Приватизацію дніпропетровського центрального ринку «Озерка» висвітлювали в пресі докладно і з розмахом. За іронією долі, саме стосовно цього об’єкта тепер уже колишній голова ФДМ запровадив термін «Криворіжсталь» районного масштабу». Вийшло на диво чітко й вичерпно...
І в Кривому Розі, і в Дніпропетровську мова йшла про ледь не найбільші спроби захоплення «за поняттями» — коли на конкурсі перемагає не той, хто платить більше, а той, під кого писали умови. Однак були й відмінності.
«Криворіжсталь» цілеспрямовано «зливали» двом найбільшим бізнес- угрупованням України. Умови продажу «Озерки» також писали під угруповання, котре набуло відомості не стільки завдяки економіці.
Попри гарну юридичну освіту, росіянин Максим Курочкін зажив слави аж ніяк не юриста. Його бійців використовували як вагомий аргумент при перехопленні управління в тих же обленерго. Рід його діяльності ні для кого не був секретом. Але для того, щоб генерали МВС почали вживати стосовно бізнес-операцій Максима Борисовича слово «кримінал», знадобилася революція.
Однак не слід думати, що в Дніпропетровську та Києві прозріли лише цього року. І коли до складу комісії з приватизації «Озерки» було включено представників УБОЗу, це був черговий ляпас цій організації.
І тут починається найцікавіше.
Замовні конкурси мають свої особливості. Як правило, в них намагаються уникати явних юридичних помилок. Однак конкурс щодо «Озерки» вийшов на диво брудним. Порушували всі мислимі правила.
У лютому 2004 року багаторічного директора дніпропетровського центрального ринку «Озерка» Григорія Єфименка спочатку усунули від керівництва, а потім заарештували. Причому знехтувавши передінфарктним станом і мандатом депутата міськради. Кілька місяців директор просидів у СІЗО. Офіційна причина того, що відбувалося, — ринок недоплатив орендної плати на 0,46 млн. грн. — м’яко кажучи, не переконувала. Тим більше що півроку по тому Дніпропетровська обладміністрація своїми діями стосовно того ж ринку спокійнісінько втратила для скарбниці суму в сто із зайвим разів більшу.
Втім, на тому етапі все ще було «у межах правил». Було зрозуміло, що ринок «замовили». І замовником був хтось в обладміністрації. У всякому разі, дії місцевої влади створювали саме таке враження. До травня ринок, який буквально під фанфари забрали у товариства орендарів, формально повернули в держвласність, і це намагалися подати як торжество соціальної справедливості взагалі й особисту перемогу тодішнього губернатора Володимира Яцуби зокрема... На шоу був присутній заступник губернатора Віталій Рудніченко (пізніше він курируватиме приватизацію ринку), а новим керівником «Озерки» став особистий друг Яцуби Євген Валенюк.
Однак далі почалися «незрозумілості». Через місяць ринок стали терміново продавати — буквально відразу ж після захоплених коментарів губернської влади з приводу повернення в держвласність!
Чимало людей вважали, що конкурс пройде під одну з дружніх обладміністрації фірм. Тобто піде за графою «дітям улюбленого керівника на молочко». Але наприкінці літа в Дніпропетровську серед можливих покупців ринку стали згадувати братів Гладкових, які повернулися з Москви. Змушені свого часу залишити місто, вони встигли попрацювати на легендарному Лужниківському ринку.
Це дуже заплутувало справу. Схема «міняю Єфименка на Гладкових і Ко» витанцьовувалася дуже погано. І навіть розповсюджувані «заклятими друзями губернатора» чутки про грандіозний «відкіт» мало проясняли справу. Володимир Яцуба, досвідчений партапаратник радянського гарту, чудово володіє мистецтвом інтриг, однак про людей цього типу зазвичай дізнається лише з оперативок обласного УВС. Це просто інший, паралельний світ...
Занадто близькі зв’язки з потенційними покупцями ставили жирний хрест на політичних амбіціях губернатора. З’являвся компромат такого рівня, що про подальшу кар’єру можна було забути. А на початку року Володимира Григоровича розглядали навіть як потенційного кандидата на пост президента...
Потім стало з’являтися і прізвище Курочкін. «Гладковській» версії воно не суперечило: Максим Борисович тривалий час працював із акціонерами лужниківської барахолки. Інша річ, що в Дніпропетровську його зовсім не знали, і те, як під нього слухняно підлаштовувалися губернські власті і міліція, було як мінімум дивно: приїжджих «дахують» рідко. Не кажучи вже про те, що ще на початку 2004 року у Курочкіна почалися проблеми.
Його, як правило, позиціонували з акціонерами обленерго та київськими і кримськими готелями. Однак саме в першій половині минулого року стали виводити з усіх спостережних рад. Що дало змогу Максиму Борисовичу сказати в нещодавньому інтерв’ю російській пресі: «У мене незаконно відібрали все. Вийшов із банківського, готельного й енергетичного бізнесу ще торік у серпні».
При цьому багатогранна діяльність Курочкіна не сприяла збільшенню числа друзів. А спроба його підриву (три перетворені на купу металобрухту машини мало схожі на імітацію) зайвий раз підтвердила це.
Хоча деякі зв’язки стали ще міцнішими. Зокрема, Максим Борисович чудово ладнав зі структурами адміністрації президента. І якщо рейс 2002 року, коли Курочкін, який чартером летів до Львова ставити нове «просуркісівське» керівництво обленерго, опинився в літаку разом із Сергієм Медведчуком, тодішнім головою обласної податкової адміністрації, ще можна вважати епізодом, то торішнє літо показало, що з підтримкою на Печерську все було гаразд.
Курочкін навіть став віце-президентом «Російського клубу», організованого московськими політтехнологами для підтримки Віктора Януковича. У листопаді керівник легендарного управління справами президента України Ігор Бакай разом із ним ледь не отримав у подарунок київський готель «Дніпро».
Ну і, звісно, ринок «Озерка».
Однак підтримки Бакая було замало, щоб натиснути на обладміністрацію однієї з найбільших областей. Сліди вели не стільки в управління справами, скільки в дуже високі кабінети президентської адміністрації. Ходила ніким не підтверджена (як, утім, і не спростована) чутка, що в подяку за сприяння необхідно було відстібнути 25% акцій «Озерки». Коли це так, чимало речей у дніпропетровських подіях стають зрозумілішими.
На проведеному в жовтні «нічному конкурсі» ринок було продано за 50 млн. грн. При цьому інших покупців (як мінімум двоє з них пропонували удвічі більше) до торгів просто не допустили.
Для порівняння, одну лише споруду по сусідству з ринком — колишнього магазину «Лаваш» — оцінили в 10 млн. грн.
Потім влада не могла чітко назвати ім’я переможця. Лише через тиждень виявилося, що правильна назва цієї розчудової контори — ТОВ «РегіонОптСервіс» (Дніпропетровськ). Пізніше з’ясувалося, що її спостережну раду очолює все той же Валенюк...
Різні спроби оспорити результати продажу в судах просто ігнорували. А потім... Потім була помаранчева революція, котра поламала розкручену схему. Протягом тижня групи підтримки розбіглися хто куди.
Втім, і під час революції директору ринку Єфименку не давали нудьгувати. 6 грудня стався замах на нього. Обидва охоронці отримали поранення, а сам Григорій Андрійович — струс мозку. Охоронці відкрили вогонь по нападниках із пневматичних пістолетів. Через день у листі, зачитаному депутатам міськради, Єфименко звинуватив у пригоді Гладкових і Курочкіна. Це стало першим публічним згадуванням Курочкіна в конфлікті. Втім, він і компаньйони вже програли…
Євген Валенюк потрапив було під варту. Але незабаром його випустили за рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області, очолюваного Володимиром Вихровим.
Главу місцевого регіонального відділення ФДМ Володимира Будикіна, котрий проводив конкурс, подано в розшук.
Пан Курочкін ще після вибуху виїхав до Москви, де, за власними словами, «веде світський спосіб життя».
Про інших виконавців теж нічого не чутно. Хіба що підроблене доручення виконавчої служби, благополучно виконане торік Держкомісією з цінних паперів, непокоїть сон її чиновників.
Ледь не єдиним джерелом інформації про «Озерку» стали інтерв’ю самого Курочкіна, в яких він викриває нову владу, що відібрала у нього «законно придбаний бізнес» і взагалі має намір його убити. Може, наша юстиція чекає, що Максим Борисович розповість, хто і як його підтримував і кому й скільки від цього перепало?