Останнього дня вересня один із районних судів залишив свою область без газу. Точніше кажучи, Корольовський районний суд просто заборонив місцевій компанії «Житомиргаз» за нього платити. Таке дивне рішення стало відповіддю на прохання дуже маленького, але енергійного акціонера, який володіє аж 0,13% уставного фонду цієї компанії.
Як правило, позови малих акціонерів пов’язані в українській практиці з боротьбою бізнес-груп між собою. Кожна з них наймає двох-трьох активних акціонерів, котрі й закидають дружні суди позовами «потрібного» змісту. За нормального розвитку процесу позови задовольняються й кілька судів швидко приймають взаємовиключні рішення.
Житомирський випадок у цю схему не дуже вписується. Передусім ніякого конфлікту головних акціонерів там немає. Навпаки, акціонери, що володіють більш як 75% акцій, дружно й мирно провели збори, і добродії, котрі подали позови, справді представляють майже самих себе, точніше — інтереси колишнього менеджменту.
Маленький, але гордий
«Житомиргаз» — типове середньоукраїнське газорозподільне підприємство (облгаз). Протягом року він транспортує трохи менше мільярда кубометрів газу плюс поставляє його населенню, бюджетним організаціям і частині підприємств області. Разом із поставками скрапленого газу підприємство одержує трохи більше 120 млн. грн. річного обороту. Ще на початку року контрольний пакет «Житомиргазу» належав фірмам, дружнім до голови правління компанії Юрія Косалапова, котрий обіймав цю посаду багато років поспіль. Точніше, юридично в нього було близько 0,6% СФ, але якось так уже склалося, що він мав вплив на компанії, котрі володіли значно більшим пакетом. Принаймні переговори щодо продажу контрольного пакета акцій велися саме з ним.
Покупцем виступила київська компанія «Газтек». Трохи раніше вона придбала контрольний пакет й сусіднього «Хмельницькгазу». Переговори проходили в Житомирі не без шорсткостей, але сторони все-таки домовилися й до кінця весни угода була загалом-то готова. З урахуванням раніше куплених акцій, структури, дружні до «Газтеку», сумарно одержали до 61% акцій. Природно, покупець захотів провести збори акціонерів, аби юридично оформити контроль над компанією. На той час він одержав і дозвіл Антимонопольного комітету України на укладання цієї угоди.
Проти продажу нічого не мав й інший вагомий акціонер облгазу — НАК «Нафтогаз України» (15,86%). З огляду на вже наявний досвід роботи з «Газтеком» у Хмельницькому, він небезпідставно сподівався, що нові власники поліпшать рівень розрахунків із його дочірньою компанією «Газ України» за поставлений газ. І в липні в центральній та місцевій пресі було оприлюднено повідомлення про проведення зборів.
Проте остаточно завершити процес передачі тихо й спокійно не вийшло. Дуже схоже, що у досягнуту «пакетну угоду» не потрапив пан Віктор Назаров, який очолює Житомирське управління цього облгазу. 12 вересня пройшли збори акціонерів із 95,2-відсотковою явкою всіх акціонерів, де було в рамках реорганізації компанії взагалі ліквідовано цю структуру.
Збори відбулися в п’ятницю, а вже в понеділок із похвальною оперативністю було винесене визначення Корольовського районого суду м. Житомир щодо забезпечення позову пана Назарова про визнання позачергових зборів акціонерів від 12.09.2003 року недійсними. Природно, у чому завинили понад 90% акціонерів перед В.Назаровим, особливо не деталізувалося, а говорилося, що він не зміг належним чином підготуватися до зборів. З огляду на те, що на самих зборах кількість голосів «проти» запропонованих рішень не перевищувала 4%, із ним можна погодитися, але навряд чи це є приводом для визнання зборів та їхніх рішень недійсними.
Цікаво, що й сам Віктор Петрович в інтерв’ю місцевій пресі не зміг пояснити, у чому суть його претензій, а тільки поінформував, що для ухвалення доленосних рішень про ліквідацію одного з управлінь необхідно мінімум три чверті голосів. Це справді так — просто він скромно не сказав, що на зборах за це проголосувало навіть не 3/4, а 9/10 присутніх акціонерів. Проте суд надоперативно, фактично за вечір передвихідного дня, ухвалив рішення про призупинення виконання рішення позачергових загальних зборів акціонерів ТОВ «Житомиргаз». При цьому було заборонено будь-які дії з передачі в безоплатне й тимчасове користування, займ іншим підприємствам, організаціям, закладам майна, що належить компанії. Реєструвати зміни в статуті заборонили й Житомирському міськвиконкому, а заодно заборонили органу держрегістрації провадити реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності. Тим самим права акціонера Назарова, очевидно, було цілком захищено. Права інших 95% акціонерів суд якось не дуже хвилювали — принаймні про саму наявність позову вони дізналися тільки з ухвали суда. Та й ніколи було,— нагадаємо, події відбувалися фактично у вихідні.
Іронія ситуації в тому, що ніхто ніякого майна й не збирався передавати. Єдиним практичним наслідком цього позову стало тимчасове збереження посади пана Назарова. Утім, її ліквідація — це лише справа часу. Єдине, чого він домігся, це того, що ліквідаційна комісія не заплющуватиме очі на виявлені недоліки. Тим паче що вже перша інвентаризація новими власниками спадщини попередників виявили низку «цікавих» угод.
Про розвиток особистості
Проте позовом В.Назарова справа не обмежилася. Рішення суду, природно, трохи муляло, але процес переходу власності тривав. І тут на поверхні з’явився новий представник «старої команди» — Валерій Халепо. 30 вересня він теж звернувся в Корольовський районний суд міста Житомира. Цього разу суду було заявлено, що цього акціонера належним чином не поінформували про порядок денний зборів, чим позивачу заподіяно, крім усього іншого, і моральної шкоди. Взагалі-то Валерій Васильович працює головним інженером «Житомироблгазу», і повірити в те, що він за два місяці не поцікавився, що ж відбуватиметься на зборах акціонерів, складно. Тим паче що його посада навіть передбачає певну участь у підготовці зборів ВАТ. Приміром, головний інженер мав би уточнити, хто зі співробітників збирається особисто бути присутнім у робочий день на зборах, а хто віддасть доручення на право голосування директору тощо. Якщо ж усе це справді пройшло повз нього, то, судячи з його звернення в суд, це, безперечно, стало особистою трагедією.
Автор цього матеріалу бачив чимало, неначе написаних під диктовку, заяв скривджених міноритарних акціонерів. Заява Валерія Васильовича в цьому сенсі вигідно відрізняється. Поза сумнівом, він писав її сам. І річ навіть не в десятках граматичних помилок. Це не заява, це крик душі, яку чужі й нетутешні люди намагаються відірвати від посади.
Дозволю собі процитувати текст цього чудового документа: «Про питання порядку денного зборів, що розглядалися і щодо яких приймалися рішення, я дізнався під час проведення зборів і тому не зміг належним чином підготуватися...
Заподіяна мені моральна шкода складається з двох елементів:
1. «Соціально-морального»;
2. «Індевідуально-психіхічного».
Сутність першого полягає в заниженні моєї честі, тобто як у заниженні моєї власної самооцінки, так і в заниженні моєї оцінки перед іншими суб’єктами (оцінка мого престижу, авторитету, репутації), що порушує статті 21, 28 Конституції України.
Сутність другого полягає в пригніченні мого психічного стану.
Виходячи з того, що обсяг моєї правосуб’єктності пов’язаний із моєю особистістю, індивідуальністю моєї особистості, порушення, ущемлення моїх прав призводить до ущемлення моєї особистості, що є втратою нематеріального характеру — моральною шкодою».
Далі було написано, що «тим самим Відповідач унаслідок своїх протизаконних дій порушив моє право на: управління справами Відповідача; право власності; право на невтручання в моє особисте життя (ст. 32 Конституції України); право на повагу до своєї честі (ст. 21,28 Конституції України); право на вільний розвиток особистості (ст.23 Конституції України). Унаслідок порушення моїх прав на управління справами Відповідача моє право на невтручання в моє сімейне життя, оскільки останнім часом я дуже нервую, у сім’ї виникли сварки, відчувається нервова обстановка, мої стосунки з дружиною дуже погіршилися».
«Порушивши моє право на управління справами Відповідача, а також небажання осознати свої протиправні дії, Відповідач принижує моє усвідомлення громацької ваги, самоповагу, самооцінку власної цінності, значемості, тобто Відповідач принижує мою гідність чим порушує ст. 21 Конституції України. Я як акціонер товариства Відповідача маю у власності 0,002% акцій даного підприємства, це моя власність. (Якщо буквально перевести це в акції, що виявиться, що пакет акцій становить 4,5 грн. — Авт.) Ст. 4 Закону України «Про власність» передбачено, що власник на на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається належним йому майном.
Відповідач, порушуючи моє право на управління справами товариства, порушує моє право розпоряджатися моєю власністю, чим порушує моє право власності, Закон України «Про власність», Конституцію України».
Того, що понад дві тисячі інших акціонерів можуть бути іншої думки стосовно розпорядження майном, позивач не згадав. Хоча він сам же написав, що, на думку російського філософа XIX століття Івана Пніна, «тільки власність громадянина є душею товариства й безпеки особистості». Але, можливо, деяким особистостям повинно бути трохи безпечніше?
Перерахувавши всі катаклізми, які обрушилися на нього, Валерій Васильович резюмує, що «наявність самого факту порушення якогось з вище вказаних прав протиправними діями Відповідача викликає в мене відчуття беззахисності. Внаслідок порушення мого права на управління справами товариства, власності та інших моїх прав в мене з’явилися пригнічувальні емоції, негативно вплвають на мою діяльність тобто я втратив активність, я почав нервувати, в мене порушився сон, я досить часто починаю хвилюватися за незначними подіями, що призводить до порушення нормальних стосунків з оточуючими мене людьми, що робитьнеможливим розвиток моєї особистості так як «особистість це відкрита система: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв’язку з іншими людьми». Вказане вище дуже заважає мені працювати, та взагалі становить неможливим нормально існувати». (У російському перекладі не збережені усі «особливості» цього орегінального тексту. – Ред.)
Для повернення людини до нормального життя, добрих стосунків із дружиною, оточуючими, гармонії з собою та людством потрібно було зробити лише кілька речей. По-перше, відшкодувати позивачу моральну шкоду, оцінену ним у сто гривень; заборонити облгазу передавати будь-кому будь-яке майно. Ну й головне — «заборонити посадовим особам Відповідача, обраним на загальних зборах акціонерів «Житомиргазу», проводити розрахунки від імені Відповідача в готівковій і безготівковій формах». Оскільки щоденний оборот за рахунками становить приблизно півмільйона гривень, це означає паралізувати роботу підприємства.
Найцікавіше, що суддя без вагань і того ж самого дня, тобто негайно, виконав і цю вимогу. Очевидно, стогривнева шкода і позбавлена газу область у його очах речі абсолютно еквівалентні. Утім, пан Халепо не якийсь-там саботажник і не хоче нічого поганого «Житомиргазу». Просто в ролі його керівника він бачить себе особисто, благо, що акції (хай і трішки), у нього є. Принаймні за його версією, саме він нині є виконувачем обов’язків голови правління. На жаль, ні саме правління, ні акціонери цієї точки зору не поділяють, що, безперечно, продовжує пригнічувати його «особистість як відкриту систему».
Проте ситуація жартувати не дозволяє. Є ухвала суду, яку в правовій державі треба виконувати. Відповідно до неї, облгаз повинен або припинити розрахунки, або керуватися невідомо чим. Річ у тому, що, попри зворушливі почуття до власних акцій, щодо інших активів облгазу Валерій Васильович допускав трохи вільніші вчинки.
Зокрема уже нинішнього року було підписано два договори про переуступку заборгованостей Торгового дому «Газ України» перед облгазом на суму близько 3 млн. грн. Їхнім новим власником стала маловідома київська структура, що пообіцяла заплатити до серпня 40—45% вартості грішми, а решту — цінними паперами, тобто векселями. Надворі 2003 рік, і вексельні розрахунки, м’яко кажучи, не схвалюються ні податковою, ні акціонерами. Але це було б ще півбіди: на вересень за цим контрактом надійшло платежів аж на 83 тисячі, тобто 3% від суми договору. Куди поділася решта, з’ясовуватиме слідство, оскільки порушено кримінальну справу. Акціонери цілком солідарні з тим, що власність треба берегти, й дарувати комусь три мільйони не збираються, навіть якщо при цьому хтось і постраждає.
І все-таки ситуація, у якій опинилася газорозподільна компанія, аж ніяк не гумористична. Щодня в область надходить кілька мільйонів кубометрів газу, які транспортуються й розподіляються при фактично заблокованих рахунках. Більше того, заморожено рух коштів, призначених на будівництво газорозподільних мереж у низці населених пунктів області. І все це напередодні опалювального сезону, якого суд своїм рішенням чомусь не скасував.
«Житомиргаз» — приватна компанія, і державний НАК «Нафтогаз України» не зобов’язаний постачати їй газ без адекватної оплати, про що йдеться і в купі постанов Кабміну. Інакше кажучи, фактично в області газу вже не повинно бути, зокрема й у будинку Корольовського районного суду.
Між іншим, судді, котрі настільки оперативно виносили вердикти про задоволення позовів, саме судове засідання вирішили провести в листопаді (через місяць після настання холодів). З чим, очевидно, житомирян, зокрема й панів Назарова та Халепо, слід поздоровити. Осінь обіцяє запам’ятатися. З огляду на те, що в «Нафтогазу України» й так є запитання до колишнього керівництва стосовно розподільного рахунку (про приблизно 20 млн. грн., що не надійшли на єдиний розподільний рахунок), довго комерційну структуру, тобто облгаз, НАК не кредитуватиме. Та й податкова, якій не перераховуватимуть грошей, місяцями чекати не стане, не кажучи вже про те, що людям треба платити зарплату.
Мимоволі виникає запитання: чим усе-таки керувався суд? Адже існує така нудна річ, як процедура ухвалення рішень. Її спеціально прописували для того, щоб виключити виникнення ситуацій, коли чиїсь амбіції або недостовірна інформація ставлять під загрозу інтереси суспільства, зокрема й акціонерів. Ситуація, коли одна зі сторін розв’язує свої проблеми зі швидкістю звуку, а іншій пропонують чекати тижнями, викликає певні сумніви в цілковитій неупередженості Феміди. Тим паче що простежуються спроби залучити до процесу й силові структури. Так, після засідання правління, яке одноголосно визнало повноваження нового керівництва, пан Халепо заявив, що його побили й відібрали диктофон. Навіщо це знадобилося б акціонерам, незрозуміло. Але в результаті представник «Нафтогазу України» провів кілька годин в обласній міліції, пояснюючи, навіщо він приїхав в область. Після чого його випустили, так і не пояснивши причини затримання. Це, безумовно, допоможе НАКу визначитися з часом кредитування неплатника...
Утім, можливо, обійдуться й без газу. Зрештою, хто заважає малому акціонерові звернутися до суду з вимогою заборонити прихід зими та зобов’язати Діда Мороза забезпечити в області літню температуру? Позов, безперечно, приймуть, — а чим він гірший від інших?