Аби зрозуміти, що відбувається останнім часом із найбільшою металургійною компанією світу Mittal Steel, слід згадати, що заснував її виходець із Індії. Країни, де одним із трьох головних богів є багаторукий Шива. Саме цей міфічний зразок різновекторності найкраще характеризує тактику і стратегію розвитку дітища Лакшмі Міттала.
16 травня ц.р. Mittal Steel урочисто відправив президенту й уряду України свої пропозиції щодо добудови Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд (КГЗКОР). Тим самим нинішній власник «Криворіжсталі» створив атмосферу конкуренції за право завершити найбільший вітчизняний довгобуд, оскільки за два місяці до цього свої пропозиції Кабміну щодо добудови даного об’єкта подав консорціум української «Смарт-груп» і російського «Металлоинвеста».
У здатності Міттала добудувати український комбінат у принципі ніхто не сумнівається. Питання лише, коли це відбудеться. Зараз Mittal Steel просто не до того. 18 травня «британо-індуси» зробили офіційну пропозицію акціонерам свого найбільшого глобального конкурента — люксембурзького Arcelor — продати свої акції або обміняти їх на акції Mittal Steel.
Таким чином, Лакшмі Міттал (а саме він і члени його родини контролюють сьогодні 97% найбільшої металургійної компанії світу) запропонував заплатити за Arcelor 18,6 млрд. євро, із них більш як 4,7 млрд., що називається, живими грошима, а решту — акціями.
Минула рівно доба, і темпераментний індус змінив умови оферти. 19 травня Mittal Steel оголосив про бажання викласти за Arcelor уже 22,7 млрд. євро, у тому числі 7,6 млрд. євро (тобто майже 10 млрд. дол.) — грошима.
На думку західних інвестиційних банкірів, у компанії Лакшмі Міттала сьогодні (завдяки серії масштабних покупок на кшталт нашої «Криворіжсталі») негусто з кешем. І збільшення в цій ситуації розміру готівки в угоді щодо поглинання Arcelor — відразу більш як на 2,8 млрд. євро — свідчить про те, що в бій кинуто останні резерви. Логічно припустити, що бажання будь-що придбати люксембурзьку компанію ставить під сумнів здатність Mittal Steel приступити до завершення українського довгобуду в доступному для огляду майбутньому.
Звісно, ситуація з поглинанням Arcelor далеко не однозначна. Керівництво європейської компанії віддає перевагу альянсу з «Северсталью», що, швидше за все, затягне процес корпоративних «обнюхувань» надовго. Ось тільки що в цій ситуації робити Україні, котра в черговий раз опинилася в підвішеному стані з об’єктом, який одні оцінюють у сотні мільйонів доларів, а інші за нього не дають і гривні. (Досить згадати законопроект зразка 2003 року про безплатну передачу КГЗКОР потенційному інвестору із зобов’язанням у перспективі розрахуватися з учасниками добудування.)
Щоб краще розібратися в ситуації, певне, варто порівняти конкуруючі варіанти добудови. За словами джерел у Міністерстві промислової політики України, пропозиція Mittal Steel багато в чому повторює проект українсько-російського консорціуму. Зокрема, передбачається створення спільного підприємства за участю держави; запуск проекту в два етапи (спочатку — виробництва котунів із привізної сировини, а потім — переробки окислених руд) і погашення боргів перед іншими учасниками будівництва КГЗКОР поставками котунів.
При цьому в ідеології обох проектів є й суттєва відмінність. Українсько-російський консорціум має намір вкласти в СП 400 млн. дол. і при цьому залишити контрольну частку за державою. Mittal Steel пропонує вкласти в спільне підприємство вдвічі більше — 800 млн. дол., але при цьому про розмір частки держави готовий розмовляти «тільки за результатами переговорів із урядом».
За словами фахівців Мінпромполітики, саме в різному ставленні до ролі української держави в СП і полягає найголовніша відмінність двох проектів добудови. Що ж стосується суми інвестицій, то насправді вона в обох варіантах практично ідентична. Просто те, що Mittal Steel пропонує вкласти в спільне підприємство двома траншами, українсько-російський консорціум пропонує зробити за рахунок реінвестування прибутку від першого етапу проекту (виробництва котунів), тобто через рік.
Судячи з останніх проблем навколо «Криворіжсталі» у зв’язку з невиконанням соціальних зобов’язань і зміною програми модернізації, її нинішній власник не надто готовий до вибудовування партнерських відносин із Україною. Проте можна не сумніватися, що в сформованій ситуації Mittal Steel зробить усе можливе, щоб на якийсь час загальмувати процес добудови КГЗКОР. Для цього є як мінімум кілька причин.
Зараз Мітталу необхідні гроші для більш масштабної та амбітної покупки, ніж конкретно взятий український довгобуд. На кону — реальна можливість створити глобальну сталеву монополію. У результаті з’явиться монстр, який матиме значно гострішу потребу в сировині, ніж кожна з двох компаній до моменту об’єднання. Тут наш ГЗК буде дуже доречним. Але це буде вже потім, у перспективі, коли Mittal Steel — Arcelor оговтається від наслідків об’єднання і нагуляє фінансовий «жирок».
Не слід також забувати, що разом із «Криворіжсталлю» Mittal Steel отримав ліцензію на розробку Валявкінського родовища. За умовами цієї ліцензії, Новокриворізький ГЗК, який входить до складу найбільшого металургійного комбінату України, зобов’язаний (саме зобов’язаний) забезпечувати КГЗКОР окисленими рудами з цього родовища. А почуватися зобов’язаним Міттал в Україні не звик. Радше навпаки. Тому у відправленій 16 травня президенту й уряду пропозиції є чудова фраза про те, що він «наполягає на тому, що саме компанія Лакшмі Міттала має керувати добудовою КГЗКОР, а також здійснювати подальше операційне управління».
Зрозуміло, що в такій ситуації у найбільшої металургійної компанії світу і країн — учасниць добудови КГЗКОР різні інтереси. Лакшмі Міттал — глобальний гравець, і йому не звикати грати на кількох дошках одразу, підтримуючи різний темп гри. Водночас учасникам «великого братерського будівництва соціалізму» підтримання його в бодай трохи пристойному стані обходиться щороку приблизно в 8 млн. дол. І зрозуміло, що керівництво цих країн далеко не в захваті від цих бізнес-шахів. Чого не скажеш про конкретних чиновників, які заплющують очі на очевидні факти і не заважають Мітталу здійснювати в Україні максимально зручну для нього політику, забуваючи про інтереси своєї держави.
Може, відгадка криється в тому дивовижному підході, котрий Mittal Steel знаходить до «государевих людей» у різних країнах світу, незалежно від їхнього віросповідання, статі та кольору шкіри. У тому самому підході, який вже був причиною корупційних скандалів у багатьох країнах, де присутній бізнес Лакшмі Міттала: США, Румунії, ПАР і Казахстані. Включаючи пріснопам’ятний Steelgate, в який був особисто втягнутий британський прем’єр Тоні Блер.