В українських портах слово «рейд» за останні роки набуло дещо іншого змісту. Занадто вже багато охочих трохи «попрацювати на портах» розвелося.
Треба віддати належне їхньому смаку — вибирають найкращі. От тільки працівникам цих портів від цього не легше. Загарбникам де-факто гарантована цілковита безкарність, а от порту ще треба й працювати.
Цю істину Іллічівський морський торговельний порт перевіряє на собі. Підприємство успішно працює, а «група друзів» неуспішно його засуджують. І всі при справі… Ага, іще порт забезпечує трудову зайнятість суддів і, дуже схоже на те, ряду київських чиновників.
Про сам конфлікт уже неодноразово писали...
Кілька років тому портом зацікавилися російські структури. Йшлося про «Укртрансконтейнер» (УТК), дочірнє підприємство пітерського контейнерного оператора «Національна контейнерна компанія» братів Віталія і Євгена Южиліних.
Незабаром інтерес вилився у договір №435-о про спільну діяльність, і УТК одразу було передано чотири причали. А пізніше пообіцяли віддати і ті два, що залишилися. Натомість обіцяли гроші, а в далекій перспективі — і намивання у лимані нової території. Внесок порту — нерухоме майно; його оцінили аж у 78 млн. гривень. М’яко кажучи, недорого, якщо йдеться про контроль над одним із найкращих у регіоні портом, здатним приймати судна тоннажністю до 100 тис. тонн.
Втім, договір і так викликав купу запитань. Так, за даними порту, «інвестор обіцяє... внести інвестиції на суму 495 млн. дол. США, але в нього немає своїх грошей...» Проте реально — для інвестора це не проблема. Умовою для внесення левової частки цієї суми є передача портом намитої у лимані території. Однак ця територія взагалі не є власністю порту. Її власник — місто. Тобто договір складено так, щоб звільнити приватну компанію від більшої частини зобов’язань.
Власне, ще 13 грудня 2005 року президент України заявив про необхідність розірвання «скандального тендера по контейнерному терміналу» між портом і УТК. Президент мотивував це тим, що «договір укладений на неприйнятних і не вигідних для держави умовах».
З приходом у серпні 2006 року нового начальника порту Геннадія Скворцова цей чудовий намір спробували переглянути. І тут почалося...
Вимоги нового керівництва спочатку ігнорували, а невдовзі стали оскаржувати в судах. А від порту наполегливо вимагали віддати решту причалів.
Пропозиція колективу переоцінити внески, прийняти на роботу в УТК не тільки деяких, а всіх працівників першого і другого причалів з повним збереженням соціальних гарантій зависла в повітрі.
А от УТК наші чиновники люб’язно пробачили неповне виконання зобов’язань першого етапу інвестування.
Втім, повторимося: конфлікти конфліктами, а працювати треба. Порт почав залучати партнерів на більш вигідних умовах. Частину складських територій передали в управління компанії «Портовик Сервіс», і в порт прийшли оператори світового рівня. Причому для порту доходи від обробки клієнтів на одному причалі перевищили його частку в доходах від спільної діяльності з УТК на чотирьох причалах.
У результаті навіть минулого, дуже важкого року порт переробив 18,9 млн. тонн вантажів, що на 18% більше, ніж 2007-го. Приріст переробки став найкращим серед портів Одеського регіону. Вдалося наростити навіть перевалку чорних металів.
Однак виробничі успіхи призвели до несподіваного результату: підприємство почали інтенсивно перевіряти, а Скворцова спробували усунути від роботи.
Паралельно на обрії з’явився і колишній начальник порту — із лютого по серпень 2006 року — Руслан Родзяховський. Портовикам він переважно запам’ятався через збиткову роботу завжди рентабельного підприємства.
Зараз пан Родзяховський збирається поновитися через суд, як несправедливо звільнений. У березні 2008 року в Індустріальному районному суді Дніпропетровська він позивався проти Міністерства транспорту і зв’язку щодо поновлення на посаді начальника ІМТП.
Судовий розгляд тривав близько півроку. У результаті рішенням Індустріального районного суду Дніпропетровська у задоволенні позову екс-начальнику було відмовлено в повному обсязі.
Суд визнав, що позивача було звільнено з посади начальника порту цілком законно. До речі, суд не взяв до уваги аргументи Родзяховського про звільнення його незаконно, у період його тимчасової непрацездатності. Те, що лікарняний у нього 22 серпня 2006 року був, ніхто не сумнівається. Але судом встановлено, що позивач як у день звільнення, так і в наступні дні перебував на робочому місці, видавав накази, а контроль за їхнім виконанням залишав за собою.
Здавалося б, питання знято. Аби ж то... 24 листопада 2008 року Родзяховський подав апеляційну скаргу на рішення суду. І напередодні Нового року ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області попереднє рішення Індустріального суду скасували, а справу направили на новий розгляд до Приморського районного суду Одеси.
Чим керувалися судді Баранник, Кіктенко, Піщиді, приймаючи таке рішення, м’яко кажучи, незрозуміло. Юристи порту стверджують, що було грубо порушено норми процесуального права, оскільки скасовувати рішення суду і спрямовувати справу на новий розгляд до суду можна лише при встановленні порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності. А під час розгляду скарги пана Родзяховського нічого такого не було. До речі, при цьому сам ІМТП безпідставно не залучили до розгляду позову.
Більш того, скасовуючи рішення Індустріального суду, «апеляційники» несподівано заявили, що не було перевірено законність звільнення позивача з посади начальника ІМТП — бо у відповідному наказі не зазначено конкретно, за що саме його звільнено і коли мали місце факти, які стали підставою для звільнення. Дуже м’яко кажучи, це не так. У наказі про звільнення цілком конкретно вказано підстави звільнення і пункти контракту, що їх звільнений начальник не виконав.
Судді не помітили навіть того факту, що, подаючи початковий позов про поновлення на посаді, Родзяховський порушив нормативні терміни його подання. Або не хотіли помічати.
У самому порту цілком відкрито говорять, що підвищений інтерес Родзяховського пов’язаний саме з планами УТК одержати і ті два причали, які залишилися. Тим більше що раніше саме він їх росіянам і пообіцяв.
Загалом, поки що твердження про незалежне і неупереджене українське правосуддя викликають в Іллічівську дивний скепсис. І чого б це? Може, тому що вже є досвід роботи з вітчизняною Фемідою?
Торік держвиконавці вилучали майно порту для передачі... Так, ви правильно здогадалися — саме на користь УПК.
А ще віднедавна в Іллічівську почали уважно читати газети. Там багато чого пишуть. Зокрема, скільки і яких компаній пов’язано з новопризначеним директором Держдепартаменту морського і річкового транспорту Володимиром Работнєвим і його сім’єю. А ще про його гарячий інтерес до порту і перспективи роботи там дружніх йому фірм, які займаються забезпеченням матеріально-технічними ресурсами, страхуванням, логістикою...
Відверто кажучи, якщо інформація підтвердиться — буде не дуже приємно. Просто до цього Мінтрансзв’язку, в якому Володимир Геннадійович нині обіймає посаду заступника міністра, довго й успішно саботувало виконання вказівки президента України про розірвання договірних відносин з УТК.
Втім, за нинішнього рівня виконавчої дисципліни — це справді така дрібниця... Але якщо у чиновників намітилися і сімейні інтереси...
Між іншим, поведінка юристів Мінтрансзв’язку у справі поновлення пана Родзяховського була разюче пасивною. Власне, перевірити чутки можна просто: портовикам — опустити руки і почекати «дружну зграйку» нових фірмочок. І все стане зрозуміло.
От тільки що буде з портом, його роботою і працівниками? Запитання зовсім не абстрактне: передача майна у приватну власність загрожує звільненням 750 осіб, які працюють у районі першого і другого причалів. Поки що тільки опір колективу порту та активна позиція профспілок не дозволили завершити реалізацію плану захоплення контролю над підприємством.
Людям потрібні не інтриги і не спроба переділу майна...
До речі, майно взагалі-то державне. Цікаво, у Мінтрансзв’язку про це ще пам’ятають? Чи свої люди важливіші?
Коли верстався номер.
О п’ятій годині ранку 30 січня адмінбудівлю порту було в кращих традиціях захоплено представниками «Беркута» і «невідомої охоронної структури». Є постраждалі. Реакцією трудового колективу став мітинг і прийняття звернень до президента, прем’єр-міністра і генпрокурора, а також рішення про початок страйку. Стабільність порту і регіону в кризовий час явно заважала. Слід гадати, тепер у Мінтрансзв’язку задоволені?