Українські топ-менеджери — люди не з полохливих. Що, загалом, не дивно. Вітчизняна економічна ситуація дуже часто вимагає неординарних рішень. Проблема в тому, що вигоду від цих заходів одержують, як правило, саме топ-менеджери або їх наближені, а зовсім не акціонери.
Це досить терпимо, допоки стосується невеличких підприємств. Та коли йдеться про компанії з тисячами акціонерів, акценти сильно зміщуються. Принаймні мали б зміщуватися. На практиці ж дуже небагато українських ВАТ можуть похвалитися ефективним менеджментом, який працює в інтересах акціонерів. Частіше зіштовхуємося з випадками, коли менеджмент сприймає підприємства не як акціонерну, а як особисту власність. Іншим власникам акцій часто доводиться тільки спостерігати за цим процесом і підраховувати збитки.
В Україні мало хто не знає АСК «Укррічфлот». Компанія небезпідставно вважається лідером українського судноплавства, забезпечуючи понад половину загального обсягу перевезень усім морським і річковим транспортом країни. Маючи шістдесят суден типу «річка—море» і чотири великі річкові порти, вона щорічно надає послуг на 400—500 млн. гривень. За будь-якими мірками, це — дуже великий бізнес із ринковою вартістю в сотні мільйонів доларів. Проте «Укррічфлот» залишається сьогодні фактично незатребуваним на фондовому ринку. Ринок акцій компанії ледь дихає.
Утім, ще кілька років тому ситуація була іншою. «Укррічфлот» мав досить пристойні, за українськими мірками, котирування цінних паперів, які активно оберталися не тільки на ринку України, а навіть першими вийшли на європейські ринки. Іноземним інвесторам належали майже 23% компанії. Причому на основну масу цих паперів — 17% — були випущені депозитарні розписки, включені до лістингів Віденської, Берлінської та Мюнхенської фондових бірж.
Проте наприкінці 2000 року відбулися різкі зміни. Керівництво явно злякалося, що в перспективі доведеться поступатися акціонерам частиною контролю над підприємством. Робити цього не хотілося. Посилаючись на те, що «жодний банк не надасть кредитів компанії, яку можуть скупити сумнівні фінансові структури, а це в умовах перехідної економіки, що склалися нині в Україні, дуже ймовірно», було вирішено створити ЗАТ «Трудовий колектив АСК «Укррічфлот». Простіше кажучи, частку іноземців стали розмивати, і розпочалося скидання активів на спеціально створену структуру — ЗАТ «Трудовий колектив АСК «Укррічфлот».
Обурившись, «сумнівні» іноземні фінансові структури все-таки не стали здіймати скандал й, уклавши мирову угоду, продали «Укррічфлоту» свої 17%. Після цього про котирування в Європі довелося забути. Що, загалом, не надто стурбувало менеджмент — йому стало навіть легше. І незабаром це почало відчуватися.
У лютому 2003-го нинішній президент компанії П.Підлісний укладає кілька, м’яко кажучи, дивних договорів. Попри те, що колись керівництво АСК публічно обіцяло: хоча в нього є право роздавати активи ліворуч і праворуч, воно ним ніколи не скористається.
Отже, відповідно до одного з договорів, пан Підлісний міняє 1,9% акцій «Укррічфлоту» (ринковою вартістю близько 200 тис. дол.) на пакет акцій ВАТ «Житомирський завод «Автозапчастина». Папери «Автозапчастини» було оцінено аж у 8,5 гривні за штуку. Двома роками раніше ту саму штуку купували... за 3 коп. Уявити, що за цей час ціна акцій зросла у 270 разів, складно.
Проте АСК явна нерівноцінність обміну якось не схвилювала. Можливо, тому, що акції міняло ЗАТ «Трудовий колектив АСК «Укррічфлот», віце-президентом якого й був сам пан Підлісний. Те, що відбувалося, нагадувало банальне виведення активів із судноплавної компанії: усього через рік збори акціонерів ВАТ «Житомирський завод «Автозапчастина» приймають рішення про ліквідацію підприємства.
Того самого дня АСК міняє ще 2,1% своїх акцій на акції все того ж житомирського заводу. Цього разу контрагентом виступає ТОВ «Річфлотсервіс», яке отримало натомість ліквідні акції провідного пароплавства країни. А оскільки статутний фонд житомирян набагато більший, у результаті вийшов веселий розмін. За один день судноплавна компанія чи то втратила, чи то подарувала 2,2 млн. гривень, ставши власником усього 1,5% нікому не потрібних акцій підприємства-банкрута.
Через два роки, у травні 2005-го, ЗАТ «Трудовий колектив АСК «Укррічфлот» вирішив обміняти 4,5% акцій «Укррічфлоту» на 0,8% ВАТ «Каховський завод електрозварювального устаткування». Пакет виміняли в ЗАТ «Інвест-Транс». За два тижні до цього власником «Інвест-Транса» стала компанія «БрокТрансІнвест». Каховські акції, щоправда, були оцінені майже в 12 разів дорожче за номінал. Вочевидь, урахували той факт, що цей завод цілком живий і здоровий.
Свого часу офіційною метою створення ЗАТ «Трудовий колектив АСК «Укррічфлот» оголошувався «захист акцій дрібних акціонерів від скуповування» та вирішення соціальних завдань. Яким чином допоможе в цьому наявність менш ніж 1% акцій Каховського заводу — незрозуміло. Як захист дрібних акціонерів співвідноситься з тим, що тільки за двома цими операціями (навряд чи єдиними) акції «Укррічфлоту» номінальною вартістю понад 4,5 млн. гривень змінили господарів?
Насправді у всьому цьому ланцюжку зовні незрозумілих і нераціональних угод з обміну акціями є своя логічна складова: усюди (ЗАТ ТК АСК «Укррічфлот», ТОВ «Інвест-Транс», ТОВ «Річфлотсервіс», ТОВ «БрокТрансІнвест») фігурує одне ім’я — Павло Підлісний, президент АСК, який має явний інтерес до всіх перелічених вище компаній.
Павло Підлісний є одним із засновників ТОВ «Річфлотсервіс», а також перебуває у керівництві ЗАТ «ТК АСК «Укррічфлот». ТОВ «БрокТрансІнвест», яке зрештою і стало контролювати акції «Укррічфлоту», створене понад рік тому (20 грудня 2004 року) фізичними особами, серед яких знову зустрічаємо Павла Івановича.
Ігри з власністю тривали й далі. Прокуратура Дніпропетровської області 25 січня ц.р. зобов’язала Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) перевірити, наскільки законною була в 2003—2006 р. діяльність «Укррічфлоту» і низки підприємств, які мають до нього відношення.
Приводом став висновок слідства, що внаслідок незаконних дій посадових осіб ВАТ «АСК «Укррічфлот» та ВАТ «Дніпропетровський річковий порт» акціонерам товариства було завдано збитків на загальну суму понад 2,3 млн. грн.
Зокрема посадові особи ВАТ «Дніпропетровський річковий порт» за попередньою домовленістю з керівництвом ВАТ «АСК «Укррічфлот» обміняли акції ВАТ «АСК «Укррічфлот» на неліквідні акції інших підприємств (ВАТ «Енергопромторгресурси», ВАТ «Каховський завод електрозварювального устаткування» і вже згадуваний ВАТ «Житомирський завод «Автозапчастина»). При цьому вартість однієї акції ВАТ «АСК «Укррічфлот» було умисно занижено, а вартість акцій трьох вищезгаданих товариств — умисно завищено. Нині Держкомісія має розібратися в законності цих угод.
Результатом виведення активів стало зниження капіталізації «Укррічфлоту», що утруднює залучення ресурсів на ринку. За нині діючою схемою «кредити — тільки під заставу валютного виторгу» компанія обновила менше чверті великих суден. Тим часом конкуренція посилюватиметься, і хто не встигне, може спізнитися взагалі...
Нині капіталізація української судноплавної компанії як мінімум на порядок менша порівняно не тільки з європейськими, а навіть російськими аналогами. Про інтереси десятків тисяч власників акцій, схоже, ніхто й не згадує.
Це уже важка каменюка у город держави. У нас досить чиновників, які за службовими обов’язками мають відстежувати ситуацію. Проте реально на факти розмивання капіталу та обмеження прав акціонерів роками ніхто не реагує. Багато в чому це — наслідок відсутності чіткої державної системи регулювання та захисту прав власності. Іноді до цього додається й явне «дахування» чиновниками однієї зі сторін.
У випадку з «Укррічфлотом» експерти зазначали інтерес до подій з боку секретаря РНБОУ Анатолія Кінаха. Проте, можливо, це пов’язано з тим, що ситуація в компанії напряму зачіпає питання національної безпеки країни?
Якщо ж казати про перспективи самої АСК, то з такою акціонерною практикою в Європі нам мало що світить. До речі, і ЄБРР, співробітництвом із яким дуже любить козиряти керівництво «Укррічфлоту», міг би проконсультувати київських менеджерів щодо деталей, «високих стандартів корпоративного управління» компанії та відповідності їх світовій практиці.
Усе одно, рано чи пізно доведеться повертатися на публічні ринки, отже, й дотримуватися прийнятих там стандартів. Може, навіть уже час?