Восьмий арбітражний апеляційний суд м. Омська минулого тижня виніс сенсаційне розпорядження норвезькій компанії Telenor виплатити російському оператору мобільного зв’язку «Вимпелком» 1,728 млрд. дол. США як компенсацію за збитки і втрату вартості «Вимпелкому» через запізнілий вихід на ринок України. Це рішення апеляційної інстанції загалом підтримало попереднє рішення Арбітражного суду Ханти-Мансійська, скоректувавши суму компенсації. Воно мало набрати чинності цього тижня, після чого у Telenor буде п’ять днів на його виконання. Таким чином, російська судова влада чітко визначила свою позицію: вона відстоюватиме права російських компаній на розвиток в умовах вільної конкуренції і дотримання законів, не дозволяючи іноземним партнерам перешкоджати цьому на догоду власним інтересам.
Нагадаємо, що торік улітку міноритарний акціонер «Вимпелкому» Farimex подав позов у Ханти-Мансійський арбітражний суд, звинувачуючи основних акціонерів російського оператора, Telenor і Altimo (яку суд виключив зі списку відповідачів), у тому, що «Вимпелком» зазнав шкоди через запізнілий вихід на український ринок і втратив у ринковій вартості, що завдало акціонерам збитків. Після того як Ханти-Мансійський арбітраж визнав ці збитки й закликав Telenor до відповідальності, норвежці затаврували російський суд як несправедливий і подалися в апеляційну інстанцію в Омську, яка, на їхнє невдоволення, також винесла суворий вердикт. Прикметно, що такими зневажливими висловлюваннями представники Telenor нагородили й українське правосуддя, даючи йому дуже невтішну оцінку. Однак у цьому випадку наслідки для Telenor плачевніші: якщо компанія не виконає рішення, представники Farimex мають право звернутися до судових приставів для його виконання, а акції «Вимпелкому», що належать Telenor, можуть бути арештовані й продані на торгах.
На думку аналітиків, причиною виникнення такої ситуації можна вважати економічний егоїзм скандинавів. У часи започаткування мобільного зв’язку в Росії й Україні вони змогли придбати вагомі частки в нинішніх лідерів мобільного зв’язку обох країн — «Вимпелкомі» й «Київстарі». Різниця полягала в тому, що в «Київстарі» вони стали практично повноцінними господарями, володіючи 56,5% акцій, а в російському «Вимпелкомі» їм належало тільки 25,1% (із 2006 року — 29,9%). Це давало право на блокування стратегічних рішень, але не на оперативний контроль.
Коли російська «дочка» 2004 року остаточно подорослішала й захотіла вийти на найперспективніший тоді український ринок, норвежці відчули загрозу розвиткові «Київстару» і доклали максимум зусиль, щоб зашкодити цьому. Їхні аргументи полягали в тому, що угода із ЗАТ «Українські радіосистеми» (через які «Вимпелком» хотів вийти на український ринок) непрозора, дорога і принесе тільки збитки. Задля справедливості зазначимо, що такі авторитетні організації, як Brunswick UBS і Міжнародна асоціація інвесторів, висловилися за доцільність цієї угоди. Зрештою, з ініціативи російського акціонера «Вимпелкому», Altimo, у вересні 2005 року було скликано позачергові збори акціонерів, на яких більшість присутніх висловилася за угоду з УРС.
Водночас учасники телекомунікаційного ринку в кулуарах зізнаються: справжньою причиною спроб Telenor не допустити «Вимпелком» на український ринок були побоювання, що досвідчений російський оператор становитиме серйозну конкуренцію «Київстару» — одному з найприбутковіших підприємств Telenor. Почавши роботу на ринку з рівнем проникнення 30%, «Вимпелком» мав усі шанси зайняти його серйозну частку у найбільш стислі терміни, як це сталося в Казахстані, а потім і в Узбекистані. Тоді «Київстару» не бачити б нинішнього лідерства, та й тарифи на мобільний зв’язок, швидше за все, знизилися б істотно в умовах більшої конкуренції. Мудрі норвежці чудово це розуміли і, усвідомлюючи, що «Київстар», у якому вони мають повний контроль, зокрема фінансовий, для них важливіший, ніж «Вимпелком», від якого живих грошей вони поки що не бачили, зробили вибір на користь «курки, що несе золоті яйця». Як відзначають експерти, Telenor потрапив у конфлікт інтересів. Коли зусиллями більшості акціонерів «Вимпелком» усе ж таки вийшов на український ринок (квітень 2006 р.), проникнення зв’язку вже наближалося до 100%, і цінний момент було втрачено. Вочевидь, саме це й має на увазі міноритарний акціонер «Вимпелкому», звинувачуючи Telenor у недоотриманому прибутку, недостатньому зростанні капіталізації і, як наслідок, втраті акціонерної вартості. Тепер, вочевидь, норвежці муситимуть розплатитися за свою жадібність.
Проаналізувавши дії Telenor, неважко зрозуміти, що норвезький оператор стримував ринкову конкуренцію, не пускаючи «Вимпелком» і прагнучи зберегти монопольне лідерство «Київстару» на ринку мобільного зв’язку України. Може, це той рідкісний випадок, коли українській владі було б корисно озброїтися досвідом російських колег із захисту конкуренції й уважно придивитися до амбіцій окремих іноземних інвесторів, які прагнуть отримати максимум вигоди, порушуючи при цьому закони вільного ринку і корпоративної етики.
Є ще один нюанс. Telenor — один із найімовірніших претендентів на купівлю монополіста в українській галузі зв’язку — «Укртелеком». Принаймні прозахідні українські політики, судячи з усього, хочуть продати компанію не російським, а європейським інвесторам. Якщо одна компанія, тим більше іноземна, стане де-факто контролювати операційну діяльність найбільших операторів мобільного і фіксованого зв’язку, то є серйозні побоювання, що це матиме негативні наслідки як для пересічних споживачів (державі буде складно регулювати тарифи), так і для національної безпеки держави в цілому. Адже про вміння скандинавської компанії мати користь, ігноруючи чужі права й інтереси, ми чули неодноразово.