі кілька років.
Я - активний учасник єврейського общинного руху, очолюю не тільки Київську міську громаду, а й створений за підтримки багатьох знаних міжнародних політиків і громадських діячів Форум російськомовного єврейства, що одержав офіційний статус при Організації Об’єднаних Націй.
Наша громада, яка налічує на сьогодні близько 50 тис. чоловік, багато років безуспішно, через протидію муніципальних чиновників, намагається створити в столиці України Єврейський общинний центр. Водночас такі центри є практично в усіх європейських столицях і найбільших містах: це не синагога, а саме громадська установа, де реалізуються різні освітні, культурні, медичні та спортивні програми, а також проводяться гуманітарні, художні й молодіжні заходи. У Москві, наприклад, такий центр було відкрито ще у вересні 2000 року, причому на його відкритті був присутній особисто російський президент Володимир Путін.
З огляду на це, коли виникло питання, що ж робити з ділянкою, яка належить нам, й виникла ідея - побудувати там Єврейський общинний центр.
Ця ідея знайшла неабияку підтримку наших співвітчизників в Україні й за кордоном, з’явилася можливість залучити необхідне для її реалізації фінансування. Ще в 2010 році між забудовником - компанією «ІБП» і представниками Єврейської громади був укладений відповідний договір.
Нашу ініціативу гаряче підтримали і в Ізраїлі - з цього приводу ми отримали листа з подякою від віце-прем’єра, міністра закордонних справ Ізраїлю Авігдора Лібермана. Коли 25 квітня ц.р. урочисто закладався перший камінь нашого майбутнього центру, ми отримали вітання від багатьох іноземних політиків, серед яких був і віце-президент Європейського парламенту Яцек Протасієвич. У церемонії брав участь голова парламентської коаліції ізраїльського парламенту Зєєв Елькін, відомі українські політики. Однак жодного з високопосадовців української влади там не було, хоча ми всіх їх запрошували - президента Віктора Януковича, спікера Володимира Литвина, віце-прем’єра Сергія Тігіпка, голову Київської міської держадміністрації Олександра Попова.
До речі, керівник КМДА вже понад півроку не знаходить можливості зустрітися не тільки зі мною, а й із головним рабином України Моше Асманом. Більше того, від нас вимагають оформити наше прохання про зустріч через МЗС, і зовсім не зрозуміло, до чого такі формальності.
Крім того, щойно після прийняття рішення про будівництво общинного центру розпочалися процеси з його реалізації, ділянка та проект стали об’єктом прискіпливого упередженого інтересу з боку міських чиновників. Упродовж останнього місяця, з початком будівництва, міська влада Києва вдалася до спроб відібрати ділянку через суд під комерційні інтереси невідомого замовника, використовуючи як інструмент величезну суму позову.
- Чому так сталося? Чому ви відмовилися сплатити вищезгаданий внесок?
- Чому відмовилися? Ми його частково сплатили, перерахувавши місту 15 млн. грн. До речі, це був один із нечисленних і точно найбільший серед реально сплачених подібних внесків. Більше практично ніхто, крім нас, тоді не платив.
Ми не проти платити, але принципово виступаємо за те, щоб це робилося на законних підставах.
У 2008 році жодного закону, який встановлював би легітимність такого внеску, не було. Згідно з постановою Кабміну від 2000 року його граничне значення не може перевищувати 25% від вартості будівництва. А вже конкретне значення ставки збору визначають місцеві чиновники на власний, суто суб’єктивний розсуд. Нам тоді нарахували 70 млн. грн. - сума перевищила навіть установлені на той момент граничні норми. Природно, ми не погодилися, тим паче що так і не приступили до реалізації від початку запланованого проекту.
Український парламент, ухвалюючи в січні 2011 року Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», встановив граничний розмір плати в розмірі 10%, одночасно зобов’язавши привести існуючі договори у відповідність із цією нормою. У нашому випадку, попри наше офіційне звернення, цього не зробили - нової ставки не застосували.
Більш того, у нас повністю змінився проект, отже, базова сума для розрахунків вартості забудови теж кардинально змінилася.
- З цієї причини ви вважає претензії на вашу адресу нелегітимними?
- Так, але не тільки. Крім цього, ми вважаємо нелегітимним спосіб, яким до нас було звернене стягнення - за позовом міської прокуратури, яка вповноважена їх подавати тільки в інтересах держави, але не міста.
При цьому не зрозуміло, навіщо потрібно було йти на таке порушення юридичної процедури, якщо Єврейська громада Києва намагалася врегулювати це питання в досудовому порядку. Ми направили в КМДА проект мирової угоди з урахуванням змін у законі, однак там навіть не захотіли відповідати на наше звернення.
Та, попри незаконність позову навіть хоча б з цієї формальної причини, суд її проігнорував. Судді нас послухали, нібито взяли до відома. Після цього попросили перерву на п’ять хвилин, і через п’ять хвилин уже була повністю готова резолюція, а готове рішення повністю підписане трьома суддями. Рішення суду було прямо-таки епохальним, літера в літеру задовольнивши позов прокуратури. Це дає нам підстави стверджувати, що це рішення було прийняте, винесене та написане заздалегідь.
Усі вищенаведені порушення, як і багато інших нюансів, дають мені підставу стверджувати, що в Україні нині налагоджено чітку рейдерську схему, яка здійснюється за участі правоохоронних органів, судових інстанцій, муніципальних і державних структур. Рейдери, яких кришують та заохочують найвищі державні та столичні чиновники, знаходять «солодкі» об’єкти, а потім відбирають їх усіма можливими методами. Причому в цій схемі беруть участь уже «ручна» прокуратура та підконтрольні суди, а більш ранні рішення Київради про виділення ділянок нею ж і тим самим депутатським складом запросто скасовуються. Про жодне дотримання закону при цьому не може бути й мови.
Проте ми маємо намір обстоювати правоту на всіх можливих рівнях. Єврейська релігійна громада Києва вже офіційно зверталася до президента України з проханням взяти будівництво Єврейського общинного центру під свій патронат. На жаль, наше звернення поки що залишилося без будь-якої відповідної реакції глави держави. Але ми переконані, що так сталося не тому, що він його проігнорував, а тому що нашого листа до нього не донесли.
- Тобто він десь «загубився» у коридорах президентської адміністрації?
- Мабуть, так. Більше того, я вважаю це одним із елементів цілеспрямованої програми з дискредитації країни та її президента на міжнародній арені, яка нині реалізовується. У нашому випадку ми не зупинимося та обстоюватимемо свої інтереси не тільки в судах, а й у всіх можливих політичних інстанціях, у тому числі в Європарламенті та конгресі США. І домогтися включення кількох причетних до подібних зловживань прізвищ осіб в «чорний» список, опинившись у якому, вони наступного літа будуть замість Лазурного берега чи Сардинії їздити кудись на Азовське море, ми обов’язково зможемо.
Та річ навіть не конкретно в цих суб’єктах. Проблема в тому, що від цього ще більше постраждає імідж України, який і так уже опустився «нижче плінтуса». Подібні до нашого судові процеси остаточно руйнують залишки міжнародної довіри до України.
От і виходить, що під прикриттям інтересів міської громади завдається величезна шкода інтересам усієї країни. Ця шкода стає тим більшою, чим більш нахабними та безпринципними стають покликані оберігати суспільний і державний інтерес чиновники, розбещені безкарністю. І хоча цю шкоду навряд чи вдасться компенсувати, ми докладемо максимум зусиль, щоб домогтися їхнього осуду.
P.S. DT.UA готове надати керівництву Київської міської державної адміністрації можливість викласти в нашому виданні власну позицію щодо описаного в цій публікації конфлікту.