ВАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал» ніяк не поділять. Підприємство є ласим шматком, попри те, що перебуває на межі банкрутства. Втім, існує і така точка зору: зацікавленим особам просто кортить прибрати завод до рук.
У грудні минулого року господарський суд м.Полтави виніс ухвалу про початок санації ВАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал» — кредитори пред’явили до стягнення борги на загальну суму понад 14 млн. грн. Плану санації підприємства немає і досі, саме воно практично не працює з грудня, а його колектив лякає перспектива взагалі залишитися без роботи.
ВАТ «КЗЗБШ» — держпідприємство, підпорядковане Мінтрансу. Всіма акціями володіє Фонд держмайна України. Замовлення на продукцію залежать від вельми не бідного підприємства «Укрзалізниця», якому постійно потрібні залізобетонні шпали. Кременчуцький завод ЗБШ — найбільший в Україні з трьох аналогічного профілю (два інші — в Коростені і Гнівані), до того ж єдиний виробляє бруси стрілкових переводів.
Здавалося б, працювати і процвітати. Чому ж завод опинився в двох кроках від банкрутства?
Заводи-двійники
У робочому середовищі існує точка зору, що підприємство штучно вганяють у банкрутство. Це звучало і на загальних зборах трудового колективу, і в листі з підписами керівників і 35 працівників заводу, надісланому в правоохоронні органи і місцеву пресу. Припущення про те, що завод призначений на «заклання», підтверджується таким фактом: на території ВАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал» улаштувався його «двійник» — ЗАТ «Кременчуцький завод залізобетонних шпал». Закрите акціонерне товариство засноване старим заводом, що, відповідно до рішення Мінтрансу, передав новому заводу близько 70% основних фондів. Іншим співзасновником виступила приватна фірма «Інтерпромресурс».
Схема знайома: потенційний банкрут «клонується», перекинувши виробництво на підприємство, що починає працювати «з нуля», а боржник тим часом іде під банкрутство. Мало того, згідно з рішенням Господарського суду, інвестором старого заводу ЗБШ мав виступити його новоспечений двійник!
А поки суд та діло, більш ніж тисячний колектив «близнюка» поділили навпіл. Поділ усього іншого (у тому числі і замовників) відбувався не так мирно. Через це ось уже два місяці простоюють обидва заводи. На ЗБШ-1 люди не одержують зарплату з жовтня минулого року, заборгованість досягла майже мільйона і становить третину всієї заборгованості по зарплаті в Кременчуці. ЗБШ-2 не набагато відстає в цьому від заводу, що його породив: люди чекають грошей за листопад.
Двійники залежать один від одного: ЗБШ-2 відійшов ласий шматок — бетонозмішувальний цех. А які ж шпали без бетону? Саме тим, що ЗБШ-2 відмовляється поставляти сировину, директор ЗБШ-1 Віталій Гіжевський пояснив пресі причини простою свого підприємства в грудні. У відповідь на цю заяву директор ЗБШ-2 Микола Стадниченко надав листа за підписом Гіжевського, в якому той просив припинити відпускання бетону, і, в свою чергу, обвинуватив останнього в тому, що той залишив новий завод без телефонного зв’язку (комунікації залишилися за ЗБШ-1). Але на цьому особливості поділу майна не закінчуються.
Судові позови
Ситуація і справді парадоксальна: яким чином одне підприємство, створене на основній виробничій базі іншого, як Єва з ребра Адама, може виступити його інвестором? Втім, виявляється, таке взаємопоглинання закону не суперечить. Принаймні так ухвалив свого часу Господарський суд. Нині його ухвала щодо призначення санації оспорюється колишнім керівництвом ВАТ «КЗЗБШ» у суді вищої інстанції.
Проте річ у тому, що відповідно до Закону «Про поновлення платоспроможності боржника або про визнання його банкрутом» судове рішення про процедуру санації набуває законної сили з моменту його винесення. Таким чином, зустрічний позов не припиняє дію ухвали Господарського суду.
Отже, арбітражний керуючий Юрій Іваненко усунув Віталія Гіжевського від виконання обов’язків, призначивши виконавчим директором якогось Волоховського.
Колективу підприємства така заміна видалася більш ніж дивною. Слід пояснити: Віталій Гіжевський був призначений виконуючим обов’язки голови правління міністром транспорту Георгієм Кірпою у листопаді минулого року, незадовго до рішення про санації. До цього ВАТ «КЗЗБШ» керував Юрій Зимін, у команді якого був і пан Волоховський. Колектив встав горою за Гіжевського. До речі, Крюківський районний суд 19 лютого відновив його на посаді. Арбітражний керуючий Юрій Іваненко підписав відповідний наказ. Але слідом за ним видав новий, яким усунув ставленика Мінтрансу вдруге.
Визнаний і невизнаний кримінал
Гіжевський рішуче відмовився віддавати печатку підприємства, чим навіть заслужив у виконкомі Кременчука репутацію «саботажника» — так прокоментував його дії віце-мер Костянтин Кулінічев, який є також членом спостережної ради підприємства. До речі, Юрій Іваненко простій заводу пояснює саме відсутністю печатки — мовляв, неможливо укладати договори. Була спроба обзавестися новою, оголосивши стару загубленою: таке оголошення з’явилося в одній з місцевих газет. Але не так сталося: печатка — не кішка, і завести іншу зовсім не просто. Зате прокуратура Кременчука завела кримінальну справу на Гіжевського — за фактом невиконання ухвали Господарського суду. Є й друга кримінальна справа щодо колишнього керівництва підприємства, порушена за підозрою в спробі розкрадання майна. Сам В.Гіжевський вважає справи надуманими, де спроба розкрадання є приводом для вилучення низки документів.
Аналогічна точка зору і в інших керівників ЗБШ-1, і у Валентина Сидоренка, уповноваженого нотаріальним дорученням (для участі в судових засіданнях) представника трудового колективу. Він розказав і про спробу вилучення інших документів, тільки вже без участі прокуратури: «На прохідній у мене намагалися вилучити документи, що стосувалися рішень трудового колективу. Мені довелося повернутися до Волоховського, відкрити дипломат (на підставі чого — незрозуміло). На прохідній я заявив, що нічого, крім паперів, у моєму дипломаті немає, а мені сказали, що вилучатимуть документи. Я повернувся за понятими. І лише потім Волоховський дав команду мене пропустити».
Що ж ніс у дипломаті В.Сидоренко? Протоколи зборів трудового колективу і вже згаданий відкритий лист у всі інстанції — Президенту України, прем’єру, міністру транспорту, генпрокурору, міністру внутрішніх справ, голові СБУ. У ньому, зокрема, наводяться свідчення, які, з погляду працівників, можуть бути доказом того, що хтось намагається штучно збанкрутити завод. Мова йде про «незаконні фіктивні», на думку авторів листа, операції колишнього керівництва, очолюваного Ю.Зиміним (поки не будемо їх перелічувати).
У листі також йдеться про те, що ні в колективі, ні в Мінтрансі не знали про можливу справу щодо банкрутства КЗЗБШ, яка, проте, розглядалася в судах, де підприємство представляли то Зимін, то Волоховський. Безумовно, факти, викладені в листі, потребують перевірки правоохоронних органів. На що і сподівається трудовий колектив. В.Сидоренко дивується: чому в одному разі кримінальну справу порушують за підозрою в спробі розкрадання майна, а в іншому — не поспішають реагувати на свідоцтва порушень?
Що ж насправді відбувається на заводах ЗБШ у Кременчуці і не тільки?
Сьогодні Мінтранс усіма силами намагається відіграти створення «двійника» — ЗАТ «Кременчуцький завод ЗБШ»: 14 лютого господарським судом м.Києва ухвалене рішення про скасування держреєстрації КЗЗБШ-2. Хто стоїть за новим заводом? «Я б не підганяв події, справу передано на перегляд», — каже директор «Торгового дому заводів ЗБШ» Сергій Пєдін.
Торговий дім — головний кредитор, що пред’явив до стягнення близько 7,5 млн. грн. Свого часу він узяв на себе борги ВАТ «КЗЗБШ» перед «Залізничпостачем» у сумі 12 млн. грн. (Отже, борги заводу все ж скоротилися? Тоді чому він визнаний неплатоспроможним?) У Торговому домі дивуються, чому позиція щодо них з боку керівництва «Укрзалізниці» змінилася, адже борги були переписані на їхнє прохання? С.Пєдін — категорично проти Гіжевського. До речі, комітет кредиторів відхилив прохання трудового колективу про призначення В.Гіжевського виконавчим директором на період санації, хоча представники основного замовника — «Укрзалізниці» (вони ж і представники Мінтрансу) — висловили бажання працювати саме з ним.
Начальник управління промислових підприємств Мінтрансу Анатолій Турчин так прокоментував ситуацію кореспонденту: «Наша позиція — працювати із ЗЗБШ і одержувати його продукцію. У нас немає поняття ЗЗБШ-1 і ЗЗБШ-2, є поняття — єдиний завод». Він також підтвердив, що Гіжевського підтримує міністр транспорту Георгій Кірпа, і розказав, що процеси, аналогічні кременчуцькому, відбувалися на двох інших українських заводах ЗБШ — у Коростені і Гнівані. Там також були створені ЗАТ, але нині обидва заводи, пройшовши через суди, залишилися в держвласності і працюють як єдині комплекси, і, до речі, без посередництва Торгового дому.
Але чому ж Мінтранс спочатку «дав добро» на створення ЗАТ при заводах, а тепер активно їх ліквідує? ЗАТ створювалися в часи керівництва Мінтрансом Валерія Пустовойтенка. Зі зміною «головного транспортника» України змінилася і позиція стосовно заводів ЗБШ. Чому? Можливі, як мінімум, два варіанти відповіді. «За державу прикро» — благородне бажання залишити в держвласності завод, що подає надії стати прибутковим. Або: «Така корова потрібна самому».
Зрозуміло, що ВАТ без акцій — становище перехідне. Тим більше що Україна останнім часом здійснює активну політику роздержавлення. Тільки в одному Кременчуці і КрАЗ проданий, і держпакет «Укртатнафти», можливо, продадуть... Одним словом, переділ власності. А рикошетить по простих робітниках, що місяцями не одержують зарплати. «Найгірше те, що багато хто працює тут сім’ями. Деякі люди справді голодують...» — сказала одна із працівниць ЗБШ-1…