Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського — не «найсмачніший» об’єкт в українській металургії. З іншого боку, і малим його теж не назвеш: сім із половиною тисяч робітників, виплавка близько 1,2 млн. тонн сталі на рік, випуск товарної продукції майже на 200 млн. дол. Втім, останніми роками про Петровку згадують в основному не так у зв’язку з металом, як через скандали навколо її приватизації.
У понеділок, 8 вересня, має відбутися конкурс із продажу 42,3% державного пакета акцій меткомбінату. Проте, швидше за все, його просто не буде: донецька корпорація «Індустріальний союз Донбасу» через суд вимагає перенесення його термінів. Мотивація донеччан цілком зрозуміла. Перш ніж щось купувати, вони хотіли б подивитися сам завод...
І ось тут з’ясовується, що продавець, себто держава, — формально найбільший акціонер (втім, є і більший пакет, але він розмазаний по офшорках), — не в змозі забезпечити навіть елементарного доступу потенційного покупця на об’єкт.
Таке захоплююче становище пояснюється гранично просто: завод уже кілька років контролює група компаній, дружніх Приватбанкові. А вони не хочуть, щоб на підприємство прийшов ще хтось, і вже тим більше ІСД. На цей час стосунки між Приватбанком і корпорацією ІСД далеко не найкращі.
Тож пускати ІСД на завод не хочеться — ось і не пускають. Думка самої держави, точніше Фонду держмайна України, про долю приналежної їй власності при цьому мало кого цікавить. Структури, що контролюють метзавод, зовсім не бояться зіпсувати стосунки з приватизаційним відомством — куди вже гірше. Останніми роками держава на Петровці справно виконує роль бідного родича...
Почалося це ще 1999 року, коли незабутнє Агентство з управління державними корпоративними правами ухвалило рішення про передачу 60,3% акцій в управління засновнику Приватбанку — компанії «Приват-Інтертрейдинг» — зі шляхетною метою розвитку виробництва. Для початку нові управлінці сформували спостережну раду так, що представники держави в неї просто не потрапили. При цьому виникли маленькі, але цікаві нюанси. Договір на управління пакетом акцій укладався на період до липня 2004 року. Збори акціонерів відбувалися в грудні 1999-го, і члени спостережної ради обиралися на п’ять років, тобто до грудня 2004-го. І щоб переобрати їх, треба було зробити дві речі: провести збори акціонерів і зібрати 75% голосів акціонерів із цього питання. Реально це означало, що переобрати склад спостережної ради не можна...
Тож коли Фонд ініціював розірвання договору з управляючою компанією, реально це дуже мало що змінило. Провести збори акціонерів й увести до складу спостережної ради нових членів він не в змозі. Недержавні акціонери, консолідувавши 48% акцій, просто блокують збори, і вони три роки поспіль зриваються через відсутність кворуму. Тож Петровка регулярно генерує не лише сталь, а й корпоративні скандали...
Кілька років тому один із них вийшов навіть на загальноукраїнський рівень. Тоді Президент доручив Кабміну створити комісію для перевірки діяльності ДМК ім. Петровського.
Приводом став чудовий контракт із ТОВ «Брюс-Кий» на 107 млн. грн. За ним компанія зобов’язалася постачати сировину на завод й отримала передоплату. Але далі щось не склалося, і матеріалів вона не постачала, користуючись заводськими грошима. Між іншим, їх цілком вистачило б на погашення наявної тоді заборгованості із зарплати. Доки Президент не порушив питання, всіх (і завод у тому числі) такий стан справ влаштовував...
Потім, щоправда, заметушилися — почали шукати стрілочника. Цікаво, але відразу виявилося, що спостережна рада АТ, із щонайширшими повноваженнями і чудовими фінансистами, про цей контракт, який становив місячний оборот підприємства, абсолютно не в курсі. У кожному разі, так заявив представник «Приват-Інтертрейдингу». Усе зіпхнули на голову правління, що його та ж таки спостережна рада і звільнила. А щоб далі не засмучувати Президента — і гроші повернули. Просто вони трішки, кілька місяців, прокрутилися поза заводом, який має колосальний дефіцит (400—500 млн. грн.) оборотних коштів. Ну що ж, буває. На заводі взагалі багато що буває...
Приміром, коли тому ж таки «Приват-Інтертрейдингу» передавали держпакет, він був помітно товстішим і становив 60,3% акцій. Проте за період управління підприємство (чи, швидше, його управлінці) успішно виграло у держави суд і відсудило ще 18% акцій. Що їх відразу благополучно продали за номіналом невідомому покупцеві...
Загалом, тепер у дружніх компаній уже майже контрольний пакет. Питається, і навіщо їм після цього держава? І так усе добре. Завод нарощує виплавку сталі, щоправда, за балансом, при цьому він в основному сидить у збитках, але вже чого-чого, а як успішно працювати на найзбитковішому підприємстві, наших бізнесменів учити не треба.
Приміром, сировина за низкою контрактів подорожчала в 1,5 разу. Підприємству від цього — незаперечні збитки, а ось постачальнику настільки ж очевидно трохи стало краще. А коли згадати, що акціонери в них далеко не чужі одне одному, то якась копієчка й перепала. Державі залишається судити про роботу підприємства лише за непрямими ознаками і за результатами перевірок.
Щоправда, вони теж дають дуже цікаві результати. Приміром, з’ясовується що звичка укладати договори з довгостроковою передоплатою аж ніяк не канула в минуле разом із компанією «Брюс-Кий». Схема живе і процвітає. Наприкінці минулого року комбінат уклав договір із ЗАТ «Футбольний клуб «Дніпро-96»; йшлося не про купівлю футболістів, а про банальні поставки коксу й агломерату. Відтак до квітня за клубом висів скромний борг у 176,8 млн. грн. — вартість приблизно чотиримісячного споживання цього виду сировини заводом. Навіщо комбінатові, в якого своїх оборотних коштів явно бракує, кредитувати комерційну структуру — питання цікаве. Особливо коли згадати, що для покриття розривів беруться і кредити в тому ж таки Приватбанку — там для Петровки відкрито 39 кредитних ліній. Між іншим, 15% кредитів видано в чеських кронах і новозеландських доларах. Наскільки відомо, монгольський тугрик у розрахунках не використовується…
Цікаво, що за зовнішньоекономічними контрактами найбільшим боржником заводу ім. Петровського на початок року була ісландська фірма St. John LTD (не плутати із засновником «Приват-Інтертрейдингу» кіпрською офшоркою St. John Trading). Це, вочевидь, просто збіг, але «тезко» на початок 2003 року вже близько двох місяців «крутив» 29 млн. дол.
До речі, серед боржників заводу значиться і сам «Приват-Інтертрейдинг» (на початок квітня — 23 млн. гривень). Але спроба провести зустрічну перевірку достовірності сум кредиторки і дебіторки зірвалася.
А жаль. Ситуація з боргами підприємства взагалі цікава. Метзавод буквально обвішаний ними. При торішньому річному обороті в 1,02 млрд. грн. кредиторська заборгованість у серпні перевищила мільярд гривень. Інакше кажучи, підприємство рік мало працювати на погашення боргів... До речі, за час управління заборгованість ДМЗ перед постачальниками, яка ще 1999 року була на рівні 300 млн. грн., майже потроїлася.
Як підприємство залізло в таку глибоку яму, цікавить дуже багатьох. На думку директора з корпоративних прав і інвестицій корпорації «ІСД» Олександра Пилипенка, «справжні показники фінансової діяльності заводу ім. Петровського зараз нікому не відомі. Нинішня ж величезна кредиторська заборгованість цілком може виявитися «липовою». З такими обсягами виробництва, як у ДМЗ, — це або колосальне розкрадання, або обман: нормальна кредиторська заборгованість металургійного комбінату не повинна перевищувати його тримісячного обороту, а тут учетверо більше».
Зате тепер у фірм, які сконцентрували кредиторську заборгованість заводу (а на думку фахівців ФДМ, близько половини її зосереджено в одних руках), з’явився потужний важіль тиску на будь-якого інвестора, котрий зацікавиться цим підприємством. Величезні борги заводу означають постійну загрозу його банкрутства. Причому це аж ніяк не теорія. Справу про банкрутство вже порушено, і вона йде. До того ж у комітет кредиторів знову не потрапили представники держави. Тут уже постаралося Мінекономіки, представники якого не змогли (чи не захотіли) грамотно сконцентрувати кредиторську заборгованість заводу в спільний блок.
У результаті з 243 організацій, включених до реєстру кредиторів, 11 юридичних осіб, що становлять 5% від усього облікового складу, володіють 51% (318,9 млн. грн.) загальної суми заборгованості. Причому 120 млн. грн. раніше викликали дуже великі запитання. Близько 20 млн. представлено векселями, виданими заводом із порушенням Закону «Про банкрутство». А решта 100 млн., на думку ряду кредиторів, визнані Петровкою добровільно, знову ж, в інтересах згаданих 11 структур. Зрештою до комітету кредиторів увійшли представники семи юридичних осіб: Орджонікідзевський ГЗК (контролюється структурами Приватбанку), ТОВ «Енеко» (партнер Приватбанку), ТОВ «Технологія» (партнер Приватбанку), «Футбольний клуб «Дніпро-96» (партнер Приватбанку), ВАТ «Дніпрококс» (контроль структур Приватбанку), а також ТОВ «Комекс» і ЗАТ «Астрал».
Зате поза комітетом опинилися такі великі кредитори, як НАК «Нафтогаз України», «Укрбургаз», ініціатор банкрутства — ТОВ «Укрінмет», ну і сам АТЗТ «Приват-Інтертрейдинг». Справді, навіщо йому представництво в комітеті, коли й так усе гаразд...
Представників держави немає ні в комітеті кредиторів, ні в спостережній раді, тож про події на заводі держоргани мають досить нечітке уявлення. Приблизно один раз на квартал або за дорученням Президента чи Кабміну проводиться перевірка. Щось знаходять і починають вирішувати, що робити. Інколи навіть не дуже вразливі податківці й самі лякаються. Так, торік у вересні податкова нарахувала за схемою ухиляння від оподаткування аж 661 млн. грн. пені, але, вочевидь, розуміючи, що цих грошей ніколи не отримає, звернулася по роз’яснення в Національний банк і поки що процес призупинила.
Взагалі треба розуміти, що за відсутності оперативного контролю явно б’ють виключно по «хвостах», а на заводі теж не дурні сидять — одна з найпотужніших і дуже юридично підкутих в Україні бізнес-груп. Тому хоча багато цифр викликають інтерес, розібратися в них не так і легко. Приміром, за що підприємство видало на 200 з гаком мільйонів гривень векселів і прийняло близько 100 млн. чужих? Чому, приміром, ті ж таки авансові платежі видаються двом-трьом пов’язаним фірмам тощо?
Між іншим, попри пристойний знос, завод працює майже на повну потужність, і виробництво прокату практично подвоїлося. Але, як уже відзначалося, прибутку це не дає. Торік збитки становили до півсотні мільйонів гривень. У січні—липні ц.р. завод отримав доподатковий прибуток на суму 33,9 млн. грн., на стільки ж зросла кредиторська заборгованість.
По суті, Петровка сидить у своєрідному коконі: сама боргів не сплачує і розрахунків за вироблену продукцію не вимагає. Саме така ситуація характерна для підприємства, де постачальником сировини і трейдером готової продукції виступають близькі структури. А оскільки процес банкрутства триває вже другий рік, то й робити нічого не треба. Механізм уже запущено...
Загалом, щоб розібратися у вариві, яке зараз булькає на меткомбінаті, і прийняти рішення, купувати його акції чи ні, потрібно, як мінімум, побачити документи. Але такої можливості потенційним покупцям із ІСД не дали. Можливо, що в іншого претендента — компанії «Приват-Інтертрейдинг» — проблем було менше...
Представники донецької корпорації вже заявляли, що конкурс має бути продовжений, аби ІСД як його учаснику надали можливість ознайомитися з реальним станом справ на підприємстві, особливо з його кредиторською заборгованістю. Інакше ІСД може відкликати заявку — ніхто не купуватиме товар, не знаючи його вмісту.
Загалом, це вже другий конкурс по заводу ім. Петровського за останні місяці. Перший не відбувся цього літа — виявилося, що пакет за номінальною вартістю нікому не цікавий. Очевидно, тоді акціонерам Привату не хотілося платити за підприємство, яке вони й так вважали своїм. Групі компаній, пов’язаних із Приватом, і так світять значні витрати, — купівля того ж меткомбінату ім.Дзержинського, — тому, очевидячки, вирішили почекати.
Однак зараз ситуація змінилася: за пакет можуть поборотися дві структури. І хоча формально ціну знизили на 30% — до 62,8 млн. грн. (11,8 млн. дол.), цілком може статися ціновий стрибок. У приватівських структур зараз 48% акцій, і якщо 42% підуть іншій групі, може утворитися дуже цікава ситуація. Здається, саме це й називається конкуренцією...
Втім, уперте бажання ФДМ якнайшвидше продати великий пакет акцій ДМЗ, очевидно, розбігається з планами структур, котрі його контролюють. Так, стало відомо, що кредитори Дніпропетровського металургійного заводу виступили за введення судом процедури санації. При цьому ще до завершення провадження у справі про банкрутство вони мають намір визначитися з кандидатурою управляючого санацією, а також конкретизувати її деталі.
За словами представника ДМЗ, уже через місяць після судового засідання, призначеного на кінець вересня, планується вжити заходів щодо відновлення платоспроможності підприємства.
Зрозуміло, у разі призначення фінансового управляючого (мало хто сумнівається, що він буде з приватівської «обойми»), вартість держпакету рухатиметься у бік нульової.
Між іншим, Приватбанку, здається, вдалося неможливе: він серйозно розлютив ФДМ. Взагалі ж наш Фонд держмайна до українських олігархів ставиться трепетно — інакше хто ж у нього об’єкти купуватиме? І щоб глава цієї лагідної й незлобливої організації повідомляв прем’єру, що Приватбанк «розраховує за рахунок проведення санації... на подальше знецінення держпакета... Повна безкарність таких дій Приватбанку призводить до зростання соціальної напруженості на підприємстві, яка має відповідну підставу...»? Та щоб такі заяви від Михайла Чечетова заслужити, слово честі, треба постаратися, і не на одному об’єкті. А людям же ще довго разом працювати...
ІСД не збирається вдавати із себе хлопчика для биття, а має намір вимагати можливості брати участь у конкурсі, чітко уявляючи обстановку. Якщо знадобиться — то й судовим шляхом. Тим більше що це потрібно не лише йому. Україна — і держава, і бізнесмени — зацікавлена в тому, щоб приватизація велася максимально прозоро. Принаймні всі так кажуть, і Приватбанк — не виняток. Може, невдовзі щось і робити почнуть?