UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Укртатнафта»: біг по колу?

Зрозуміти логіку українських чиновників іноді просто неможливо. Судіть самі. З одного боку, держа...

Автор: Костянтин Столяров

Зрозуміти логіку українських чиновників іноді просто неможливо. Судіть самі. З одного боку, держава багато років «воювала» за 18,3-відсотковий пакет акцій найбільшого нафтопереробного заводу країни — кременчуцької «Укртатнафти». А з іншого — нарешті здобувши перемогу, готова… відразу від неї відмовитися.

Власне, історія, пов’язана з цим пакетом акцій, тягнеться вже десятий рік…

Кременчуцький НПЗ (на базі якого і створено «Укртатнафту») — найпотужніший і одночасно найсучасніший із технічного погляду нафтопереробний завод в Україні. Фактично це кілька виробництв загальною переробною потужністю до 18 млн. тонн нафти на рік, а також випуск мастил і нафтохімічної продукції. (Будівництво аналогічного підприємства зараз коштувало б кілька мільярдів доларів.)

На його базі створили ЗАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртат­нафта». Процес її становлення йшов нелегко, але найзагадковішою стала поява в червні 1999 року у складі акціонерів двох милих компа­ній — американської SeaGroup International PLC і швейцарської AmRuz Trading AG, статутний капітал кожної з яких ледь перевищував еквівалент сотні тисяч «зелених».

Отримавши на пару 18,3% акцій, фірми пообіцяли натомість внести (грошима або нафтою) 65,85 млн. дол. Грошей і нафти у них, правда, не було. Але по обидва боки кордону (українсько-російського) це нікого не збентежило. Було бадьоро виписано, з порушенням правил Нацбанку України, векселі на таку ж суму зі строком погашення один рік. Натомість SeaGroup отримала 9,96% акцій, а AmRuz Trading — 8,336%.

Поспішали так, що пізніше виявився й інший цікавий факт: американські векселі виписано пізніше, аніж їх нотаріально засвідчили. Схоже, що нотаріус засвідчив порожній бланк. Утім, кого це тоді хвилювало...

Пізніше, коли строк дії векселів закінчувався, з платежами все одно не складалося. З обіцяних 65,8 млн. дол. через силу нашкребли менш як 5%. Довелося терміново, за два дні до завершення строку дії векселів, «малювати» додаткову угоду від 29 травня 2000 року між «Укртатнафтою» та SeaGroup із AmRuz Trading. Відповідно до цього дивовижного документа, строк оплати векселів було подовжено ще на три роки.

Через якийсь час векселі, що залишилися непогашеними, було перепродано з великим дисконтом, а потім їх викупили татарстанські чиновники. Попри те, що операція суперечила низці чинних законодавчих актів України, починаючи Цивільним кодексом і закінчуючи законодавчими актами про операції з валютою.

Аби повернути втрачене в результаті цієї операції державі, судовий розгляд тривав кілька років.

Наприкінці травня 2007 року акції все ж було списано з рахунків власника акцій «ІНГ Банк Україна» на користь НАК «Нафтогаз України».

Уже в травні — на початку червня цього року Господарський суд Києва, задовольнивши позови Фонду державного майна України, визнав незаконними купівлю SeaGrоup і AmRuz Trading акцій «Укртатнафти». На початку серпня Київський апеляційний господарський суд відхилив скарги компаній SeaGrоup (США) і AmRuz Trading (Швейцарія) на рішення Господарського суду Києва, котрий виз­нав незаконними купівлю за вексе­лі 18,296% акцій компанії «Укртат­нафта».

Рішення суду щодо відчуження 9,96% акцій «Укртатнафти» у SeaGrоup було прийнято 6 серпня, щодо відчуження 8,336% акцій «Укртат­нафти» у AmRuz — у п’ятницю, 8 серпня.

Більше того, представник дер­жави, заступник міністра юстиції Євген Корнійчук навіть офіційно заявив пресі про перемогу: «Після оголошення вердикту апеляційного суду рішення суду, яким визнано, що акції «Укртатнафти» були відчужені неправомірно і мають бути повернуті емітенту, набуло законної сили. Тепер відповідно до чинного законодавства акції мають бути повернуті на підприємство і продані діючим акціонерам або ж анульовані протягом року».

Здавалося б, усе. Але не так сталося, як гадалося.

У проміжку між цими рішеннями, 7 серпня, у Криму відбулася зустріч генерального директора ВАТ «Татнефть» Шафагата Тахаутдінова і його першого заступника Наїля Маганова (він є великим акціонером ЗАТ) із народним депутатом від БЮТу Сергієм Пашинським, який курирує від імені глави Кабміну нафтову галузь.

Формально на цій зустрічі йшлося про подальшу долю ЗАТ «Укртат­нафта». Фактично — уряд підписував договір про капітуляцію. Зокрема, розглядалося питання про укладання мирових угод між Ук­раїною, з одного боку, і позбавленими судом акцій за невиконання інвестиційних зобов’язань SeaGrоup та AmRuz Trading — з іншого.

До речі, ці компанії повністю контролюються татарстанськими акціонерами «Укртатнафти» і управляє ними особисто Н.Маганов.

Натомість татари обіцяли посприяти у зміні керівництва ЗАТ «Укртатнафта»: новим керівником має стати сам Пашинський. У принципі, це вже друга його спроба отримати цю посаду. Під час першої він трохи шокував нафторинок своїм баченням майбутнього Кременчуцького НПЗ. Усі схеми поставок, окрім як із Татарстану, він оголосив «несерйозними». Той факт, що підприємство працювало прибутково, його не цікавив. Фактич­но він публічно заявив, що уяви не має, що робити із забезпеченням нафтопереробного заводу сировиною.

Загалом, послухавши його проникливі промови, керівництво Мінпаливенерго не квапиться змінювати нинішнє керівництво НПЗ, яке забезпечило роботу в найскладніших умовах блокади, на товариша, котрий не бачить перспектив. Особливо в ситуації, коли Татарста­ном організовано нафтову блокаду. І змінювати керівництво «Укртатнафти», котре не лише забезпечило альтернативні татарстанським закупівлі нафти в Іраку та Білорусі, а й домоглося рентабельної та стабільної роботи Кременчуцького НПЗ, хоч би як хто цього хотів. Володіючи контрольним пакетом ЗАТ «Укртат­нафта», НАК «Нафтогаз України» фактично дистанціювалася від лінії, здійснюваної главою Кабміну. Однак сторони про щось змовилися. Ось тільки на чию користь?

У будь-якому разі після цієї зустрічі на судовому засіданні
8 серпня представник Кабміну пан Корнійчук раптово зажадав розглянути пропозицію українського уряду про досягнення мирової угоди стосовно предмета судової супереч­ки. Тож начебто вже вигнані компанії раптом отримали ще один шанс: фактично представник уряду домовився з татарами про повернення в тій чи іншій формі двом офшорним компаніям 18,296% акцій «Укртатнафти».

Пан Корнійчук заявив, що «до 17 серпня ми зустрінемося з представниками компанії і постараємося домовитися і підписати мирову угоду, від­кликавши всі судові позови». (На­гадаю, виграні державою. — К.С.)

При цьому татари вимагають погашення 2,6 млрд. грн. спірного боргу за нафту і... відмови від претензій на 18,3% акцій Кремен­чуцького НПЗ.

А от у них замість цього просили небагато — усунення ефективного керівництва на лояльне особисто прем’єру...

Дивно, але чиновники, котрі по ідеї мали представляти інтереси дер­жави, пішли й на це.

У результаті татарстанські акціонери відправили на підприєм­ство листа, яким вони повідомляють про проведення разом із НАК «Нафтогаз України» засідання наглядової ради ЗАТ «Укртатнафта», на котрому і планується вирішити подальшу долю 18,3% акцій.

По суті, ми ризикуємо повернути ситуацію на позиції 2000 року, тобто на 100 місяців назад. Коло замикається.

Щоб здавати свої позиції акціонеру, котрий систематично порушував інвестиційні зобов’язання, та ще й у нинішній ситуації, потрібна якась дуже вагома (або занадто вже загадкова) мотивація.

Нагадаю, що і до Татарстану є запитання. Інвестиційні зобов’язан­ня тієї ж «Татнефти» передбачали поставки не менш як 8 млн. тонн нафти на рік. Реально поставки наф­ти завжди йшли за глибоко залишковим принципом. Татарстан експортував нафту, а не поставляв її на Кременчуцький НПЗ. І що робити з татарським партнером, теж запитання. Зараз саме час зобов’язати «Татнефть» виконувати інвестиційні зобов’язання (вічні розмови про модернізацію НПЗ на тлі повної відсутності реальних справ уже всім набридли). Або слід взагалі шукати іншого партнера.

Зараз же замість вирішення стратегічних завдань намічається банальне кадрове перетасування на шкоду справі. Причому за фактом Україна ризикує втратити контроль над найбільшим у нашій країні НПЗ. Бажання дати «покермувати» особисто відданій людині — справа, звісно, свята. Але чи не занадто висока ціна для України?