Цього року сєверодонецький «Азот» не скаржиться на увагу. Про нього говорять багато та часто, хоча й не завжди об’єктивно.
Масла у вогонь додала звістка про рішення Печерського районного суду м. Києва визнати недійсними установчі документи й державну реєстрацію ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», створеного наприкінці 2004 року на базі цілісного майнового комплексу однойменного держпідприємства.
Рішення, м’яко кажучи, спірне, бо йдеться про відмову від залучення іноземного інвестора, великої міжнародної компанії, для підприємства з 10 тис. працюючих. Лише перший транш інвестицій — це 60 млн. дол., а до кінця року — ще стільки ж. Проте минуло вже три місяці після залучення іноземних інвестицій, а підприємство через припинення приватизаційних процесів у країні не має можливості спрямувати кошти, що надійшли від інвестора, ані на погашення «кредиторки», ані на закупівлю нового обладнання.
При цьому під політичною вивіскою дедалі частіше прозирає зведення корпоративних рахунків. Так, знову спливло питання про «Луганськобленерго».
Історія давня, тягнеться ще з вересня 1998 року, коли обленерго купила компанія «Верона +», пов’язана з братами Костянтином і Олегом Жеваго (група «Фінанси та кредит», до якої входить і однойменний банк).
Тоді вони широко розгорнулися в області, почавши розкручувати одну з найзахоплюючих в Україні схем з «освоєння» грошей. Якщо до їхнього приходу «державна й неефективна» енергокомпанія мала борг перед українським Енергоринком у 452 млн. грн., то через півтора року, коли ефективних менеджерів усунули від оперативного управління, борг був на мільярд гривень більший.
Цілі нових власників обленерго «Азот» відчув на собі. До приходу нової енергокоманди хімічний велетень мав за споживану електроенергію передоплату в 2 млн. грн. А потім почалося... Нові господарі «Луганськобленерго» вибудовують схему, спрямовану на різке зростання суми кредиторської заборгованості «Азоту», як, утім, і інших підприємств області. Це давало змогу через якийсь час без жодного вкладання капіталу купити підприємство за його ж «борги». Було блоковано всі схеми поставок електроенергії сєверодонецькому «Азоту» від альтернативних постачальників, передусім від державної НАЕК «Енергоатом». І на будь-які попередження Антимонопольного комітету нові власники обленерго не звертали уваги.
Зате відразу створили свою мережу з ланцюжка фірм-посередників, пов’язаних із рухом і перерозподілом активів за енергоносії: ВАТ «Луганськобленерго» — латвійська SIA Amoniums — ЗАТ «Укренергозбут» — ТОВ «Кворум» — банк «Фінанси та кредит». У цьому ланцюжку на різних рівнях крутилися товари, векселі тощо.
Результат? Якщо на початку вересня 1998 року в «Азоту», як ми вже сказали, була передоплата, то на кінець року він уже заборгував 5,3 млн. грн., ще через рік — 32,9 млн. грн. При монопольному становищі ВАТ «Луганськобленерго» й реально існуючій загрозі відключення від електропостачання підприємство було змушене прийняти завищені тарифи на постачання електроенергії.
Виконуючи контракт, сєверодонецьке «Об’єднання «Азот» відвантажувало на адресу SIA Amoniums аміак, аміачну селітру. При цьому, аби не зупиняти виробництво, виконувало й не передбачені контрактом умови: відвантаження аміаку без передоплати, надання власного рухомого складу для транспортування аміаку до Одеського припортового заводу. Проте схема фінансових взаємовідносин енергетиків із «Азотом» у принципі не дозволяла останньому розрахуватися за спожиту електроенергію.
Векселі й кошти, якими підприємство розплачувалося за електроенергію через луганську філію банку «Фінанси та кредит», не надходили на розрахунковий рахунок обленерго та не враховувалися обласною комісією з платежів за енергоносії й самим обленерго...
Ставало зрозуміло, що вирішення питання про погашення заборгованості «Азоту» за електроенергію не входило в зону інтересів обленерго. Усі пропозиції підприємства категорично відхилялися. На адресу його керівництва продовжували надходити повідомлення-погрози про припинення електропостачання. Ігнорувалася й постанова (1998 р.) Кабінету міністрів України про пільговий енерготариф, необхідний для виробництва мінеральних добрив.
Іншим способом завищення платежів стало виділення явно занижених лімітів електроспоживання. Приміром, на жовтень—грудень 1999 року, на лютий—квітень 2000-го «Азоту» було виділено ліміти в розмірі 0 мегават за фактичного електроспоживання близько 100 мегават.
При цьому на кожний розмір перевищення ліміту нараховувалася п’ятиразова вартість електроенергії. Куди поділися ці кошти, незрозуміло, бо саме обленерго за перші чотири місяці 2000 року оплатило Енергоринку лише 5% відпущеної електроенергії.
Зате в результаті такого «партнерства» заборгованість «Азоту» за електроенергію досягла до 1 квітня 2000 року 45 млн. грн.
Ну а вінцем співпраці з братами Жеваго стала заява від спорідненого групі ЗАТ «Укренергозбут» про порушення справи про банкрутство «Азоту». Позивалися й далі. Проте, попри численні судові позови, отримати контроль так і не вдалося.
Нині знову нагадало про себе й «Луганськобленерго» (до речі, дружні Жеваго компанії, як і раніше, мають там помітну частку). Воно подало в Печерський районний суд позов про визнання недійсними установчих документів про створення ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», результатів конкурсу з відбору інвестора для нього, наказу ФДМ від 19.11.2004 року про створення разом з інвестиційною компанією Worldwide Chemical LLC (США) ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», державну реєстрацію ЗАТ, про повернення Сєверодонецькому ДВП «Об’єднання «Азот» майна, яке перебуває в статутному фонді ЗАТ.
Цікаво, що одним із контактних телефонів, вказаних у позовній заяві в справі № 2-5505/3 за участі ВАТ «Луганськобленерго», очевидно, зовсім випадково виявився телефон банку «Фінанси та кредит».
За цим позовом суддя Печерського суду м. Києва 17 березня 2005 року визнала створення ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» недійсним. При цьому було задоволено навіть ті вимоги позивача, яких він не висував.
У принципі, це ще далеко не кінець. Навіть враховуючи те, що досі в Печерському районному суді компаніям, дружнім групі «Фінанси та кредит», як правило, щастило (можна пригадати справи по Київському судноремонтному заводу, ВАТ «Рівнеазот»). Борги, поза сумнівом, треба віддавати, ось тільки гробити при цьому підприємства зовсім не обов’язково.
Минулий рік для «Азоту» виявився успішним. Обсяг продукції зріс до 1,6 млрд. грн. (у 1999-му було 300 млн. грн.). Непоганий старт узято й у першому кварталі 2005-го — 470 млн.
Рівень використання виробничих потужностей піднявся з 50% у 1999-му до 100,9% — у першому кварталі цього року. Комбінат відродився й житиме. Перешкодити цьому, звісно, можна. Але навряд чи слід це робити.