В руках у цієї людини матеріальні резерви всієї країни. Його призначення півтора року тому керувати «засіками Батьківщини» означало впроваджувати ринок там, де його немає за визначенням. І він впроваджує — під гаслом: «Якщо взяв — віддай, якщо винен — поверни, якщо купив — плати». Слухаєш його, а в голові крутиться запитання: «Як він досі втримався?» Втримався. Каже, що відбув нечувану в історії кількість перевірок — сімома організаціями. Утримався завдяки меті — зробити Держрезерв матеріально-технічним банком країни. Завдяки постійній готовності до бійки і, як він сам підкреслює, прагненню до публічності та прозорості.
Каже, що прийшов у Держрезерв із гордо піднятою головою і, коли настане час, так само й піде. Від його слів з’являється відчуття, що піти може будь-коли: занадто багато інтересів зачеплено. Інтересів не останніх гравців на не останніх у країні ринках. Інтересів політиків, чия вага в Україні визначається не так голосами виборців, як близькістю до адмінресурсу.
Тому «ДТ» дає можливість голові Державного агентства із управління державним матеріальним резервом України Євгену Червоненку висловитися:
— Фактично, почалися парламентські вибори. Я особисто й агентство відчуваємо тиск із боку окремих політичних кланів. Усі знають, що Держрезерв багато років в історії України був джерелом політичних кампаній.
На запитання, хто тисне, Червоненко дає зрозуміти, що олігархи, й уточнює: «Один із тих, хто не вміє жити без бюджетного ресурсу й не хоче витрачати на передвиборну кампанію свої гроші». І далі, наче фіксуючи ситуацію: «Чим більше ми даємо в бюджет, тим більше нас б’ють».
Що дають
Головним позитивом півторарічного періоду на посаді глави Держрезерву Червоненко вважає те, що вдалося зламати усталену думку, нібито держмайно — нічиє, тож за нього можна не платити. Якщо 1999 року вийшло 114 розпоряджень і постанов про відпущення товарів, то 2000-го — лише 29. Підприємство системи Держрезерву — «НВО-Либідь» — за результатами 2000 року посіло сьоме місце в рейтингу українських підприємств за зростанням валового доходу й шосте — в рейтингу платників податків. Він сам про позитиви:
— Уперше в історії України, витягнувши з підкилимового розподілу зерно Держрезерву на відкриті аукціони, ми зламали систему і продали в умовах дефіциту навесні минулого року 400 тис. тонн. Уперше вдалося встановити реальну ціну праці сільгоспвиробника. На експорт зерно 1999 року йшло по 30—40—50 доларів за тонну, але є світовий індикатор, світова ціна.
Так само було з нафтою українського походження: її розподіляли за якимись незрозумілими принципами, «під ковдрою», по 80 доларів. Держрезерв, витримавши битву і з Мінагропромом, і з керівництвом сфери Мінпаливенерго, витягнув цю нафту на українські аукціони.
Ми не дозволили робити ін’єкції корупції. Я інакше не називаю те, що відбувалося під гаслом щорічної битви за врожай. 1999 рік — селу дали на 700 млн. грн. пального, повернуто на 300 млн. Ми змогли повернути майже 100 млн. додатково. Торік у грудні парламент ухвалив закон про реструктуризацію та списання цієї заборгованості. Після цього багато надійде інвестицій? Хто нам повірить?
Робилося й робиться багато спроб не дозволити нам проводити аукціони зерна. Навесні багато губернаторів докладали титанічних зусиль, аби зняти ПДВ на ввезення додаткового зерна. Ми звернулися до Президента, і він нас підтримав. Сьогодні, порівняно з минулим роком, ми на 20% збільшили виробництво борошна на наших комбінатах — до 100 тис. тонн, забезпечили єдину ціну на нього в усіх регіонах України. Дикий тиск почався після рішення уряду завезти 800 тис. тонн зерна з відстрочкою платежів з мита і ПДВ. А ми запропонували борошно на 100 гривень дешевше, ніж у середньому коштує на ринку, з нашою доставкою. Ви думаєте, черга вишикувалася по борошно? Ні. Це свідчить про те, що в нас дуже великий ринок «сірого», безподаткового, тіньового зерна.
Я переконаний, що політика Держрезерву щодо врожаю 2001 року не має альтернативи. І мені приємно, що цю точку зору поділяють новий віце-прем’єр аграрної політики й міністр АПК. Хліб буде, якщо дотримуватимемося правил відкритих тендерів, а не підкилимового розподілу за дзвінками. Тож колегія Держрезерву вирішила: як і торік, не займатимемося заставними цінами, позаяк довіри у селі до держави, на жаль, ще мало. Ми відразу платитимемо гроші, близько 500 гривень за тонну. Це наш план, і він підтверджений нагромадженими ресурсами.
У цілому Держрезерв в умовах майже повної відсутності державного фінансування (торік із необхідних 100 млн. гривень ми одержали тільки 6 млн., та й то не всі) зумів зберегти систему й зумів дати прибуток. Досягнуто головної мети: з комори, в яку за Радянської влади гроші давалися неконтрольовано і з якої неконтрольовано витрачалися, ми стали банком України.
Як б’ють
Головним болем глави Держрезерву Червоненка залишаються борги. За півтора року Держрезерв висунув претензії та подав позови до 211 юридичних осіб на суму заборгованості, що перевищує 5 млрд. грн., за кредитами останніх років, виданих за рішеннями уряду без відповідних гарантій і нарахування штрафів та пені. Найбільші боржники — ЗАТ ХК «Об’єднання», до якого перейшов борг корпорації «Єдині енергетичні системи України» у розмірі близько 300 млн. гривень, Запорізький титаномагнієвий комбінат (120 млн. грн). До 1 січня, як належало за рішенням уряду, не розрахувалися за поставлений генерувальникам мазут. Так, Мінпаливенерго винне 60 млн. гривень.
— Тиснуть із приводу «старих» боргів генерувальників, — каже Євген Альфредович. — Агентство виступає проти реструктуризації заборгованості енергогенерувальних компаній, вважаючи її адміністративним рішенням, яке не відповідає ринковим засадам роботи. Держрезерв пропонує компроміс: підписати «ланцюгові» угоди «Обленерго—ДП «Енергоринок»—енергогенерувальні компанії—Держрезерв», які обумовлювали б відповідальність за порушення умов реструктуризації та перехід права вимоги в разі неплатежів. При реструктуризації за запропонованим сценарієм держава в особі Держрезерву протягом перших двох років зазнає збитків більш як на 650 млн. гривень, при тому, що доходи від приватизації перших шести обленерго, для якої, власне, реструктуризацію і проводили, становитимуть близько 870 млн.
За рахунок Держрезерву багато чого хочуть списати. Яскравий приклад — із шинним заводом «Росава». Ми півроку домовлялися, щоб нам повернули хоча б «тіло» — навіть без штрафних санкцій! — не побоюся цього слова, вкраденого мобілізаційного резерву на суму 22,4 млн. грн. Тричі зверталися до КРУ: допоможіть, давайте зробимо комплексну перевірку! І ось підприємство продається за 4 млн. гривень. Приходить власник, імені якого не знає навіть керівництво заводу.
Такі спроби, особливо під дахом ДАК «Хліб України», робляться щодо багатьох наших стратегічних об’єктів. Приміром, із дев’яти стратегічних підприємств, які мали перейти в систему Держрезерву, реально перейшло п’ять. Знайшли новий спосіб боротьби з нами, коли на підприємство примусово, незаконно навішують непідйомні кредити. Створюються умови штучного банкрутства підприємств, аби потім їх було зручніше приватизувати. Перевірками КРУ й Держрезерву виявлено майже повну відсутність або навмисне знищення бухзвітності на деяких підприємствах «Хліба України», блокується звірка боргів...
Ще один приклад тиску — Запорізький титаномагнієвий комбінат. Взяли в держави під розвиток стратегічні товари, що імпортуються, на суму 134 млн. гривень, а з урахуванням штрафних санкцій і пені — майже 300 млн. Потім ці товари з метою реструктуризації комбінату продали на відкритому аукціоні на Лондонській біржі. Тепер не хочуть повертати борги державі на тій підставі, що брали кредит в умовних одиницях, а не в гривнях. Це при тому, що ми надали матеріали всім відповідним органам — від схеми заліку з конкретними фірмами до схеми відмивання грошей.
На мою адресу надходять погрози з боку комбінату, але я їду туди й розбиратимуся...