Вітчизняний гірничо-металургійний комплекс (ГМК) завжди був об’єктом підвищеної уваги з боку держави. І вона цілком природна, через значну питому вагу галузі в національній економіці. Питома вага продукції ГМК у ВВП України 1998 року становила 25,5%, у 1999-му — 21,9%. Частка експорту продукції ГМК у загальному експорті товарів у 1998-му дорівнювала 42,2%, у 1999-му — 42,1%. Наприкінці дев’яностих галузь забезпечувала близько 40% валютних надходжень до України. Прагненням забезпечити максимально сприятливі умови для розвитку й технічного переозброєння галузі й було продиктоване рішення про початок із липня 1999 року широкомасштабного податкового експерименту, який охоплює 67 підприємств ГМК. Було знижено (до 9%) ставки податку на прибуток, списано пені та штрафи, нараховані за невчасну сплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів, запроваджено відстрочки зі сплати податків, інші пільги.
Завдяки експерименту в 1999—2000 роках помітно збільшилися оборотні кошти підприємств ГМК. За даними Мінпромполітики, якщо дефіцит оборотних коштів до кінця третього кварталу 1999 року ще становив 4,77 млрд. грн., до кінця 2000 року він знизився до 0,2—0,3 млрд. грн. Витрати на 1 грн. виторгу від реалізації знизилися з 1,01 до 0,83 грн., рентабельність продажів зросла з 1 до 18,3%. Учасники експерименту виробили 2000 року товарної продукції в діючих цінах на 53,6% й одержали чистого доходу від реалізації на 57,2% більше, ніж 1999 року. Істотно знизилися обсяги бартерних операцій (із 48 до 11%), збільшилися платежі до бюджетів всіх рівнів і до Пенсійного фонду. Перехід до прибуткової роботи істотно поліпшив поточні розрахунки підприємств за енергоносії й сировину. Заборгованість по заробітній платі зменшилася в 1,9 разу. Чисельність працюючих на підприємствах — учасників експерименту за 2000 рік збільшилася на 12 тис. чол., а середня заробітна плата — на 28,2%. Під час відвідання Кривого Рогу Президент України зазначив, що зростання економічних показників у 2000-му мало місце в основному завдяки розвитку металургійного виробництва, чому значною мірою сприяло проведення економічного експерименту в галузі.
Водночас, усіх проблем галузі експеримент, природно, не вирішив. Спроби створення «податкового раю» в умовах фіскальної економіки з пригніченим внутрішнім попитом постійно наштовхувалися на обмеження, створені макроекономічною ситуацією. Зокрема, як і раніше, малодоступними залишилися кредитні ресурси. Фінансове оздоровлення ГМК дозволило підприємствам збільшити обсяг капітальних вкладень із 1,6 млрд. грн. 1999 року до 2,35 млрд. грн. у 2000-му. Але при цьому понад 90% цих вкладень становили власні кошти підприємств, тоді як частка банківського позикового капіталу — лише 2—3%. Тому капвкладення так і не змогли «наздогнати» темпи зносу виробничих галузей, які щорічно дорівнювали майже 3,3 млрд. грн. На початок 2000 року середній знос виробничих потужностей у галузі досяг 63% і продовжував збільшуватися. Моральне старіння галузі відбувається ще більш швидкими темпами. За даними, наведеними А.Кінахом, в Україні мінімум 48% сталі виробляють мартенівськими технологіями, тоді як у світі цей показник не перевищує 5%. Технологією безперервного литва в світі випускають 83% металопродукції, тоді як в Україні лише 16—17%.
Далася взнаки й платіжна криза. Якщо кредиторська заборгованість галузі в 2000 році зросла незначною мірою — з 12,8 до 13 млрд. грн. (на 0,2 млрд. грн.), дебіторська — на 2,3 млрд. (з 5,8 до 8,1 млрд. грн.). Ця розбіжність стала наслідком низької, як і раніш, платоспроможності підприємств — партнерів ГМК і фіксує фактичний відтік коштів із галузі.
Слабкість платоспроможного попиту на продукцію галузі в середині країни вдало компенсувало поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури та зростання попиту на українську металургійну продукцію на зовнішніх ринках. 2000 року на експорт було направлено 70% продукції галузі. Це становило 40% усього українського експорту. З 3 млрд. дол. збільшення експорту 1,4 млрд. отримали за рахунок приросту експорту металургійної продукції. У цілому за зростання виробництва в чорній металургії 2000 року на 20,7% експорт продукції галузі збільшився на 31,7%, що засвідчує значну орієнтацію галузі на зовнішні ринки.
На жаль, попри створені «тепличні» умови, ГМК не став привабливим для іноземних інвесторів. У чорну й кольорову металургію, яка дає разом 27% ВВП, останнім часом направляється приблизно 4% загального обсягу іноземних інвестицій. До того ж останні концентруються в окремих регіонах (понад половина всіх інвестицій, що надійшли на металургійні комбінати, — 85 млн. дол. — це інвестиції у виробництво підприємств Донецької області). У цілому, за розрахунками фахівців, чорна й кольорова металургія потребує приблизно 7 млрд. дол. іноземних інвестицій.
До того ж розпочаті під час експерименту стимулюючі заходи небезпідставно розцінено на світових ринках як приховані форми субсидування. Це стало підставою для розгортання серії антидемпінгових розслідувань проти українських металургів у різних країнах світу.
Усе сказане вище призвело до нестійкості економічного зростання в ГМК і поступового зменшення ефекту від проведеного експерименту. До кінця 2000 року зменшились темпи зростання виробництва й рентабельності в металургійній галузі.
Перший «дзвінок» пролунав наприкінці 2000 року. Наближення до завершення терміну експерименту, спочатку розрахованого на два роки, викликало серйозне політичне протистояння між металургами (котрі цілком резонно вважали, що зберегти життєдіяльність і конкурентоздатність галузі, працюючи на загальних підставах, їм не вдасться) й фіскальними органами, занепокоєними недоотриманням бюджетних коштів (2000 року сума пільг досягла 1658,1 млн. грн.). Шляхом активної лобістської діяльності представникам ГМК вдалося домогтися продовження експерименту, заплативши за це підвищенням податкової ставки до 15% й обіцянками посилити інвестиційну спрямованість отримуваних за рахунок зниження податків додаткових коштів.
На жаль, для металургів 2001-й став явно не їхнім роком. Відповідно до інформації, оприлюдненої главою Донецької обласної державної адміністрації В.Януковичем, за підсумками дев’яти місяців минулого року, в Україні лише два металургійні комбінати працювали рентабельно, причому з незначним прибутком — Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча та «Криворіжсталь». На думку В.Януковича, таке становище пояснюється скороченням попиту на метал на світовому ринку (2000 року виробництво сталі в світі досягло максимального рівня в 843 млн. тонн, проте з кінця 2000 року на світовому ринку чорних металів розпочався спад ділової активності та спостерігається надлишок пропозиції сталевої продукції), політикою Нацбанку України, який допускає ревальвацію гривні, збільшенням ставок оподаткування з 9% до 15%, а також масовим неповерненням ПДВ підприємствам-експортерам.
Ситуацію трохи поліпшило певне інвестиційне пожвавлення усередині країни. Постачання металопродукції на внутрішній ринок збільшилися за десять місяців 2001 року на 10—15% порівняно з відповідним періодом минулого року. На внутрішній ринок поставлялося близько 30—35% усієї виробленої в Україні металопродукції.
Проте в результаті темпи зростання в металургії (за підсумками дев’яти місяців) скоротилися до 9,4%, а експорту продукції галузі — до 3,4% (утім, питома вага металургійної продукції в експорті залишилася на рівні майже 43%). При цьому виторг від реалізації продукції зменшився з 1100,5 до 580,2 млн. грн., або на 47,3%. Інвестиції в основний капітал за підсумками трьох кварталів 2001 року становили 811 млн. грн., що приблизно в 1,5 разу менше, ніж 2000-го. Погіршення ліквідності металургійної продукції на тлі певного пожвавлення в інших галузях позначилися на зміні співвідношення темпів зростання заборгованості галузі. Темпи зростання кредиторської заборгованості в чорній металургії дещо пришвидчилися (її приріст за дев’ять місяців 2001 року досяг 0,27 млрд. грн.), тоді як дебіторської — знизилися (вона збільшилася за цей період на 1,6 млрд. грн.).
Українська економіка залишалася за своєю сутністю фіскальною. Відповідно до даних Рахункової палати України, за скорочення ставки податку на прибуток підприємств на 70% нарахований податок за період експерименту (1999—2000 роки) в середньому зріс у 3,8 разу, а зниження вдвічі ставки збору в Державний інноваційний фонд спричинило зменшення нарахувань збору лише на 20—25%. 2000 року ГМК збільшив платежі до бюджету на 44% — до 1,86 млрд. грн., до Пенсійного фонду — на 38,5% — до 615 млн. грн.
2001 року сума податкових пільг, отриманих підприємствами, становила 621,6 млн. грн., що в 2,7 разу менше, ніж 2000-го. Водночас сума обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів і до Пенсійного фонду зросла на 2,4% — до 2948,1 млн. грн. Таким чином, «експериментальна» система оподаткування забезпечувала випереджаючий приріст виплат до бюджету стосовно темпів приросту виробництва. У таких умовах навряд чи коректно звинувачувати металургійні підприємства в тому, що вони спрямовували недостатньо коштів на технічну реконструкцію, оскільки об’єктивно питома вага коштів, які можуть бути витрачені на ці цілі, зменшується, що особливо відчутно на тлі зниження рівня рентабельності галузі.
Такий розвиток подій поставив під сумнів доцільність продовження експерименту, особливо через очікувані труднощі з бюджетними надходженнями. 1 жовтня урядовий комітет відхилив законопроект про продовження експерименту в ГМК. Водночас важливість «мирного врегулювання» згаданого питання для України очевидна: як з огляду на провідну роль галузі в економічній динаміці, так і на впливовість металургійного лобі в національному політико-економічному середовищі. Тому вже в листопаді уряд повернувся до проблеми продовження терміну експерименту.
Експеримент у ГМК, по суті, загнав український уряд у глухий кут. З одного боку, він дозволив за рахунок зменшення витрат виробників забезпечити збільшення обсягів виробництва в галузі й експансію на зовнішніх ринках. До того ж, як показує зростання споживання металопродукції на внутрішньому ринку, розвиток галузі став одним із чинників розвитку інших галузей, а також розгортання інвестиційних процесів. Скасування наданих пільг, особливо на тлі нинішнього, важкого становища металургів на зовнішніх ринках, не може не спричинити зростання цін на металургійну продукцію. У результаті неминуче зниження конкурентоздатності на зовнішніх ринках, зменшення доходів виробників, зростання витрат вітчизняних споживачів металу, подорожчання інвестиційних проектів і колапс галузі з невтішними далекосяжними наслідками для динаміки ВВП, грошово-валютної стабільності, соціальної ситуації в країні.
З іншого боку, з продовженням експерименту не сумісний ані вступ до СОТ, який намічено здійснити до кінця нинішнього року, ані реалізація схваленого МВФ і Світовим банком проекту бюджету-2002, ані припинення антидемпінгових санкцій проти українського металу. Неважко припустити, що саме експеримент у ГМК може стати формальним приводом для продовження тиску з боку США після ухвалення закону про компакт-диски.
Підсумком наведених вище міркувань стало прийняття Верховної Радою в січні 2002 року Закону України «Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу». У цілому зміст закону навряд чи влаштував металургів. Продовження дії пільгової податкової ставки не передбачено. Одночасно різко посилюються вимоги щодо спрямування отримуваних галуззю коштів на технічне й технологічне оновлення, а також на програми енергозбереження гірничо-металургійних підприємств. 50% нарахованого податку на прибуток зараховуватимуться на окремий спеціальний рахунок у Держскарбниці з подальшим направленням цих коштів на реалізацію інвестиційних проектів. Порядок використання таких коштів затверджуватиметься Кабінетом міністрів України, а їхню «персоніфікацію» не передбачено, тому не виключено перекачування коштів від успішно працюючих підприємств до аутсайдерів, або навіть підприємствам, які закриваються. Крім того, 70% коштів, нарахованих як збір за забруднення навколишнього природного середовища, які сплачують підприємства ГМК, передбачається використовувати на виконання природоохоронних заходів. При цьому передбачається штраф за нецільове використання цих коштів у розмірі 100% із додатковим нарахуванням пені в розмірі 120% дисконтної ставки Національного банку України.
Таким чином, говорити про продовження експерименту в ГМК практично не доводиться. Цілеспрямований перерозподіл отримуваних галуззю надприбутків на її структурну перебудову вельми доцільний, але робити його слід було тоді, коли ці надприбутки мали місце (нагадаємо, за умовами експерименту суми податкових пільг надходили на поповнення оборотних коштів підприємств). Ухвалений закон не розв’язує проблем поточного виживання галузі, яка останнім часом опинилася в складному становищі, й отже закон не дозволяє забезпечити «м’яку посадку» ГМК, де протягом більш як двох років спостерігався справжній «економічний бум».
Реалізація довгострокових планів структурної перебудови галузі, якій, за задумом, має сприяти ухвалений закон, також викликає серйозні сумніви.
По-перше, експерти очікують продовження погіршення кон’юнктури на зовнішніх ринках металу. Це аж ніяк не сприятиме збільшенню експорту металопродукції, особливо через те, що фактичний рівень оподаткування підприємств ГМК зросте. Отже, надходження до інвестиційного спецфонду будуть досить скромними.
По-друге, подібним чином впливатиме ймовірне погіршення умов для ведення бізнесу всередині країни. Крім уже згаданого посилення фіскального тиску, слід очікувати дуже повільного збільшення внутрішнього попиту на продукцію галузі, збільшення витрат унаслідок підвищення тарифів на електроенергію, збереження (а можливо, й підвищення) ціни кредитних ресурсів, жорсткості монетарної політики, що призведе до загострення платіжної кризи.
По-третє, потреба галузі в інвестиціях настільки висока, що покриття її в умовах загального зниження темпів зростання й величини прибутку малоймовірне. До того ж не можна забувати: специфіка галузі диктує дуже високу вартість окремих інвестиційних проектів. Довгострокові кредитні ресурси будуть, як і раніше, малодоступні, навряд чи слід очікувати й помітного припливу іноземних інвестицій в умовах політичної невизначеності першої половини року. Узагалі-то тенденції світового розвитку вимагають кардинального удосконалення технологій виробництва металу й поетапного закриття підприємств, які використовують енергозатратні малоефективні процеси. Величина сум, необхідних для здійснення таких змін, неспіввідносна з нинішніми масштабами української економіки як такої.
По-четверте, ситуація в галузі може стати предметом тиску з боку міжнародних організацій. Металургія явно не належить до галузей, «які зароджуються», стосовно яких правилами СОТ дозволяється застосування захисних заходів. Теоретично схема часткового перерозподілу прибутку зустрічається у світовій практиці, проте форми її реалізації можуть стати приводом для чергових претензій.
Кардинальне поліпшення ситуації вимагає додаткових спроб зі стимулювання інвестиційних процесів і розвитку вітчизняних виробництв. Тому, очевидно, лобістська діяльність ГМК з забезпечення сприятливих умов для розвитку галузі лише розпочинається.