Міське житлово-комунальне господарство вже так давно дихає на ладан, що можна лише дивуватися, як воно досі функціонує. Не раз воно ставало розмінною монетою під час місцевих виборів. Одні кандидати на міську булаву обіцяли знайти підприємливих орендарів, а ті, мовляв, уже наведуть лад там, де роками його не було. Інші, навпаки, - обіцяли повернути занедбане майно громаді, щоб та могла ним як належить користуватися і розпоряджатися. Люди вірили й голосували, але віз і нині там. Тобто і Кіровоградський водоканал, і одне з теплопостачальних підприємств, побувавши в концесії (слово модне, але від того суть проблеми не змінюється), знову повернулися в управління громади, та ні боргів, ні проблем від того не поменшало.
Тож перед обраною торік міською владою вони постали на повен зріст, бо маневрувати вже ніколи і нічим. Певний час та мовчала, у пресі навіть з’явився матеріал зі знущальним заголовком, що, мовляв, міському голові Олександру Саінсусу заважають працювати зима і морози…
А весна в Кіровограді розпочалася з громадських слухань, на яких розглядалася робота двох КРЕПів - №6 і 7. І хоч температура на вулиці була ще не зовсім весняна, пристрасті кипіли такі, яких давно не бачили. Наболіло. Якби керівники цих підприємств, які завбачливо не прийшли на слухання, все-таки з’явились там, здається, справа дійшла б до рукоприкладства. Хамство, байдужість, ні слюсаря, ні сантехніка ні докликатись, ні дочекатись, а якщо й приходять, то не мають найелементарніших інструментів. У випадку якихось проблем люди звертаються до міської аварійно-диспетчерської служби, але послуги її спеціалістів платні.
Тим часом житлово-експлуатаційні контори і комунальні ремонтно-експлуатаційні підприємства (у Кіровограді є і жеки, і КРЕПи, але відрізняються вони лише назвою) - повні банкрути. Кожне з них заборгувало від 150 тис. до 1,5 млн. грн. Вони не мають коштів не тільки на якісь серйозні роботи (у місті третина дахів багатоповерхівок потребують ремонту), а навіть на ті, що не потребують великих витрат. Нещодавно 22 будинки відключили від газопостачання лише тому, що комісія «Кіровоградгазу» виявила: димовентиляційні витяжні канали у цих будинках зруйновані. Звісно, вибухнув скандал. Після втручання міської влади газ людям підключили, але це стало ще однією червоною карткою - з утриманням житлового фонду треба щось робити.
У Кіровограді плата за квадратний метр житла диференційована і в середньому становить одну гривню. Щомісяця з майже трьох мільйонів, які мають надходити як плата за житло, половина йде на оплату праці працівників жеків. На десять підприємств їх - 800, тільки бухгалтерів понад 50 чоловік. Є ще майстри, які керують тими ж двірниками чи слюсарями, але, як зазначалося на громадських слуханнях, людям від них жодної користі. Натомість кіровоградці вимагають прозорої звітності - куди йдуть їхні гроші, адже, крім прибирання у дворах і вивезення сміття, жодних інших послуг жеки не надають через брак коштів.
Міська влада пропонує замість десяти обслуговуючих підприємств створити одне, на їхньому ж місці поки що залишити дільниці, які згодом поступово теж ліквідувати. Обслуговування внутрішніх мереж завжди було проблемою, бо теплопостачальні підприємства показували пальцем на жеки, ті, своєю чергою, наполягали, що це обов’язок тих, хто постачає тепло. Тепер ці мережі, очевидно, передадуть аварійно-диспетчерській службі, яка доволі успішно діє в обласному центрі.
- На перших порах, - розповідає заступник міського голови Віктор Андрєєв, - економитимемо близько 300 тис. грн.. на місяць, поступово вийдемо на 550-600 тис. Це дасть можливість хоча б адекватно реагувати на гострі ситуації (щоб були відповідні спеціалісти, матеріали), належно облаштувати майданчики для сміттєвих контейнерів, вирішити питання з ліфтами.
Та найголовніше - прозорість фінансових потоків, що дуже важливо для інвесторів, яких у цій сфері не вистачає, як повітря. І їхній інтерес міг би бути цілком конкретним. Наприклад, встановлення склопакетів, утеплення дверей, фасадів, дахів, відповідне вдосконалення вентиляції, дообладнання теплових лічильників механізмами, що автоматично регулюють забір тепла, дасть можливість утричі економити енергоносії. Здається, нічого нового і складного, але ж наскільки далекі наші будинки у цьому плані від житлового фонду європейських країн! Там таку модернізацію вже давно проведено.
Звісно ж, і нам слід було б її здійснити, але яким коштом? Нинішній стан місцевих бюджетів такий, що про це не може бути й мови. У Кіровоградському обласному управлінні житлово-комунального господарства вважають, що справа ця досить прибуткова. Зрозуміло, про швидкий оборот коштів тут не йдеться, але близько 200 тис. грн. прибутку за опалювальний сезон можна одержати, вклавши відповідно певну суму. У Чехії, наприклад, квадратний метр модернізованої в такий спосіб житлової площі обійшовся інвесторам у 150 дол., у країнах Балтії - 100, в Україні може коштувати й дешевше. Мешканці такого будинку не витрачають нічого, вартість тепла залишається стабільною, але, ясна річ, поліпшується якість.
Та поки що у цьому напрямку - жодних зрушень. Певна надія була на створення ОСББ. Саме Віктор Андрєєв свого часу ініціював громадський рух на поширення такої форми утримання житла. Але… на заваді стали об’єктивні перешкоди. Річ у тім, що у Кіровограді житловий фонд достатньо старий. Є будинки, яким по сто років, 20% житла зведено до 1946 року, ще 25 - у наступні 15 років. Відповідний закон передбачає проведення капітального ремонту будинків, які переходять у відання ОСББ. Звісно, міська влада не спроможна профінансувати такі витрати. А люди не хочуть брати відповідальність на себе, тож і становить частка ОСББ від загального житлового фонду у Кіровограді лише 2,5%.
Не менш серйозна ситуація і з водопостачанням. Кіровоград, як відомо, отримує воду, яка надходить найдовшим в Україні водоводом Дніпро-Кіровоград. Платити за неї в обласному центрі вже доводиться майже 7 грн. за кубометр, цей тариф - один із найвищих в Україні. Якість води, звісно, не найкраща. У той же час ціна не покриває всіх витрат на доставку питної води, і міська влада час від часу змушена виділяти водоканалу додаткові кошти на покриття збитків. При цьому втрати води - майже 50%! Тобто з 50 тис. тонн води на добу, які отримує Кіровоград, 20-25 тисяч тонн витікає у землю. А платити треба за всю!
Приблизно така ж ситуація і в інших містах області, які отримують воду з водоводу Дніпро-Кіровоград. Їхні водоканали - практично банкрути.
Поки що влада не бачить іншого виходу, як об’єднати водоканали міст і водогін Дніпро-Кіровоград у єдине підприємство. Колись, ще за часів СРСР, так і було, але розвиток місцевого самоврядування підштовхнув до автономізації міських водоканалів. Чи дасть таке об’єднання ефект сьогодні? У кращому разі - хоча б скоротить відсоток втрат води. Без серйозної модернізації сподіватися на поліпшення ситуації марно.
Тож наступним кроком влади мала б стати розробка прозорої та чіткої схеми приватизації комунального господарства, що дало б змогу залучати ефективного інвестора, без якого, як бачимо, як і без води, - ні туди і ні сюди…