UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ваша власність у руках суду. Чесного і справедливого?

Здавалося б, якихось відкриттів і винаходів у ділі рейдерства вже бути не може: у суд приносять гроші, оплачують послуги міліції й прокуратури, гонорар одержують молодики в спортивній формі, і хтось у когось за п'ять хвилин забирає власність. Так було досі.

Автор: Михайло Кухар

Україна як держава та всі її державні інститути, що всі як один "стоять на сторожі інтересів" своїх громадян, прогресують - країна вже не лише наблизилася до асоціації з Європейським Союзом, яка обіцяє нам цивілізоване життя, а й уже досягла такого рівня, коли при згадуванні слова "рейдер" усі починають позіхати від нудьги, бо це саме рейдерство стало масовим і регулярним дійством. Так регулярно виходять тільки новини на ТБ. Здавалося б, якихось відкриттів і винаходів у ділі рейдерства вже бути не може: у суд приносять гроші, оплачують послуги міліції й прокуратури, гонорар одержують молодики в спортивній формі, і хтось у когось за п'ять хвилин забирає власність. Так було досі.

Тепер же ця система еволюціонувала й стала компактною, як смартфон, що замінив нам телевізор, що колись був розміром із півбудинку. Зараз українське правосуддя закриває очі на всі закони, на всі докази й аргументи, геть-чисто забуває про здоровий глузд і як оком змигнути приносить на таці власність тому, хто першим прийшов. І якщо в старі добрі часи суди зобов'язували хоч якось компенсувати втрати колишньому власникові, то нині і цього ніхто не робить.

У розмовах із бізнесменами можна часто почути, що їм не страшні прокурори та слідчі, податківці й пожежники, але суд - це ломака у вільному польоті, скоригувати рух якої не в змозі навіть сили природи - вітер і гравітація. Вона летить туди, куди наперед вирішила, і зупинити її неможливо.

У цій історії фігурують назви реальних компаній. На жаль, замість них можна підставити будь-які інші, і вийде те ж саме, що відбувається повсюдно. І це вже стало своєрідним правовим стандартом. Точніше, неправовим.

У самому центрі Києва, на Печерську, здавалося б, не залишилося вільного місця через нові будинки й офіси. І що менше цього місця, то дорожча й привабливіша нерухомість у цьому районі. На вулиці Кіквідзе ще з часів СРСР залишився автосервісний комплекс, що займає майже два гектари землі. І хоча будинки тут уже не нові, їхня площа становить 4500 кв. м. Загалом ділянка ця перспективна в усіх сенсах.

Усім цим володіла акціонерна компанія "Автотранссервіс" ("АТС"). У 2007 р. інша компанія - "Бізнес телеком" - взяла в банку "Надра" кредит на купівлю компанії "АТС" через купівлю її акцій. Розмір кредитної лінії становив близько 46 млн грн. Оскільки ми почали говорити про нерухомість, то можна було б подумати, що цей кредит - іпотека. Але ні, банк узяв як заставу 86% акцій "АТС", що належать "Бізнес телекому". А от чому банк не взяв у заставу землю й будівлі, невідомо.

Коли ж вибухнула криза 2008 р., "Автотранссервіс" став збитковим підприємством. Орендарі розбіглися, а ті, що залишилися, вимагали знизити орендні ставки, інакше погрожували теж піти. Як наслідок, "Бізнес телеком" платежі за кредитом призупинив, бо не було джерела доходу, здатного покрити такі зобов'язання.

Банк "Надра" й досі вважається одним із найбільш ревних охоронців своїх інтересів, тому він і тоді, і тепер жорстко домагається свого, особливо коли йому не повертають боргів. Тому банк подав позов у Господарський суд Києва, вимагаючи від "Бізнес телекому" передати в іпотеку майно по вулиці Кіквідзе. Цей позов розглядали суди всіх інстанцій. І, хоч як це дивно, у лютому 2011 р. суд остаточно ухвалив відмовити банку в позові на тій підставі, що він не зміг довести зобов'язання відповідача передати саме нерухомість або в заставу, або як погашення по кредиту. Справді, банк же одержав заставу у вигляді акцій, а про нерухомість не йшлося.

У 2009 р. загальні збори акціонерів "Автотранссервісу" прийняли рішення про продаж чотирьох із п'яти будівель, що належали їм. У голосуванні взяли участь 91,3164% акцій, що підтвердив присутній на цих же зборах представник контролюючого держоргану - НКЦПФР. У розпал кризи проблеми були абсолютно в усіх, тож "АТС" змушений був продавати майно, аби розрахуватися за своїми зобов'язаннями.

То хто ж і як купив цю нерухомість?

Угода відбулася в серпні 2009 р. Попри кризу, покупець був зацікавлений придбати в центрі Києва нерухомість, бо ціни на неї впали, але в майбутньому вона знову мала стати дорогим активом. І от із дотриманням усіх процедур, передбачених законами України, угоду оформив і засвідчив нотаріус. Новий власник - компанія "Альстоніа Бак Холдингс", яка стала власником чотирьох
будівель загальною площею 4388 кв. м. Загальна сума угоди, включаючи податки, становила 6,2 млн грн. За згодою сторін, в угоді був і поручитель - швейцарська компанія GBA SA, яка гарантувала передачу і власності, і коштів.

Однак для купівлі цих об'єктів "Альстоніа" взяла безпроцентну позику в компанії "Буйфіш Холдингс", і куплену в "АТС" нерухомість було відразу передано кредиторові в заставу.

Та надалі "Альстоніа" виявилася не в змозі сплачувати борг, і без жодних конфліктів і зволікань усе майно перейшло у власність "Буйфіш". Про те, що "Буйфіш" стала власником цієї нерухомості, говорить реєстраційне свідоцтво Київського БТІ, видане в листопаді 2009 р., і рішення Київської міськадміністрації про виділення землі. І от уже чотири роки "Буйфіш" є єдиним і законним власником, і це досі ніхто не оскаржував. Та й що тут було оскаржувати? Але так може вирішити тільки людина розсудлива, така, що має хоча б загальні уявлення про приватну власність та її недоторканність. У тому ж банку "Надра" так не вважали.

"Бізнес телеком" і його компанія "АТС" після продажу припинили будь-яку діяльність. Жодних спроб залагодити свої боргові зобов'язання вони не робили. Всі ці чотири роки обидві компанії перебували в стані банкрутства, а в останні місяці - у стадії ліквідації. І хоча ці процедури за законом не повинні були тривати більше року, вони не завершені й досі. Примітно, що в цих компаніях увели зовнішнє управління та ліквідаторів - від банку "Надра". Адже банк має в заставі 86% акцій "АТС", що належать "Бізнес телекому".

Улітку цього року сталося щось несподіване. "Автотранссервіс" припинила процедуру ліквідації та 31 серпня 2013 р. подала в суд позов до "Альстонії" й "Буйфіш" із вимогою повернути продану нерухомість.

Очевидно, для такого повороту потрібні підстави. І вони найшлися - "АТС" заявив Київському господарському суду, що збори акціонерів, на яких було вирішено продати "Альстонії" чотири будівлі, не проводилися. Як це не проводилися? "Буйфіш" не розгубилася й надала суду протокол зборів акціонерів, довівши тим самим, що вони таки відбулися і що рішення про продаж майна абсолютно легітимне. Не минуло й двох тижнів, як "АТС" прийшов у той же суд із тими ж вимогами, але заявивши, що, мовляв, так, ми згадали, збори були, але нібито в протоколі зборів не було зазначено ціну продажу, що ціну продажу визначили не збори акціонерів, а правління, і що рішення про продаж слід було приймати за згодою наглядової ради.

Абсурдність такої аргументації мала б одразу ж насторожити суд. І цей абсурд полягав не лише в тому, що за законодавством вищим керуючим органом акціонерних товариств є збори акціонерів, а не наглядова рада чи хтось іще, а й у тому, що всі ці порушення не завадили "Автотранссервісу" одержати гроші за своє майно. Ба більше, здоровий глузд мав би підказати суду, що за гіпотетичні порушення "АТС" аж ніяк не може відповідати новий власник - "Буйфіш".

Цікаво також, чому чотири роки "АТС" мовчав? Як відомо, рішення зборів акціонерів за законом може бути оскаржене протягом 90 днів з моменту їх проведення. Але минуло
1200 днів. А термін позовної давності за господарськими спорами становить три роки. А минуло скільки? Чотири. Тому суд зобов'язаний був відмовити й у першому позові, і в другому, в якому було змінено підстави для подання позову. Крім того, суд зобов'язаний був за півроку до початку розглядів повідомити й запросити іноземного поручителя - швейцарську GBA SA, але цього не зробили. Тобто судді взагалі проігнорували той факт, що в оскаржуваній угоді була ще одна сторона. І все це мали б урахувати, як того вимагає закон.

Та не такий український суд.

Уже 19 вересня Господарський суд Києва в особі головуючого О.Чинчин і суддів М.Любченка й Д.Баранова ухвалив: "Буйфіш" зобов'язаний повернути компанії "Автотранссервіс" все майно. І крапка.

Всупереч тому, що минули терміни давності, всупереч тому, що компанія не може нести відповідальності перед третьою стороною ("Буйфіш" нічим не зобов'язаний "Автотранссервісу" і вже тим більше банку "Надра"), всупереч відсутності на суді іноземного поручителя, суд ухвалив рішення про банальне відбирання власності без будь-якої компенсації. Тобто "Буйфіш" витратив на купівлю гроші, але тепер залишається і без грошей, і без власності.

У суду також не виникло запитань, чому процедура ліквідації "АТС" так затяглася й була припинена, чому ліквідатор і керуючий від банку "Надра" допустили подання такого абсурдного позову. Ну й що було зовсім нецікавим для суду, але буде цікавим для читачів: вигода банку тут очевидна - відповідно до норм Нацбанку, прострочений кредит списується через два роки, так що боргу "Бізнес телекому" перед "Надрами" немає, отже, банку ні з ким і немає за що боротися, але насправді банк через ці компанії веде боротьбу за цю нерухомість, причому не платить за неї ані копійки. І чомусь суд не звернув уваги на те, що тепер за задоволення банку має заплатити компанія, яка не має до нього жодного стосунку, - "Буйфіш".

А тепер уявімо собі, що йдеться не про великий банк і не про привабливу нерухомість у центрі міста, а про маленьку квартиру на окраїні. За логікою Київського госпсуду, якщо ваш боржник не повертає вам грошей, але продає свою квартиру на окраїні іншій людині, то ви можете одержати цю квартиру, залишивши ні з чим людину, яка купила її у вашого боржника. Судове рішення, прийняте госпсудом, зробило таке свавілля законним. У судах США прийнято давати клятву, поклавши руку на Біблію. А в Біблії сказано: "Не бажай дому ближнього твого". Частку "не" у цій заповіді через дві тисячі років український суд акуратно викреслив, говорячи нам: "Беріть, що хочете".

Усе ж таки повертаючись до бізнесу, зазначимо, що Україна залишається не тільки непривабливою для інвестування, вона робить усе для того, щоб інвестицій не було в принципі. Якщо держава не може гарантувати своїм громадянам правосуддя, то таку державу прийнято вважати варварською. Якщо вона не дотримується Конституції, яка обіцяє недоторканність приватної власності, то що це за країна?