UA / RU
Підтримати ZN.ua

ОДЕСА—БРОДИ: ЕКОНОМІКА ПОВИННА ДИКТУВАТИ ПОЛІТИКУ

Грамотних економічних обгрунтувань, які аргументують ефективність транспортування каспійської нафти з Одеси в Броди, досі немає...

Автор: Борис Білецький

Грамотних економічних обгрунтувань, які аргументують ефективність транспортування каспійської нафти з Одеси в Броди, досі немає. А це означає, що коли Україна відмовиться від завантаження нафтопроводу (нехай тимчасового) у напрямку з Бродів в Одесу, то країна втратить будь-яку можливість окупити вартість трубопроводу найближчими роками. А може, й назавжди: адже Європі та США нафтопровід знадобився лише тоді, коли Росія реально запропонувала качати по ньому нафту.

У попередньому номері «Дзеркала тижня» автор статті про транспортування нафти трубопроводом Одеса—Броди поспішив зарахувати Президента України Леоніда Кучму до противників реверсу цього трубопроводу. Але Президент, як і годиться главі держави, докладно розібрався в предметі суперечок багатьох і свої висновки вже зробив. Висновки, що є протилежні тим, які намагаються приписати главі держави і які ніколи ним не були озвучені.

13 червня Леонід Кучма сказав на прес-конференції: «Я хотів би, щоб ми не політичні рішення приймали, а рішення, які відповідали б інтересам України. А то ми всі великі політики, а потрібно від землі не відриватися».

Президент зазначив, що основним проектом транспортування каспійської нафти, на який роблять реальну ставку власники каспійських надр, досі залишається Баку — Джейхан. «Перше, стежте за пресою. США заявляли неодноразово, що головний транспортний коридор поставок нафти Каспійського регіону — Баку — Джейхан», — сказав Л.Кучма.

Крім того, на думку Президента, на сьогодні не існує як достатніх обсягів каспійської сировини, так і шляхів виведення міфічної нафти на узбережжя Чорного моря. «Скільки Казахстан видобуває нафти? Це нафта не Казахстану — це нафта міжнародних компаній. Ви знаєте чи ні? 47 (млн. тонн. — прим. автора)! Причому 17 — це потреби внутрішні Казахстану, хоча Казахстан сам купує нафтопродукти в Росії. А ви знаєте на Поті скільки? (потужність трубопроводу Баку — Поті. — прим. авт.). 5 млн. тонн. Скажіть, будь ласка, звідки (з’явиться) нафта в цьому нафтопроводі Одеса—Броди? Тепер скажіть: хоч одна компанія за всі ці роки запропонувала нафту через цей трубопровід? Тому треба закінчувати політику, а думати про Україну, а не виявитися з порожнім і нікому не потрібним трубопроводом», — вважає глава держави.

Засудивши спекуляції державних чиновників, які витрачають державні кошти на рекламу власних мрій, Президент відзначив: Україна повинна керуватися не побудовою політичних замків на піску, а економічними інтересами країни.

«Ще раз повторюю: ми будемо діяти в інтересах України і не в чиїх інших. Ні в російських, ні в європейських, а у своїх. Тому все це «повітряні замки» щодо перекачування нафти. Немає її. А нам пропонують — нафта є, а якщо з’явиться нафта з Каспійського моря, припиняємо (реверс. — прим. авт.), це ж можна передбачити й у договорі».

Перетворення нафтопроводу Одеса—Броди на джерело прибутку виявилося складнішим, аніж його будівництво, що пояснюється початковими помилками, закладеними як при економічному обгрунтуванні будівництва нафтопроводу, так і в бізнес-плані PWC. Можливо, саме тому керівництво «Укртранснафти», коли заходить про роботу нафтопроводу, завжди розмірковує про політичну значимість цього проекту і ніколи — про економічну. Ці ігри бюрократів у велику політику обходяться громадянам України щоденними втратами пенсій та заробітних плат через простій трубопроводу Одеса—Броди, на будівництво якого було взято гроші з кишені вчителів, шахтарів, робітників, тобто нас із вами — громадян України.

Нечуваним марнотратством у світовій практиці вважається будівництво нового великого нафтопроводу без попереднього укладання договорів із вантажовідправниками. Побудувати нафтопровід Одеса—Броди, не маючи надійних постачальників чорного золота, все одно що побудувати завод із виробництва мінеральної води в центрі Аравійського півострова. З цього погляду проект Одеса—Броди унікальний: він побудований без укладання основних торгових угод у метушні безпрецедентних економічних змін. Водночас будівництво нафтопроводу Одеса—Броди проводилося під впливом цілого ряду хибних уявлень спеціалістів, які готували техніко-економічне обгрунтування цього маршруту.

Факти і цифри

Якщо звертати увагу на реальні, а не «смажені» факти, не викличе сумніву примітивність мислення тих, хто намагається підмінити ефективну для України тактику використання нафтопроводу Одеса—Броди жупелом «старшого брата», який використовують націонал-радикали. Це очевидно, що, завантаживши на певний термін нафтою нафтопровід у напрямку Броди—Одеса, Росія аж ніяк не зможе підставити підніжку Україні в її європейському виборі. І річ тут не в «політичній підступності» східного сусіда, як це намагаються подати поборники «трубного» вибору, а в цілому ряді конкретних об’єктивних причин.

Насамперед слід відзначити, що при будівництві нафтопроводу Одеса—Броди усілякого роду аналітики, які наживалися на інформаційному забезпеченні цього дійства, дали хибну оцінку ситуації щодо експорту сирої російської нафти. Після сумнозвісної фінансової кризи 1998 року вони вважали, що видобуток вуглеводнів у Росії стане падати і це спричинить зменшення поставок російської нафти в Європу. Це припущення призвело до досить оптимістичних поглядів на потенційний ринок для каспійської сировини в Центральній та Східній Європі. Але песимістичні для Росії прогнози не справдилися — видобуток та експорт російської нафти бурхливо зросли і продовжують зростати.

У цій ситуації нафтопровід Одеса—Броди, побудований під каспійську нафту, експортний потенціал якої нездатний завантажити український маршрут, у певному сенсі є надлишковим нафтопроводом, що об’єднує швидкозростаючі ринки видобутку і пункти споживання сировини, до яких уже підведена наявна система нафтопроводу, створена ще за Радянського Союзу. Приватизація нафтових активів у Східній Європі та Україні російськими компаніями привела до того, що нові власники об’єктів зацікавлені живити їх власною нафтою, видобутою в РФ. Так вийшло, наприклад, із проданим у лютому 2002 року російському «Юкосу» словацьким Transpetrol. Така ж перспектива очікує і компанії Unipetrol (Чеська Республіка), INA (Хорватія) і Gdansk (Польща), де активно проявляють себе російські компанії.

Не менш важливим виявився і такий технологічний аспект. Приватизація НПЗ у Чехії (формування міжнародного консорціуму, що складається з Shell, Conoco і ENI), інвестиції в заводи MOL і Slovnaft, створення PKN Orlen завершилися модернізацією нафтопереробних заводів у Центральній та Східній Європі. У підприємства вклали значні інвестиції, було впроваджено нові технології виробництва, у зв’язку з чим для власників цих заводів більше не має значення якість нафти. Як із легкої каспійської, так і з важкої та сірчистої Urals тепер одержують однаково високий відсоток виходу світлих нафтопродуктів без додаткових витрат.

Є, звісно, шанс, що каспійська нафта буде затребувана, коли її почнуть постачати до Плоцька, однак при добудові маршруту Броди—Плоцьк виникають тимчасові фінансові й екологічні проблеми. Річ у тім, що польські експерти неодноразово заявляли: на будівництво цього відтинку знадобиться не менше трьох років часу, не менше 500 млн. дол. Понад те, відповідно до проектованого маршруту, нафтопровід проходитиме через територію національного парку «Полісся». Це одна з 23 таких зон у Польщі, охорона яких суворо регулюється польським законодавством. Щодо цього свого слова ще не сказали польські «зелені».

Якщо ж розмірковувати мовою цифр, якої не розуміють або не хочуть зрозуміти апологети простоювання Одеса—Броди, стає очевидною спекулятивність доказів деяких експертів, котрі готові поставити свій підпис під фантазіями транзиторів каспійської нафти.

Сьогодні перед «Укртранснафтою» стоїть не віртуальне завдання усунення «проблеми реверсу», а вирішення двох більш насущних для потенційних інвесторів «європейської труби» проблем. По-перше, сьогодні трубопровід не може забезпечити каспійським виробникам сирої нафти отримання чистого прибутку при поставках нафти на НПЗ Центральної та Східної Європи, хоча б рівного тому, який вони вже заробляють, постачаючи сировину на середземноморський ринок. По-друге, він не може забезпечити ціну на каспійську сиру нафту для НПЗ у Центральній і Східній Європі, еквівалентну тій, що встановилася на російську суміш Urals.

На думку аналітиків адміністрації Президента України, які готували зустріч пана Кучми і пана Брауна, в ЄС немає економічних мотивів купувати каспійську нафту, поставлену по нафтопроводу Одеса—Броди. Тобто цей маршрут неконкурентоспроможний і прибутку не принесе. Більше того, щоб запустити нафтопровід, країні треба купити технологічну нафту для заповнення порожньої труби, що виллється Україні в 100 млн. дол. Водночас, за даними комітету Верховної Ради з ПЕК, російська ТНК, що створила спільне підприємство з British Petroleum, готова самостійно заповнити трубопровід нафтою за право його реверсного використання. Про бажання прокачувати сировину в реверсному режимі заявили ще дві російські корпорації — «Лукойл» і «Юкос».

Очевидно, що ці цифри і факти відомі і в «Укртранснафті». Тоді логічне запитання: навіщо комусь шалено вводити в оману громадськість і що є причиною такої шаленості? Амбіції? Недалекоглядність? Корумпованість? Захист інтересів американських нафтовиків? Навіщо, питається, перекладати з «хворої голови... на заступника»?

Мрійники і прагматики

Тим часом як одіозні депутати, які старанно приховували власну неспроможність під машкарою націоналістичної риторики та політичної демагогії, намагаються налаштувати фракції Верховної Ради проти реверсу, більшість депутатів стоять на позиції прийняття зважених рішень. Так, Андрій Клюєв, голова комітету з ПЕК ВР України, вважає, що «підхід до використання нафтопроводу Одеса—Броди має бути виключно прагматичний. Щоб продовжити трубу до Плоцька, потрібно два роки роботи. Водночас зараз цей нафтопровід не використовується. Якщо державі вигідний реверс, то я вважаю, що необхідно його запускати. Я не бачу причин, із яких реверс не можна використовувати. Тим більше що трубопровід простоює, і щоб якось зменшити витрати, які лягають через це на державу, я вважаю, що тимчасовий реверс необхідний». Не менш конкретний і Борис Андресюк, член комітету з питань національної безпеки та оборони України: «Під час мого візиту до Вашингтона в сенаті мене ознайомили з офіційною позицією США, де повідомили, що, оскільки Україна підписала протокол про наміри з «Транснефтью» і транспортування нафти, США вже не цікавить цей проект». «Ось чому нам необхідно піти на реверс. Інакше опинимося взагалі біля розбитих ночов. США нам уже офіційно відмовили, тепер ще й Росію віджахнемо», — вважає Андресюк. На думку Вадима Литвина, члена комітету з ПЕК, Україна повинна керуватися виключно тим, що їй вигідно: «Насамперед необхідно вивчити питання, наскільки за часом ми можемо використовувати реверс. І потім почати експлуатацію в реверсивному режимі, адже підприємство має приносити прибуток, а не простоювати».

Народні депутати, котрі керуються не вигаданими політичними дивідендами, котрі не є учасниками політичної реклами, розгорнутої на шпальтах деяких українських газет послами далекого і близького Заходу, керуються економічними інтересами держави. Від чого політична вага України, як держави, здатної обстояти власні інтереси, лише виграє. Володимир Демьохін, заступник голови комітету ВР із питань економічної політики, поділився своїм баченням проблеми: «Нафтопровід Одеса—Броди з самого початку передбачає роботу на умовах реверсу. Тому незрозуміло, чого йому стояти? Якщо є можливість завантажувати на порт «Південний», треба це робити. Тим більше що Одеська нафтогавань на сьогодні перевантажена, і якщо качати сировину по трубопроводу Кременчук — Одеса, там нафту доведеться відвантажувати на поїзд і везти до «Південного», а це подвійна перевалка. Тобто такий варіант нафтовикам значно здорожує експорт.

Ще одне запитання: звідки буде нафта в Чорному морі? Якщо мається на увазі сировина Азербайджану і КТК — то це ілюзія, що вона надійде в нафтопровід Одеса—Броди. Оскільки ще мінімум три роки в цих країнах такої кількості сировини не буде. Проект виходу на Гданськ начебто цікавий, але тільки за однієї умови — якщо з’явиться каспійська сировина. Але каспійської сировини немає в такому обсязі. Я вважаю, що тут узагалі не повинно бути ніякої політики, важливо завантажити трубопровід».

Нарешті, Олег Салмін, член комітету з ПЕК Верховної Ради України, вважає, що такі проекти, як Одеса—Броди, надміру політизовані. Якщо ж говорити виключно про економічний аспект, то Україна не повинна забувати, що реверс — це хороша можливість наповнення бюджету і розвитку тієї ж таки «Укртранснафти». Щоб труба не простоювала протягом двох років, реверс доцільно ввести. Тим більше що на найближчі два роки маршрути експорту каспійської нафти розписані, а ось у російської сировини є проблема з рухом у Європу. Необхідно остаточно визначитися з доставкою вуглеводнів по морю, наскільки це вигідно. Тому я прибічник компромісу: укласти договір із Росією на тимчасовий реверс до 2005 року. «Укртранснафта», замість того, щоб розполохувати всіх постачальників сировини, і насамперед російських, мусить відпрацювати конкретний механізм роботи трубопроводу в реверсному напрямку на найближчі роки, а західним інвесторам пояснити, чому це необхідно. Але, на жаль, нинішній менеджерський склад «Укртранснафти» цього не розуміє.

Інтеграція та містифікація

Гучні заяви про те, що реверс нафтопроводу Одеса—Броди може зашкодити вступу України в Євросоюз, інакше як політичною містифікацією не назвеш. Розглядаючи відносини України та Європи в контексті розвитку трубопровідної системи, можна зробити кілька висновків.

По-перше, Україні оголосили, що вона в найближчій перспективі не потрібна в ЄС, ще до початку обговорення самої ідеї реверсу. Так, у середині березня Міністерство закордонних справ розкритикувало намір Європейського Союзу укласти з Україною «сусідську угоду» без фіксування в цій угоді перспективи асоційованого і повного членства в Євросоюзі. Про це повідомлялося в коментарі глави прес-служби МЗС Маркіяна Лубківського до підготовленої Європейською комісією довгострокової пропозиції «Розширена Європа — сусідство: нові рамки взаємодії з нашими східними та південними сусідами». «Головним і принциповим, на наш погляд, недоліком цього звертання є те, що у відповідь на прагнення України до набуття асоційованого, а згодом і повноправного членства в ЄС звернення обмежується пропозицією укладення так званої сусідської угоди», — заявив він. Лубківський нагадав, що чинна практика розширення ЄС не передбачала укладання таких «сусідських угод» із майбутніми членами. «Тому у нас є побоювання, що за формулюванням «країна-сусід» може приховуватися розділювальна з Європою вічна межа», — зазначив глава прес-служби. На його думку, у час, коли йде формування єдиної Європи, таке формулювання може призвести до неприйнятної для України тенденції. Відповідно до коментарю, МЗС закликає ЄС будувати політику стосовно України з урахуванням польської концепції східної політики Євросоюзу, що передбачає перспективу членства України. Водночас Президент України Леонід Кучма раніше говорив, що «стати членом ЄС до кінця 2011 року в України шансів немає». Кучма підкреслював: «Якщо ми не будемо жити по-європейському, то мови про Євросоюз не може бути. Це стосується і Російської Федерації, і України». Президент вважає, що «наше головне завдання — досягти рівня життя країн Євросоюзу. Коли соціальні проблеми буде вирішено на європейському рівні, тоді можна буде заявляти про те, що ми можемо стати членами ЄС». Зокрема в Україні «має бути достойна заробітна плата».

Тепер по-друге. Європі, як, власне, і США, нафтопровід Одеса—Броди потрібен, як возові п’яте колесо. І це не на словах, а реально довели західні нафтові компанії, віддавши перевагу транспортуванню каспійської нафти за маршрутом Баку—Джейхан, який коштував майже всемеро дорожче, ніж український. Понад те, саме західні нафтові компанії готові вкладати кошти в будівництво нафтопроводів Бургас—Александрополіс та Констанца—Омишаль, що є антагоністами нафтопроводу Одеса—Броди. З приводу добудови останнього по території Польщі справа далі розмов не рухається. Інакше Україні не довелося б переконувати протягом останніх п’яти років Європу в необхідності Євро-азійського нафтотранспортного коридору Одеса—Броди—Гданськ.

По-третє, європейці як прагматики чекають від України розумних економічних кроків. Водночас проектна вартість будівництва трубопроводу 465,4 млн. дол. Щорічні витрати на утримання — ще близько 5 млн. дол. (або за три роки, необхідні для початку повноцінного прокачування азербайджанської та казахської сировини, 15 млн. дол.). Загальний обсяг втрат від будівництва й підтримки в холостому режимі нафтопроводу найближчим часом сягне півмільярда доларів. «Європейський Союз вимагає від України розробки й ухвалення Енергетичної стратегії на період до 2030 року і подальшої перспективи, що має містити прагматичний підхід до експлуатації об’єктів ПЕК. І чиновникам Єврокомісії як дбайливим господарям буде незрозуміло, як так вийшло, що Україна зазнає збитків від нафтопроводу Одеса—Броди, коли могла заробити на ньому ще до включення в європейську нафтотранспортну систему», — вважають у комітеті ВР з ПЕК.

І, нарешті, по-четверте. Євросоюз, на відміну від США, структура не монолітна. І якщо, наприклад, брюссельські дипломати трактують проект Одеса—Броди виходячи з «власної необхідності» в одному ракурсі, то британські нафтовики можуть розглядати його зовсім в іншому. Виключно в економічному, без домішки політичних ігор. І тут нашій країні важливо не бути співучасником шоу політичних Копперфільдів. Так, член комітету з ПЕК Микола Рудьковський вважає, що проект Одеса—Броди досі незавантажений на настійну вимогу Євросоюзу, який обмежується обіцянками щодо проекту. Рудьковський зазначає, що Євросоюз уже неодноразово підводив Україну, зокрема в питанні закриття Чорнобильської АЕС, роззброєння і цілого ряду інших проектів, які закінчилися порожніми обіцянками.

Любомир Буняк, мер Львова, екс-керівник ГП «Дружба»:

— На даному етапі реверс — це абсолютно прийнятний проект, який треба використовувати. Реверс на сьогодні — це можливість отримати конкурентний прибуток для цієї магістралі.

Всі заяви, зроблені про трубопровід Одеса—Броди керівництвом «Укртранснафти», досі не вивчені докладно. Не було серйозного підходу до роботи з Ceska Rafinerska, польськими та німецькими НПЗ. Усе, що було зроблено, — це порожні обіцянки й поверхова робота. Два роки тривали порожні обіцянки і витрата державних грошей. Не велася робота, спрямована на конструктивне розв’язання проблеми. Нафтопровід навіть не заповнили технологічною нафтою. Західні компанії все це бачать і, природно, ставляться до проекту обережно.

Семен Вайншток, президент держкомпанії «Транснефть» (РФ):

— За великим рахунком, питання про напрямок використання Одеса—Броди потрібно адресувати тим, хто ухвалював рішення про будівництво нафтопроводу. Наша позиція, як відомо, виражена в протоколі про наміри, підписаному спільно з «Укртранснафтою», «Нафтогазом України» та «Тюменською нафтовою компанією». Протокол передбачає створення нового маршруту експорту російської нафти з відвантаженням у порту «Південний» і використанням реверсу нафтопроводу. Наскільки мені відомо, за реверсний варіант, окрім ТНК, виступає ще ряд великих компаній, у тому числі зарубіжних. На мою думку, питання економічної ефективності цього проекту мають бути розведені з політичною кон’юнктурою. Адже ніхто нікого не може змусити піти на явно невигідну справу. А ось втрутитися в переговори третій стороні, зірвати перспективу хорошої справи — таке, на жаль, буває, і спроби ці ми бачимо.

ВІД РЕДАКЦІЇ:

Для того й існує рубрика «Полеміка», аби читачі отримали, наскільки це вдається, вичерпну інформацію про ту чи іншу подію або проект. І цілком зрозуміло: на сторінках «ДТ» читачі можуть зустріти абсолютно протилежні точки зору, як, приміром, щодо варіантів використання нафтопроводу Одеса—Броди й реалізації проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК). Проте, спростовуючи чиюсь думку, непогано запастися вагомими аргументами. Або, принаймні, не пересмикувати факти. Автор опублікованої вище статті оперує цитатами глави Української держави, указуючи: це «13 червня Леонід Кучма сказав на прес-конференції». Тим часом у попередньому випуску «ДТ» у матеріалі на ту ж таки тему йшлося про висловлювання Президента країни, які пролунали 11 червня, коли відбулася його зустріч із виконавчим директором і главою ради директорів британської компанії British Petroleum (BP) Джоном Брауном. Але в будь-якому разі прес-конференції — це прес-конференції. І якщо вже говорити серйозно, то краще звернутися до документів.

Приміром, до «Директиви делегації України на Промислову конференцію стосовно просування проекту Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору» (27 травня 2003 року, Брюссель), узгодженої з прем’єр-міністром України Віктором Януковичем і затвердженої Президентом Леонідом Кучмою. Вочевидь, багатьом не подобається намір України використовувати нафтопровід Одеса—Броди для транспортування нафти до Європи. Проте в згаданій вище директиві, текст якої має редакція «ДТ», прямо й точно записано:

«Під час промислової конференції, а також на двосторонніх переговорах у її рамках виходити з таких позицій:

1. Уряд України рішуче налаштований на якнайшвидше завантаження й функціонування нафтопроводу Одеса—Броди та його продовження до Плоцька. Він готовий працювати з усіма зацікавленими партнерами над реалізацією проекту ЄАНТК і забезпечити найбільш сприятливі економічні умови для його подальшого розвитку та фінансування.

2. Українська сторона розглядає конференцію як демонстрацію політичної та практичної підтримки проекту ЄАНТК:

— з боку Європейської Комісії — з метою якнайшвидшого започаткування транспортування нафти нафтопроводом Одеса—Броди(...) до нафтопереробних заводів Чехії та Південної Німеччини відповідно до концепції бізнес-плану, підготовленого компанією «ПрайсВотерхаусКуперс»;

— з боку Європейської Комісії та Польщі — з метою початку будівництва з’єднувального нафтопроводу Броди—Плоцьк для забезпечення постачання каспійської нафти на польські нафтопереробні заводи в Плоцьку та Гданську (...) відповідно до досягнутих домовленостей;

— з боку ЄК, Польщі та України — як засіб для привернення до проекту уваги постачальників і споживачів нафти й потенційних інвесторів (...).

3. Успішна реалізація проекту ЄАНТК сприятиме інтеграції України до загальноєвропейської системи транспортування нафти. Постачання легкої малосірчаної нафти за цим маршрутом є диверсифікацією для України й розширеного ЄС і відповідає їхнім довгостроковим стратегічним інтересам.

4. Проект ЄАНТК має посісти належне місце в енергетичних стратегіях Євросоюзу. У цьому зв’язку важливим є визнання Єврокомісією (...). загальноєвропейського значення проекту Одеса—Броди та його продовження у напрямку до Плоцька.

5. Функціонування ЄАНТК створить умови для зменшення інтенсивності танкерних перевезень навколо Європейського континенту, що сприятиме зниженню екологічних ризиків.

6. Український проект має важливі переваги над іншими можливими маршрутами, зокрема:

— готовність нафтопроводу Одеса—Броди до експлуатації;

— наявність підготовленої компанією «ПрайсВотерхаусКупер» концепції бізнес-плану проекту і документів щодо його комерційної привабливості.

7. Доцільним є спільне звернення української й польської сторін до ЄК із метою залучення фінансової підтримки розвитку проекту ЄАНТК у рамках програм технічної допомоги ЄС, в тому числі на підготовку техніко-економічного обгрунтування нафтопроводу Броди—Плоцьк—узбережжя Північного моря (Вільгельмсгафен)».

Ось такий документ, яким і керувалася українська делегація під час конференції в Брюсселі та яким керується ВАТ «Укртранснафта».

А далі, як кажуть у відомій телегрі, — увага, запитання: «Скільки п’ятниць на тижні знаходиться в чорній скриньці Президента?» Очевидно, відповісти може лише сам Леонід Данилович, тим паче що й дзвінок вірного друга, і допомогу догідливого залу він, як бачимо, одержав. Але це вже з іншої телегри...