UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ринок засніжило рейдерством

Розташоване за 90 км від Донецька місто Сніжне останні роки відоме своїми закритими шахтами (із семи залишилося дві), «копанками» навколо них і рекордним скороченням кількості населення...

Автор: Станіслав Обут

Розташоване за 90 км від Донецька місто Сніжне останні роки відоме своїми закритими шахтами (із семи залишилося дві), «копанками» навколо них і рекордним скороченням кількості населення. З 69 тис. жителів до минулого року залишилося близько 55 тис. Обстановка більш ніж складна, і розгрібати проблеми у будь-якому разі доведеться довго.

Проте поки що розбираються зовсім не з проблемами. Розбірки відбуваються зовсім з інших приводів. Схоже, що учні молодших класів загальноосвітніх шкіл, перефразуючи відомий вірш Сергія Михалкова, незабаром декламуватимуть такі рядки: «Я бы в рейдеры пошел, пусть меня научат».

Тема силового перехоплення власності за допомогою рейдерства стала такою актуальною — хоч спецкурс відкривай!

7 травня 2007 року на центральному міському ринку Сніж­ного, який належить ТОВ «Торг­сервіс», можна було знімати демонстраційний фільм із захоплення підприємства. Працівники ринку побачили, що коли охоронець відкривав ворота, щоб випустити машину з території ринку, люди в камуфляжі збили його з ніг, забрали ключі від воріт і рацію. Були навіть способи механізації процесу: на територію ринку заїхала вантажівка з підстанцією. Підключивши до цього досягнення мобільної енергетики електропилку, рейдери почали зрізати решітки і вхідні замки на будівлі адміністрації підприємства...

Загалом, класика захоплення. Гідна прикраса численних травневих свят.

Відповідальним за «видовище» є нинішній депутат донецької обласної ради Олег Поповченко, котрий вирішив установити контроль над ТОВ «Торгсервіс».

Ринкова справа для нього і справді не чужа. Дружні йому фірми мають частки у власності ринку в Харцизьку і «Трудівського» ринку в Петрів­ському районі Донецька, а також в Амвросіївській птахофабриці. Досить смішно, але Олег Миколайович — член постійної комісії від фракції Партії регіонів з питань депутатської діяльності й етики, законності і правопорядку при облраді. Тож цей захід, очевидно, являв собою високий зразок людських стосунків.

До честі нападників, нікого серйозно не побили, а з появою численних свідків і представників правоохоронних органів — пішли. Правда, лише для того, щоб через десять днів, 17 травня, повернутися знову. Причому в обох випадках нападники стверджували, що в них є документ, відповідно до якого власником усього ТОВ «Торгсервіс» є Олег Поповченко.

Як стверджують працівники підприємства, у результаті попередні власники ринку позбавлялися своїх часток, директор підприємства звільнявся. Крім того, юридична адреса ТОВ переносилася зі Сніжного в Донецьк, що не тішитиме бюджет невеликого гірничого містечка.

Те, що сталося, має багату передісторію. Почалося усе ще в березні 2003 року, коли пан Поповченко купив 30% акцій ТОВ «Торгсервіс» у чоловіка тодішнього директора ринку Н.Піменової — Д.Піменова.

Через чотири дні після першої угоди ще п’ять учасників ТОВ «Торгсервіс» продали свої частки пану Поповченку. Сумарно вийшло ще 41,9%. У результаті його частка зросла майже до 72%.

Проте далі не склалося. Чому — сторони висувають різні причини.

Незабаром одна з учасниць угоди Марина Бондаренко подає позов до Сніжнянського суду про визнання договорів купівлі-продажу часток від 4 і 7 березня 2003 року недійсними. І 8 травня 2003 року ці два договори розірвано в судовому порядку.

Тоді Олег Поповченко заперечувати не став, вирішивши виконати рішення суду.

Тим часом ринок у Сніжному цілком успішно розвивався. На ньому провели реконструкцію, побудували двоповерхову адміністративну будівлю. З’явилися криті павільйони, автомобільний, продуктовий, речовий ринки...

А потім на обрії знову з’явилися договори 2003 року. У гру вступила дружина депутата Ната­ля. І подала на нього до суду.

У 2005 році до Сніж­нянсь­кого суду надходить позов від Н.Поповченко, де вона стверджує, що договір про купівлю-продаж «Торгсервісу» був розірваний її чоловіком без її особистої на те згоди.

Проте претензії були визнані юридично не обгрунтованими. Спробу повторили — знову відмова.

Як ви вже здогадуєтеся, цим справа не закінчилася. За словами юриста ринку, подружжя Поповченків починають шлюборозлучний процес. Задля забезпечення поділу майна арештовується майно «Торгсервісу», при тому, що за установчими документами Поповченко взагалі ніколи не проходив як співвласник. Загалом, вийшло внутрішньосімейне з’ясовування стосунків на благо сім’ї. Правда, теж не дуже успішне.

Тоді пішли іншим шляхом, який призвів зрештою до зрізання замків.

А до цього на підприємство обрушився вал позовів. Який Сніжнянський суд із похвальною готовністю брав до розгляду.

На ринку усі чекали травня 2006 року, коли минав трирічний строк давності за угодами продажу. Після чого позовна хвиля обіцяла зійти нанівець. Виявилося, чекали марно....

У червні 2006 року з’яв­ляється позов у Сніжнян­ському суді про те, що «Поповченко угоди 8 травня 2003 розірвав під погрозами». У цьому разі строк позовної давності за новими позовами має становити п’ять років. Проте факт погроз, природно, слід довести.

Проблема полягала в тому, що джерело погроз — місцевий бізнесмен Олександр Корнієнко (у заяві охарактеризований як кримінальний авторитет) уже півтора року як був убитий. Це, до речі, не завадило суддям вимагати і від нього... підписки про невиїзд.

У січні 2007 року в Сніж­нян­ському суді виноситься рішення за позовом О.Поповченка щодо незаконності розірвання договорів купівлі-продажу ТОВ «Торг­сервіс». Під час засідання суддя відхилив усі клопотання співвласників підприємства про проведення певних експертиз і про виклик свідків.

За словами юриста «Торг­сервісу», директора Українського юридичного бізнес-центру Альбіни Чилімової, у суді виникла казусна ситуація: ніхто з присутніх там свідків не зміг описати зовнішність бізнесмена, котрий нібито погрожував По­повченку...

Проте всі угоди з продажу «Торгсервісу», здійснені після 8 травня 2003 року, визнаються, таким чином, недійсними. Тобто власність почали відбирати в інших співвласників.

Ті, природно, подали позов про визнання недійсними угод про купівлю-продаж По­пов­ченка, про перегляд Сніж­нянського рішення за нововиявленою обставиною, написали касаційну скаргу.

Тим часом до суду м. Сніжне надходить новий позов від Наталі Піменової — колишньої дружини одного із засновників «Торгсервісу», колишнього голови ради учасників ТОВ Дмитра Піменова про поновлення її на роботі в підприємстві. До березня 2004 року пані Піменова була директором ринку, потім написала заяву про звільнення за власним бажанням. Правда, коли в суді надали її власноручну заяву з проханням про звільнення, справа розвалилася.

Однак незабаром вона знову надіслала заяву до того самого суду, майже аналогічного змісту, але... з вимогою виплатити їй заробітну плату за три роки.

Альбіна Чилімова розповідає, що після того, як і цей позов не мав успіху, пані Піменова виїжджає зі Сніжного і прописується в Шахтарському районі. І незабаром з’являється третій позов — такий самий, але вже в Шахтарському суді... 7 травня ц.р. Наталю Павлівну знову побачили на ринку.

Трохи раніше пан Поповченко і скликає збори з участю Піменової, її зятя і доньки, які і приймають рішення про виключення із ТОВ інших учасників. Саме воно і стає «юридичною базою» для захоплення ринку ввечері 7 травня.

Тим часом навіть якщо прийняти рішення суду (а воно оскаржується), то лише в О.Поповченка були частки підприємства (та й ті під забороною), а троє інших учасників зборів продали свої частки ще 2003 року. На якій підставі вони виключали інших із товариства — питання, звичайно, цікаве.

Ринок продовжує захищатися. Альбіна Чилімова від його імені оскаржила в судовому порядку державну реєстрацію документів про те, що підприємство належить О.Поповченку, і написала заяву на порушення кримінальної справи проти реєстратора.

У відповідь, виступаючи у ролі нового господаря ринку, пан Поповченко відкликає доручення «Торгсервісу» на ім’я Чилімової і направлені нею судові позови...

Пані Чилімова заявила, що всі звернення представників підприємства до правоохоронних органів закінчилися безрезультатно, і тепер рішення щодо угод 2003 року оскаржується у Вищому господарському суді.

«Незважаючи на те, що судові спори навколо підприємства тривають й існує судова заборона на внесення змін до установчих документів, Олег Поповченко, використовуючи зв’язок і тиск, уже зареєстрував себе як одноосібного... власника підприємства.

У судових засіданнях призначений О.Поповченком директор відкликає наші позови, скасовує доручення, намагається розривати договори від імені товариства».

«Торгсервісу» нічого не залишалося, як звернутися до управління Служби безпеки України в Донецькій області, Гене­ральної прокуратури і до голови Донець­кої облради Анатолія Близнюка. Що переможе — право чи «аргументи», питання для Донбасу зовсім не пусте.