Історія «високих газо-братерських відносин» Росії й Білорусі, кульмінацією яких стало повне припинення постачання російського газу в Білорусь 18—19 лютого (про що «ДТ» повідомляло в номері від 21 лютого), далека від завершення. Більше того, її розвиток, очевидно, відбувається зовсім не за російським сценарієм. Адже, перекривши експорт газу через Білорусь, російський «Газпром» фактично в односторонньому порядку порушив свої газоекспортні зобов’язання перед європейськими одержувачами його товару. Сьогодні росіяни наголошують, що «Газпром» був змушений так вчинити і що сталося це з ініціативи росіян уперше за два десятиліття. Але справу зроблено. І тепер уже європейці не тільки переконалися в необов’язковості країн-транзиторів російського експортного газу, а й засумнівалися в надійності самого «Газпрому», від якого вони дуже залежать. Тож не дивно, що європейці постараються прискорити реалізацію своєї газової доктрини, спрямованої на диверсифікацію джерел і шляхів постачання газу. Принаймні це зобов’язані будуть зробити держави — члени ЄС, включно з новими, багато з яких досі практично повністю залежать від російських енергоносіїв. Передусім це стосується Польщі й Литви.
А «Газпром», у свою чергу, образно кажучи, зализує рани й намагається відновити попсований імідж.
Історія з Білоруссю служить хорошим уроком для України — і в частині газозабезпечення, і в питанні «співволодіння» газотранспортною системою (ГТС).
«Газпром» — збирач транзитних шляхів
Прес-конференція заступника голови правління ВАТ «Газпром» Олександра Рязанова й генерального директора ТОВ «Газекспорт» (дочірньої компанії «Газпрому») Олександра Медведєва, що відбулася 2 березня, хоча й була заявлена з узагальненим формулюванням «Постачання російського газу вітчизняним і зарубіжним споживачам», зі зрозумілих причин значною мірою стосувалася «білоруського питання». Правда, спочатку обидва представники «Газпрому» виступили з дуже змістовними доповідями. Зокрема О.Рязанов повідомив, що в країни СНД й Балтії «2003 року «Газпром» поставив 42,5 млрд. кубометрів газу на суму 2,1 млрд. дол. З них понад 29 млрд. у рахунок оплати за транзит російського газу в європейські країни через територію України, Білорусі, Молдови, Литви й Латвії.
Середня ціна за минулий рік по країнах СНД становила близько 50 дол. Це трохи нижче рівня 2002 року. 2002 року середня ціна була 53 дол., що пов’язано з поставками в Білорусь за внутрішньоросійськими цінами. Якщо ви пам’ятаєте, ми з 1 травня 2002 року поставляли газ у Білорусію за ціною п’ятого цінового поясу Росії. Тоді ціну було знижено з 30 дол. за тисячу кубометрів до приблизно 20 дол.
Виручка від реалізації становила 2 млрд. 112 млн. дол. В обсязі виручки 28% — гроші, 72% — послуги з транзиту газу, що поставляється на експорт. Оплата російського газу, який «Газпром» поставляє у країни СНД, здійснювалася переважно послугами з транзиту і грішми.
2003 року в Україну за рахунок послуг поставлено 26 млрд. кубометрів газу. Хочу нагадати, що «Газпром» не продає газ в Україну. Ми тільки оплачуємо послуги з транзиту.
У Республіку Білорусь ми 2003 року поставили 10,2 млрд. кубометрів газу на суму 308 млн. дол. На кінець 2003 року борг білоруських споживачів становив з поточних поставок (з поставок 2003 року) — 27 млн. дол. і був погашений у січні й до середини лютого поточного року. І, відповідно до угоди про реструктуризацію заборгованості за газ, поставлений у Республіку Білорусію, — у нас реструктуризовано майже 78,5 млн. дол. (не враховуючи пені та штрафів, що становить ще приблизно 50 млн. дол.). І, за нашим договором, «Бєлтрансгаз» повинен погасити цей борг у 2004—2006 роках. На жаль, сьогодні умови реструктуризації виконуються далеко не повністю».
О.Медведєв повідав про рекордні для «Газпрому» й «Газекспорту» обсяги поставок на експорт і про валютний виторг від цього виду діяльності. Так, валютний виторг «Газпрому» від експорту, за його словами, становив 16,5 млрд. дол.
2003 року «Газпром» поставив на експорт 133 млрд. кубометрів газу. «2004 року ми плануємо поставити 140 млрд. кубометрів газу. Останні два роки обсяги й показники для «Газпрому» і «Газекспорту» різняться. 2003 року «Газекспорт» продав 140,5 млрд. кубометрів газу, тоді як газпромівського газу ми продали 133 млрд. кубометрів. Це відбиває такий істотний чинник, як повернення «Газпрому» й «Газекспорту» в країни СНД не тільки з погляду реалізації газу, а й із погляду формування свого експортного портфеля. Ось ці 7,5 млрд. кубометрів газу — газ середньоазіатський. Торік це був казахський і узбецький газ. Нинішнього року до цього газу додається туркменський. Основні наші ринки — країни Західної Європи».
Журналісти поцікавилися у представників «Газпрому»:
— У зв’язку з тимчасовим припиненням постачання газу через конфлікт із Білоруссю литовські й польські компанії зазнали збитків. Чи пред’являли вони якісь фінансові претензії з цього приводу, і чим це закінчилося або може закінчитися?
О.Рязанов — Коли було відключення постачання і транзиту газу через територію Білорусії, споживачі Литви були обмежені. Хоча повного припинення постачання не було, і ви це знаєте чудово, оскільки Литва споживає приблизно 14 млн. кубометрів на добу. Ми приблизно 5 млн. кубометрів на добу поставили з Латвії з Інчукалінського підземного сховища, хоча там поки що немає вузлів обліку газу. Проте ми це організували завдяки тому, що ми є учасниками в Латвії спільного підприємства зі збуту газу. І ніхто поки що зі споживачів Литви нам не пред’явив ніяких фінансових претензій із цього питання. Ми вважаємо, що насправді таких фінансових претензій немає, оскільки ніхто не припинив виробництва. Найбільші споживачі в Литві, наприклад, «Ахена», справді знизили виробництво, але вони розуміють цю ситуацію. Решта споживачів — переважно це комунальні й побутові мережі — просто перейшли на резервне паливо.
Стосовно купівлі «Лієтувос Дуєс». Ми майже рік вели переговори й підписали контракт на купівлю 34% акцій литовської газової компанії. Зокрема ми говорили, що буде проведено додаткову емісію акцій, у якій братиме участь «Газпром», і ми разом із німецькими компаніями E.On і Ruhrgas володітимемо більш як 70% акцій «Лієтувос Дуєс». Договір підписано... Ми розраховуємо до 20 березня завершити цю угоду й виплатити гроші. У платіжному балансі «Газпрому» на березень ці гроші вже зарезервовано. Тож я думаю, що ми будемо повноправними учасниками цієї компанії.
Саме у день описуваної прес-конференції з’явилася інформація, що Білорусь згодна продати «Газпрому» «Бєлтрансгаз» на російських умовах. О.Рязанов прокоментував її так:
— Стосовно продажу «Бєлтрансгазу» на російських умовах — у нас ніяких особливих умов не було, ми тільки хотіли цивілізовано підійти до самої угоди. Угода передбачала, з нашого боку, що ми одержимо паритетний пакет акцій. Хоча відверто скажу, що ми, певна річ, говорили про 51% акцій — це якщо повертатися до літа минулого року, що це буде незалежна оцінка — ми повинні оцінити «Бєлтрансгаз», і що «Ямал—Європа» — наш газопровід і він не має ніякого стосунку до «Бєлтрансгазу». «Ямал—Європа» — власність «Газпрому», розміщена на території Білорусії, і цим газопроводом газ іде абсолютно незалежно від споживачів у Білорусії. Нитку газопроводу побудовано, залишилося побудувати кілька компресорних станцій, аби вивести його на проектну потужність. Через рік це буде цілком окремий газопровід. Ми ніколи не говорили, що плануємо його вносити в наше спільне підприємство.
Нам не вдалося домовитися, оскільки білоруська сторона заявила, що нам не дадуть не тільки контрольного пакета, а й 25—30% акцій «Бєлтрансгазу». Друге, нам сказали, що газотранспортна система Білорусії коштує 5 млрд. дол., без будь-якої оцінки... Оскільки ми не домовилися й не дійшли згоди, а ви знаєте, що діє міжурядова угода, якою передбачалося, що до 1 липня 2003 року буде створено спільне білорусько-російське газотранспортне підприємство. Тож ми, безумовно, були змушені відмовитися від постачання газу за внутрішньоросійськими цінами. До речі, нас у цьому підтримав уряд Російської Федерації, що скасував рекомендацію продавати газ для Білорусії за ціною п’ятого цінового поясу Росії. З 1 січня 2004 року ми заявили, що ціна буде комерційною. Коли говорили, що ж буде основою ціни, ми керувалися тим, про що домовилися президенти Росії і Білорусії на зустрічі в Сочі у вересні 2003 року. Тоді було сказано, що давайте візьмемо умови постачання газу в Білорусію такі, як для України. Для України базова ціна газу становить 80 дол. за 1000 кубометрів. Така сама ціна для всіх країн СНД. Але ми домовилися з Україною про зниження вартості транзиту через Україну й вартості газу. У результаті ми домовилися про ціну в 50 дол. На цих умовах ми й погоджувалися працювати з Білорусією.
Але найбільше нас турбує те, що в нас немає контракту на транзит російського газу через територію Білорусії для третіх країн — Литви, Польщі, частково Німеччини та споживачів Калінінградської області. 30 січня Міністерство економіки Білорусії в односторонньому порядку, не узгоджуючи це з ФЕК Російської Федерації, як сказано в угоді, прийняло рішення про те, що вартість транзиту через територію Білорусії буде підвищено до 1,02 дол. за транзит 1000 кубометрів газу на 100 км. Торік ця ціна була 53 центи. Ми сказали, гаразд, щоб не ставити під загрозу постачання газу нашим споживачам, ми згодні й на цю ціну. Але навіть після цього в нас немає контракту. Тож ми сьогодні перебуваємо в такому стані: немає контракту на транзит, немає контракту на постачання. Ми підтверджуємо, що готові поставити 10,2 млрд. кубометрів газу за узгодженою ціною близько 50 дол. І чинні сьогодні контракти — це тільки незалежні постачальники «Ітера» й «Транснафта».
Щодо польських претензій у «Газпромі» впевнені, що катастрофічної ситуації там не було. «Ми з польською компанією Пгніг ведемо нормальний діалог у частині розгляду цієї ситуації. Найближча зустріч у нас відбудеться 9—10 березня у Варшаві в рамках святкування 10-річчя компанії «ЄвРоПолГаз», що є власником транзитного газопроводу. Ми всі ці питання спокійно обговоримо, — повідомив О.Медведєв. — Нас непокоїть відсутність юридичної основи для транзиту газу. На цьому я хочу наголосити особливо. Немає контракту на транзит. Це не означає, що транзит не ведеться, — він ведеться, але річ у тому, що ми, у свою чергу, не можемо оплатити «Бєлтрансгазу» вартість цього транзиту, ми не маємо підстав їм платити — підставою повинен бути контракт. Тож ми й наполягаємо, і просимо білоруську сторону підписати транзитний контракт якнайшвидше, вирішити бодай одну частину питання — укласти контракт на транзит цього газу».
Примітно, що під час прес-конференції в мережі Інтернет «Газпром» проводив своєрідне опитування на предмет того, як повинен далі діяти «Газпром» щодо Білорусі. Респондентам запропонували три версії відносин. Перша — продовжити постачання газу за старими цінами за будь-яких умов, з огляду на союзницькі відносини з Білоруссю. Друга — перебудувати відносини в газовій сфері так, як з іншими країнами СНД, яким «Газпром» продає газ за ринковими цінами. Третя — відновити постачання газу після створення СП на базі «Бєлтрансгазу» на умовах, які влаштовують російську сторону. Мабуть, ви вже здогадалися, що максимум голосів одержала третя версія (45,88%), друга — 38,82%.
Разом із підтримкою урядом РФ (причому на всіх рівнях) позиції «Газпрому», навіть при скандальному відключенні газотранзиту в Європу, це свідчить не тільки про планомірне обстоювання інтересів росіян (усіма способами), і не тільки на пострадянському просторі. І після цього хтось іще вірить у те, що конфлікт із Білоруссю — це виключно справа двох господарюючих суб’єктів цих двох країн? «Газпром» прямо заявляє про свою мету одержати контроль над усіма експортними магістралями. І в цьому контексті Україна його особливо цікавить.
Газотранспортний консорціум: сьогодні рано, а завтра буде пізно обговорювати
Організований 3 березня Центром ім. О.Разумкова й регіональним представництвом Фонду Фрідріха Єберта в Україні «круглий стіл» на тему «Газотранспортний консорціум у контексті національних інтересів України», за великим рахунком, закликав до обговорення цієї теми всіх зацікавлених. Правда, реакція декого з них була трохи дивною. Приміром, перший заступник голови НАК «Нафтогаз України» Володимир Триколич, коротенько повідавши про виконану НАКом роботу зі створення ТОВ «Міжнародний консорціум з управління й розвитку газотранспортної системи України» (про що «ДТ» розповідало значно докладніше), повідомив Центр ім.Разумкова ось про що: «Вважаю, що передчасне обговорення під час «круглого столу» запропонованої Центром Разумкова теми в результаті може призвести до створення негативного іміджу компанії й перешкодити просуванню подальших переговорів щодо консорціуму в двосторонньому і тристоронньому форматі».
На мій погляд, даремно пан Триколич так боявся зіпсувати імідж НАКу. Багато учасників «круглого столу» говорили саме про те, що на «Нафтогаз України» покладено непосильні клопоти і що держава повинна надати можливість цій компанії повноцінно розвиватися як господарюючому суб’єкту. А стосовно «передчасності» обговорення заявленої теми, то цілком може виявитися, що незабаром обговорювати буде, по суті, вже нічого. Цілком можливо, що з обговоренням уже й так спізнилися. А сьогодні, як висловився депутат Іван Плющ стосовно консорціуму, «схоже, нам пропонують спочатку разом з’їсти нашу половину, а потім — кожен свою».
За день до цього на прес-конференції в «Газпромі» заступник голови цієї компанії Олександр Рязанов стосовно міжнародного консорціуму з управління ГТС України висловився так: «Юридично консорціум уже існує. Практично ми вже підійшли до реалізації першої стадії цього проекту: до будівництва газопроводу Новополоцьк—Ужгород. Зокрема в рамках цього газопроводу реалізується проект Багородчани—Ужгород. Перші 200 км цього газопроводу дозволять «Газекспорту» закрити свої потреби в транспортних потужностях через Україну на найближчі 5—7 років. Ми вважаємо, що це буде перший крок, який дозволить «Газпрому» стати співвласником саме труби в Україні.
Поки що ми думаємо, як узяти в концесію або в управління всю газотранспортну систему України, оскільки це зав’язано на рішення багатьох законодавчих питань і зміни законодавства України. Я вважаю, що цей проект у нас досить успішно просувається. Ми почали роботу в консорціумі десь рік тому й сьогодні вже наблизилися до рішення. Якщо ми це рішення приймемо, то на кінець року вже зможемо розширити газопровід і збільшити експорт на 6 млрд. кубометрів на рік, що теж дуже важливо для «Газекспорту», оскільки сьогодні Україна залишається головною нашою транзитною державою для експорту».
«Не варто забувати, що Україна транзитує через Росію 36 млрд. кубометрів газу на рік із Туркменії. Ми забезпечуємо цей транзит не тільки територією Росії, а й територією Казахстану та Узбекистану. Ми дуже багато витрачаємо сил, технічних засобів і фінансів, щоб забезпечити цей транзит. У свою чергу, Україна транзитує нам дуже багато газу в Європу. Ми розуміємо це й дуже високо цінуємо. Тобто в нас є взаємні інтереси, й дуже серйозні. І коли Україна має можливість експортувати частину газу, то це теж у рамках наших спільних інтересів, оскільки вона видобуває власний газ (18 млрд. кубометрів на рік), купує 36 млрд. у Туркменії і лише 26 млрд. кубометрів бере в нас як плату за транзит. Безумовно, Україна має право частину газу експортувати, причому це робиться в рамках спільних дій із «Газекспортом». Тобто ми не ламаємо одне одному ринки в Німеччині чи Угорщини або інших країнах. «Газекспорт» робить це за узгодженими графіками, щоб утримати ціни...
Білорусія — найкоротший шлях для транзиту нашого газу в Європу. Цей транзит найвигідніший для нас, але поки що і найненадійніший. Певна річ, «Газпром» робитиме серйозні кроки, зокрема й із будівництва Північно-Європейського газопроводу, що пройде дном Балтійського моря. Поставки цим газопроводом не залежатимуть ні від яких транзитних держав, і це буде альтернативний варіант транзиту через Білорусію. Якщо ми не домовимося з білоруським урядом про ціну «Бєлтрансгазу», то нехай він сам собі працює. Паралельно існуватиме наш газопровід «Ямал — Європа», що забезпечує наші необхідні потужності з транзиту газу. Так, ми платитимемо за землю, ми сплачуватимемо всі потрібні податки, але це буде наша власна система й вона вже сьогодні є. У такому разі нам і «Бєлтрансгаз» не потрібен...»
Україна поки що потрібна. І росіяни вперто наполягають на тому, що консорціум створений у рамках міжурядових домовленостей і що його робота — виключно справа НАК «Нафтогаз України» й «Газпрому». Мовляв, ніякої політики тут немає. (Пригадаймо, у випадку з Білоруссю теж говорять, що проблема виключно економічного характеру...). Але ось ще одна деталь, на якій зупинився Борис Тарасюк. Річ у тому, що досі Конституційний суд не відповів депутатам, котрі засумнівалися в правомочності угоди між урядами України й РФ (від 7 жовтня 2002 року) про стратегічне партнерство в газовій галузі, у якій, власне, й записано, що «сторони домовилися створити на взаємовигідних умовах міжнародний консорціум...» Дипломат і понад 60 депутатів вважають, що ця угода підлягає ратифікації парламентом, як будь-яка зовнішньоекономічна угода. Інакше вона суперечить ст.9 Конституції України. Крім того, цей же документ суперечить ст.27 Закону України «Про підприємства».
Не узгоджується цей документ і з Угодою між ЄС та Україною про партнерство і співробітництво. Зокрема у ст.36 ідеться, що сторони уникатимуть «будь-яких заходів і дій, що створюють більш обмежені умови для створення й функціонування компаній одне одного». Інакше кажучи, створення і, як говорять, уже функціонування газотранспортного консорціуму на умовах, що суперечать зобов’язанням України перед ЄС, може значно ускладнити процес євроінтеграції України.
Поки що не йдеться про повне анулювання українсько-російських домовленостей про ГТС. Але з 22 січня минулого року Конституційний суд України так і не може відповісти на запитання: чи потрібна українсько-російській угоді ратифікація?
Тим часом на кінець березня призначено переговори між Україною, Росією і Німеччиною про можливе співробітництво в рамках консорціуму. Попередньо Німеччина заявила про свій намір брати участь у консорціумі, якщо визнає це економічно доцільним. Як зазначив глава представництва Ruhrgas в Україні Гільмар Енке, кожен із партнерів повинен передусім для себе мати чітке уявлення про те, що йому вигідно.
Поки що, схоже, українська сторона чітко не визначилася. Чи справді такі розмови «вважають передчасними»? Ніхто ж серйозно не говорить про припинення співробітництва з «Газпромом». Навіть технічно це неможливо, та й непотрібно. Але росіяни чітко знають, чого хочуть, і вперто йдуть до своєї мети. Наскільки при цьому враховуються інтереси України та інших її партнерів у тій-таки газовій галузі — запитання далеко не риторичне.