Проблема паркування в Києві, в розпорядженні жителів якого — близько мільйона авто, дедалі загострюється. Вихід — розробка спільної програми держави і місцевих органів самоврядування, надання цільових пільгових кредитів, які б зрівняли дохідність паркувального виду бізнесу з іншими.
Куди «приткнути» автівки?
Кількість автолюбителів зростає скрізь, а надто — у містах-мільйонниках. Але саме в них машинам важче дати раду, оскільки «сервіс» з надання місць для їх зберігання не може впоратися із зростаючою кількістю авто. Досить сказати, що в Києві ще якихось 15 років тому на тисячу жителів припадало 25—30 автомобілів. Сьогодні це співвідношення більш ніж на порядок вище. Маємо ситуацію, коли вільних місць для автомашин хронічно не вистачає.
З одного боку, ринок зберігання автомашин дуже привабливий, оскільки дає широкі можливості для розвитку цієї послуги та нарощення її обсягів, оскільки число автомобілів зростає, а разом з тим — і гострий дефіцит паркувальних місць. Проте існує й інший бік проблеми.
Паркувальний бізнес у чистому вигляді, зокрема в столиці, розвинутий слабко. Не в останню чергу тому, що мало хто з пересічних громадян (крім справді багатих людей) з доброї волі може дозволити собі недешеві послуги — хіба що тільки з нагальної потреби. Аби займатися цим бізнесом, потрібні чималі кошти. Щоб мати паркомісце в підземному паркінгу в центрі, треба заплатити до 30—40 тисяч доларів (на околицях — до 20—30 тисяч). Оренда такого паркомісця теж влітає в копієчку — до 150—200 доларів за місяць
в підземних паркінгах і до 50—100 доларів — на поверхні. Дохідність же паркувального бізнесу не з таких, що вражає. Іноді вона не сягає і 10% на рік, що менше, ніж в інших бізнесових сферах. Розвиток цього бізнесу гальмується й відсутністю вільних земельних ділянок і труднощами з отриманням кредитів.
А тим часом паркувальний бізнес усе ще «на плаву». Його підтримують забудовники елітної нерухомості, оскільки ціни на житло, яке вони здають, значною мірою залежать від наявності паркомісць. Цей чинник особливо привабливий для небідних інвесторів і покупців. В елітних будинках передбачається облаштування комфортних, як правило підземних, автостоянок. Скажімо, до бізнес-центру класу «А» жорсткі вимоги: на 100 кв. м. має бути не менше ніж чотири паркомісця. «Підземелля» орієнтуються на клієнтів із високими доходами. Автомобілісти ж із низьким рівнем доходів обходяться недорогими околичними автостоянками або кидають машини де можуть.
Слід сказати, що різке зростання кількості авто спричинене не тільки зрослим матеріальним становищем, а й… проблемами із громадським транспортом. Скажімо, на Троєщині мешкають далеко не найбагатші люди Києва. А насиченість автотранспортом на душу населення чи не найвища. Люди купують автомобілі тому, що не бачать іншого способу дістатися місця роботи в іншому районі. Адже метро, яке могло б задовольнити потреби жителів більш ніж 300-тисячного масиву, сюди так і не «дійшло». Велика кількість автівок, покинутих будь-де, породжує нові проблеми, і, як результат, місто втрачає привабливість. А в такі сніжні зими, як нинішня, ситуація стає просто загрозливою, оскільки ці автомобілі блокують роботу технічного транспорту з прибирання та вивезення снігу.
Розрахунок мерії на евакуатори як на своєрідне «пугало» для автолюбителів не діє, адже машини кудись ставити все одно треба. Таким чином проблему навряд чи можна вирішити — репресивні заходи зазвичай не дають бажаного результату.
«Дах» паркувального бізнесу
Цифри, які дають уявлення про динаміку розвитку паркувальної справи, більш ніж скромні. Якщо вірити інформації, оприлюдненій столичними чиновниками, міськими парковками охоплено всього лише близько двадцяти тисяч машино-місць. Плани щодо розширення цього виду послуг теж не вражають — у столичній мерії ішлося про збільшення кількості машино-місць на парковках і стоянках до ста тисяч.
Як видно, пріоритетом міської адміністрації є не стільки охоплення послугами якомога більшої кількості автомобілістів, скільки комерційний бік справи. Щодо останнього, то тут і цифри вагоміші, і перспективи обнадійливіші. За інформацією, оприлюдненою КМДА, протягом двох років роботи КП «Київтранспарксервіс» збільшило валові щомісячні доходи з 600 тис. до 5 млн. гривень. Що ж до перспектив зростання доходів від паркування, то вони оптимістичні — очікується їх збільшення принаймні вдвічі. Додаткових надходжень сподіваються і завдяки заміні паркувальників паркоматами.
Отже, від браку коштів комунальне підприємство, яке займається облаштуванням та експлуатацією паркувальних майданчиків, не страждає. Та й до бюджету дещо від отриманих доходів потрапляє. І якби справа дійшла до акумулювання цих коштів, їхнього цільового використання, то в столиці паркуванням було б забезпечено набагато більше автомобілів, ніж нині.
Та, судячи з усього, пріоритети в міських чиновників дещо інші. Коли справа обіцяє чималі прибутки, вони проявляють неабияку активність: створюють нові комунальні підприємства, виділяють землю. А от коли потрібно профінансувати масштабні проекти, які стосуються більшості автомобілістів столиці, то пригадується вислів: порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Добре розуміючи, що на суто комерційній основі можна вирішити проблеми паркування ста тисяч автівок, але аж ніяк не півмільйона, в КМДА додумалися до ще одного варіанта. Чиновники звернули свої погляди на автомобілі, припарковані у дворах. Звісна річ, для столичних жителів було б набагато зручніше, якби легковики «відстоювалися» в підземних паркінгах. Але, на жаль, землю в Києві «дерибанять» не лише на поверхні, а й на глибині. Дійшло до того, що в деяких районах столиці підземні паркінги будувати вже просто ніде — підземелля зайняті престижними торговельними центрами. Та й витрачати кошти на таке дороге будівництво ніхто не поспішає…
Але щось-таки з великою кількістю автівок робити треба. А як, коли витрачатися зовсім не хочеться? І тут вигадлива мерія вирішує взяти курс на «дворові народні парковки». Ці наземні кількаярусні споруди розмістяться прямо у дворах чи поблизу. Що й казати, проект дуже оригінальний. Особливо якщо спитати: а хто ж платитиме за цей політ фантазії? Виявляється, втілювати його в життя збираються на прибудинкових територіях (тобто на земельних ділянках, більшість яких у власності мешканців будинків), а головне — за рахунок… самих автомобілістів. Отже, мерія не має наміру виділяти ні спеціальних земельних ділянок, ні коштів на проектування об’єктів та будівництво.
А кооператори — проти
Певна річ, автомобілістам не до вподоби чиновницькі нововведення. Так, приміщення Дніпровської райдержадміністрації і райради пікетували члени автокооперативу «Дніпровський». Пікетувальники вимагали розуміння й захисту, зокрема — припинити рейдерське захоплення автостоянок тутешнього кооперативу. Суть конфлікту чиновників з автомобілістами в тому, що землю, яка була в користуванні кооперативу, влада захотіла передати КП «Дніпропарксервіс». Спочатку автомобілісти вирішили шукати правди у своєму районі, та ніхто з районних чиновників вислухати їх не забажав.
Відтак автолюбителі, які влаштували акцію протесту, нагадали владі про свої права як представників столичної громади. При цьому вони нічого не робили самочинно. Річ у тому, що ще кілька десятків років тому з дозволу влади вони самоорганізувалися, створили і зареєстрували в райвиконкомі кооператив з облаштування та утримання стоянок для зберігання автомобілів — вийшла досить потужна структура. В розпорядженні кооперативу — вісім автостоянок. Автокооператив існує вже понад тридцять років — відтоді, як його організатори знайшли підтримку в місцевої влади і зареєстрували статут у райвиконкомі. Робота підприємства чітка й прозора — тільки торік воно сплатило податків близько двох мільйонів гривень. Крім того, це ще й понад півсотні робочих місць.
Попри те що автокооператив уже протягом багатьох років підтверджує свою спроможність, його розвиток вирішили загальмувати. Як розповідають ветерани кооперативу, ще з 2000 року його члени, які отримали в користування землю для створення автостоянок, намагалися оформити її в кооперативну власність. Та незважаючи на те, що всі погодження було зібрано, домогтися відповідного рішення Київради й отримати державний акт так і не вдалося. А от чергова «ініціатива» команди Черновецького (створити мережу парковок по всій столиці) дніпровських автокооператорів не оминула. Дніпровська райрада з подачі чиновників ухвалила передати ділянки землі, якими користувалися кооператори, в розпорядження КП «Дніпропарксервіс».
В кооператорів хочуть відібрати не лише законне право на земельні ділянки, а й набуте за тридцять років майно. Ще й облаштувати на його основі так звані парковки, за користування якими доведеться платити втридорога. Не важко уявити, якими будуть витрати власників автомашин, коли облаштовані ними автостоянки перетворяться на парковки. Тож не дивно, що на таку комбінацію автомобілісти-кооператори не погодилися. Тоді їх спробували силоміць витіснити з земельних ділянок. І хоч такі атаки проводилися за всіма правилами рейдерського мистецтва, кооператори не поступилися. Показовий момент. Кооператори «Дніпровського» — переважно пенсіонери, чорнобильці та представники інших уразливих верств населення. Ці люди не канючать у влади пільг і послаблень. Вони самоорганізувалися і своїми силами, за власний кошт вирішують проблеми, а місто від їхньої діяльності ще й мільйонні податки отримує.
Цей досвід самоорганізації населення влада мала б вивчати й поширювати. Натомість чиновники нав’язують послуги, що багатьом не по кишені. Як здається, вищі чини не без умислу переплутали призначення автостоянок і парковок. Нагадуємо: автостоянка — це місце для зберігання (переважно тривалого) та охорони авто. А парковка — тимчасова стоянка. При виділенні землі згідно з правилами, що випливають із законодавства, вказується, для чого саме вона виділяється — для автостоянки чи парковки. Місця для парковок визначають місцеві ради, облаштовують їх на землях комунальної власності. А організація автостоянок — це самостійна ініціатива суб’єктів підприємництва чи кооператорів, які на свій страх і ризик здійснюють такого роду бізнесову діяльність.