Днями відоме російське інтернет-агентство Ytro.ru надрукувало статтю «Трубные амбиции Кучмы грозят России потерей $8 млрд.» Її автор навіть не приховує, що від вирішення питання по Одесі—Бродах Росія очікує отримати значну економічну вигоду. Втім, міркуйте самі...
«Останній рік спостерігається майже математична залежність: чим більше Володимир Путін і Михайло Касьянов зустрічаються з керівництвом України та Президентом Кучмою, тим менше від цього користі Росії. Свіжий приклад: напередодні зустрічі Михайла Касьянова з українським прем’єр-міністром Віктором Януковичем у сонячній Ялті уряд України на три місяці відклав рішення про реверсне використання нафтопроводу Одеса—Броди. Характерно, що сталося це невдовзі після того, як найбільші російські нафтові компанії звернулися до глав урядів Росії та України з проханням посприяти в реалізації цього проекту. Листи на ім’я Михайла Касьянова та Віктора Януковича підписали президенти «Транснефти» Семен Вайншток і «Роснафти» Сергій Богданчиков, виконавчий директор «Тюменской нефтяной компании» Герман Хан, голова правління ЮКОСу Михайло Ходорковський, президент «Сибнефти» Євген Швидлер і президент «Славнефти» Юрій Суханов. Однак зневажливе ставлення України до інтересів найближчого сусіди та союзника зовсім не перешкодило приятельській зустрічі прем’єрів.
У Росії звикли дивитися крізь пальці на геополітичні пустощі «союзника». А в Москві, здається, стало доброю традицією мовчати про дуже неоднозначні для інтересів Росії плани українського Президента Леоніда Кучми. Проте не треба мати багату уяву, щоб зрозуміти, що нафтопровід Одеса—Броди — не просто показник європейських політичних пристрастей української еліти — це реальний економічний чинник тиску на Росію. І чинник цей має всі необхідні передумови для успішного функціонування.
Ідея нафтопроводу прозора, як сльоза дитини: Європі потрібна каспійська нафта, Україні — незалежність від Росії, причому того самого домагається нафтове лобі Азербайджану та Казахстану. Власне, саме транспорт нафти став свого часу фундаментом для союзу пострадянських держав ГУУАМ, що складає конкуренцію російським інтеграційним планам. Дотепер Росії вдавалося утримувати монополію на транспортування енергоресурсів із країн СНД у західному напрямі. Це давало Москві, крім істотних економічних, ще й політичні важелі впливу як на непокірні режими пострадянської Азії, так і на європейських партнерів. Нині ситуація може змінитися докорінно. Фактично Росія поставлена на межу найбільшої геополітичної поразки, суть якої — у можливості втрати контролю над потоками євразійської нафти, що неминуче послабить політичну вагу Москви в СНД і девальвує її стратегічні переваги щодо США та Європи.
Варто українцям разом із поляками «дотягти» трубу до балтійського порту Гданськ — і російські виробники нафти відчують, що таке диктат європейських споживачів. У європейців виникне реальна можливість одержання ще одного джерела нафти, до того ж вона може виявитися дешевшою і вже, безсумнівно, буде кращої якості. Магістраль націлено на імпорт каспійської нафти, яку відвантажують танкерами з Новоросійська, куди трубопроводом КТК уже прийшла так звана велика нафта з Тенгіза. До того ж є можливість постачань азербайджанської нафти через Супсу й Батумі.
Гіпотези про відсутність нафти в трубі суперечать недавнім заявам Алієва та Назарбаєва про однозначну готовність пустити свою нафту новим маршрутом. Останніми роками нафтотранспортна система Грузії та Азербайджану постійно розширюється, нафти стає більше і їй, відповідно, потрібний новий канал доставки на Захід. Так, лише Казахстан готовий до 2006 року вивести видобуток нафти на рівень 150—170 млн. тонн на рік. І азербайджанці, і казахи чекають завершення будівництва труби, щоб розпочати активне просування власної нафти на європейський ринок, зокрема до країн Центральної та Східної Європи.
Наскільки важливий цей проект, свідчить і той факт, що Нурсултан Назарбаєв особисто був стурбований транспортуванням казахської нафти через Україну. За спиною російського керівництва два стовпи СНД — Кучма та Назарбаєв — домовляються про загальну систему транзиту. Тільки за останній місяць пройшло кілька таких переговорів на вищому рівні. У результаті Казахстан пообіцяв у найближчій перспективі постачити в українську трубу близько 9 млн. тонн нафти і заявив про бажання разом із поляками й українцями взяти участь у добудові нафтопроводу Одеса—Броди до польського міста Плоцьк. До того ж Україна та Казахстан домовилися спорудити трубопровід завдовжки в 52 км, паралельний ділянці нафтопроводу Одеса—Броди, який нині використовується в реверсному режимі для транспортування російської нафти. А також побудувати додатковий причал на нафтотерміналі «Південний» (Одеса), через який додатково планується поставляти до 8 млн. тонн нафти на рік до Європи по Чорному морю. Вже до третього кварталу поточного року готується до підписання міждержавна угода про транзит казахської нафти територією України.
Саме за ринок Центральної та Східної Європи в найближчі три-чотири роки розгорнеться боротьба між основними учасниками світового ринку нафти. Дуже розраховують взяти участь у ній і російські компанії. Щоправда, за нинішніх темпів створення ланцюга Казахстан—Україна—Польща уже до кінця наступного року росіяни можуть із своїми бажаннями розпрощатися. Порівняно з російською нафтою, яка надходить до Європи нафтопроводом «Дружба», каспійська нафта легша й містить менше сірки, а це дуже важливо для європейських споживачів, які під тиском нових екологічних норм ЄС переходять на випуск марок нафтопродуктів із низьким вмістом сірки. Крім того, якість російської експортної суміші знижується в міру зменшення запасів легких сортів нафти в Сибіру.
З пуском проекту КТК, який відтягне з Росії велику частину світлої нафти з Тенгіза, якість суміші в «Дружбі» тільки погіршуватиметься, й імпорт через Одесу отримає ще один плюс. Плюс цей обернеться серйозним збитком для Росії, і не лише за рахунок втрати транзитних зборів, а й через можливе витиснення російських сортів із європейських ринків та їх заміни каспійською нафтою. Чи варто говорити, що означатиме для російської економіки зниження експорту енергоресурсів. У сукупності втрати Росії від транзиту та експорту нафти, за оцінками експертів, можуть становити до 8 мільярдів доларів.
Навряд чи Кучма сам дійшов до настільки вдалої ідеї — увесь цей час українську еліту інтенсивно улещували американці та європейці. Самій же Україні трубопровід обійшовся буквально в копійки. Хоч що б там казали чиновники, будь-який експерт підтвердить, що настільки дешевого трубопроводу у світовій історії ще не будували.
Тим часом серйозний російський бізнес намагається врятувати свої доходи й попутно захистити честь Росії. Та вдається йому це поки що слабко. Тим паче що й самі російські нафтові компанії запекло б’ються одна з одною за ринок і в результаті самі ж себе й підставляють. Приміром, Михайло Ходорковський однією рукою прохання про реверс підписує, іншою — інвестує проект виходу трубопроводів СНД у Середземномор’я «Дружба—Адрія». Адже щойно перші мільйони тонн нафти підуть на Захід (а це трапиться, на думку українських аналітиків, уже наприкінці 2003 р.), Москва стане поступливішою з усіх питань. Можна буде й про газ згадати, і про борги.
Отже, битва за напрям транспортування ще попереду. За інформацією з джерел, близьких до адміністрації російського президента, у Кремлі почали усвідомлювати реальну загрозу російським інтересам від використання нафтопроводу в західному напрямі. Залишається лише сподіватися, що зусилля російських політиків, хоч і постфактум, збережуть за Росією статус власника євразійської труби й відвернуть український прорив до ресурсів Каспію».